Із міським головою Харкова Ігорем Тереховим ми зустрілися після чергової нічної атаки РФ. Проговорили більше години, та цього часу, здається, зовсім мало, щоби розповісти про життя міста-мільйонника, що постійно перебуває під обстрілами та буквально за 20 кілометрів від лінії фронту.

В інтерв’ю Укрінформу – про втрати та постійну адаптацію, бюджет і реконструкції, що викликають неоднозначну реакцію суспільства, допомогу Силам оборони та стан комунального транспорту, проїзд у якому залишається безкоштовним.

ЗА РІК 41 ЛЮДИНА ЗАГИНУЛА І ПОНАД 970 ПОСТРАЖДАЛИ

- Ігорю Олександровичу, чергова важка зима була для Харкова. Удари по енергетиці. Знову жертви…

- Якщо підсумувати чотири роки повномасштабної війни, то для міста це час жорсткої адаптації до абсолютно нових загроз. Головна небезпека для Харкова залишається – це постійна атака з неба. Ви розумієте тактику: вже п'ятий рік поспіль ворог випробовує нас на міцність, і залучає весь свій арсенал по місту. Ми бачили все, хіба що “Орєшніка”, на щастя, не було. Авіація була, КАБи, ракети, реактивні “Шахеди”, дрони зі штучним інтелектом. Росіяни б’ють комбіновано, розраховуючи на максимальний психологічний злам людей. Цифри говорять самі за себе. Лише за 2025 рік місто обстріляли 728 разів. Постраждало 973 людини, серед них 106 дітей. 41 жителя, на жаль, ми втратили, люди загинули. Це наш найбільший біль. Бо можна відбудувати будь-які стіни, а повернути життя неможливо.

- Які руйнування додалися за минулий рік?

- Майже 2400 об'єктів. Загальна цифра вже сягнула понад 13 тисяч об'єктів.

- Це здебільшого житлові будинки?

- Так. І це безпрецедентний показник серед усіх міст-мільйонників. І ворог, звісно, цілеспрямовано знищує все, що забезпечує життєдіяльність нашого мегаполіса. Переважно дістається житловому фонду, як я вже сказав, проте під ударами постійно перебувають і школи, і дитячі садочки, і лікарні, транспортна система, вся критична інфраструктура. Найгостріша проблема, яка є – це енергетика. Від неї безпосередньо залежать водо-, теплопостачання, і взагалі життя людей. Тільки за цей опалювальний сезон ми витримали 50 атак по нашим енергооб'єктах.

- Я так розумію, що після ударів 3 лютого сотні будинків дозимовували вже без опалення?

- Ми заживили їх поступово. Робили все можливе – ви пам'ятаєте, які були морози – неймовірне робили. Наші комунальні служби працювали практично 24 години на добу. Загалом надзвичайний стан став нашою управлінською рутиною.

Ми розбудовуємо розосереджену енергосистему: встановлюємо когенераційне обладнання, резервуємо схеми живлення, адже великі об’єкти – зручні цілі для нашого ворога.

ДОПОМОГА ФРОНТУ, СОЦЗАХИСТ І ВИГЛЯД МІСТА – ТРИ НАШІ КИТИ

- Давайте про бюджет Харкова. Основні витрати і проблеми зараз?

- Дякую вам за це запитання. Воно дуже складне. Бо відбудова, енергетика й її децентралізація, безпечна освіта – це все напряму залежить від наявного ресурсу. Бюджет Харкова сьогодні – це не кошторис процвітання, а, на жаль, максимально прагматичний прифронтовий план виживання. Перший пріоритет – це, звісно, люди. Понад третина всіх видатків іде на соціальну сферу. Ми принципово сьогодні зберігаємо безкоштовний проїзд і безкоштовне харчування – і для людей, які цього потребують, і для школярів. У місті, де ворог намагається знищити економіку, це насправді не пільга, а критичний засіб виживання для тисяч родин.

Другий пріоритет – це армія, звісно, допомога ЗСУ. З бюджету нашого міста за роки повномасштабної війни виділили понад 1,8 мільярда гривень. Цього року ми теж заклали 300 мільйонів.

- Періодично лунає в ЗМІ, що це замало…

- Вважаю, неможливо в цьому плані порівнювати Харків з іншими містами і робити такі, знаєте, сухі таблички. Харків сьогодні – це головний тиловий хаб армії, це перше велике місто від фронту. Наші лікарні приймають поранених, наші підприємці цілодобово ремонтують важку техніку, автівки, які приїжджають до нас із “нуля”. Ми – ремонтна база, госпіталь і дім для десятків тисяч військових. Це величезне навантаження на інфраструктуру міста, яке не відображається у жодній графі допомоги армії, але насправді є фундаментом нашої оборони.

І наголошу, що наше комунальне підприємство – я не можу всього казати, тому без деталей – теж надає допомогу військовим, і дуже суттєву – починаючи з техніки, і ще різні потреби.

- У місті під час війни відбуваються реконструкції. Знову ж таки – це про пріоритети.

- Давайте одразу вам скажу, щоб більше не повертатися до цього. Харків узяв на себе місію, щоб наші захисники бачили, за що вони воюють. І коли боєць приїжджає з окопу на два дні в місто і бачить доглянуті клумби, чисті парки, освітлені вулиці – бачить цивілізацію насправді, яку він захищає там. До мене часто підходять військові в парках і кажуть: Ігорю Олександровичу, дякуємо, що місто живе, дивлячись на це, ми розуміємо заради чого стоїмо. Днями вітали наших прикордонників – і те ж саме, також дякували за вигляд міста. Це психологічний стан і мешканців, і захисників – і це теж лінія оборони. Підкреслюю: це теж лінія оборони! Якщо ми перетворимо Харків на сіру руїну, ворог переможе психологічно ще до того, як випустить ракети. Допомога фронту, соціальний захист і збереження людського обличчя міста – це наші три кити. Ми тримаємося і показуємо всьому світу, що Харків живий, бореться і буде розвиватися попри все.

ХАРКІВʼЯНИ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НА ГІДНІ УМОВИ, У ТОМУ ЧИСЛІ МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ

- Я дозволю собі ремарку. Просто складається враження, що в нас обмежений бюджет, а можливості якісь не обмежені…

- Обмежений бюджет, і можливості обмежені. Якщо б не так, то взагалі все по-іншому було б. Це те, що ми можемо зробити за кошти міського бюджету. Що стосується конкретних об'єктів – турбує вас це, турбує людей. Перш за все, Журавлівський острів (ідеться про частину Журавлівського гідропарку, де була платна зона відпочинку “Акважур”, – ред.). Ми нарешті повернули його у власність територіальної громади. Бо він перебував у приватних руках, там був платний проїзд і вхід. Я дуже боровся, можу сказати, що ми перемогли в цій битві – а це була справді битва, як ви розумієте! Адже така земля приваблива.

- Було питання розриву договору довгострокової оренди, так? (Ще 17 січня 2008 року Харківська міська рада уклала з ТОВ “Контакт плюс” договір оренди на 49 років, до 1 квітня 2056-го; у 2018 році міська рада намагалася через суд розірвати угоду, та їй відмовили. – Ред.).

- Мало того, вони не сплачували за цим договором, а з людей гроші брали. Можу вам сказати, яка війна в мене була, і скільки я ворогів нажив (як пише ГО “Харківський антикорупційний центр”, ТОВ “Контакт плюс” пов’язане з бізнес-структурами колишнього народного депутата від забороненої “Партії регіонів” Дмитра Шенцева та ексдепутата Харківської облради Давида Чихладзе, – ред.).

Але тепер ми там створюємо безкоштовну доступну зону для якісного відпочинку. Давайте будемо відвертими: сьогодні більшість харків'ян, родин не мають можливості вивезти дітей на море чи за кордон. А містяни заслуговують на гідні умови: те, що вони переживають, як вони працюють під постійними обстрілами… Потрібні місця для безкоштовного і гарного відпочинку. Робота на “острові” не зупиняється ні на день. Щоб ви розуміли: в перші дні ми вивезли чотири вантажівки сміття, щоб ця територія набула більш-менш нормального вигляду. Загалом уже вивезено 200 кубометрів сміття. Я коли зайшов туди, побачив – було жахливо. Прибрали непотріб, обрізали сухі дерева, облаштовуємо сучасні пляжні зони, дитячі та спортивні майданчики.

- Ця зона відпочинку працюватиме вже цього сезону? І скільки це коштуватиме бюджету?

- Ми зараз не про кошти, а про те, що потрібно зробити. А кошти – ми розуміємо, як це зробити, щоб було мінімально для міського бюджету. Ми продовжуємо працювати, і результат уже відчутний, а буде ще кращий.

- Лопанська набережна…

- Насправді ми реалізовуємо цей проєкт не заради картинки. Це частина великої стратегії ревіталізації центру міста. Ми відновлюємо пішохідні зони.

ОДНА ПІДЗЕМНА ШКОЛА ВАРТУЄ ДО 150 МЛН ГРН

- Але дуже коштовними здаються ці витрати по набережній (за підрахунками ГО “Харківський антикорупційний центр, загальна ціна проєкту, заявлена у бюджеті міста – 255,5 млн грн протягом 2023-2026 років, – ред.). Та й по скверу на вул. Університетський теж.

- У сквері ми закінчили, як ви бачили, першу чергу реконструкції. Ще певні плани щодо розвитку цього простору є. Ми не будемо зупинятись. І, звісно, ми не зупиняємо, попри навантаження і дефіцит міського бюджету, будівництво підземних шкіл. Одна така школа – це приблизно 110-150 мільйонів, залежно від особливостей розташування.

- Це значно дорожче, аніж перші об'єкти.

- Перший об’єкт був побудований за 75 мільйонів, і тоді були зовсім інші ціни. І я, до речі, дуже вдячний забудовнику. Я з ним домовився, що на перший проєкт він витрачає і власні кошти, тож насправді школа коштувала дорожче, це з міського бюджету витратили, стільки я вам сказав.

Це був перший в Україні проєкт, і чудово, що в нас є такий соціально відповідальний бізнес, який відгукнувся на моє прохання. Ми були першопроходцями. І хочу наголосити, що це були міські кошти, жодної копійки нам на школу ніхто не дав (з державного бюджету, – ред.). Хоч я вважаю, що це несправедливо і не чесно було щодо розподілу. Бо це майбутнє Харкова, майбутнє України.

- Але зараз місто отримує субвенції на проєкти безпечних просторів.

- Часткове фінансування. Ми вже почали будівництво першого дитячого садочка під землею. Кошторис – приблизно 250 мільйонів. Співфінансування держави і міста – 50 на 50. Чесно чи нечесно – на думку ваших читачів, людей? Будуємо насправді ж майбутнє.

- Поясніть ситуацію з комунальними заборгованостями, будь ласка. Величезні цифри були озвучені.

- Давайте розберемося і поставимо крапку. По-перше, я не буду вибачатися, що у харків'ян є тепло, гаряча вода й електрика. По-друге, якщо взяти розрахунки, то ці борги починалися з 2010 року – задовго до того, коли я прийняв місто наприкінці 2021-го. Поточна ситуація: ми сплачуємо всім усе. Тобто поточних боргів місто Харків не має. Є борги населення, приблизно 8,5-8,7 млрд грн, і це також починаючи з 2010 року. Як сьогодні сказати людям, у яких розтрощене житло, які виїхали, щоб сплатити? Є якась людяність, логіка? Хіба це борги міста, хіба це борги комунальних підприємств? Зовсім ні. Це борги населення. Якщо взяти заборгованість КП міста і заборгованість по компенсації за різницю в тарифах, яку підприємства мали б отримати за часів Бог знає кого – змінювалася влада, один прем'єр, один президент, потім інші – то я не впевнений, на чию користь буде цей баланс. І це ж не тільки по Харкову насправді така ситуація. Тому ми публічно не розхитували цю ситуацію. Але кожного разу при формуванні бюджету ми ставимо від різних асоціацій (місцевого самоврядування, прифронтових громад, – ред.) це питання. Кожного разу ми обговорюємо… Але відверто: я вважаю, що сьогодні країна живе в борг. Люди не сплачують, відповідно – КП не сплачують. От кажуть: там штрафні санкції. Так, а які штрафні санкції? Вони є, але ж це все кошти на папері. І я чудово розумію, хто зараз збурив цю тему.

- Можете назвати?

- Це вже ви проведіть власне розслідування. Я наголошу: те, що відбулося інформаційно – це на руку нашому ворогу. Вони пушили цю тему, щоб розхитати ситуацію в країні. Протиставити мерів великих міст – особливо прифронтових і воєнних – уряду. Але не буде цього! Мені дуже шкода, що деякі народні обранці поширили це ІПСО, піддалися російському впливу і розхитують ситуацію. Впевнений, що їм ще буде соромно за це. Вони ж голосують за бюджет країни – не я! Чому вони не заклали цю різницю в тарифах? Оце питання.

ТРОЛЕЙБУСИ З КРАМАТОРСЬКА І ТРАНСПОРТ ІЗ ЄВРОПИ

- Поговорімо про транспорт. За тих безпекових умов, що маємо, він у тому числі дає людям відчуття стабільності. Було багато знищено обстрілами на початку вторгнення. Як удалося відновити, поповнити парк?

- Дуже болюча тема, якій приділяємо велику увагу. Ворог цілеспрямовано бив по нашій транспортній інфраструктурі. Ми втратили більше чверті тролейбусів, половину трамваїв, близько 70% автобусів. Депо, контактна мережа, пошкодження рейок, потягів метрополітену. Руйнування колосальні. Але зупинка транспорту була лише на початку повномасштабного вторгнення.

Частину парку ми відновили завдяки нашим друзям. Я дякую і Турину, і Брно, Нюрнбергу. Я з усіма мерами розмовляв особисто, домовлявся, благав. Вони відгукнулися, і ви бачили, що в нас є поповнення трамваїв, тролейбусів, автобусів. Так, вони не нові, але в робочому стані. Це не якийсь непотріб. Вони в себе зняли їх із маршрутів.

- Завжди, ще до війни, не вистачало водіїв, механіків.

- Є питання з кадрами, безумовно, і велике питання, бо багато водіїв зараз у лавах Збройних сил України, захищають нас. Тому ми відкрили навчання, залучаємо нових фахівців, жінок залучаємо, в тому числі і для підземного транспорту.

- Але поки це одиничні історії (у харківському метрополітені машиністкою працює єдина жінка, двоє жінок працюють водійками муніципальних автобусів, – ред.).

- Одиниці, так. Але щодо метро – це окремий напрямок. Треба не лише навчитися, але й адаптуватися – а це дуже важко. Жінок-машиністок метрополітену по всьому світу небагато насправді. Складний процес, але він рухається. Тобто це виклик, але я впевнений, що ми справимося.

- Розкажіть про співпрацю з Краматорськом.

- Знаєте, це справжня історія взаємодопомоги. Ми взяли в оренду на три роки їхні тролейбуси: сім звичайних і дев’ять із автономним ходом – і це сучасні машини, що можуть проїхати до 15-ти кілометрів без контактної мережі. Це гарна підтримка для нас. Ми будемо пускати їх на найбільш завантажені напрямки і там, де є, на жаль, знеструмлені ділянки. Оренда вартує приблизно 30 тисяч гривень на місяць. У середньому ми витрачаємо майже 1000 гривень на день. Це небагато для такого транспорту, адекватна ціна для такої тролейбусної бази.

І хочу сказати, що ми вчасно їх забрали, бо за кілька днів після переїзду в депо був “приліт”, вони були б знищені. Зараз обкатуємо ці тролейбуси і незабаром випустимо на маршрути.

ТЕНДЕР НА ЗАКУПІВЛЮ НОВИХ ВАГОНІВ МЕТРО ТРИВАЄ

- Що з відновленням трамвайних маршрутів?

- Так, одразу хочу сказати: я – за трамвай, не проти, а за! Ми плануємо відновити лінію на ХТЗ вже цього року. Це 23 маршрут (зараз курсує у зміненому вигляді, лише на Салтівці, – ред.). Наразі через пошкодження підстанції обленерго технічно неможливо з’єднати райони трамваєм, але ми над цим працюємо. 26 маршрут (справа про демонтаж у 2022 році на вулиці Весніна колій цього маршруту розглядається в суді, – ред.) – є питання з інфраструктурою, до того ж, нам елементарно не вистачає вагонів, бо там завжди працював лише здвоєний рухомий склад. Але хочемо повернути цей маршрут у якомусь зміненому вигляді. Він буде. Деталі згодом. Сподіваємося відбудувати частину колій біля плиткового заводу цього року.

- А що з будівництвом нових станцій метрополітену і закупівлею потягів?

- Не зупиняємо наше партнерство з Європейським банком реконструкції та розвитку. Зараз проходить тендер, він завершується, щоб придбати 85 сучасних вагонів.

- Уточню по термінах одразу, бо ви ще восени минулого року повідомляли, що розпочинається тендерна процедура.

- Тривалий тендер, це по-перше. По-друге, є певні вимоги до учасників. Хтось хоче з нами зв'язуватися, хтось не хоче. Очевидно, хтось боїться, є певні речі – я не можу розкривати зараз, у чому головне питання. Але я впевнений, що тендер відбудеться на цей раз, і ми зможемо придбати ці потяги. А далі перейдемо до будівництва підземного електродепо. Ми змінили проєктну документацію, бо спочатку депо планувалося наземне. Нас підтримали наші міжнародні партнери, наші банки – пообіцяли дати окремий транш на це депо. Коштуватиме воно дорожче, ніж якби воно розміщувалося на поверхні. Але такі умови безпеки на сьогодні. А потім будемо розпочинати будівництво самих станцій.

Хочу нагадати, що земельні ділянки за маршрутом станції “Державінська” перебувають у власності міста. І для нас це дуже важливо.

- Станція поки з такою назвою? (Однойменну вулицю Державінську перейменували на честь загиблого комбата, Героя України Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі”, – ред.).

- У документації не можна зараз нічого змінювати. Бо нові погодження розтягнуться на 10-річчя. Потім уже подивимося. Коли збудуємо.

ВИМУШЕНІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ – НОВІ ХАРКІВ’ЯНИ

- Перейдімо до іншої теми. У Харкові дуже багато ВПО.

- Вже понад 215 тисяч.

- Це ті, що зареєстровані. Насправді їх іще більше. І це вже така, доволі значна частина населення (за даними міськради, у Харкові нині 1,3 млн жителів, – ред.).

- Так. Але, по-перше, мені вкрай не подобається цей термін – “вимушений переселенець”. Бо на місці всіх цих людей ми всі могли опинитися, і можемо опинитися. Хто знає. Для нас це нові харків'яни, я б так сказав, які приїхали з Вовчанська, Куп’янщини, Донеччини, Луганщини, Херсонщини…

І вони знайшли тут дім. Здавалося б, знову під обстрілами. Але люди знали, що тут працюють лікарні, безкоштовний транспорт, можливість знайти роботу, є підземні школи.

Вважаю, цей статус переселенців не має бути довічним. Його треба давати, приміром, на п’ять років. Протягом цього часу держава разом із органами місцевого самоврядування зобов'язана зробити так, щоб люди повністю інтегрувалися в громаду. Можна зробити день вимушеного переселенця – я б запропонував 25 лютого – і щороку підбивати певні підсумки: що зроблено, що ще потрібно і план на наступний рік. Тоді воно буде працювати. Допомога переселенцям – це ж не лише виплати, це створення умов, за яких люди можуть залишатися. На рівні міста ми забезпечуємо базу – житло, доступ до медицини, освіти, соціальних послуг, надаємо підтримку у працевлаштуванні. Дуже хочу, щоб ми від тимчасового розміщення перейшли до пошуку постійного житла, щоб люди не жили роками у невизначеності.

- Що тут можна зробити?

- Головна проблема – відсутність на рівні держави цілісної системи, яка б супроводжувала людину від моменту переміщення до повної інтеграції в нову громаду або до повернення додому, якщо це взагалі колись буде можливим. У межах Асоціації прифронтових міст і громад ми з колегами запропонували концепцію єдиного маршруту для переселенців – коли держава і громада працюють як єдина система. Щоб людина не ходила по інституціях, щось випрошуючи, а отримала індивідуальний соціальний супровід.

Тобто держава має перейти від розрізнених програм, які зараз існують, до єдиної політики з чіткими показниками результативності: скільки людей інтегрувалося остаточно, отримали житло, стабільну роботу. Прифронтові міста і громади зараз несуть найбільше навантаження, тому державна фінансова модель має це врахувати, бо гроші повинні йти за людиною в ту громаду, де вона фактично проживає. Приклад: місто Харків – 215 тисяч переселенців, Львів – 95 тисяч. Розумієте, про що я? Треба змінювати підхід і створювати системну підтримку. І це зона спільної відповідальності держави і місцевого самоврядування перед тими людьми, які все втратили і свідомо обрали Україну – вони не залишилися в окупації.

- Ви неодноразово говорили, що більшість харків’ян, які виїхали через війну, повернуться з-за кордону. Я, чесно кажучи, не дуже в це вірю.

- А ви подивіться соціологію.

- А п'ятий рік за кордоном? Хочеш не хочеш – потрібно адаптовуватися, звикати.

- А знаєте, як люди там утомилися? І дорослі, і діти. Втома колосальна. Загалом потрібна державна стратегія на повернення всіх українців. Кадрова і демографічна ситуація – вона кризова насправді. В усій країні, не тільки в Харкові. І це, мабуть, найбільший виклик, який перед нами стоїть. Завдання держави – зробити так, щоб наші люди за кордоном бачили для себе майбутнє в Україні. Це, звісно, питання безпеки, далі житло, робота, освіта, медицина, а ще – зрозуміли правила життя. Люди повернуться туди, де є відчуття перспективи. Не треба звикати до думки, що їх можна кимось замінити. Я категорично проти масового залучення трудових мігрантів. Хіба що це будуть якісь окремі фахівці, висококваліфіковані, яких у нас справді немає.

БЕЗ МІЦНОГО ДЕРЖАВНОГО ПЛЕЧА ВИТЯГНУТИ ВІДБУДОВУ ЖИТЛА НЕМОЖЛИВО

- Які плани і можливості по відбудові зруйнованого житла на цей рік? Це вкрай важливо, зокрема для тих, кому поки нікуди повернутися.

- Давайте дивитися правді в очі. У нас є багатоквартирні будинки із серйозними руйнаціями, відбудова яких обходиться до 200 мільйонів гривень. Є десятки об’єктів, відновлення яких коштує 50, 20 мільйонів. Жодне місто, ні в Україні, ні в Європі, не здатне самостійно покривати настільки колосальні витрати. Наш муніципальний бюджет обмежений воєнними реаліями: ми паралельно ліквідуємо наслідки щоденних прильотів, будуємо підземні школи та утримуємо критичну інфраструктуру. Ми хочемо відновлювати значно більше, проте реальні об’єми робіт прямо пропорційні рівню державної підтримки та допомоги міжнародних партнерів. Без міцного державного плеча витягнути такі темпи просто неможливо.

На сьогодні до функціонального стану повернуто майже 3800 обʼєктів. Серед них близько 2100 приватних будинків та 1700 багатоповерхівок.

Тут важливо розуміти специфіку: ми працюємо на різних рівнях складності. Щодня тривають ремонти десятків будинків із незначними чи середніми пошкодженнями: закриваємо контури, лагодимо дахи, відновлюємо комунікації. Але найважчий фронт роботи – капітальна відбудова. Минулоріч ми відновили 150 дуже сильно пошкоджених багатоповерхівок. План на поточний рік такий самий амбітний – взяти в роботу ще 200 складних. І наголошую: такі масштаби йдуть паралельно з поточними ремонтами менш пошкодженого житла.

Також працює програма “єВідновлення”: харків’яни отримують сертифікати і купують нові квартири саме в нашому місті. Вони залишаються тут, і для нас це ключовий показник довіри.

Юлія Байрачна, Харків

Світлини пресслужби Харківської міської ради