Сьогодні вдруге відзначається Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів (International Day to End Impunity for Crimes Against Journalists). 18 грудня 2013 року на своїй 68-й сесії ГА ООН прийняла резолюцію 68/163, в якій постановила проголосити 2 листопада Міжнародним днем припинення безкарності за злочини проти журналістів. Дата була вибрана в пам’ять про двох  французьких журналістів, убитих у Малі 2 листопада 2013 року. Ця знакова резолюція засуджує всі акти насилля щодо журналістів і працівників засобів масової інформації. Вона також настійно закликає держави-члени ООН зробити все можливе для попередження насилля й притягнення до відповідальності винних у здійсненні злочинів проти журналістів і працівників ЗМІ, а також ужити заходів задля того, щоб жертви мали доступ до належних засобів правового захисту. За останнє десятиліття 700 журналістів були вбиті, висвітлюючи події та доносячи інформацію до суспільства, що складає в середньому одну смерть на тиждень. 94% убитих журналістів –  місцеві, тільки 6%  складають іноземні кореспонденти. Менше 6% від загальної кількості злочинів були розкриті. 41% убитих журналістів працювали в друкованих ЗМІ. У дев’яти з десяти випадків убивці залишаються безкарними. Безкарність призводить до ще більшого числа вбивств і часто-густо стає симптомом загострення конфлікту і розпаду законодавства і правосуддя. ЮНЕСКО попереджає, що безкарність правопорушників наносить збитки цілим суспільствам, покриваючи серйозні порушення прав людини, корупцію і злочинність. Уряди, громадянське суспільство, засоби масової інформації, а також усі сторони, зацікавлені у відстоюванні верховенства закону мають приєднатися до глобальних зусиль щодо боротьби з безкарністю.

Події дня:

95 років тому (1920) у східному Пітсбурзі (США) компанія «Вестінхауз» відкрила першу в світі комерційну регулярну радіомовну станцію.

90 років тому (1925) у Варшаві на площі маршала Юзефа Пілсудського були поховані останки невідомого солдата і запалено вічний вогонь, а також встановлено урни з землею з полів бойовищ Першої світової війни. Могила Невідомого Солдата на площі Пілсудського присвячена усім тим, хто віддав своє життя за свободу і незалежність Польщі.

Ювілеї дня:

260 років від дня народження Марії Антуанетти (1755-1793), французької королеви. Дружина (1770 р.) французького короля Людовіка ХVІ, донька австрійського імператора Франца І і імператриці Марії Терезії. Після повалення монархії 10 серпня 1792 року була арештована і засуджена до страти Конвентом (гільйотинована).

200 років від дня народження Джорджа Буля (1815-1864), англійського математика і логіка, одного із засновників математичної логіки.

145 років від дня народження Адольфа Борисовича Мінкуса (1870-1948), українського архітектора. Народився в Одесі; випускник Одеського художнього училища. Серед його найвідоміших споруд – Земська управа в Харкові (1898-1899), Азово-Донський комерційний банк (1911-1912), взуттєва фабрика (1929) в Києві, санаторій в Лузанівці (1932) в Одесі.

130 років від дня народження Зигмунда Залеського (1885-1945), українського і польського співака (бас-баритон), режисера, театрального діяча. Навчався співу приватно у Римі. У 1906-1916 – соліст Одеської опери, виступав також у Києві та Москві, з 1920 – у багатьох оперних театрах Західної Європи та Америки. На початку 30-х років був одним з директорів Львівської опери. Коронними у репертуарі співака були партії Бориса Годунова (однойменна опера Мусоргського), Кочубея («Мазепа» Чайковського), Скарпіа («Тоска» Пуччіні).

130 років від дня народження Харлоу Шеплі (1885-1972), американського астронома. Запропонував модель Галактики, визначив у ній місце Сонячній системі. Упорядкував каталог яскравих галактик.

80 років від дня народження Володимира Родіоновича Коломійця (1935), українського поета, редактора, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка. У 1978-1984 рр. був головним редактором журналу «Дніпро», з 1986 – завідувач редакції поезії видавництва «Радянський письменник». Автор понад 40 книг як для дорослих, так і для дітей.

Роковини смерті:

65 років з дня смерті Джорджа Бернарда Шоу (1856-1950), англійського драматурга, публіциста, критика, громадського діяча. Один із засновників соціал-реформістського «Фабіанського товариства» (1884), лауреат Нобелівської премії з літератури (1925). На церемонію вручення премії Шоу не приїхав (будучи принциповим супротивником усіляких нагород) і премію замість нього вручили Артуру Даффу, послу Великобританії в Швеції. На преміальні гроші Шоу заснував англо-шведський літературний фонд для перекладачів, передусім для перекладачів Стріндберга. Дехто з критиків  звинувачував письменника у «занадто безвідповідальному почутті гумору» і «фривольності», але більшість поділяла думку Одена, котрий у гострослів’ї Шоу  відчув дух Россіні: «жвавість, ясність і віртуозність великого майстра опери-буф».

40 років з дня смерті П’єра Паоло Пазоліні (1922–1975), італійського поета, прозаїка, мовознавця, кінорежисера, сценариста, теоретика кіно. У кіно дебютував на початку 60-х років. Зняв фільми: «Аккатоне», «Мама Рома», «Теорема», «Свинарник», «Цар Едіп», «Євангеліє від Матвія», «Сало, або  120 днів Содома». Творчість цього кінорежисера справила помітний вплив на розвиток світового кінематографа й він традиційно входить до сузір’я італійських кінорежисерів, таких як Росселіні, Вісконті, Фелліні й Антоніоні. Проте, якщо Вісконті шанобливо називали «Лукіно Прекрасний» (на кшталт Лоренцо Медічі), а Фелліні – не інакше як по-свійськи «наш Федеріко», то Пазоліні,  м’яко кажучи, недолюблювали. Він дратував усіх: лівих, правих і поміркованих. Йому закидали, що він збоченець, поганий комуніст, не надто ревний католик, сумнівний письменник і ще більш сумнівний кінематографіст. «Якщо Пазоліні не тямить знімати кіно, то нехай він пише книжки», - кинув якось дражливу репліку Фелліні. Втім, це не завадило йому запросити Пазоліні на знімальний майданчик «Ночей Кабірії» у якості консультанта. Цькування митця продовжувалось до останнього. І як фінал – смерть режисера: його було по-звірячому вбито в Остії, на південно-західній околиці Рима. На похорони Пазоліні прийшло декілька чоловік. Серед них були Антоніоні та Фелліні. «Він був як поранена ніжність! – сказав Федеріко. – він просто не вчасно народився…» Інший італійський кінорежисер Бернардо Бертолуччі – молодший сучасник Пазоліні, який працював асистентом на його першому фільмі «Аккатоне», зауважив, що перетворення Пазоліні були безперервними. Він ішов від сакральної прямолінійності примітивного стилю свого першого фільму до знівеченого і вишуканого маньєризму власної мови у страшних і піднесених видіннях «Сало». «Італія здається такою провінційною після його смерті!», - зауважив один з кінокритиків з приводу загибелі італійського дисидента №1.

30 років з дня смерті Володимира Михайловича Кубійовича (1900-1985), українського і французького географа, демографа, енциклопедиста, видавця, громадсько-політичного діяча, організатора видання та головного редактора Енциклопедії українознавства.