Горянська вієла, що зазвучить в Україні вперше із Середньовіччя

Горянська ротонда в Ужгороді за давністю йде одразу за Софійським собором та Кирилівською церквою. Довкола ротонди існує багато легенд, здебільшого – через фрески, що збереглися в її вівтарній частині. На одній із фресок – сюжет Коронації Діви Марії із зображенням янгола, що грає на вієлі. Саме цей інструмент відтворив майстер з Ужгорода Степан Тихоненко.

Він понад 30 років створює музичні інструменти та грає на них разом із дружиною Ларисою Шуваловою в ансамблі «Castrum HUNG» на фестивалях, концертах давньої музики. Своєю діяльністю Тихоненко доводить: Україна – частина європейської культури, адже також має спадок давньої музики та майстрів, які можуть відтворювати старовинні музичні інструменти та грати на них.

ПРИСВЯТА МУЗИКОЗНАВЦЮ, ЯКИЙ ЗАГИНУВ НА ВІЙНІ

Степан Тихоненко розповідає, що присвятив свою горянську вієлу українському захисникові, дослідникові давньої музики Іванові Кузьмінському.

- Ми дружили, він кілька років тому приїжджав до Ужгорода на фестиваль, ми разом грали. І якось потрапили в Горянську ротонду. Іван звернув мою увагу на цю фреску з янголом та вієлою. Казав: «Степане, там є така цікава "фіделька", ти неодмінно маєш її зробити», – згадує Тихоненко.

Ці слова Івана Кузьмінського запали майстрові в душу. Але просто взяти і зробити вієлу з фрески він не міг, це впиралося в кошти. Однак на початку цього року дружина Тихоненка подала заявку до Українського культурного фонду, який і надав грант на суму понад 80 тисяч гривень.

У травні Тихоненко почав працювати над інструментом. Саме в цей час Іван Кузьмінський загинув на фронті. Відновлення вієли, про яку згадував Іван Кузьмінський, стало для майстра справою честі.

В ЄВРОПІ ВІЄЛУ ВИВЧАЮТЬ У МУЗИЧНИХ ШКОЛАХ

- Фреска, на якій зображено середньовічну вієлу в Горянській ротонді, називається «Коронація Діви Марії на небесах». Вона існує в європейській живописній традиції з XII століття, переважно в Італії, – каже Тихоненко. – Цей сюжет відтворювали досить часто в Середні віки, розписуючи храми. Зображали, як Бог Син коронує свою Матір як Царицю Небесну після завершення її земного життя. Часто зображали янголів – як небесне воїнство, яке веде Діву Марію до трону. Малювали також янголів, що грають на музичних інструментах.

«Коронація Діви Марії на небесах»

Майстер розповідає, що вієла була надзвичайно популярною в часи Середньовіччя. Адже інструмент можна було досить легко виготовити, його вага – усього півтора кілограма. Тому вієлу ще називають «середньовічною скрипкою».

Цікавлюся, як вдалося відтворити її з фрески, що збереглася фрагментарно.

- Є багато зображень інструмента в європейській традиції. Є набагато краще збережені сюжети XII–XV століть, де можна роздивитися деталі, тож із цим проблем не було, – каже Тихоненко.

Додає: у музичних школах та вищих навчальних закладах Європи вієлу вивчають як професійний музичний інструмент.

- Я був на уроках у Базелі в Schola cantorum – спеціалізованому музичному закладі, де вчаться грати на старовинних музичних інструментах. Слухав, як там грають учні, – каже він, додаючи, що про подібне в Україні наразі можна лише мріяти, адже у нас дуже мало музикантів, які грають на старовинних європейських інструментах.

ІНСТРУМЕНТ ІЗ ДЕРЕВИНИ, ЯКА СОХНУЛА 25 РОКІВ

Процес виготовлення вієли зайняв у Степана Тихоненка понад чотири місяці. Він розповідає: у середньовічних майстрів йшло менше часу, бо вони не настільки серйозно підходили та працювали, переважно з м'якими породами дерева, типу липи.

- Я багато років займаюся цією справою, тож було нескладно. Однак без ґранта за це б не взявся, бо на свою пенсію 2,5 тисячі гривень не зміг би купити необхідні матеріали, – зауважує майстер.

Тихоненко каже, що було два варіанти для виготовлення вієли: зробити її з клена-явора, який дуже добре «звучить», або з вільхи.

- З явором виникли проблеми, бо дошка потріскалася. Щоб цього не сталося, явір сушать до 20  років. В Україні дуже важко знайти такий матеріал, і я навіть не уявляю, скільки він може коштувати.

Тож працював із вільхою, знайшов шматок, який сохнув 25 років. З нього вийшла нижня частина інструмента.  Верхня дека зроблена з ялини, кілки – з французького самшиту, струни – з кишківника тварин. Смичок теж виготовляв за середньовічною технологією: він лукоподібний, із кінського волоса.

Майстер каже, що свою середньовічну скрипку вдосконалюватиме, адже «має деякі питання до струн» і хоче їх переробити.

Є СУМНІВИ, ЩО ДЖОТТО ЧИ ЙОГО УЧНІ МОГЛИ БУТИ ПІД УЖГОРОДОМ

Після проєкту з відтворення Горянської вієли у Тихоненка, який дослідив історію питання, є своя версія походження фресок. Так, прийнято дотримуватися думки, що в ротонді їх малювали учні італійської школи Джотто в ХІV–ХV століттях. Однак експерти дискутують щодо цього.

- Я маю на це свою точку зору. Можливо, мене не підтримають дослідники Горянської ротонди, мистецтвознавці, але я довго вивчав теорію питання і не можу погодитися з тим, що ротонду в Горянах розписували учні Джотто. Адже це щось неймовірне: Джотто, який жив у Флоренції і виконував стільки замовлень, що вільної хвилини не мав, і Горянська ротонда в глушині, за тисячі кілометрів від Флоренції! А Ужгород тоді був саме глушиною – маленьким поселенням навколо нинішніх Горян. На місці сучасного центру міста були ліси та болота, бо тут розливалась річка Уж. І от уявіть, що Джотто відклав усі свої замовлення в Італії, два місяці добирався кіньми до цих непрохідних місць і потім ще тут працював. Джотто, один мазок якого коштував великих грошей! У це важко повірити. Тому я вважаю, і цю версію підтримують деякі дослідники, що розписали Горянську церкву учні Йоганнеса Аквіли із Штирії. Дехто з дослідників каже, що він був тут із учнями, але я так не думаю. Аквіла також був знаменитим майстром, мав обмаль часу. А коли можна розписувати церкви? Лише протягом двох місяців улітку, коли тепла й суха погода. Потрібно, щоб розписи висохли, інакше вони покриються грибком та їх з'їсть пліснява, – розповідає Тихоненко.

Йоганнес Аквіла, додає він, жив на кордоні Словенії та Австрії, був фанатом італійського мистецтва, мав можливість їздити до Італії та бачити все на свої очі.

- Варто зауважити, що зі Словенії до Ужгорода набагато ближче, ніж з Італії. Враховуючи все це, моя версія має право на життя, – додає майстер.

ВІЄЛА ЗНОВУ ЗАЗВУЧИТЬ У ГОРЯНСЬКІЙ РОТОНДІ

Степан Тихоненко каже, що працювати над інструментом було для нього неабияким задоволенням.

- Я втрачав відчуття часу. Думав і про інструмент, і про майстрів, і про Івана. Згадував, як він до нас приїжджав, який був веселий, радісний… Хто ж міг знати, що в нього буде таке коротке життя… Також думав про сюжет фрески. Часом здавалося, що чую, як ті янголи грають на вієлі під час коронації, – ділиться майстер.

Він каже, що горянська вієла звучатиме на концертах його ансамблю.

- Я вважаю, що майстри-маляри Аквіли, розписуючи ці стіни, мали з собою такі вієли та грали на них тут. Адже це інструменти для акомпанування, під них тоді було прийнято виконувати церковні гімни, – зауважує майстер.

Тихоненко каже, що неодмінно зробить концерт на своїй вієлі в Горянській ротонді. Разом із дружиною він уже почав працювати над програмою, до якої увійдуть християнські гімни з італійського пісенника XIV століття.

Це – та сама музика, яку могли грати в Горянській ротонді на таких вієлах майстри, що створили в ті часи унікальні фрески.

Отже, у древніх, просякнутих таємницями стінах ротонди люди зможуть знову чути звук цієї дивної європейської «фідельки».

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото автора та з архіву Степана Тихоненка