«Жінки хочуть бути красивими навіть на війні» – дизайнерка Марія Величко

Військова форма – річ, що має бути зручною, функціональною, витривалою, але вона часто не враховує, що кожне тіло – різне. На невеликому виробництві, власницею якого є Марія Величко, шиють нестандартний одяг для військових: і для мініатюрної жінки, і для кремезного козака. Ми підглядаємо, що ж таке особливе тут створюють, Марія розповідає, з чого все починалося.

ШИЛИ ОДЯГ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ, А ПОТІМ ЗРОБИЛИ ПЛИТОНОСКУ

- У дитинстві я різала мамині сукні на клаптики, щоб пошити одяг для ляльок. І вже тоді мої однокласниці вимінювали в мене ті лялькові сукні на цукерки, – згадує з усмішкою жінка.

Її шлях до швейної справи був непростим. Мама Марії хотіла, щоб донька стала медсестрою – і вона навіть намагалася вступити до медичного коледжу. Але зрештою, всупереч усьому, пішла до швейного училища.

- Мама погодилася, але з умовою: рік – і знову пробуєш вступити в медичний. Та з медициною не склалося. Я залишилась у швейній справі, згодом ще вчилась на дизайнера одягу, – розповідає Марія.

Згодом працювала на швейному виробництві, але мріяла про власну справу, пов'язану з жіночим одягом. Повномасштабне вторгнення Росії все змінило. Марія почала допомагати у волонтерському осередку “КропХаб” у Кропивницькому.

- Ми шили білизну для поранених. А потім одна жінка попросила зробити плитоноску для її брата. Я ніколи не шила плитоносок, навіть не знала, що це. Але ми зробили макет, брат затвердив, сказав: «Треба ще», – згадує дизайнерка.

Шити вдома не було де – техніка згоріла під час пожежі. Допомогла жінка, яка  замовила ту першу плитоноску: в неї була швейна машинка. Потім допомогло училище, де колись навчалась Марія – директорка дозволила там шити. Люди донатили на тканини, і виробництво працювало.

Утім, військові почали замовляти все ширший асортимент необхідних речей: не лише деталі амуніції, як підсумки чи аптечки, а й одяг. Купити те, що було необхідно, вони не могли – таких речей тоді просто не було у продажу.

Стало ясно, що ці замовлення волонтерські можливості не покриють.

Так усе й почалося. Марія наважилася і спробувала налагодити пошиття під індивідуальні замовлення бійців. Зараз разом із нею вже на її власному виробництві одягу працюють кілька людей. Але замовлення є постійно. На запитання, чому так, вона відповідає, що форму хоч і видають усім, але це – стандартний пошив, який не завжди відповідає можливим розмірам. Також військовим часом хочеться додаткового одягу: чи кращого за функціональністю та якістю, чи просто різноманітнішого.

- Виробництво зараз має три основних напрямки. Перший – цікавий одяг для військових, який їм не видають. Це наші анораки, штани за індивідуальним кроєм або шорти. Ще один – нестандартні розміри. В Україні багато великих чоловіків, навіть кремезних козаків. На них немає форми, такі розміри не видають. Її доводиться замовляти, на кожного потрібно створювати крій за його параметрами, – говорить Марія.

А найцікавіший, третій напрям, – якраз жіноча форма. Її видають, але, за словами замовниць, майже завжди є нюанси: жінки хочуть, щоб вона їм пасувала.

НАЙПОПУЛЯРНІШИЙ ЖІНОЧИЙ ЗАПИТ – «ГАРНО І ЗРУЧНО»

- Жінки говорять, що хочуть бути красивими навіть на війні. Коли форма не висить мішком, то це і зручніше, і гарніше. А ще жінки часто не хочуть ходити в одних і тих самих штанах і курточці. Хочеться і якусь іншу футболочку, і декілька штанів, і щоб вони гарно сиділи. Часто навіть уточнюють: “Треба такі штани, щоб було зручно у високу машину залазити", – каже Марія.

Додає, що підключає всі свої дизайнерські вміння і думає, як зробити певну модель так, щоб вона була і з гарною посадкою, і дуже функціональною. Показує анораки та штани – тут кожна деталь продумана, до найдрібнішої фурнітури. Кишені й кишеньки, затяжки й затяжечки, застібки у найнесподіваніших місцях. Усе – щоб військовим було зручно.

Марія показує штани з нестандартною резинкою по верху. Схоже на одяг для вагітних. Говорить, що так і є. Звісно, безпосередньо на передовій немає вагітних, але ж є багато посад, де жінки-військовослужбовці у штаті можуть виконувати свої обов'язки, готуючись стати мамами. Зі сміхом розповідає, що росіяни знайшли відео, де вона розповідає про такий одяг, і, звісно ж, усе викривили та використали у своїх пропагандистських цілях. Але те найменше турбує дизайнерку.

Зауважує, що в одязі усім бійцям має бути зручно, і жінкам – теж.

- Ми не перешиваємо виданий одяг чи одяг інших виробників. Створюємо новий під окремі запити. За цим жінки і звертаються. Щоб це було саме під них, – підкреслює Марія.

Жіночий одяг відрізняється переважно конструктивно, зазначає дизайнерка: вужча лінія плечей, тонша талія, ширші стегна. Жіночу форму у війську видають, але буває й так, що жінкам “перепадає” шите на чоловіків.

- Якщо ми беремо штани середньостатистичного чоловіка і одягаємо на середньостатистичну жінку, то вони будуть великі. Тому що розмір М жіночий, наприклад, менший за аналогічний чоловічий. Талія буде велика, а в стегнах, можливо, тісно. Це дуже незручно. Жінки носять, беруть на розмір менші, щось придумують. Скидали мені фото: там щось намотали, там затягнули. Комусь і пасує більш-менш, сідає по фігурі. Кому зовсім ні – тоді перешивають чи шиють під себе, – говорить Марія.

Додає, що у війську є багато мініатюрних жінок, прикладом, зростом метр п'ятдесят, і дуже-дуже худеньких.

- Як на них можна пошити на масовому виробництві, якщо це фактично дитячий розмір? – зауважує.

НЕГАТИВНІ ВІДГУКИ ВДОСКОНАЛЮЮТЬ

Замовникам-військовим показують базову модель штанів, можливі варіанти деталей. Є можливість щось прибрати, замінити.

Надійність окремих елементів можуть протестувати в реальних умовах лиш військові, тож усе оптимізують після їхніх відгуків.

- Ще коли пробували робити плитоноски, прийшов один військовий і каже: "Фігня". І бере отак одну і рве на частини. Я побачила це і розплакалася, бо хотіла зробити якнайкраще для воїнів. Це – дуже відповідально. Ми так ставимось і до нашого одягу. Неприйнятно, щоб у якийсь момент відпала якась кишенька, щось десь тріснуло чи розстібнулося, – говорить Марія.

І додає, що саме тому завжди тримає зворотний зв'язок. Бували випадки, коли доводилося враховувати несподівані моменти.

- Один військовий розповів, як поклав кілька гранат у кишені, і вони повідривалися. Мене аж у жар кинуло, дуже переживала. Він порадив, як підправити – ми так і зробили. Я не задумувалася, що в кишені можуть складати гранати. І ось такий відгук був дуже важливий.

Вона уточнює, що 99% випадків – позитивні.

- Але я скажу, що саме негативний відгук дозволяє щось удосконалити. Ціную найбільше, коли говорять: "Дівчата, все класно, але там-то і там-то краще було б отак". Я ж не знаю, чи дійсно той наколінник настільки функціональний, як мені хочеться. Чи кишені дійсно потрібні в тому місці, чи не заважатимуть. Хоча хтось на одну й ту ж кишеню каже, що вона зайва, а хтось – що саме там і має бути. Я зрозуміла, що це залежить від різних задач, тому адаптуємо, – каже.

Дизайнерка наголошує, що речі створюють у співпраці. Наводить приклад із зимовою термобілизною. У майстерні вважали, що сезон закінчується, і до осені можна відкласти такий вид одягу. Військові ж почали запитувати про літній варіант термобілизни.

- Це – зовсім нове завдання, та якщо є запит, будемо пробувати, – посміхається Марія.

УКРАЇНСЬКИЙ СТРІЙ – ІЗ УКРАЇНСЬКИХ ТКАНИН

Коли розмова заходить про тканини, виявляється, тут є певні виклики.

- Тканини нібито дуже багато, але, на жаль, не такої, з якою я б хотіла працювати. Дуже багато неякісної, а хороша – дорога. Є дуже класні тканини, які випускає Україна – ми з ними працюємо. Тканина виробництва Туреччини у нас є. Китай майже не беремо – є лиш одна така, класна по складу. Фурнітуру також використовуємо турецьку. Загалом хочеться, щоб у нас було більше якісного свого. Класно, коли можемо крутитися грошима всередині нашої держави і підтримувати економіку, – розповідає дизайнерка.

Вона зазначає, що зараз у виробників є набагато ширший асортимент тканин, у порівнянні з початком повномасштабної війни:

- Виробники експериментують. Я розумію, як це відбувається. У нас теж є зразки одягу, які не одразу виходили ідеально, – додає.

Марія говорить, що її команда старається долати всі труднощі, виконувати всі запити. На запитання щодо замовлень, від яких відмовилися через складність, відповідає, що таких ще не було:

- Все вміємо. Ну, якось так воно виходить. У нас є постійний клієнт, дуже великий чоловік. Він хоче жилетку, бо готових його розміру немає. Складна в розробці річ, бо дуже багато кишень, деталей. Але навіть якщо це не принесе мені особливого прибутку, я її пошию. Якщо він каже, що йому потрібна та жилетка – значить потрібна.

І додає, що цікаві замовлення надходять майже щодня.

- Трапляється, що й щось розчулює. Прикладом, один із замовників надіслав підписаний прапор, розповів свою історію, як він починав воювати в 2014 році. Загалом військові багато всього розповідають. І чоловіки, і жінки часто хочуть поділитися чимось своїм. Ми завжди намагаємося вислухати і сподіваємося, що в цьому для них є хоча б маленька підтримка, – каже Марія.

Наостанок говоримо про мрії. Хочеться порозмірковувати про мирні часи, коли військова форма не буде такою широкою необхідністю. Але Марія говорить реалістично.

- Хочеться, щоб армія в Україні була сильною. Ми вже знаємо: «Хочеш миру – готуйся до війни». Якщо армії не буде – у нас будуть проблеми. Тому нехай наше виробництво буде невеликим, але працює. Це і внесок в українську економіку. А я паралельно відшиваю жіночий одяг. Додаю стиль мілітарі, обожнюю свої комбінезончики, курточки. Хочеться мені цього, життя ж покаже, – ділиться Марія Величко.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки