Голодомор в Україні: як світ дізнається правду

Голодомор в Україні: як світ дізнається правду

Аналітика
Укрінформ
Зусилля Джеймса Мейса і Роберта Конквеста стали основоположними для наукового обгрунтування Голодомору як геноциду

Кожен крок, що наближає світ до правди про Голодомор в Україні 1932-33 років, є результатом, без перебільшення, титанічних зусиль. Бо щоразу він стає спробою переконати спільноту повірити не скільки у факт трагедії в самому центрі Європи, стільки в її масштаби, а також зрозуміти, чому все так довго замовчувалось. І з кожним таким кроком світ жахається та прокидається водночас від почутої правди. 

"ПШЕНИЧНЕ ПОЛЕ" В АМЕРИКАНСЬКІЙ СТОЛИЦІ

Так сталося і з відкриттям у Вашингтоні монументу на честь мільйонів загиблих українців від штучного голоду 30-х років минулого століття. Довгоочікувана як в Україні, так і в США подія, безсумнівно, мала історичне значення. Й не тільки тому, що зібрала кілька тисяч гостей з усього світу, але також через рівень міжнародного визнання - від американського Конгресу й Білого дому до представників іноземних посольств та національних громад інших країну. А ще - через довгий шлях, який довелося подолати ініціаторам проекту, щоб пам'ятник з'явився у центрі Вашингтона. 

Ще на початку 2000-х років в Українському конгресовому комітеті Америки (УККА) - організації, яка представляє українську громаду в США - зародилася ініціатива встановити монумент на честь мільйонів українців, які загинули від Голодомору в 1932-33 роках. Ідею підтримав американський Конгрес, який в 2006 році дозволив уряду України збудувати на федеральній землі Округу Колумбія (м. Вашингтон) такий пам'ятник. Відтоді почалася організаційна робота: був оголошений багатоетапний конкурс, у якому зрештою переміг проект американського архітектора українського походження Лариси Курилас.

Її монумент має вигляд дев'ятиметрової бронзової стіни із зображенням пшеничного поля та написом "HOLODOMOR 1932-1933". При цьому, з одного боку колосся має високий рельєф, який в іншому краю композиції поступово зникає та переходить у "негатив", наче колосся звідти прибрали. Такий прийом певним чином символізує події, що сталися під час Голодомору.

Бронзовому "Пшеничному полю" знадобилось ціле десятиріччя для того, щоб з'явитися в центрі Вашингтона

Сама автор проекту пояснила свій задум із пшеницею так: оскільки монумент мав розміщуватися на федеральній землі, то існувала заборона вживати релігійну символіку. "Це виключило багато символів, притаманних темі Голодомору. Крім того, сталінська система забирала пшеницю у людей, карала їх за те, що намагалися приховати щось для виживання, й таким чином, обертала її як зброю проти українців", - зазначила Лариса Курилас.

Архітектор також розповіла про складну кількарічну роботу над проектом, і як його на певному етапі мало не згорнули. "Коли Янукович був обраний президентом, цей проект завмер на півтора року, і лише згодом почався рух, мало-помалу", - зауважила вона. Бронзовому "Пшеничному полю" знадобилось ціле десятиріччя для того, щоб з'явитися в центрі Вашингтона. "Цим пам'ятником жертвам Голодомору я віддаю Україні частину себе, того, що я вмію робити професійно, і це для мене дуже важливо", - зазначила Лариса Курилас. 

ГОЛОДОМОР І СТАЛІНСЬКА ПРОПАГАНДА

Монумент у Вашингтоні став черговим важливим кроком у зусиллях донести до світу правду. Адже радянська пропаганда з самого початку ретельно приховувала всі факти про Голодомор, навіть запрошуючи іноземних журналістів відвідати "штучно показові" українські села. Чого тільки вартий скандал із врученням Пулітцерівської премії англійському репортеру Волтеру Дюранті за його матеріали про СРСР та ексклюзивне інтерв'ю зі Сталіним. Наполегливі заперечення журналістом факту Голодомору в Україні хоча й викликали обурення колег та кампанію за позбавлення Дюранті престижної професійної нагороди, натомість зміцнили основу радянської версії історії України "очима іноземця". 

Тим часом, справжнім переворотом у сприйнятті світом Голодомору стало утворення в США Комісії по голоду в Україні. Це сталося в грудні 1985 року, за часів президентства Рональда Рейгана. Комісія мала на меті зібрати всю доступну інформацію про Голодомор, проаналізувати причини й наслідки трагедії для української нації та інших країн, а також дослідити реакцію вільних держав на трагедію. До неї увійшли 15 представників Конгресу США, адміністрації та громадськості, а також троє людей персоналу. До роботи долучився і 33-річний науковець Джеймс Мейс, який хоч формально і не входив до основного складу, втім доклав стільки зусиль, що саму комісію стали асоціювати саме з його іменем. Про нього варто згадати окремо.

ВНЕСОК АМЕРИКАНЦЯ

Джеймс Мейс народився в бідній американській родині, яка не мала жодного українського коріння. Вивчати історію України він почав після знайомства в 1970-х з професором історії Східної Європи Мічиганського університету Романом Шпорлюком. Спілкування з ним настільки вплинуло на Джеймса, що він став заглиблюватися в усе українське - мову, культуру, історію. Згодом Мейс почав працювати над дисертацією про національний комунізм в Україні, коли й познайомився вперше з працями українських еміграційних дослідників Великого голоду 1932-1933 років в Україні. З того часу тема Голодомору для нього набула головного сенсу наукового життя.

"Сталін, щоб централізувати повну владу у своїх руках, мав вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку"

У 1981-му він успішно захищає дисертацію "Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 років" та починає працювати в Інституті українських досліджень Гарвардського університету. Через рік Мейс - уже доктор історичних наук - їде в Тель-Авів на міжнародну конференцію про Голокост і геноцид, де вперше в колах західних істориків робить сенсаційну заяву про Голодомор в Україні як про спробу знищення цілого народу.

"Сталін, щоб централізувати повну владу у своїх руках, мав вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Розрахунок був дуже простим і вкрай примітивним: без народу немає й окремої країни, а в результаті - немає проблем", - заявив з наукової трибуни американський дослідник.

У подальшому Джеймс Мейс не менш активно працює на українському напрямі. В 1984-1985 роках він бере участь у проекті Гарвардського університету на тему Голодомору, організовує дослідницьку програму "Усна історія українського голоду". Науковець опитує 210 українців, які пережили голод, та записує на 1800 сторінках їх розповіді, видає на їх основі тритомник. Саме ці знання і зібраний досвід лягають у звіт роботи Комісії США по голоду в Україні. На підставі досліджень та показів свідків Комісія дійшла висновків, в одному з яких прямо значилося: "Йосип Сталін і його оточення вчинили геноцид щодо етнічних українців в 1932-1933 роках". Це стало першим офіційним висновком у США на рівні державної комісії, коли Голодомор було названо геноцидом.

Мейс не розумів, як можна бути сліпим і не бачити трагедії такого масштабу в центрі Європи

Водночас, зусилля Мейса породили непорозуміння в наукових колах Заходу. Багато істориків тих часів, які спеціалізувалися на вивченні радянського тоталітаризму, не прийняли висновків молодого вченого й навідріз відмовлялися визнавати існування Голодомору як масштабного злочинного акту. Як аргумент вони наголошували, що саме в 1933 році США і СРСР встановили дипломатичні відносини. Не обійшлося й без комуністичного лобі в Америці.

Безумовно, це обурювало самого Мейса, який не розумів, як можна бути сліпим і не бачити трагедії такого масштабу в центрі Європи. Тим не менше, була запущена велика наукова дискусія, яка поставила під сумнів правдивість зручної для всіх, але позбавленої правди історії. 

Джеймс Мейс став справжнім концептуальним дослідником теми Голодомору в Україні. Він видав багато праць, у 1990-х переїхав до України. Одна тільки назва його книги "Ваші мертві вибрали мене" вміщує в себе сенс його життя. Саме Мейсу належить ідея відзначати в листопаді день пам'яті жертв Голодомору запаленням свічок, завдяки його зусиллям виник Інститут національної пам'яті, який опублікував десятки томів зі списками жертв трагедії. За його участі на Михайлівській площі Києва постав пам'ятник жертвам Голодомору. Він зміг би зробити ще багато чого, натомість у 2004 році його серце зупинилося. 

РОБЕРТ КОНКВЕСТ: РУЙНІВНИК РАДЯНСЬКИХ МІФІВ

У житті Джеймса Мейса був ще один цікавий момент, а точніше зустріч, яку можна назвати знаковою. На початку роботи в Гарварді в 1981 році доля звела його, молодого доктора наук, з уже іменитим британським істориком, 64-річним Робертом Конквестом. На той момент британець почав працювати над книгою "Жнива скорботи" та шукав собі помічника. Тож, допомога Мейса, який щойно видав свої перші праці на ту ж тему, була для нього дуже доречною.

Робота над книгою тривала кілька років, вона вийшла у світ в 1986 році - як раз на початку роботи Комісії США по голоду в Україні. Нагадаємо, тоді не тільки в країнах радянського табору, але й на Заході "не вірили" у сам факт існування Голодомору 1932-33 років, тож книга просто розривала усталені шаблони історії Східної Європи. 

На перших сторінках книги Конквест зазначив: "П'ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї - територія з майже 40-мільйонним населенням - нагадували один величезний Берген-Бельзен (німецький концтабір, де люди гинули з голоду - ред.). Чверть сільського населення - чоловіків, жінок і дітей - померли або помирали, а решта були настільки виснаженими, що не мали навіть сил ховати своїх родичів і сусідів. І так само, як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами".

Колективізацію і голодомор Конквест у своїй книзі називає "найжахливішою соціальною катастрофою століття, яка призвела до більших жертв, ніж перша світова війна". Він підкреслює: то й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

На момент публікації книги Конквест був уже відомим автором історичних досліджень після виходу в 1968 році монографії "Великий терор", яка розповідала про сталінські чистки 1930-х років. Тож, з одного боку, книга "Жнива скорботи" викликала суперечки в наукових колах навколо чергової сміливої публікації автора, втім з іншого, стала гарним підгрунтям для подальших висновків Комісії США по голоду в Україні. 

Так чи інакше, зусилля Джеймса Мейса і Роберта Конквеста стали основоположними для наукового обгрунтування Голодомору 1932-33 років як геноциду українського народу. Так само, як і зусилля багатьох інших людей, що витрачають свої сили й життя на пошук і доведення правди. Україна сьогодні, як і колись, продовжує потерпати від брехні та пропаганди, спрямованої на перекручування історії й позбавлення її майбутнього як суверенної держави. Це зайвий раз доводить, що ціна істини - виживання цілої нації.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-