Кам'янське: життя у «сірій зоні»
Буквально з перших днів війни село Кам'янське, що неподалік Запоріжжя, опинилося у так званій сірій зоні.
Місцеві жителі вміють за звуком відрізняти, з чого стріляють російські військові, знають, що таке "приліт". Село обстрілювали з авіації, "градів" та мінометів, але люди тут продовжують випасати худобу та садити городи.
Як живуть у селі, яке знаходиться між двох "вогнів" – у репортажі Укрінформу.
Кам'янське – одне із сіл Василівського району, в березні при підході до нього окупанти розбили автомобільний міст через річку Янчекрак. Тому дістатися до Василівки чи Запоріжжя (якщо їхати у зворотному напрямку) зараз можна тільки ґрунтовою дорогою, яка йде через Кам'янське ("гак" подовжив шлях приблизно на 15 км, але головне – цим шляхом у дощову погоду проїхати не можна).
ПОРОЖНЯ ТРАСА І РОЗБИТА ІНФРАСТРУКТУРА
Ця поїздка до Кам'янського не планувалася заздалегідь, вона виникла раптово.
Ми їхали новою для нас дорогою, якимись манівцями, якими до війни курсувати не доводилося. Коли виїхали на знайому трасу, стало страшно.
Складно описати свої емоції, коли ти бачиш дорогу, на якій у цю пору року завжди були ряди машин – сотні або навіть тисячі. Люди їхали на дачі, до Кирилівки, Бердянська, з Кам'янки-Дніпровської везли до Запоріжжя на продаж огірки, помідори, капусту, редис… А зараз дорога порожня. Ти їдеш, а назустріч – ні душі. Тільки сліди від ворожих ракет, а подекуди і самі ракети, покручена машина на узбіччі та віддалене "бахкання".
Проїхавши так кілька кілометрів, ми раптом побачили перші два- три легкових автомобілі. Вони їхали украй повільно. На них роздивилися білі стрічки з написами "Люди", "ДІТИ".
"О, орки відкрили коридор у Василівці. Наші люди поїхали…" – прокоментував водій.
Потім ми проїжджали шикарні яскраво-жовті поля ріпаку, сільську школу (в якій незадовго до війни встановили нові вікна) з величезною діркою у стіні, після того як туди потрапив снаряд, ошмаття стін – це те, що залишилося від нової амбулаторії, зруйновані хати і будинки з дірявими дахами, побитими стінами та вибитими вікнами. Це Кам'янське…
ВІД ТРЬОХТИСЯЧНОГО СЕЛА ЗАЛИШИЛОСЯ БЛИЗЬКО 300 ЛЮДЕЙ
Перші снаряди прилетіли до села 3 березня. Вони пошкодили лінії електропередач і тут погасло світло. Разом із ним "пішла" і вода - насосні станції перестали качати її із свердловин. Закрилися магазини, аптека, частково зник зв'язок.
Староста Кам'янського Олександр Золотаренко каже, що до війни у селі було 2400 мешканців, ще 300 – у с. Плавні (що входить до цього старостинського округу) та 140 вихованців інтернату для глухонімих. А зараз – у Плавнях залишилося 70 мешканців, вихованців інтернату евакуювали та трохи більше 200 осіб залишилося у самому Кам'янському.
"Дітей у селі майже немає, з десятеро лишилося. Здебільшого – пенсіонери. У людей господарство, покинути не можуть. Пенсії ми у березні роздали, у квітні – ситуація була складна і не розуміли, скільки людей залишилося. Зібрали інформацію і зараз роздаємо", - каже він.
Зі старостою ми розминулися: на момент нашого приїзду в село він саме перебував у Запоріжжі, тому спілкувалися з ним телефоном.
А ось листоношу, яка продовжує розносити пенсії незважаючи на обстріли, ми відшукали. Її звуть Наталя. Працює листоношею 14 років. Знає всіх мешканців села, знає хто в якому дворі лишився, а хто поїхав.
Влітку Наталі виповниться 49 років. Її син давно живе за кордоном (поїхав на заробітки), вони з чоловіком – у Кам'янському, про те, щоб виїхати, навіть думки не припускають.
"Ну куди їхати? Будинок сусідів розбило, комусь снаряд у город прилетів… о, чуєте? Довгий постріл – далеко полетить, короткий – поруч приліт буде", – приєднується до розмови Віктор, сусід Наталії.
Наталя тим часом згадує, що того дня, коли почалася війна, розносила пенсії:
"Люди кажуть: "війна почалася". А я їм: ну яка війна? Не повірила. А вже 3 березня почали стріляти по нас. До сусідів прилетіло, а в нас хату трясло".
"ДОБРИЙ ВЕЧІР, МИ З УКРАЇНИ"
У день нашого приїзду до села привезли гуманітарну допомогу. У коробках з написом "Добрий вечір, ми з України" - крупи, борошно, макарони, олія, згущене молоко, консерви, печиво... і упаковки з водою. Заступниця голови ЗОВА Злата Некрасова говорить, що продуктові набори фасують Дніпропетровська та Кіровоградська області.
"Ми розвозимо по селах та містах Запорізької області, які перебувають у складній ситуації. Приїздили сюди, коли зустрічали евакуаційні колони. і зрозуміли, що тут багато людей, яким потрібна допомога. На наше щастя, сьогодні ми зустріли листоношу, яка погодилася допомогти нам адресно доставити гуманітарну допомогу", - каже Некрасова.
КОРІВ - ДО ХЛІВА, САМІ - У ПІДВАЛ
Під'їжджаємо до одного із дворів.
"Слава Богу, що ви до нас їдете під кулями. Спасибі вам, що не кидаєте нас", - каже одна з жінок і сором'язливо запитує, а чи можна десь "дістати" ліки від тиску, серцеві, знеболювальні...
Представники влади складають список і обіцяють завезти.
На вулицю виходить жінка у чорній хустці. 9 днів тому вона поховала чоловіка, а перші снаряди селом прилетіли саме до її будинку. Жити в ньому не можна, самі стіни залишилися. Прихистили сусіди.
Їдемо далі. У повітрі дедалі частіше чуємо звуки пострілів. Спершу російські солдати стріляли у бік Орєхова - вдалині виднівся чорний дим від прильотів, потім перейшли на Кам'янське.
"У нас кухню розбомбили, у будинку вікна вилетіли. Коли сильно «бахкає», то бігаємо у підвал, худобу у хлів ховаємо. Нас тільки наша рідна земля може захистити", - каже ще одна мешканка села Ірина.
Запитую у неї, а де ліки бере, коли раптом що.
"Ліки? А ми намагаємося не хворіти".
"У жінки із села зятя убило внаслідок обстрілів та племінника. На городі були, картоплю садили і саме почалося (обстріли – ред.)… у селі десятьох людей уже убило", - каже наступна наша співрозмовниця.
Люди не приховують: морально втомилися. Передають вітання нашим військовим і моляться, щоб війна закінчилася якнайшвидше.
МОЛОКО ЗА ЦІНОЮ ВОДИ І ВЕЧІРНІ ПОСИДЕНЬКИ
Двічі на тиждень до села приїжджає машина, яка забирає молоко та яйця. Далі товар везуть у сусідній Степногірськ чи Запоріжжя.
"До 150 бутлів молока по два рази на тиждень здаємо. 30 гривень за сулію. Яйця по 18 гривень. Даємо списки, кому, що потрібно привезти і хліб замовляємо - по 20 гривень за буханець. Спершу молоко на сир переробляли, але було холодно і в хатах дровами топили, а зараз не топимо... Сир якщо робити, значить треба газ включити, а ми його економно дуже витрачаємо, тільки для приготування... Ми знаємо, що молоко і яйця задарма майже віддаємо, а що робити? Жити ж треба за щось? Магазинів немає. Живемо завдяки гуманітарній допомозі", - розповідає листоноша Наталя.
У селі на городах – картопля, морква, буряк, цибуля. Розсаду (помідори) поки що не купували. З'ясувалося, її продають у сусідньому селі, а воно близько до російського блокпосту у Василівці.
Щовечора люди збираються невеликими компаніями, п'ють чай, лузають насіння і розмовляють.
У коробки із гуманітарною допомогою, які їм привезли, ніхто із наших співрозмовників не зазирнув. Не тому, що їм не цікаво чи не важливо, ні. Просто живе спілкування з людьми і сам факт того, що про них пам'ятають, зараз цінується набагато сильніше.
"А можна вас обійняти? Ви вибачте, але ви приїхали, настрій одразу поліпшився і стимул якийсь з'явився", - сказала одна з мешканок села.
ЖИТИ ПРИ СВІЧКАХ ДОВЕДЕТЬСЯ НЕ ОДИН МІСЯЦЬ
Староста Кам'янського просить тих, хто виїхав, у жодному разі поки що не повертатися, а також не їхати сюди на дачі (на території села розташовано 37 дачних кооперативів). Каже, щодня ворог б'є по житлових будинках.
"Після бойових дій нам потрібно відновлювати лінії електропередач, у нас вся високовольтка зруйнована. Якщо всі аварійні бригади області працюватимуть тільки в одному Кам'янському, то три місяці знадобиться, щоб у кожному будинку світло було. А потім ще місяці два, щоб відновити водогін. У кожне подвір'я треба заходити", - каже Олександр Миколайович.
На запитання, а чи є інформація про кількість зруйнованих будинків, він зазначив, що цифра змінюється постійно та фіксувати її щодня, на жаль, марна справа.
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка
