Запорізька область, понад 70 відсотків території якої тимчасово окуповано, – один із пріоритетних напрямків для загарбників. Ворог змінив тактику авіаційних атак на регіон, збільшивши кількість дронових ударів.

Упродовж двох років область очолював Іван Федоров. 4 вересня Кабмін призначив його головою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Того ж дня Президент Володимир Зеленський підписав указ про тимчасове покладання обов’язків голови Запорізької обласної державної адміністрації на Михайла Семікіна.

Він – не нова людина на Запоріжжі. Так само, як і Федоров, народився у Мелітополі. Починав карʼєру в сфері освіти. Упродовж 2016–2024 років працював у Мелітопольській міській раді, де спочатку був начальником відділу культури, потім – керуючим справами виконкому міськради. Після цього його призначили заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади.

За офіційними даними, із травня 2024-го до вересня 2026-го обіймав посаду заступника голови Запорізької ОВА, відповідав за гуманітарний напрямок.

У 40-річного Семікіна – кілька вищих освіт, зокрема «Педагогіка та психологія», «Економіка підприємства», «Англійська філологія», «Публічне управління та адміністрування» (здобув ступінь магістра). Він має науковий ступінь кандидата філософських наук.

Кореспонденти Укрінформу записали інтервʼю з фактичним очільником прифронтової області під час його робочої поїздки в Біленьківську громаду. Ситуація там дуже складна: ворог обстрілює населені пункти КАБами, дронами різних модифікацій, дістає й артилерія.

Часу на розмову було небагато, але встигли поговорити, чи оголошуватимуть обов’язкову евакуацію з Біленького, навіщо влада побудувала в подібних громадах «підземні школи», про поїздку Семікіна на Херсонщину, чи є у нього «свої» проєкти, а також про окупацію та родину.

«ФУНКЦІЯ ОВА — СТВОРИТИ УМОВИ, АБИ ЛЮДИНА ЗАЛИШАЛАСЯ»

- Минув місяць, як ви призначені т.в.о. начальника ОВА. Чи вистачило цього часу, аби увійти в курс справ?

- По-перше, я почав працювати не з «нуля». У системі управління ОВА – із березня 2024-го, маю досвід і чітко розумію виклики та задачі. Окрім того, усі заступники начальника ОВА були залучені до планування на 2026 рік. Тож, з одного боку, я добре розумію фронт робіт, а з іншого – маю фіналізувати розпочате. Тут головне виконати всі зобов'язання перед мешканцями, перед міжнародними партнерами. Адже увага до регіону з боку міжнародних організацій, офіційних посольств, яка зараз на дуже високому рівні – результат роботи всієї команди. Скажу, що здобути довіру міжнародних партнерів – не так легко, як може здаватися. Тим більше, що через певні обставини… ставлення до Запоріжжя було трішки неоднозначним.

- Натякаєте на скандал із гуманітаркою в серпні 2022 року?

- Говорю про різні історії – відповім так, щоби зайвий раз не роздмухувати тему. Тож, повертаючись до донорів і партнерів, скажу, що для початку треба було повернути довіру.

- Вдалося це зробити?

- Наскільки це вдалося, говорять цифри допомоги, яку отримала область за час повномасштабної війни. Якщо у 2022-му було майже 8 млн доларів, у 2023-му – близько 13 млн доларів, то у 2024-му – майже 80 млн доларів, а в 2025-му році – близько 100 млн допомоги.

- А як щодо виконання зобовʼязань перед мешканцями?

- У першу чергу йдеться про захист міста, створення умов, щоби люди не виїжджали. Я би зупинився на тому, як працює система прийняття рішень. Поясню на простому прикладі. Коли перед родиною стоїть вибір – залишитися чи поїхати, то дивляться, чи є можливість дітям навчатись офлайн, а батькам, відповідно, працювати. Важливо, чи функціонують підприємства, чи створені для цього умови. Також чи працює громадський транспорт та наскільки він захищений: ідеться, зокрема, й про антидроновий захист, бронеплівку на автобусах і тролейбусах. Функція ОВА – створити умови, щоби людина залишалася, планувала життя щонайменше на пів року - рік.

Коли ми з командою прийшли, то у Запоріжжі та області кількість шкіл, які працювали офлайн, дорівнювала нулю. За два роки ми створили мережу таких шкіл. Щодня можемо навчати офлайн понад 32 тисячі дітей: це із 50 тисяч дітей, які перебувають у Запоріжжі, й 58 тисяч – в області. Інші мають можливість навчатись у змішаному форматі.

- Тобто, якби не побудували «підземні школи», то людей у Запоріжжі зараз було б менше?

- Батьки школярів – здебільшого люди, які є економічною складовою. Нам удалося їх утримати.

- Зараз безпекова ситуація загострюється, який відсоток бізнесу умовно «на валізах»?

- Ми постійно на звʼязку з представниками бізнесу. Тримати руку на пульсі й бути поруч – важлива складова. Історія щодня змінюється. Як тільки посилюються обстріли – люди виїжджають. Коли все спокійно – повертаються. Моя думка така: ті, хто протримаються цю зиму, – і будуть переможцями. Це стосується всіх і всього – починаючи від мешканців і закінчуючи державним рівнем.

- Зазвичай, якщо голова ОВА йде з посади, а на його місце призначають когось із заступників, то це – або перший зам, або відповідальний за воєнний напрямок. Ви – «гуманітарний» заступник. Наскільки були готові до такої відповідальності?

- Одна людина ніколи не вирішувала такі складні виклики, це командна робота. Сьогодні у нас така команда є. Кожен відповідає за різні напрямки і не розфокусовується на інше. Очільник – людина, яка несе відповідальність за все, що відбувається. Але з іншого боку, він як диригент, який повинен зробити так, щоб у великому колективі все синхронно працювало.

- За ці трохи більше ніж 30 днів вам уже доводилось ухвалювати дійсно важкі рішення?

- Так. Вони стосуються здебільшого чутливих питань – безпекових. Я на сто відсотків погоджуюся, що це – інший рівень відповідальності. В такі моменти розумієш, що від ухваленого саме тобою рішення, твоїх слів залежатиме, як мінімум, здоров'я, а, можливо, й життя людей.

ГОЛОВНА ПОМИЛКА ТА ВИЇЗД ІЗ ОКУПАЦІЇ

- Одним із перших регіонів, які ви відвідали на новій посаді, стала Херсонщина. Чия це була ініціатива, які мали очікування від поїздки та якою стала реальність?

- Ми хотіли подивитися на найкращі практики, також побачити помилки і зрозуміти їхню природу.

- Помилки їхні чи наші?

- Усіх. На сьогодні ситуація складна й у нас, і в них. Херсон, звичайно, має більший досвід, тож хотіли дізнатися, які рішення вони обирали, що спрацювало у найскладніших сценаріях. В жодному разі не хочу говорити, що це – сценарій Запоріжжя, але наша задача – бути готовими до найскладнішого.

- Є щось, що побачили і застосуєте у нас?

- У нас дещо інша система ведення бойових дій. У Херсоні позиції противника розташовані ближче. По місту сильно б'є ворожа артилерія, FPV-дрони «накривають» усю територію. Там я вперше побачив, як працює протидія дронам на оптоволокні. Не буду розкривати деталі, але скажу, що у нас такого немає. Втім, вивчаємо їхні рішення, щоби бути готовими у разі таких небезпек.

Другий напрямок – протокол дій рятувальних служб, які першими виїжджають на місця влучань. Подивились, чим вони оснащені, зокрема на випадок, якщо є загроза повторного обстрілу, а не працює мобільний зв'язок і люди навіть не можуть подивитися, чи є тривога. Вивчили, який рівень захисту мають рятувальні служби. Це те, що вже впроваджуємо у нас.

- Чи не запізно відбулася ця поїздка?

- Питань, які виникають, так би мовити, “заднім числом”, може бути багато. Всі рішення здаються інакшими, якщо розглядати їх ретроспективно.

- Наприклад?

- Буду відвертим, я – з тих людей, які навіть 21 лютого 2022-го не були впевнені, що станеться повномасштабне вторгнення. Потім було чимало ситуацій, коли ми вірили, що ось-ось – і повернемо окуповані території. Ну, згадайте наш контрнаступ, F-16, «байрактари»... Тоді ми всі вірили: ще трішки – і все зміниться.

- Про які свої рішення жалкуєте? Про яку помилку готові першочергово зізнатися самі собі?

- Я жалкую, що ми не зробили достатньо висновків у 2014 році. Тоді до кінця не зрозуміли, що таке війна, незалежність. Ось це – головна помилка. Цю війну ворог ретельно планував і готував. Вони не зупинилися тоді, й зараз так само не мають наміру це робити.

- Ви вимушено залишили дім у березні 2022-го. Зараз ваша родина мешкає за кордоном. Війна фактично позбавила вас можливості бачити родину, дітей. Наскільки важким було це рішення?

- Дуже складним. Моїй молодшій доньці зараз сім років, а на момент виїзду з окупації було два. Вона більшу частину життя мешкає в іншій країні, більшу частину її життя ми з нею не бачимося. Це боляче. Рішення про те, щоби залишити місто (Мелітополь, – ред.), ухвалювали швидко. Це було питання життя.

ДВА ТИЖНІ НА РІШЕННЯ ЩОДО ЕВАКУАЦІЇ

- Ми були у Біленькому. Ситуація важка, але ви дали громаді два тижні і потім, можливо, буде оголошено примусову евакуацію. Навіщо цей період?

- По-перше, ми розуміємо, що ті, хто хотів – уже виїхали. Але знаємо, що в громаді залишаються тисячі людей. Не існує такої кнопки, яку б можна було натиснути і в один момент провести евакуацію. Це дуже складний процес. Навіть коли ми оголошуємо примусову евакуацію, знаходимо аргументи, садимо людей в автівку й вивозимо – через тиждень чимало з них повертаються додому. Примусова евакуація передбачає, що до кожного будинку має зайти поліція, волонтери, поговорити з людьми, пояснити, вмовити. Поки є можливість жити там і не оголошувати евакуацію, маємо її використовувати.

- Чому два тижні?

- За цей час може багато всього змінитись. Із громадою ми щодня на зв'язку. За два тижні маємо повернутись і вирішити: працюємо з викликами чи все ж ухвалюємо рішення про евакуацію. Я отримав від громади певні завдання, за цей період маю їх вирішити і повернутись.

- У яких прифронтових громадах, де встигли побувати, найгірша ситуація?

- Кушугум і Біленьке. Але варто розуміти, що в даному контексті я не говорю про такі громади, як Оріхів.

ПІДЗЕМНІ ШКОЛИ У ПРИФРОНТОВИХ ГРОМАДАХ: НЕОБХІДНІСТЬ ЧИ ЗАКОПУВАННЯ МІЛЬЙОНІВ?

- У Балабиному, Біленькому, Вільнянську й інших населених пунктах Запорізького району відносно нещодавно побудували підземні школи. А зараз навчатися в них неможливо через безпекову ситуацію. Більше того, з деяких із цих громад дітей евакуювали. Наскільки виправданим було фактично закопування сотень мільйонів гривень у кожну з цих підземних шкіл, якщо вони не працюють за призначенням?

- Це в першу чергу протирадіаційні укриття. Гроші, які виділяються на ці обʼєкти, є цільовими. Ми можемо або взяти їх, або відмовитися. Це кошти Європейського Союзу за програмою Ukraine Facility, і держава їх розподіляє серед прифронтових громад на будівництво саме таких об'єктів. Школа – це тимчасове рішення для таких приміщень подвійного призначення. Коли ризики зникнуть і не буде необхідності розміщувати під землею школи, ці об'єкти використовуватимуть по-іншому.

У 2023 році ми побачили подібний досвід під час відрядження до Гельсінкі. Зараз у підземних просторах, які вони будували, розміщені різні комерційні об’єкти, позашкільні гуртки, спортивні комплекси тощо. Ось у цьому полягає подвійне призначення, і так після війни мають використовувати ці приміщення.

В одній із громад таке укриття витримало удари КАБів, що впали поруч, прямі атаки дронів. Звісно, є пошкодження, але не критичні.

Нашим завданням було зробити так, щоби діти не ставили на паузу своє дитинство, поки йде війна, щоби родини не виїжджали. І тому ми будували мережу таких приміщень, у яких тимчасово облаштували школи. Якщо сьогодні є потреба, щоби там замість школи був центр життєстійкості, пункт незламності або просто укриття для людей, – значить так і має бути. Більше того, в кількох громадах так і є. Коли читаю, мовляв, от влада закопує гроші, то хочеться сказати таким людям, що звичайно – краще взагалі нічого не робити і не будувати. Бо тоді й критики буде менше, мабуть.

64 МВТ ГЕНЕРАЦІЇ ЗАМІСТЬ 100 МВТ: ЧИ ВИСТАЧИТЬ НА ПОТРЕБИ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

- Запоріжжя продовжує занурюватися під землю. Крім «підземних шкіл» уже зʼявився перший «підземний садочок», ще кілька – на фінальній стадії. В лікарнях міста розбудовується підземна інфраструктура. Наскільки реальна історія з бурінням свердловин у медзакладах. І що це дасть?

- Головна теза зими в умовах війни – децентралізація всього, що можна. Енергетика має бути децентралізованою, щоб уникнути залежності від якогось одного об'єкта. Водопостачання є не менш важливим. У Запоріжжі – центральне водопостачання, і якщо стається аварія, то від неї залежать цілі райони і квартали. Власне джерело води – це необхідність, першочергово, для об'єктів охорони здоров’я. В одній із лікарень ми вже маємо свердловину, зараз її тестують. Ще в кількох лікарнях зробимо це до нового року. Складність у тому, що треба проводити геологічну розвідку, має бути відповідне фінансування.

- Чий це досвід: наш чи запозичений?

- Є приклад того ж Херсона, але там – дещо інша ситуація. Централізоване водопостачання у них не є основним, так склалося, що там було багато свердловин. Є міста, де рішення бурити свердловини продиктовані не війною, а історією. Ми постійно намагаємося шукати нестандартні рішення. Це одне з них, воно точно правильне і необхідне.

- Плани по енергетичній децентралізації. Раніше озвучувалася мета до кінця року створити 100 МВт власної альтернативної генерації, що дозволить повністю покрити потреби критичної інфраструктури міста і навіть додатково заживлювати житлові будинки. Кінець року вже скоро. Що з показниками?

- На кінець року ми матимемо 64 МВт. Поясню, чому не 100. Левову частку когенераційних установок, які є дуже дороговартісними, ми отримуємо від донорів. Сам процес їхньої установки – багатоетапний. Це підготовка майданчика, підведення мереж, отримання самого обладнання, його захист. Коли ми працюємо з донором, то залежимо від того, наскільки швидко нам усе це поставлять. Тож матимемо 64 МВт.

- Їх вистачить на потреби критичної інфраструктури на випадок блекаутів?

- Так, уся критична інфраструктура буде забезпечена. По-перше, є базовий рівень – генератори, запаси палива. В цьому напрямку ми на сто відсотків забезпечені. Другий рівень – когенераційні установки. Чи є це гарантією, що ми пройдемо зиму без блекаутів чи позаштатних ситуацій? В умовах війни не існує впевненості ні в чому. Але з урахуванням досвіду минулих років, інших територій, ми рухаємося достатньо впевнено і швидко.

НАВІЩО ЗРАДНИЦЯ ДАНИЛЬЧЕНКО ТЕЛЕФОНУВАЛА СЕМІКІНУ

- Ви – людина з команди Федорова. У «спадок» вам дісталася команда і проєкти. Чи є на сьогодні такі, про які можна говорити в контексті роботи Михайла Семікіна, а не Івана Федорова?

- Чимало проєктів є в тому числі й моїми. Я, як профільний заступник, у 2024 році мав завдання повернути дітей за парти. Тож процес будівництва підземних шкіл ми починали разом. Це проєкт команди. Ну й давайте будемо чесними і логічними, у вересні нових проєктів, які б стосувалися інфраструктури, не може бути. Вони стартують на початку нового року. Є проєкти соціального характеру, результати яких не можна побачити через місяць-два, на це треба кілька років. Є один із великих проєктів, над яким ми працюємо разом зі шведами. Але якщо говорити про нього в деталях, то треба не 5-10 хвилин.

- Якщо коротко, але по суті, про що він?

- Про важливість Запоріжжя, чому місто має бути цікавим молоді, інвесторам? Що є магнітом?

Наша команда аналізувала та вивчала цю історію впродовж року, залучали різних фахівців, експертів. Проводили «розвідку» Запоріжжя. Поки що без деталей, але скажу, що Запоріжжя може претендувати на інженерну столицю. Крім того, є такий цікавий напрямок, як підводна археологія, а запоріжці є його засновниками. До нас їдуть за досвідом і знаннями люди з різних куточків світу, але про це мало хто знає. Більше того, це ще й елемент реабілітації: за допомогою цього напрямку можемо соціалізувати та інтегрувати в цивільне життя військових, які повертаються з фронту. У нас також можна вивчати наслідки руйнування Каховської ГЕС, будувати науковий дослідний центр. Насправді, тем дуже багато. Немає такого інституту в світі, де б учили, як жити та розвиватися в умовах війни. Мир узагалі потребує зусиль і знань.

- Цей великий проєкт – план на потім, після завершення війни?

- Ні. Над цим ми вже працюємо, вже є ті, хто готові допомагати. Ми бачимо багато складових, які стануть новими орієнтирами для розвитку Запоріжжя. Нам треба знаходити нові сенси. Все це ми запаковуємо в тему «Великий Луг».

- Ми трішки говорили про початок окупації Мелітополя. Чи намагався ворог вас переманити?

- 11 березня (2022 року, – ред.), коли Івана Федорова викрали, окупанти вимкнули в Мелітополі світло, мобільний звʼязок, щоби люди не розуміли, що відбувається. Була жорстка комендантська година. Проте о шостій ранку наступного дня багатотисячний натовп зібрався на площі та вимагав від загарбників звільнити Федорова. Люди це робили, бо мали таку позицію. Івана тоді забрали, бо три тижні зрадники та окупанти намагалися до нього знайти «підхід», також зняти з центральної площі міста прапор України, та не вийшло. Після викрадення Федорова окупанти почали шукати кожного з нас. Постало питання безпеки наших родин. Ми поїхали до Запоріжжя. Проїхали 15 блокпостів. Коли зупинилися біля обласної лікарні, мені зателефонував незнайомий номер. Це була Галина Данильченко – фейковий «мер» Мелітополя. Вона сказала, що на ранок я маю зʼявитися до них на «планірку». В ту ж хвилину вона була послана за напрямком російського корабля і я поклав слухавку. Скажу, як є: відчув тоді певне задоволення.

- Ви тоді могли виїхати зі своєю родиною. Чому залишились у команді?

- Бо багато років тому в мене з цією командою збіглися цінності. Вони однакові й зараз.

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка