На четвертому році повномасштабного вторгнення тилова Вінниччина переживає ворожі атаки, які за інтенсивністю не поступаються обстрілам початку великої війни. Попри це, область працює на продовольчу безпеку країни, приймає релокований бізнес і ВПО, лікує поранених. Як область забезпечує енергетичну стійкість в умовах блекаутів, підтримує військо і ветеранів, кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з першою заступницею начальника Вінницької ОВА Наталею Заболотною.

ОБЛАСТЬ ТИЛ УМОВНИЙ, СЮДИ ТЕЖ «ПРИЛІТАЄ»

- Наталю Михайлівно, як би ви схарактеризували роль Вінниччини наприкінці четвертого року війни?

- Як і раніше, Вінниччина відіграє значну роль у забезпеченні внутрішньої стійкості держави і підтримці фронту. Зокрема, забезпечує економічну і продовольчу безпеку. Наші аграрії продовжують займати лідируючі місця зі збору зернових і виробництва молочної та м’ясної продукції.

І ще щодо економіки: з початку року Вінниччина спрямувала до держбюджету майже 22,3 млрд грн сплаченими податками і зборами. Ще майже 16,9 млрд грн надійшло до місцевих бюджетів. Це, у тому числі, дає можливість забезпечувати наші Сили оборони.

До того ж, безпосередньо на підтримку захисників громади Вінниччини за цей рік скерували 1,6 млрд грн. Це кошти з місцевих бюджетів, і вони здебільшого використані на придбання необхідного обладнання, як-от БпЛА, транспорт та інші техзасоби.

Окрім того, Вінниччина стала логістичним і гуманітарним хабом. Ми один із регіонів, які прийняли найбільшу кількість ВПО: на цей момент в області їх залишається майже 142 тисячі.

Також треба згадати і про волонтерський рух: місцеві жителі і бізнес залучені до збору коштів, плетіння маскувальних сіток, приготування різних смаколиків для захисників тощо.

- Загалом, йдеться про функції області суто тилової. Але починаючи з літа відчутно зросла кількість російських атак. Які наслідки цих обстрілів на Вінниччині?

- Вінниччина – це умовний тил, бо «прилітає» і є руйнування. Гинуть люди, хоча й немає бойових дій. Можу сказати, що загалом за час повномасштабного вторгнення ми маємо численні руйнування інфраструктури. Постраждали 454 житлових об’єкти, з яких 115 – це багатоквартирні будинки, 335 – приватні. І ще чотири гуртожитки. Окрім того, уражені чотири заклади культури, 28 об’єктів освітніх, два - фізичної культури і спорту та 12 медичних закладів.

Якщо говорити про промисловість, то йдеться про 15 об’єктів, які постраждали від російської агресії. Нещодавно у Вінниці одне з підприємств, релоковане, було повністю зруйноване. Після обстрілу вони відновлюються, але певний період підприємство не працюватиме.

Також в останні місяці збільшились атаки ворога на залізничну інфраструктуру.

Тривають постійні обстріли енергетичної інфраструктури, а це відчутно б’є по життєзабезпеченню області.

ЗА ДВА РОКИ ПЛАНУЄТЬСЯ ЗБУДУВАТИ П’ЯТЬ ВІТРОПАРКІВ

- І що далі, блекаути триваліші. Наскільки область забезпечена альтернативним енергопостачанням?

- З листопада 2022 року, коли ми вперше зіткнулися з блекаутами, нам вдалося залучити значну кількість генераторів. Зокрема, для закладів освіти. Сьогодні вже 650 шкіл і 325 садочків готові працювати на генераторах, загалом, майже сто відсотків. А 46 шкіл і 48 садочків у сільській місцевості мають пічне опалення, їх теплозабезпечення не залежить від наявності електроенергії.

Якщо ж говоримо про стійкість охорони здоров’я, то є визначений маршрут до опорних лікарень, які в умовах тривалого відключення прийматимуть пацієнтів. Вони генераторами теж забезпечені, і не одним. Голови РВА за моїм дорученням особисто об’їхали усі ці заклади і пересвідчилися, що вони не стоять в упаковці, а змонтовані і працюють при вимкненні світла. Ми також попрацювали з обласними лікарнями і лікарнями у громадах, щоб вони мали резерв пального для генераторів.

Частина лікарень завдяки міжнародним проєктам встановили сонячні електростанції.

Окрім того, ми наполягли, щоб наші лікарні викопали свердловини для автономного водозабезпечення.

Окремий напрямок – це соціальний захист. Заклади, де на постійному утриманні знаходяться літні та маломобільні люди, хворі, які не можуть рухатися. Зрозуміло, що температура у приміщенні є критично важливою для їхнього життя. Там теж є генератори. Окрім світла і тепла, в таких закладах має бути постійна можливість приготування їжі. Тому на випадок тривалих відключень там готові вуличні кухні та запас дров.

Найважчим питанням наразі залишається забезпечення електроенергією критичної інфраструктури. Це централізоване тепло, водопостачання і каналізація. Особливо якщо йдеться про великі міста, де значна кількість багатоквартирних будинків. Ми маємо справу із достатньо застарілим і дуже енергоємним обладнанням, яке потребує для запуску потужних генераторів. Але навіть на випадок найгіршого сценарію кожна громада має розроблений план реагування.

- Через недостатню потужність енергосистеми великі сподівання покладаються на енергетику зелену і розподілену. В області реалізуються такі проєкти?

- Загалом Вінниччина серед лідерів з упровадження альтернативної енергетики. У нас працюють 134 сонячні електростанції. Цього року додано ще понад 11 МВт сонячної генерації. Працюють малі ГЕС.

Останніми роками завдяки уряду та міжнародним партнерам наші громади отримували когенераційні установки, які забезпечують виробництво додаткової електроенергії для вирішення конкретних завдань, зокрема, для забезпечення постачання тепла.

Якщо вести мову про масштабні «зелені» проєкти, то для Вінниччини найбільш перспективною є вітрова генерація. На території області планується збудувати п’ять вітропарків загальною потужністю 544 МВт. З огляду на кліматичні умови, вони будуть зосереджені у двох із шести районів області. Реалізація цього проєкту розрахована на два роки, наразі він на етапі документального оформлення.

Загалом, у найближчі два роки на Вінниччині планується додати 700 МВт зеленої та розподіленої генерації.

- А як щодо захищеності наявних і майбутніх електростанцій? Чи врятують їх дозволені владою мобільні вогневі групи на підприємствах критичної інфраструктури?

- Скажу так: ані Вінницька ОВА як така, ані жодне з підприємств не може самостійно спланувати і задіяти якийсь окремий вид зброї для захисту критичної інфраструктури. Все це відбувається в чіткій координації з Силами оборони. Вони доводять задачі, і наше завдання – їх виконати. Зокрема, допомогти оснастити, навчити людей і в інший спосіб сприяти Силам оборони у виконанні бойових завдань по захисту повітряного простору Вінниччини.

ЯК УПОРАТИСЯ ІЗ ДЕФІЦИТОМ РОБОЧИХ КАДРІВ

- Повертаючись до стійкості економічної: Вінниччина справляється з виконанням бюджету?

- Перші дві третини року були важкими, але наразі ми маємо непогані показники. Зведений бюджет області за 11 місяців виконано на майже 104,2% від планових показників. Це 16,9 млрд грн. Порівняно з попереднім роком, доходи за цей період зросли більш ніж на 2 млрд. грн. Є громади, які виконують свої бюджети краще, деякі – гірше, але загалом ситуація стабільна.

Мене найбільше цікавлять обсяги бюджетної допомоги, спрямованої на підтримку Сил оборони. На сьогоднішній день це у середньому 9 %. Але середній показник дуже відрізняється в розрізі громад. В умовах триваючої російської агресії важливо, аби громади намагалися більше скеровувати коштів на підтримку Сил оборони.

- Бюджет напряму залежить від бізнесу, який скаржиться на серйозний дефіцит кадрів. На Вінниччину ще не везуть трудових мігрантів, скажімо, з Азії?

- Безмовно, проблеми із забезпеченням робочою силою є, але вони не критичні і про трудових мігрантів-іноземців в області ми ще не чули.

Інша річ, що господарювання в умовах війни породжує на ринку праці вимушену жіночу зайнятість. Це коли жінки стають на ті ділянки роботи, які традиційно вважалися чоловічими. Бізнес, який своєчасно зреагував на цю проблему, заохочує жінок працювати на своїх підприємствах.

Нестача працівників на ринку праці розкрила іншу важливу проблему – невідповідності підготовки професійних кадрів до потреб ринку праці. Тому Міносвіти, центри зайнятості і ОВА приділяють увагу розбудові навчально-практичних центрів на базі професійно-технічних навчальних закладів. У них встановлюється сучасне обладнання для підготовки фахівців робітничих спеціальностей. Причому таких фахівців, яких можна було б одразу брати на роботу. Ми маємо відійти від ситуації, коли діти навчаються на радянському тракторі, а приходять у господарство і там бачать комп’ютеризовані «Джон Діри»…

Це спільна відповідальність як освітян, так і бізнесу. Бо якщо підприємство хоче мати фахового робітника, то фактично воно має його собі готувати хоча б із другого курсу. Грамотний бізнес так і робить. Це дуальна освіта, яка вже давно практикується у Європі. Тому для себе ми ставимо в галузі освіти цей напрямок як пріоритетний на 2026 рік.

ВІННИЧИНА ЩОТИЖНЯ ПРИЙМАЄ ПО 100-200 ВПО

- На нестачу потрібних працівників скаржаться і релоковані підприємства. Бізнес переїздить на Вінниччину й досі?

- Так, релокація триває. І зараз в області працюють 495 релокованих суб’єктів господарювання. Із них 473 офіційно зареєструвались у нас, сплачують тут податки і роблять свій внесок у розвиток регіону. Релокуючись до нас, вони продовжують розвиватися, створюють додаткові робочі місця - більше трьох тисяч! Це абсолютно різні підприємства, - із виробництва меблів, машинобудівні, швейні, ІТ-компанії.

Ми як приймаюча сторона маємо завдання підтримати їх. Бо це і податки, сплачені в нашому регіоні, і питання економічної стійкості країни в цілому.

Також хочу відмітити, що релокований бізнес має дуже тісні зв’язки зі своїми працівниками з регіонів базування. В нас є приклади підприємств, які з області, де тривають бойові дії, доставляють сюди своїх працівників вахтовим методом. В такий спосіб бізнес зберігає робочі місця для своїх людей. На Вінниччині таким працівникам орендують житло, і це теж додаткове надходження до бюджетів громад.

- А як щодо жила для ВПО, які проживають в області вже майже чотири роки?

- У нас є реалізовані проєкти з житлового будівництва для ВПО. Нещодавно благодійним фондом «Житло для ВПО» спільно зі Стрижавською громадою реконструйовано та переоблаштовано нежитлову будівлю у житловий об’єкт на 14 квартир. І ще багато речей, які, як кажуть, не на слуху. Наприклад, нещодавно я побувала у Калинівській громаді. Там в одному із сіл підприємство за власні кошти переоблаштувало одне із приміщень громади і створило квартири для своїх працівників із числа вимушених переселенців. І таких прикладів багато.

Загалом у нас залишається 60 місць тимчасового проживання, де перебуває понад дві тисячі людей. Утім, переважна більшість осіб із числа ВПО мешкають в орендованому житлі, яке вони винаймають, у тому числі, за рахунок виплат за державними програмами підтримки.

З огляду на ситуацію на фронті люди і досі продовжують прибувати - щотижня по 100-200 осіб. Якщо говорити про централізовану евакуацію, то це переважно літні маломобільні люди. Ми їх розміщуємо у закладах охорони здоров’я, щоб підлікувати, а далі – в закладах соціальної сфери.

ПІДТРИМКА ВЕТЕРАНІВ ЗА ВАЖЛИВІСТЮ – МАЙЖЕ ЯК ДОПОМОГА ФРОНТУ

- Наталю Михайлівно, а яка наразі ситуація з ветеранською політикою? Які основні проблеми і що змінилося у роботі з ветеранами?

- Насправді нічого не змінилося, тому що продовжують прибувати на лікування поранені, як правило, важко поранені. Їх приймають 24 цивільні лікарні. І допоки триває війна, медичний напрям, протезування залишаються актуальними. А реабілітація – це щонайменше на кілька десятків років.

Далі, вилікувавши тіло воїна, потрібно працювати з його душею. Для цього ми робимо багато, у тому числі, розгортаючи різноманітні послуги і сервіси. Так, цього року у нас з’явився обласний центр ментального здоров’я, до роботи в якому залучені фахівці, які працюють з ветеранами і сім’ями учасників бойових дій з 2014 року.

Наступний етап - інтеграція ветеранів в активне суспільне життя, їхня зайнятість, нова мета у житті.

Чим легше у роботі з ветеранами зараз, це тим, що ми вже маємо позитивні приклади хлопців, які пройшли цей шлях і реалізувалися у роботі, в спорті, відкрили власну справу. Вони стають амбасадорами успішного повернення до цивільного життя після фронту. Я їм дуже вдячна за те, що вони не соромляться бути прикладом для інших і демонструють своїм побратимам, що можливо себе знайти навіть попри складні поранення.

Ми намагаємося охопити послугами, які передбачені державою, якомога більшу кількість ветеранів. У цьому році я прийняла рішення про створення першого в Україні Департаменту ветеранської політики в структурі обласної адміністрації. Буквально нещодавно своїм розпорядженням збільшила штат цього департаменту до 28 працівників, тому що й кількість ветеранів зросла в рази.

Його унікальність у тому, що там працюють як самі ветерані, так і члени їхніх родин, чинних військовослужбовців, дружини наших загиблих героїв. Ці люди по собі знають всю проблематику роботи з ветеранами, тому мають особливий підхід до таких, як вони. Це метод «рівний - рівному», який найкраще працює з ветеранами, ветеранками і їхніми сім’ями.

Наше завдання сьогодні – це вирівнювання кількості і якості послуг в усіх громадах. Тому що, як не прикро, ми маємо перекоси, коли в одних громадах для ветеранів робиться усе можливе, а в інших не створено майже нічого.

- Це через різницю у фінансових можливостях громад?

- Буває по-різному. Скажімо, фахівці із супроводу ветеранів працюють у 56 із 63 громад області, їх вже 90. Крім того, ми розпочали їх залучення до закладів охорони здоров’я, щоб ветерани могли отримувати підтримку саме там, де вона найбільш потрібна. Але є громади, де посади для фахівця із супроводу ветеранів, роботу яких оплачує держава, немає й досі!

У більшості випадків там, де не створено майже нічого, - це позиція керівництва громади. Йдеться про те, щоб облаштувати робоче місце, забезпечити стіл і стілець у частині кабінету, але керівники деяких громад не спроможні навіть на це. Або вони не хочуть цього робити…

Основне ж вузьке місце ветеранської політики – це необізнаність ветерана або членів його родини, де, у кого і які послуги вони можуть отримати, які є програми підтримки і заходи. Тому ми постійно інформуємо про наш Департамент ветеранської політики, про створену нами приймальню ветеранської політики. Зараз працюємо над тим, щоб у кожній РВА були створені аналогічні ветеранські приймальні.

Окрім ветеранських приймалень, за підтримки Ліберецького краю (Чеська Республіка) Департамент отримав спеціалізований мікроавтобус, на якому фахівці виїжджають у райони, зокрема до віддалених громад. Це дає змогу оперативно реагувати на потреби ветеранів, які не можуть пересуватися самостійно. Надавати таким захисникам системну, адресну й комплексну допомогу.

Таким чином, ми сьогодні закриваємо виконавчою гілкою влади прогалини в роботі місцевого самоврядування. Але продовжуємо постійно працювати з головами громад, переконуємо і пояснюємо їм, що ветеранська політика – це наступний за важливістю пріоритет після підтримки фронту.

Антоніна Мніх, Вінниця

Фото надала Вінницька ОВА