Львівщина за час війни стала гуманітарним хабом цілої України. Через західний кордон переправляють вкрай потрібні українцям вантажі. Також область стала прихистком для понад півмільйона людей, яких із власних домівок вигнала війна. Дехто тут зупиняється транзитом на шляху до ЄС, але багато й таких, хто не збирається їхати з рідної країни. Люди знаходять роботу, долучаються до волонтерства, діти навчаються, дипустанови провадять важливі міжнародні зустрічі, а бізнес, який релокується на захід, починає відроджувати економіку, – всі працюють заради спільної перемоги, кожен на своєму місці.

Як Львівській області вдалося в надкороткі терміни організуватися, щоб давати усьому раду? Наскільки регіону допомагають західні партнери, чи надовго вистачить їх ентузіазму? Як розселити, нагодувати і забезпечити всім необхідним таку кількість внутрішньо переміщених осіб? А головне, наскільки на Львівщині безпечно? Адже й сюди неодноразово прилітали ворожі ракети, і вже є жертви серед цивільного населення. Про це кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з начальником Львівської ОВА Максимом Козицьким.

МИ РОБИМО ВСЕ МОЖЛИВЕ, ЩОБИ ЛЮДИ ПОЧУВАЛИСЯ В БЕЗПЕЦІ

- 18 квітня на Львівщині упало чотири ракети, і ми маємо, на жаль, перші жертви серед цивільного населення. Я хочу вірити, що більше їх не буде. Але як так сталося? Ракети не змогли збити, не помітили вчасно? Від чого залежить, чи долетять вони до нас?

- Все залежить звідки вони прилітають, від їх кількості і маневровості. Якщо брати попередні тижні, то ПВК «Захід» абсолютно справилися зі своєю задачею і тривалий час жодна з ракет не долітала. Військові на посту і дуже якісно виконують свою роботу. Ми їм дякуємо за те, що вони роблять, і тут нема на що нарікати.

Тепер про те, що відбулося: потрапило чотири ракети, три з них - у військові склади, які не використовувались за призначенням, одна - в СТО. Сім жертв, 11 травмованих, троє у важкому стані в реанімації. Крім того, уламки ракети було знайдено на території житлових будинків та в дитячому сиротинці. Але це війна, і ми розуміємо, що, на жаль, немає жодних безпечних місць. Зараз ми робимо усе можливе для того, щоб люди почувалися у безпеці. Тим більше, що багато хто знайшов прихисток у Львові.

- А можливо, в нас для захисту області недостатньо засобів протиповітряної оборони?

- Вже неодноразово ми зверталися до всього цивілізованого світу з проханням закрити небо над Україною і дати сучасні засоби протиповітряної оборони. Ми маємо техніку радянського зразка, те що нам лишилося після розпаду СРСР. Звичайно, ми прагнемо сучасних технологій для захисту, і саме комплекси протиповітряної оборони – це один з тих засобів. Жест передачі словаками С-300 дозволяє розширити наявність засобів ППО, але ми були б дуже раді, аби американці надали системи «Патріот», а ЄС - інше сучасне озброєння. Чим більше сучасних ППО буде в Україні, тим краще ми зможемо захищати наших людей не тільки у Львові, а й загалом в Україні.

- Чи передбачена обласна фінансова допомога сім’ям, які втратили рідних через обстріл російськими ракетами у Львові?

- Наша адміністрація може діяти відповідно до обласних програм щодо допомоги соціально незахищеним верствам населення. На мою думку, багато програм будуть переглянуті, оскільки бюджет приймався до війни ще минулого року, думаю, що в майбутньому програми включатимуть і цивільних жертв російської агресії. Вважаю, що будуть змінені самі підходи до надання допомоги і соціальних стандартів, і  ми готові покривати видатки не лише з державного, а й з обласного бюджету. Але не треба забувати і наших військових. Нам дороге кожне життя і пам'ять про кожного. Наше завдання надати допомогу сім’ям, і з почестями провести в останню путь тих, хто загинув за Україну.

- Ви часто спілкуєтеся з нашими військовими на передовій? Як вони?

- Щоб зрозуміти, як вони там насправді, треба їхати на лінію фронту і дивитися, наскільки мужньо вони боронять нашу українську землю. На фронті кожну хвилину можна померти. На фронті стоїш до останнього, бо знаєш за тобою твоя жінка, твоя сім’я, твоя держава. У більшості випадків вони не мають достатньо зброї, щоб відбиватися від тої навали ворогів, у яких значно більше оснащення. Але хлопці тримаються і триматимуться до перемоги!

ЛЬВІВЩИНА КОМПЛЕКСНО ВЗЯЛАСЯ ЗА ПИТАННЯ ЖИТЛА ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

- На Львівщині зараз перебуває понад півмільйона вимушених переселенців із різних регіонів України. Як вдається організувати розселення?

- Від початку повномасштабного вторгнення рф ми дали прихисток на Львівщині 328 тисячам жителів інших областей у наших комунальних закладах. Приблизно стільки ж людей поселились у приватному секторі самостійно. Наразі ми ще маємо 20 тис. вільних облаштованих місць. Наше завдання прихистити кожного, хто приїде. Спочатку ми залучали санаторії, гуртожитки, театри, бібліотеки, далі - школи і садочки. Але бачимо, що це не вихід із ситуації, адже дітям слід повертатися до навчального процесу, закладам культури - до роботи, тому питання забезпечення житлом вимушених переселенців зараз в області одне з найважливіших.

- Недавно до нас приїжджав прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький, щоб відкрити у Львові модульне містечко для переселенців, яке змонтували за підтримки уряду Польщі. Ви вважаєте, що таке житло наразі – це вихід із ситуації?

- Це першочергові заходи, яких можемо зараз вживати, бо щоб збудувати нормальне житло, треба більше часу. Але це дасть нам можливість розвантажити школи і садочки, створити нашим переселенцям кращі умови для перебування. Кожен із них матиме свій закритий простір, де зможе проводити час зі сім’єю, а не житиме в спортзалі, чи бібліотеці, де в одному приміщені може перебувати до 80 осіб різного віку, статі, культури проживання. Але ми це розглядаємо, як перший етап допомоги – тимчасове житло. Після цього ці контейнери можна буде використовувати для будівельників, які зводитимуть нормальне житло. Наразі ми запланували три таких модульних містечка у Львові, кожне в середньому розраховане на 350 осіб. За наступний місяць польський уряд планує забезпечити таким житлом 5 тисяч ВПО. Надалі такі будиночки будуть встановлювати по всій Україні, цю кількість можуть довести до 200 тис. місць, але ще раз наголошу - це тимчасове житло. Пізніше вступатимуть у дію програми щодо викупу вже готових квартир, а також будівництва соціального житла для тимчасово переміщених осіб.

- Чи вже є інформація щодо житлового фонду області, який можна запропонувати під потреби переселенців?

- Так, ми зі своєї сторони промоніторили житловий ринок Львівщини і дали уряду варіанти щодо викупу понад 1200 квартир, певної цінової категорії. Сподіваюся, надалі будуть законопроєкти Кабміну, відповідно до яких визначиться максимальна вартість житла для того, щоб можна було викупити більше квартир. Після цього ми вже будемо звертатися до забудовників щодо можливого такого викупу із верхньою межею ціни.

- Але квартири забудовник в основному зводить під клієнта, люди беруть кредити, стоять у черзі… Чи не означає, що тепер вони залишаться без житла?

- Звичайно, ні. Це вільні квартири, але деякі з них будуть відібрані на продаж, а деякі ні. Це не означає, що викупимо всі 1200. Ми відштовхуватимемося від вартості квадратного метра від забудовників. Це вже питання компромісу і виходу на якусь ціну.

- А які ще є варіанти забезпечення житлом ВПО?

- Перепрофілювати під житло заклади соціальної сфери державної та комунальної форми власності - гуртожитки та інтернати. Ми вже взялися за цю справу: для реконструкції таких об’єктів затвердили нову обласну програму на загальну суму 50 млн грн.

І звичайно, розглядаємо як можливість будівництво нового житла. Зокрема, маємо пропозиції щодо 95 ділянок, з яких 20 уже мають необхідні комунікації. Розглядаємо варіанти котеджних містечок. Ми сьогодні готові залучити представників бізнесу та міжнародні фонди до комплексного розв’язання питання житла для ВПО. У Львові понад 200 тисяч переселенців, якщо ми не розвантажимо наш обласний центр, вивільняючи садки, школи, театри, бібліотеки, то не можна буде повернутися до більш-менш нормального життя.

У ЧАС ВІЙНИ В НАС МАЄ БУТИ СИНЕРГІЯ МІЖ ДЕРЖАВОЮ І БІЗНЕСОМ

- На Львівщину активно релокуються підприємства з інших областей. Хто вже переїхав, а хто планує?

- Від початку війни на Львівщину вже переїхали понад 90 підприємств у галузях харчової, хімічної, легкої, меблевої промисловості та деревообробки, будівництва, машинобудування та металообробки. З них розпочали роботу 38. Серед них український лідер на ринку натуральної кави Gemini Espresso та компанія MatroLuxe - один із найбільших в Україні виробників матраців, м'яких і корпусних меблів. Найближчим часом у Львівській області свою роботу розпочнуть два потужні українські підприємства машинобудівної галузі, а саме ТОВ «Вітропарки України», у складі групи компаній ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування», та промислова компанія «Пожмашина», яка є єдиним виробником великої спеціалізованої протипожежної техніки в Україні. Вже ми підписали договори про оренду виробничих приміщень.

- Одна з умов, щоб перевести бізнес на Львівщину, є реєстрація і сплата податків в обласний бюджет. Це обов’язкова вимога?

- Є різні релокації: або підприємство переїжджає на постійній основі, або на тимчасовій через ведення військових дій, тоді вони можуть цю реєстрацію не здійснювати. Перереєстровуються ті, хто хоче отримати фінансову допомогу від ОВА і планує надалі дислокуватися на Львівщині. Це дає змогу і для них, і для нас правильно планувати виробничі процеси, кількість створюваних робочих місць, економічну спроможність і сплату податків. Тому я думаю, що це залежить від підприємства: чи планує воно залишатися. Деякі релокуються частково в надії, що повернуться на території, які були розбомблені, але думаю, що частину виробництва залишатимуть і тут.

- У чому полягають найбільші проблеми релокації підприємств у Львівську область?

- Одна з основних проблем пов’язана з промисловими майданчиками. У  нас в основному вільні ще розвалені радянські заводи чи пограбовані в український час промислові майданчики. Де часом є підведене світло і газ, але немає трансформаторних потужностей чи навіть даху. Дуже рідко зустрічаєш комплекси, в які можна просто перевезти обладнання і почати працювати. Інвестор шукає можливість у найшвидший спосіб запустити підприємство, бо для нього це спосіб виживання, можливість утримувати своїх працівників, виробництво. Більшість нормальних майданчиків - у приватній власності. Коли починаються переговори, ми забезпечуємо простір для комунікацій, де розмовляють два приватні власники. Ми намагаємося згладжувати кути і зробити все, щоби партнери знайшли спільну мову. З однієї сторони допомагаємо людині переїхати, а з іншої - пояснюємо львівським підприємцям, що це для них можливість налагодити стосунки, нове виробництво, отримати партнера чи кошти за оренду. Люди мають бачити своє майбутнє і відчувати, що їм тут комфортно, а для того вони повинні мати роботу, а їхні діти – ходити в школу і садки. Інакше поїдуть за кордон.

- Львівські підприємства теж уже активізувалися, всі повернулися до роботи?

- Якщо брати останні два тижні, то ми бачимо дуже великий рух і більшість підприємств уже приступили до роботи. Переробна і харчова галузь ще раніше розпочали працювати. Щодо промисловості, то відносини по експорту почали налагоджуватися і власники бізнесу теж запустили роботу. Минулого тижня в нас в області лишалося трохи більш як сто підприємств, які не працювали. Це невелика кількість від того, що ми мали на початок березня.

- Але ж у нас у деяких галузях, таких як ІТ, видобуток газу, електрифікація з’явилися і пришвидшені темпи?

- Так, недавно ми запустили на заході високовольтну лінію електропередач, завершення будівництва якої відтягувалося 10 років, відкрили нове газове родовище, відкрили ресторани та запустили всі галузі промисловості. Львівська область поставила перед собою завдання допомагати не тільки мобілізацією людей, постачанням військової та гуманітарної допомоги, а й зробити все, щоб економіка тут працювала. Це дає поштовх заробляти кошти людям, а підприємствам -  платити податки. Це першочергова допомога нашій армії, бо з тих податків можна купувати зброю для військових, платити зарплати лікарям і вчителям. Лікарям, які рятують нас із вами і військових, та  вчителям, за якими майбутнє, бо наші діти мають здобувати освіту. Ми воюємо не тільки заради перемоги, а й для того, щоб стверджувати наші цінності, любов до рідної землі, а це все починається з садочка і школи.

- Нещодавно ви також анонсували створення унікального промислового індустріального парку на Яворівщині. Ми вже багато років чуємо про ці індустріальні парки в нашій області, але коли вони можуть з’явитися не лише на папері чи в 3d візуалізації?

- Це слушне питання. (посміхається). Я теж дуже багато чув про індустріальні парки - і законодавство, і постанови Кабміну про надання пільг для їх будівництва… Проте якщо брати Львівську область, ми говорили про дев’ять індустріальних парків – сім із них були мертві, на жаль, ще до війни. Якісь там методичні дії проводилися, невеличкі будівництва, але я вважаю, це не ті темпи, що мали б бути. І два парки у Львові були живі. Зараз, під час військових дій, вони поки що не зупиняють роботи над будівництвом, але просять державної підтримки. Бо ті кредити, які ми намагалися залучити через ЄС зараз отримати дуже важко. Одне з основних питань, яке буде ставитися цими інвесторами або розробниками індустріальних парків – це державно-приватне партнерство: залучення коштів держави чи українських банків на добудову тих підприємств. Я думаю, це правильний шанс дати приватному бізнесу в’їхати в готові площі, а декому - можливість орендувати. І це було б круто, аби вдалося.

- Але зараз війна і, швидше за все, це не на часі?

- Вважаю, якщо в час війни не буде синергії між державою і українським бізнесом – це буде важко. Не вірю, що зараз в Україну будуть заходити іноземні інвестори, які вкладатимуть гроші з перспективою на роки. Ми маємо показати спільні дії, віру бізнесу в державу, а держави - у бізнес, щоб налагодити механізм співпраці, через українські банки чи Кабмін. Ми б тоді мали можливість отримати вже зараз хороші промислові об’єкти.

- За даними ООН цьогоріч в Україні через замінування й активні військові дії не буде засіяно 30% полів. Я так розумію, що на Львівщину уряд покладає великі надії.

- Так, за даними світового банку від 20 до 30 % площ в Україні не буде засіяно. Якщо брати Львівщину, то ми збільшуємо кількість посівних площ і зі своєї сторони зробимо усе можливе, щоб не тільки зібрати урожай, а й збільшити кількість харчопереробних підприємств для того, щоб була додана вартість. Тому що з блокуванням чорноморських портів усе цікавішою стає логістика через Львівську область. Ми вже неодноразово проводили зустрічі з Укрзалізницею, дуже дякую її керівнику за його активну позицію і розуміння ситуації з логістикою. Я думаю, будуть розширені потужності Укрзалізниці в напрямку Польщі, що дасть змогу експортувати й імпортувати більше товарів, зокрема і продовольчих.

- Які кроки робляться для відчуження чи вилучення на користь України російського бізнесу в області?

- Військова адміністрація створила комісію щодо майна російського бізнесу в області. Туди входить мій перший заступник, працівники правоохоронних органів, і зараз складаються списки підприємств, які належать російському бізнесу. Надалі ми чекаємо рішення РНБО щодо можливого відчуження і вилучення, сьогодні поки що механізму нема. Але, коли вже в нас буде база даних, ми зможемо далі розуміти, що з ними робити. Якщо брати не бізнес, а, скажімо, рухомий склад, то ми вже вилучали залізничні вагони рф на користь українських підприємств. Тому такі прецеденти є, ми активно працюємо, там де можемо і де це дозволяє законодавство.

ДОПОМАГАТИ УКРАЇНІ СТАЛО ТРЕНДОМ

- На час війни Львівщина стала гуманітарним хабом. Як організована ця робота в області?

- На даний момент, згідно з постановою Кабміну, кожен заявник, який везе гуманітарну допомогу, має право зазначити, що це товари гуманітарного спрямування і вказати кінцевого отримувача. І вільно ввозити. Та допомога, в якій вказується, що кінцевим отримувачем є Львівська військова адміністрація, надходить безпосередньо до нас. Далі ми отримуємо заявки від інших ОВА, а також органів місцевого самоврядування, благодійних і громадських організацій з усієї України, відповідно до тих запитів гуманітарні товари й розподіляються. Та частина гуманітарної допомоги, де зазначаються інші отримувачі, нами не перевіряється, а контролюється правоохоронними органами, митницею, прикордонною службою, СБУ та іншими.

Понад 50% гуманітарної допомоги, що зайшла в Україну, була переправлена через Львівську область. Ми сприяємо, щоби будь-хто, хто хоче допомогти, привозив допомогу на кінцевого отримувача без проміжних етапів. Хто хоче передавати на нас, може це робити, але це не обов’язково. З багатьма фондами й організаціями обмінюємося інформацією про те, що в кого є на складах, щоб оперативно спільно формувати вагони і вантажівки для тих, хто потребує.

- Останнім часом у ЗМІ та соцмережах шириться інформація, що гуманітарна допомога «осідає» у Львові або що її привласнюють чи навіть продають. Як ви прокоментуєте такі заяви?

- Якщо кінцевим отримувачем вантажу є військова адміністрація, то допомога приходить до нас, а далі направляється до тих, хто присилав нам заявку чи вказаний відправником як кінцевий отримувач. Ми відразу роздаємо те, що отримуємо відповідно до заявок, які приходять до нас від ОВА, військових бригад, лікарень. А щодо негідників, то звичайно, вони є всюди. Якщо ті товари з’являються на ОLХ, то де б ця людина не жила - у Львові, Києві чи Харкові – це негідник. Треба називати ці речі своїми іменами.

- Люди скаржаться, що на блокпостах на Львівщині в тероборони набагато краща амуніція, ніж у солдатів в окопах на передовій. Мовляв, тут відбирають те, що мало би прямувати з Європи на передову.

- Наша адміністрація взагалі поставила собі задачу не займатися військовими вантажами або допомогою подвійного призначення. Наша основна задача – забезпечення гуманітарних вантажів цивільного призначення. А от громадські та благодійні організації за бажанням можуть займатися товарами подвійного призначення. А щодо тероборони, на жаль, можу сказати, що ми й досі не забезпеченні усім необхідним. На цей час за кошти благодійних організацій шиємо військову амуніцію, навіть форму, намагаємося знайти і забезпечити, щоби захисники були однаково одягнені. Ми зі своєї сторони звертаємося до благодійників, щоб забезпечити нашу тероборону бронежилетами. Ми за час війни в області вже налагодили кілька виробництв бронежилетів, намагаємося також шукати метал і швейні підприємства. Зараз налагоджуємо виготовлення касок у Яворівському районі. Якщо ви на блокпостах бачите повністю укомплектованого бійця у спорядженні найкращої якості, варто розуміти, що є люди, які можуть дозволити собі це купити за власні кошти. А є й такі, що просять благодійників допомогти, і ті відкликаються. Адміністрація, на жаль, не може забезпечити ці бригади всім необхідним.

- Хто допомагає Україні, зокрема через Львівщину, найбільше і чим?

- З початку повномасштабного вторгнення наша область стала свого роду воротами, де зустрічають гуманітарі вантажі, тому хто б не приїжджав насамперед зупинявся у Львові. Ми зустрічалися, розмовляли, домовлялися. Це й усі організації, що є під парасолькою ООН - ЮНІСЕФ, UN World Food Programme, благодійні організації, зокрема «Червоний Хрест», більшість дипломатичних місій, які на час війни перемістилися ближче до Львова. Ми в усіх них просили допомоги, складали списки з того, що вважали найбільш необхідним. І це були речі не лише для людей Львівської області, а переважно для військових, для мешканців найбільш постраждалих регіонів, відповідно до тих запитів, які до нас надходили. Величезне дякую перш за все польському уряду - і за ті потужності, які вони організували у себе на території, і за можливість отримувати вантажі. Послу Польщі, керівнику Кабінету міністрів, які в перші дні війни приїхали до мене і запитали, чим можуть допомогти Україні. І це не були просто слова, вони з наступного дня почали допомагати усім, чим могли. Далі надійшов активний сплеск допомоги (та й зараз її добре відчуваємо) від релігійних організацій.

- Але чи буде така активність довготривалою?

- Знаєте, світ потрохи пробудився, і якщо в перші дні Україні допомагати було небезпечно, важко, і мало хто на це зважувався, то зараз допомагати нам стало трендом.

Але я переживаю, що це може припинитися. Ми маємо зробити все, щоб лишитися в тренді. Нам варто показати, що ми чесні, працьовиті, що ця гуманітарна допомога, яка сюди приходить, іде за призначанням, що ми віримо в нашу державу і готові її обороняти, що ми віримо в нашого президента і в нашу спільну перемогу. І коли вони бачитимуть наш запал, то й далі будуть вірити в нас і в те, що ми стали щитом, який дозволяє світові зберегти свої міста в мирі, а населення - від тих звірств російської армії, які ми відчуваємо на собі, але на які ми точно дамо гідну відповідь. І переможемо.

- А може ви знаєте, коли ми переможемо? Які ваші прогнози?

- Я взагалі оптиміст по життю. Не хочу вірити, що війна може затягнутися надовго. Я дуже хочу, щоб мої діти ходили в школу, хочу бачити своїх друзів тут, а не на війні. Я дуже хочу, щоб вони повернулися живими. Але і всім серцем хочу, щоби ворога було покарано. Мені важко себе налаштувати на довгий забіг, бо кожен день для нас – це сотні життів, помирають діти, жінки, близькі тобі люди. Хочеться, щоб це закінчилося швидкою перемогою.

- Але ж не поступками під час домовленостей?

- Звичайно, ні. Які поступки можуть бути? Це той самий Гітлер, якому  віддали Судети, потім аншлюс Австрії, далі дали поділити з радянським союзом Польщу… Це ж той самий звір, який не бачить ні України, ні українців, а лише свої імперські плани. Для нього наше життя нічого не варте. Тому йому поступатися не можна. Цього допустити не можна. Якщо Україна піде на поступки – це буде просто затягування війни, черговий етап, а не її завершення. А нам потрібна повна Перемога.

Людмила Гринюк, Львів

Фото: Альона Николаєвич