Коні, які лікують дорослих і дітей

Анатолій Головченко та його дружина Тетяна Гекова опікуються центром іпотерапії та оздоровчої верхової їзди “Еколайф”, що поблизу села Лабурівка на Полтавщині. Тут займаються з дітками, які мають складні захворювання, інвалідність, а також із ветеранами та усіма охочими.

Поки Тетяна проводила заняття з іпотерапії для дітей, Анатолій розповів про роботу центру і про те, як допомагають тварини. 

КОНІ – НЕ ЛИШЕ ЗАХОПЛЕННЯ, А Й ПОЧАТОК ІСТОРІЇ КОХАННЯ

Щодо створення центру, Анатолій ділиться, що коні – захоплення всього життя Тетяни.

- Це з дитинства її любов. А коли було 12 років, вона просто пішла пасти корів на коні. Поки всі череду пішки ганяли, вона собі вирішила так. Уже пізніше було, що домовилася з одним чоловіком, який мав три коняки, що він дозволятиме їх брати, виводити. Але він не дуже доглядав за ними – вона чистила все, прибирала, бо шкода було коней. І так усе завертілося пізніше, що й свої коні з'явилися. І згодом дізналася, що фермер має табун коней, тож об'єдналися. Тут коні утримуються у гарних умовах, за ними зручно доглядати.

Анатолій знає про цінність спілкування з природою та кіньми з власного досвіду – як ветеран. Зупиняти російський напад пішов ще на початку війни.

- Став добровольцем у березні 2014-го. Був у добровольчому батальйоні “Айдар”, потрапив у полон, пережив, мене обміняли. Потім був у шпиталі. Але ще півтора року воював, був у розвідці. У 2017 році повернувся додому. І коли почалась повномасштабна війна, 25 лютого я вже був із побратимами у Сіверськодонецьку, – розповідає чоловік.

Військовий брав участь у бойових завданнях на кількох гарячих напрямках, зокрема на Донеччині, Запоріжжі. Але покинути службу довелося у 2024-му – за станом здоров'я.

І саме тут, у центрі “Еколайф”, він познайомився з Тетяною: у 2018 році потрапив до центру як ветеран АТО – теж для реабілітації. Спочатку потоваришували, згодом – стали парою, а в 2019 році – подружжям.

ОБИРАЮТЬ ТВАРИНУ З М'ЯКИМ ХАРАКТЕРОМ

Анатолій зазначає, що основна робота – саме іпотерапія, хоча можуть і давати уроки верхової їзди.

- Кінний клуб – це більше до спорту, а ми до цього не маємо стосунку. Спортивних коней і спеціально навчають, і характер у них інший, як і способи виховання. У нас теж коня підбирають, навчають, – зауважує.

Коня вибирають такого, щоб у нього був м'який характер, не кусався, не бився, не був лякливим. Дуже часто “вершники” – дітки, зокрема й із вадами здоров'я та з інвалідністю. До занять іпотерапією щороку доєднуються вихованці Полтавського реабілітаційного центру. Цьогоріч – це понад 120 дітей.

- Багато хто з дітей фізично не може втриматися на коні, також є на кріслах колісних, або дітки, які майже не можуть рухатися. Їх фактично кладемо на тварину. Одна людина веде коня і по боках ідуть двоє інструкторів – підтримують дитину. Діти різні, приміром, можуть щось голосно вигукувати. Коні в таких умовах мають бути абсолютно спокійними, тварини зі спорту не підходять, – говорить чоловік.

Зараз у “Еколайфі” шестеро коней. Деякі з них врятовані від закінчення життя на м’ясокомбінатах – про тварин дізналася Тетяна та вчасно викупила. Утримують їх у спільному з місцевим фермером табуні, тож коні перебувають не в стайнях, а на вільному випасі. Заняття ж проводять в іншому місці, але теж у полі. Інструктори беруть із собою інвентар – м'ячі, іграшки тощо. Діти при цьому – не в сідлі, а в спеціальній амуніції – гурті. Таким чином дитина сидить саме на коні, відчуває всі його рухи та підлаштовується під них – це дозволяє розвивати різні групи м'язів та баланс. Залежно від діагнозу та за попереднім обговоренням потреб дитини з батьками підбирають види активності та вправи.

- Є діти, які за своїми особливостями не говорять, дуже відсторонені – з ними один вид занять. А хтось – навпаки: дуже рухливий, непосидючий, занадто активний, то підбираємо щось інше. Це й коні різні будуть, тому що у кожного – своя хода, різні рухи. От, наприклад, наша Злата дуже м'яка у рухах. На ній їдеш – як пливеш. А є рисаки, вони жвавіші, там все ж трохи триматися треба, реагувати. Як усі люди різні, так і всі коні, – розповідає Анатолій.

Він додає, що після одного-двох занять ефект від іпотерапії навряд чи буде помітним. Але при регулярних заняттях позитивний вплив стає очевидним:

“Є в нас дівчина на кріслі колісному, сама майже не ходила, не тримала спину. І в цьому році бачимо, що вже трохи краще сиділа на коні. А торік, я пам'ятаю, з липня ми проводили іпотерапію і ще важко було. Ми її на коня просто клали і притримували. Ось спочатку вона так лежала просто на коні. І десь на п'яте заняття вже сіла”.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ – У СПІЛКУВАННІ З КОНЕМ

Анатолій має педагогічну освіту, як і Тетяна. Але зараз вона опановує третю вищу освіту за фахом кризового психолога. Реабілітаційна робота все ж і психологічна, особливо під час повномасштабної війни. Тим більш, іпотерапія тут є й для ветеранів, хоча вона й відрізняється від дитячої та більш схожа на класичні прогулянки верхи. Анатолій говорить, що саме для цього нещодавно й купили шостого коня на Дібрівському конезаводі.

- Це кобила, їй 10 років, перші чотири роки свого життя вона брала участь у кінних перегонах. Виступала, це рисачка. У неї були досить гарні показники, але після того років шість була просто в табуні. Не бігала, нічого. І зараз ми її купили навіть більше для ветеранів, для прокатів. Вона слухняна, але ми все одно її навчаємо, щоб була підхожою і для іпотерапії, – ділиться.

Для ветеранів коней все ж сідлають – вага дорослої людини це передбачає. Але й людям так зручніше, оскільки вони тримаються в сідлі самостійно. Окрім прогулянок верхи, грає роль і спілкування з твариною, що має психологічно-емоційне значення. Коня можна погладити, почесати спеціальними щіточками, погодувати смаколиками, просто побути поряд.

Ветерани – не такі часті відвідувачі, порівняно з дітками, зазначає Анатолій. Все ж у кожного – своє життя, робота, і побути з конями для дорослих скоріш як відпочинок – і фізичний, і моральний, але не у всіх є можливість приділяти такому розвантаженню достатньо часу.

Наприкінці Анатолій ділиться планами щодо розширення діяльності. Зараз на території вже обладнані зони відпочинку, будується левада – огороджена частина. Тетяна також отримала грант та найближчим часом планує встановити трейлер, щоб тут можна було залишатися на ніч та спілкуватися з природою й кіньми. Але все ж основною роботою залишається іпотерапія – коні продовжують допомагати і дітям, і дорослим.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки