4 листопада. Пам’ятні дати

День залізничника відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 257/93 від 15 липня 1993 року (зі внесенням зміни до Указу Президента № 1140/2002 від 11 грудня 2002 року). Саме цього дня у 1861 році до Львова вперше прибув потяг, який з'єднував територію сучасної України з Віднем, Краковом та Перемишлем. Цей день вважається початком історії залізниць в Україні. Ділянка залізниці Одеса-Балта, яку було прийнято вважати початком зародження залізничного транспорту в Україні, була побудована на 5 років пізніше від лінії Перемишль-Львів. Наразі залізничний транспорт України є провідною галуззю в дорожньо-транспортному комплексі країни, який забезпечує 82% вантажних і майже 50% пасажирських перевезень, здійснюваних всіма видами транспорту. Експлуатаційна мережа залізниць України складає майже 22 тис.км з яких 45% електрифіковано. За обсягами вантажних перевезень залізниці України займають четверте місце на Євразійському континенті, поступаючись лише залізницям Китаю, Росії та Індії. Вантажонапруженість українських залізниць (річний обсяг перевезень на 1 км) в 3-5 разів перевищує відповідний показник розвинених європейських країн. На залізницях функціонують 1492 залізничних станцій, 55 локомотивних і 48 вагонних депо, 110 дистанцій колії, 69 дистанцій сигналізації і зв’язку, 44 дистанцій енергопостачання. Територією України проходять 3 залізничних транспортні коридори. Через українські порти Ізмаїл і Рені здійснюється взаємодія з пан’європейським коридором №7, який проходить річкою Дунай. Сьогодні довжина національної мережі залізничних транзитних коридорів в Україні складає 3162 км. Головним органом управління залізничним транспортом є Укрзалізниця. До сфери Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші підприємства та організації єдиного виробничо-технологічного комплексу, що забезпечують перевезення вантажів і пасажирів. За минулий рік Укрзалізницею перевезено 440,9 млн пасажирів і 389,7 млн тонн вантажів. На сьогодні в залізничному транспорті України працюють понад 308 тисяч осіб.

Ювілеї дня:

440 років від дня народження Гвідо Рені (1575-1642), італійського художника, представника болонської школи живопису. Учень і послідовник братів Карраччі. Відомий як автор численних релігійних і міфологічних картин, досить вправно виконаних, але нудних і сентиментальних (особливо багато таких картин вийшло з його майстерні в останні роки). Вишуканість композиції і рисунка Рені поєднував з холодною ідеалізацією образів. Згодом ім’я цього художника стало синонімом усього мертвого, несправжнього і солодкавого, що було в академічному мистецтві. Головна робота Рені – плафонна фреска «Аврора» (1613) в Казино Роспільйозі у Римі. Ця красива композиція, сповнена легкої грації та руху, написана в холодній гамі сріблясто-сірих, блакитних і золотавих тонів, є гарною характеристикою витонченого стилю Рені, що сильно вирізняє її на тлі важкуватої пластики і яскравості  більш чуттєвих образів Карраччі в галереї Фарнезе.

170 років від дня народження Францішека Равіти (справжнє прізв. – Гавронський; 1845-1930), польського історика і літератора. Родом із Вінниччини. Освіту здобув у Відні. Автор історичних праць «Історія гайдамацького руху», «Богдан Хмельницький», «Козацька Україна у Речі Посполитій» та ряду повістей, у т. ч. «Пан гетьман Мазепа». Опублікував листи Богдана Хмельницького та Адама Кисіля. У своїх працях намагався виправдати загарбницьку політику шляхетської Польщі щодо України.

120 років від дня народження Василя Кучабського (1895-1971), українського історика, публіциста, політика. Автор перших українських підручників із військової справи. Учасник Першої світової війни в складі українських січових стрільців. Займався активною науково-публіцистичною діяльністю в еміграції. Друкувався в українських виданнях.

65 років від дня народження Федора Серафимовича Лащонова (1950), українського волейболіста. Народився в м. Ровеньки Луганської обл. Відомий спортсмен. Виступав за команду «Зоря» (Луганськ). Двічі чемпіон Європи з волейболу (1977, Фінляндія; 1979, Франція), володар Кубку світу (1977, Японія), чемпіон світу (1978, Італія), чемпіон ХХІІ Олімпійських ігор (1980, Москва).

Роковини смерті:

115 років з дня смерті Василя Степановича Гнилосирова (Гнилосир; 1836–1900), українського педагога, журналіста, письменника. Велика заслуга Гнилосирова у справі збереження і впорядкування могили Тараса Шевченка та заснування в Каневі першого музею Кобзаря – «Тарасової світлиці» (1884). Народився Василь Гнилосиров у Кобеляках на Полтавщині. Навчався на історично-філософському факультеті Харківського університету. Учителював на Харківщині та у м. Звенигородці (тепер Черкаська обл.), завідував (1873-1895) Канівським міським двокласним училищем. Іще навчаючись в університеті, належав до студентського гуртка, члени якого (О. Потебня, В. Мова та ін.) поширювали серед населення українські книжки. Під час канікул розповсюджував книжки і портрети Т. Шевченка по селах Полтавської і Харківської губерній. Писав вірші про Тараса Шевченка. Друкувався в журналах «Основа», «Зоря», «Киевская старина».

45 років з дня смерті Олексія Прокоповича Береста (1921-1970), українського військового, Героя України. Один із трьох військовослужбовців, котрі встановили Прапор Перемоги над рейхстагом. Повоєнна доля Олексія Береста склалася досить трагічно: завідував районною кіномережею в Ставропольському краї, його звинуватили у розтраті, судили, дали 10 років таборів. Невдовзі після звільнення Олексій Берест трагічно загинув у Ростові-на-Дону, потрапивши під поїзд.

20 років тому під час 100-тисячного мітингу в Єрусалимі представником екстремістського угрупування, яке виступало проти мирних переговорів Ізраїлю з арабами, був убитий Іцхак Рабин (1922-1995), прем’єр-міністр Ізраїлю (1974-1977, 1992-1995), лауреат Нобелівської премії миру (1994; спільно з Ясіром Арафатом і Шимоном Пересом). 13 вересня 1993 року у Вашингтоні він брав участь разом з лідером Організації визволення Палестини Ясіром Арафатом у підписанні історичного документу – Декларації принципів палестинського самоврядування.

20 років з дня смерті Жиля Делеза (1925–1995), одного з відомих французьких філософів-постмодерністів ХХ сторіччя. Автор впливових праць присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги – «Анти-Едіп» (1972) і «Тисяча плато» (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги «Відмінність та повторення» (1968) та «Логіка сенсу» (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «якщо ХХ століття було століттям Ніцше, то ХХІ буде Делезівським». Обох цих філософів – і Делеза, і Фуко, називали «французькими ніцшеанцями». Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна власної квартири, не витримавши боротьби з невиліковною хворобою.