Невеличке місто Баштанка на Миколаївщині сьогодні добре відоме в Україні і навіть за її межами. У перші ж дні війни тутешні жителі разом з ЗСУ дали рішучу відсіч загарбникам. Провідні зарубіжні телеканали приїздять сюди знімати сюжети про війну і опір.
Прагнення до свободи зародилося тут ще з часів козацтва, коли ці степи були складовою частиною земель Війська Запорізького. На початку минулого сторіччя місцеві мешканці знову підтвердили свою волелюбність. У 1919 році саме на цій території утворилася знаменита Баштанська республіка. Зауважте, ще сто років тому повсталі селяни почали боротьбу з ідейним натхненником сучасного “руського міра” - добровольчою армією Денікіна. Адже денікінці використовували “колорадські стрічки”, а найголовніше - також прагнули відновити російську імперію.
Під час повномасштабного нападу росії на нашу землю у лютому 2022 року, історія повторилася: коли сюди посунули колони ворожої бронетехніки, баштанці знову самоорганізувалися і вступили у бій зі значно більшими силами ворога. Місто вдалось відстояти, хоча росіяни, щоб помститися за свою поразку, намагалися зрівняти його з землею.
Нині тут майорить український стяг. Але Баштанщина досі знаходиться неподалік лінії фронту, де щодня точаться запеклі бої, тому навколишні населені пункти зазнають постійних обстрілів.
Як живеться сьогодні громаді, яка ще 1 березня вигнала ворога зі своєї території, - про це наш кореспондент бесідує з міським головою Баштанки Олександром Береговим.
- У перші дні війни, коли ворожі війська намагалися захопити Баштанку, місцева ТрО мала лише легке озброєння. Попри це, ви відстояли місто і прогнали ворога. Як вам це вдалося? Що відчуваєте, згадуючи ці події?
- Все це стало можливим завдяки нашим неймовірним людям, якими я пишаюся. Звичайні люди стали на захист своїх домівок від рашистів, адже це не ми прийшли до них, а вони до нас. На території нашої громади немає ні аеропортів, ні складів з боєприпасами, ні військової інфраструктури. За зброю взялися всі небайдужі - чиновники, бізнесмени, пересічні мешканці. Є навіть відео, пряма трансляція того, що відбувалося тут 1 березня. Її вів наш депутат облради Віталій Гомерський, який разом з іншими став на захист громади, коли посунули рашистські танки.
- Так, я пам’ятаю ці відео... На одному з них пан Віталій розповідає, що по них гатять з “Градів”, на іншому він, з автоматом в руках, емоційно кличе арту...
- Віталій вже увійшов в новітню історію нашого міста, як людина, що зі зброєю в руках відстоювала рідну землю і вела за собою інших. Зараз він керує нашим добровольчим формуванням.
- Ще я пам’ятаю відео тих днів, коли хтось з ваших хлопців зовсім без зброї став на дорозі попереду російських танків і почав їх проганяти, промовляючи щось на кшталт “Мужики, повертайтесь додому, ви на нашій землі”. Це було так пронизливо і щемно...
- Так, це староста села Явкине Олександр Коврига, молодий хлопець, 25 років. У нього було завдання затримати ворога, наскільки це буде можливо. Сашко вивів односельців, які без зброї стали перед танками. Це спрацювало. Ті 15 хвилин затримки дали нам змогу зайняти позиції, щоб гідно зустріти окупантів.
- Що для вас, як міського голови, було найважчим за ці 100 днів війни?
- Для мене особисто найважче було розчаруватися у деяких людях. Зокрема, в тому, що значна частина місцевих депутатів та колишніх кандидатів на пост міського голови, ще в перші дні війни просто втекли, як зайці. Вони зібрали свої валізи, доляри і поїхали на західну Україну.
А ще, коли розпочався бій за Баштанку, з’ясувалося, що поліції у нас немає, будівля стояла порожньою — всі десь поділися. А зараз повернулися, наче нічого й не сталося. Та баштанці знають, що працівники нашої поліції в боях за місто участі не брали.
- Завжди хотіла спитати, а хто автор вислову, який вже став крилатим “До біса танки — ми з Баштанки”?
- Звучить він трішки різкіше - “На...й танки — ми з Баштанки”. Цей вислів ще з мого дитинства, хто автор не знаю. Просто зараз він набув неабиякої актуальності. У нас багато патріотично налаштованих людей, які готові віддати своє життя за місто.
- Яка гуманітарна та безпекова ситуація в Баштанській громаді на сьогодні?
- У нас є газ, вода, електрика. Щоправда, постійно виникають пориви через обстріли. Але ми намагаємося оперативно все відновити.
В магазинах є необхідні продукти, з цим нормально. А ось з ліками трохи важче, їх не вистачає. Та до нас постійно приїздять волонтери, привозять медикаменти, ми передаємо все це до лікарні.
Щодо безпеки, то ми знаходимося в прифронтовій зоні, тому маємо бути завжди готовими до того, що в будь-який момент щось може прилетіти. А це означає, що люди бояться їхати до нас, везти продукти, щось будувати, планувати своє майбутнє. Бо сьогодні тихо, а завтра вже бомблять... Передбачити, що в головах цих придурків, неможливо, тому ситуація небезпечна, але ми тримаємося.
- Скільки людей покинуло громаду, особливо в тих селах, які знаходяться ближче до окупованих територій, зокрема, Снігурівки?
- Чимало народу виїхало, рятуючись від обстрілів. У нашій громаді загалом проживало понад 22,5 тисячі людей, зараз залишилося приблизно 17 тисяч. Але, натомість, приїхали переселенці з інших регіонів України і громад нашої області, зокрема, з тимчасово окупованих територій. Це ще десь приблизно тисяча чоловік.
- А де ви їх розмістили?
- В основному, наші місцеві мешканці розібрали їх по домівках, надали кімнати в своїх будинках та квартирах.
- Час від часу ми дізнаємося про випадки колабораціонізму, як з цим у вас?
- Я не маю повноважень когось називати колаборантом, цим займаються інші органи. Але, на жаль, таке явище присутнє і у нас, є такі люди, це треба визнати.
- Останні тижні Миколаївщина піддається посиленим обстрілам далекобійною артилерією, реактивними системами залпового вогню. І ваш район не виняток...
- Так, якщо брати весь Баштанський район — а він, як відомо, дуже великий, 144 тисячі населення, то постійно щось прилітає. Щодо нашої громади, то нещодавно вкотре обстріляли селище Явкине. Там було двоє поранених. На території села немає жодного військового об'єкту. Вони цілеспрямовано стріляють по цивільних. Пошкоджено сонячну електростанцію та 12 будинків. Найбільше постраждали двори, де стоїть сільськогосподарська техніка.
А загалом з початку війни маємо чимало жертв та поранених. У нас загинула і 17-річна дівчина, і старші люди - як місцеві, так і переселенці, що тікали від війни. Так, у голову беззбройного охоронця супермаркету випустили цілий рожок. Все це дуже сумно. Інфраструктуру, будинки ми відбудуємо, а людей вже не повернеш...
- Ви не рекомендуєте своїм жителям, хто виїхав, повертатися?
- Я кажу, в кого є можливість побути в безпечному місці, то нехай поки що там залишається. У нас ще небезпечно. Важливо зберегти людські життя, бо нам треба буде ще відбудовувати наші міста і села, нашу країну. А ще ми повинні передати нашим нащадкам правду про так званий “братський народ”, який прийшов на нашу землю вбивати, гвалтувати, руйнувати. Це не можна забути...
- Яких збитків зазнала ваша соціальна інфраструктура, житлові будинки?
- Значних... Порядка 300 будинків зруйновано повністю або частково. Постраждали магазини, аптеки, школи, лікарня, будинок культури, дитячий садочок. Весь центр Баштанки у руїнах. У нас досі є вирви від наслідків бомбардувань, завглибшки у два - два з половиною метри. Також зруйновано дороги, у тому числі, і нещодавно відремонтовану трасу до Миколаєва. Руські танки каталися по нашому асфальту.
- Є вже якісь плани щодо того, як усе це відбудувати?
- Є плани, є бачення, але наразі ми зосереджуємося лише на ремонті критичної інфраструктури. Все інше лагодити поки що немає сенсу, бо ми постійно потерпаємо від обстрілів, які приносять руйнування. Зараз головне завдання — перемогти ворога. А тоді все відбудуємо.
- Наскільки я знаю, Баштанський сирзавод, який випускав відому на всю Україну і за її межами молочну продукцію під торговою маркою “Славія”, теж зазнав руйнувань?
- Так, туди були серйозні прильоти, підприємство, де працювало багато людей, яке платило податки до бюджету, зараз закрите. Більшість іншого бізнесу теж практично стоїть, і коли він повернеться до роботи, поки що невідомо.
- Що у вас з агропромисловим комплексом? Скільки вдалося засіяти земель?
- В основному, землю засіяли, без обробітку залишилося небагато, десь відсотків 10. Це місця, де небезпечно працювати.
- А що у вас з пальним, які перспективи?
- З пальним ситуація критична, як і скрізь. Аграрії хвилюються: як збирати урожай, незабаром жнива, а заправки порожні. Сподіваємося, що ситуація зміниться на краще.
- Наскільки поширене у вашій громаді мародерство, якщо брати до уваги те, що чимало людей залишило свої домівки?
- Ні, цього нема. Наше добровольче формування патрулює населені пункти громади. У нас досі чинна повна заборона на продаж алкоголю, навіть у вихідні. Ні міцні, ні слабоалкогольні напої не продаються. Як переможемо, тоді будемо відзначати. А зараз головне — перемогти.
Алла Мірошниченко. Миколаїв.
Фото надане Олександром Береговим
відео “Преступности.нет”