У передмісті Одеси вже понад десять років функціонує притулок для собак “Любов та Ласка”. Тут прихисток знайшли понад 160 тварин. Більшість із них приїхали в Одесу з Херсонщини та Донеччини. Є й ті, кого з різними каліцтвами знайшла та врятувала власниця притулку. Також у притулку живуть собаки військових – їх господарі зараз боронять країну, а чотирилапі віддано чекають на їх повернення.

У притулку побували кореспонденти Укрінформу.

СМЕРТЕЛЬНИЙ ДРОН

Про прихисток ми дізналися з соцмереж – там публікували наслідки чергової російської атаки, яка відбулася вночі. Поруч із притулком палала автостоянка, тварини як скажені бігали по території і вили від страху й болю – декількох собак поранило уламками.

Нас зустріла власниця притулку, пані Любов. Назва у притулку проста: Любов – господарка прихистку, а Ласка – ім’я її першої собаки.

Заплакана жінка одразу розповіла нам подробиці атаки.

- Це сталося близько опівночі. Я була тут, варила кашу на сніданок собакам. Тварини дуже вили, бо дрон довгий час кружляв над нами. Я молилася, хоч би не влучив у будинки. Раптово він набрав швидкість і вдарив прямісінько у стоянку. Автівки вибухали одна за одною, полум’я швидко перекинулося на нашу територію, а уламки заліза і шиферу летіли скрізь, – розказує жінка.

Після того, як Любов отямилася від шоку, вона побігла відкривати клітки з тваринами. Коли всі собаки були на свободі, почала самотужки гасити вогонь, який уже “доїдав” другий вольєр. Потім до ліквідації наслідків атаки долучилися пожежні.

- Був хаос. Собаки не знали, де сховатися. Всі побігли до кухні, де живе наш найстарший пес Сєрьожа. Він дуже старий, майже звідти не виходить. Кілька років тому ми знайшли його біля дороги в жахливому стані, виснаженого, без шерсті та з купою хвороб. Я думала, що він помре, та хай хоч не голодним. Але він вижив. Тож собаки бігли до кухні, Сєрьожу топтали лапами, на нього перевернули стіл. Думала, що вже настав його час іти на веселку. Але ж він не здався смерті й на цей раз, – розказує власниця притулку.

Вона показує нам Сєрьожу. Старий сивий пес лежить на матрасі й похропує. Він відкриває одне око, дивиться, хто ж його турбує знов, зітхає та повертається на інший бік. Сєрьожа вгодований та чистенький, важко уявити, що колись він жив у злиднях.

“ЯКЩО ЗАЛИШУСЯ ЖИВИЙ – ЗАБЕРУ ТЕБЕ”

Перший вольєр, який кинулася відчиняти Любов після атаки – “володіння” Айзи – хаскі з характером. Її будиночок у вольєрі вогонь знищив першим. Коли Айза опинилася на свободі, вона перестрибнула огорожу притулку і втекла. Вночі її шукали всією зооспільнотою. Аж під ранок хаскі привели назад пожежники. Як їм вдалося приборкати агресивну собаку – загадка.

У Айзи, як і у кожного мешканця прихистку, своя трагічна історія. Кілька років разом із господарем вона жила у війську. До себе підпускала лише хазяїна та його побратимів. Зараз підрозділ захисника перевели на Харківський напрямок. Взяти з собою Айзу йому заборонило командування. Родичі хлопця собаку прихистити не змогли через її тяжкий характер, тож Айза опинилася у притулку.

- Він привів Айзу, стояв навколішках і прощався з нею. Обіймав, плакав. І вона плакала. Мені дуже боляче згадувати той день. Він сказав тоді: “Якщо залишуся живий, я тебе заберу, пам’ятай це!”. Зараз він постійно пише і питається, як його Айза. Було якось, що не писав майже тиждень. Собака цей час була сама не своя. Я дуже боялася, що він загинув. Але після виконання завдання він вийшов на зв’язок, живий! – розказує пані Любов.

Єдина людина, яку собака підпустила до себе після розлуки з господарем – чоловік однієї з працівниць прихистку. Ввечері той забирав дружину додому, і знаючи історію Айзи, підійшов до неї. Собака не агресувала. Зараз він щовечора вигулює Айзу в полі за притулком.

Окрім Айзи, у прихистку живуть й інші собаки, які чекають на повернення господарів із фронту. Є малінуа Тайсон, який більшість дня проводить у вольєрі, адже на волі він починає стрибати. Висота паркану для нього смішна, він з легкістю бере висоти чи не вдвічі більші. Гуляють із Тайсоном, як і з Айзою, вечорами в полі.

МАЛАМУТИ-НЕРОЗЛУЧНИКИ

Живе в прихистку й пара маламутів – Евеліна і Бастон. Колись вони спали в одному ліжку з господарем, вкриті теплою ковдрою. Війна розлучила їх, собаки опинилися в притулку, а він – на передовій. Отримавши важкі поранення, господар повернувся додому. У нього відмовили ноги і він потребував довгострокового лікування за кордоном. Перед від’їздом приїхав проститися зі своїми улюбленцями.

- Ці собаки мені розірвали серце. Господар був в інвалідному візку і не міг від них відійти кілька годин. Вони лизали його руки, обличчя... Потім довго вили. Собак я намагалася влаштувати в сім’ю, бо це не життя для них. Але тільки разом, один без одного вони помруть від туги. Досі ніхто не зголосився взяти обох. Господар висилає на них гроші й дуже турбується, – розказує Любов.

ТВАРИНИ З ІНВАЛІДНІСТЮ ТЕЖ НЕ ПОКИНУТІ

Жінка додає, що дуже важко знайти нову родину для дорослих великих собак. Каже, що не має часу вести активно соцмережі, щоб розповідати про притулок, адже цілими днями працює на території прихистку: варить їжу, прибирає, лікує, лагодить вольєри тощо. Тому, каже Любов, хворіти їй не можна. Навіть з високою температурою, кашлем та з іншими супутниками грипу чи застуди вона перебуває разом із тваринами. Вдома ж на неї чекають чотирилапі з інвалідністю – 10 сліпих котиків та собаки-спинальники. До речі, у притулку також живе така собачка – Соню ще цуценям збила автівка. Водій залишив тварину на обочині дороги помирати. Зараз Соня бігає разом з іншими жителями прихистку, опанувавши методику “водіння” спеціального візочка. Ночує ж вона вдома у пані Любові.

З СОБАКАМИ НЕ МОЖНА

Особливо важко знайти родину тваринам, якщо вони мають проблеми зі здоров’ям. Так у прихистку нещодавно з’явилася лайка Ельза. Її родина евакуювалася з Краматорська до Вінниці, але орендарі житла заборонили перевозити туди собаку. Родина ледве “випросила” можливість забрати з собою котів. Ельза – статна, вишукана лайка, здається, що судді будь-якої виставки присудили б їй перші місця у всіх категоріях попри поважний вік – їй уже 10 років. Собака страждає на епілепсію. Розвиток хвороби спровокувала війна – лайка вкрай тяжко переживає обстріли. Під час однієї з останніх атак в неї трапився мікроінсульт.

- Її дуже люблять господарі. Вони не покинули її напризволяще: надсилають мені гроші на її утримання, зараз прислали на лікування. Ми купили їй усі необхідні ліки, зараз вона почувається значно краще. Але за нею потрібен особливий догляд, тож ніхто її в родину не візьме. Дарма що така красуня, – зітхає пані Любов.

“НУ ГОДІ, ВСТАВАЙ”

Питаємо хазяйку, скільки загалом собак живе у притулку.

- 162 собаки. О, ні, вже 161, – відповідає вона і зривається на сльози.

Вночі уламком убило одну з тварин. Її ще не поховали. Любов показує нам вольєр, де загинула чотирилапа. Він був в епіцентрі вибуху. Інших собак з цього вольєру поранило. Тіло маленької собачки вкрито білим простирадлом. На ньому проступає кров. На даху будки у вольєрі сидить ще одна собачка – це мама вбитої тварини. Вона не відводить очей від комочка, накритого тканиною. Поки ми розмовляємо з хазяйкою, до мертвої собачки підходить поранений пес. У прихистку він з літа, його привезли з Дружківки, містечка на Донеччині, яке росіяни вже практично знищили. Пес жив у цьому ж вольєрі. Він торкається лапкою тіла мертвої собачки, намагається зняти з неї простирадло. Потім тикає в неї носом, наче каже: “Ну годі, вставай!”. Дивитися на це без сліз було неможливо.

СОБАКИ З ДОНЕЧЧИНИ РИЮТЬ ТУНЕЛІ-СХОВИЩА

Пані Любов розказує, що за час війни прихисток сильно поповнився тваринами. Є тут собаки з Покровська, Бахмута, Краматорська, Дружківки, Херсона, Кринок. Щоби вмістити “донецьких”, яких почали все більше привозити влітку, у прихистку побудували нові вольєри.

- Скільки їх везли! Машинами! Показують – когось візьмете? А там страшне! Очі випали, кулі в хребті, кістки стирчать – ну як їх залишити? Кажу, беру всіх. Зараз вони вже проліковані, відгодовані, – розказує господарка та підводить нас до вольєрів з “донецькими”.

Собаки дійсно виглядають добре. В око впадають дивні заглиблення в землю в їхніх клітках.

- Вони як приїхали, одразу почали рити. Це не просто ями, це підземні тунелі, ціла система підземних ходів на глибині до півметра. Коли лунає тривога, вони миттєво спускаються під землю, вольєри наче пусті. Спочатку я заривала нори, бо боялася впасти в них у темряві. Однак собаки миттєво виривали їх знову, – розказує Любов.

Додає, що “південні” собаки такого не роблять. Тим часом один із “донецьких” лізе в нору, під землею чутно шебуршіння і за хвилину пес з’являється через вольєр від нас. Дивовижно і водночас страшно від того, на які вигадки вдаються тварини, щоб зберегти своє життя. Що ж пережили ці хвостаті...

СТРАШНІ ВЧИНКИ ЛЮДЕЙ

- Тут у кожного своя доля. От Бобчика привезли ще за часів АТО. Когось підкинули, когось прив’язали, когось покалічили. Люди роблять страшні речі, від яких волосся дибки. Живуть у нас собачки – ще цуценятами вивезли ці 12 душ у поле в мішку з заліпленими скотчем ротами – щоб не скавчали. Ми їх урятували... Багато зла людського навколо, – продовжує Любов.

Поки ми ходимо по території притулку і розмовляємо, за нами весь час ходить розкішний пес на ім’я Нікі. Він не нав’язується на ласку, як інші. Просто супроводжує нас і наче вслухається в бесіду. Пані Любов каже, що так само він спостерігає і за шахедами – не бігає, не виє, а просто не відриває очей від безпілотників у небі. Нікі знайшли в полі зі зламаними задніми лапами. Хтось відніс покалічене цуценя взимку в поле, з якого тварина не могла вибратися фізично. Хвостик так і просидів там кілька днів, поки його не знайшла Любов. Кілька операцій, апарат Єлізарова на пів року – і пес знову пішов. Щоправда, пані Любов закатує очі: за час реабілітації встиг обідрати у неї вдома всі шпалери.

Ще є собаки, які залишилися зимувати одні на дачах, є покалічені мисливцями, задушені ланцюгами так, що вилазили очі. Пані Любов розповідає нам історію кожної тварини, страшну й болючу.

ДОПОМОЖІТЬ ДОПОМАГАТИ

Живе притулок дуже скромно. Допомоги від великих зооспільнот Любов не отримує. Собаки їдять корми, коли їх немає – не нехтують і звичайною кашею. Зараз на зиму для утеплення вольєрів їм закупили сіно – на щастя воно не згоріло під час атаки. А от більшість вольєрів у прихистку зазнала руйнувань. Тож пані Любов каже, що буде щасливою отримати будь-які будматеріали, які допоможуть їй полагодити будиночки для чотирилапих. Також у прихистку з радістю приймуть будь-які каші та корми.

- Я намагаюся щороку будувати нові вольєри. Щось покращувати. А тут якась сволота взяла і в одну мить усе зруйнувала, – витирає сльози вона.

Ми довго прощаємося, навздогін пані Любов розказує нам історії ще кількох хвостиків. До притулку якраз приїжджає її син із дружиною – разом вони будуть прибирати територію від уламків, якими все ще вкрита вся територія...

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок