Шлюб і війна. Коли відстань не має значення

Війна внесла багато неочікуваних змін у мирне життя українців, руйнуючи їхні плани та мрії. Втім у потоці щоденних новин із передової є чимало зворушливих і добрих історій. Одна з них - про військовослужбовців Юлію Чепюк та Олександра Яремчука із Житомира. Їх розділяють сотні кілометрів, але вони довели, що війна і відстань не завада бажанню бути разом.

Укласти шлюб закохані вирішили одразу, як тільки Кабмін спростив цю процедуру в умовах війни, дозволивши захисникам держави одруження без особистої присутності нареченого чи нареченої.

«Юля, війна почалася…»

Історію про те, як військовослужбовиця територіальної оборони із Житомира Юлія Чепюк вийшла заміж дистанційно, багато людей дізналися з її дописів у Facebook.

У минулому Юля - журналістка, до війни займалася волонтерством і працювала помічницею депутатки міськради. Зі своїм майбутнім чоловіком, десантником Олександром Яремчуком познайомилася минулого літа. Спочатку спілкувалися в соцмережах, а потім зустрілися. Вирішили, що поберуться, коли Олександр повернеться з ротації зі сходу України. Утім війна внесла свої корективи в їхні плани.

Поки коханий стояв на захисті України, Юлія теж вирішила не залишатися осторонь. У ЗСУ вона з першого дня війни.

«Я планувала ставати на військовий облік, щоб захищати нашу землю. Я розуміла, що всіх отих орків, які стояли на кордоні з Україною, треба комусь  убивати. Так склалося, що мій батько, брат і чоловік служать, то і я б не могла лише волонтерити. Коли х*йло визнав так звані «республіки», я одразу вирішила йти в територіальну оборону. Пішла в міську раду, там нічого не добилася і написала про це допис у Facebook, на який одразу відреагували з тероборони і запросили мене до себе. Я ніби відчувала, бо почала цим займатися у переддень війни. Потім, уночі 24 лютого почула, як щось бахнуло, моя кицька різко зірвалася. Подумала, що це на полігоні, бо звідти часто щось чути. А потім Саша мені зателефонував і каже, мовляв, Юля, що ти спиш, війна почалася», - розповідає військовослужбовиця.

За її словами, приєднатися до лав тероборони вони планували разом із мамою, але тато заперечив, наголосивши, що на захист України із сім’ї піде лише одна жінка. Тож за цю важливу справу взялася Юля. Її чотирьох котів доглядає бабуся, а мама разом із тіткою плетуть маскувальні сітки та допомагають волонтерам.

Цікавлюся, чи складно було жінці з мирного життя стати військовою, на що моя співрозмовниця відповідає: «До бронежилета і спартанських умов звикла ще тоді, як їздила на схід із допомогою для наших захисників».

Попри відстань, постійно поруч

Одружитися дистанційно Юлі запропонував її коханий Олександр 8 березня одразу після того, як набула чинності постанова Кабінету Міністрів від 7 березня №213, що дозволила військовослужбовцям, поліціянтам, рятувальникам, медикам та іншим захисникам держави укладати шлюб без особистої присутності нареченого або нареченої.

«Мене 8 березня відпустили додому. Тоді про мене знімали сюжет німецькі журналісти з Der Spiеgel, а Саша під час інтерв’ю скидає постанову Кабміну, що можна дистанційно одружуватися. Я пояснила, що не можу зараз говорити, бо в мене журналісти, а він цілий день мені про це нагадував. Потім я вже прочитала цю постанову, але роз’яснення до неї не було, тому наше дистанційне одруження виявилося дуже складним», - ділиться спогадами військовослужбовиця.

У РАЦСі Юлю вислухали, але не ризикували взятися за оформлення першого у Житомирі й одного з перших в Україні дистанційних шлюбів. Працівниця одразу сказала, що не знає, як це робити. Всі формальні тонкощі наречена ретельно опрацювала, аби максимально точно прописати акт, а потім разом із чоловіком періодично нагадували співробітниці РАЦСу про себе. Тож шлюб таки зареєстрували.

Насправді Кабмін своєю постановою максимально спростив процедуру дистанційного одруження. Як розповідає Юлія, для цього знадобився лише акт реєстрації шлюбу, який завірив командир її військової частини. Такий документ засвідчив вступ у шлюб військовослужбовців ЗСУ. Його склали без присутності чоловіка, але за його згоди вступити в шлюб. Натомість із частини нареченого не потрібні були жодні підтвердження. Оскільки одруження було дистанційним, то минуло без свідків і звичного вітання наречених у РАЦСі.

Військовослужбовиця через справи не мала часу забрати свідоцтво про одруження та періодично була без зв’язку. Тож у РАЦСі зателефонували до її чоловіка, аби нагадав дружині про важливий документ. Юля пригадує, коли прийшла за свідоцтвом, у неї запитали, чи випадково не передумала вступити в шлюб, що так довго не забирала документ.

«Мої батьки знайомі з Сашею, всі друзі його теж знають, тому одруження для них було очікуваним, але неочікувано, що в такому форматі. Ми зараз максимально спілкуємося. Якщо обоє на зв’язку, то таке враження, що ми поруч. Трапляється, що у нього чи в мене нема зв’язку, але такого, щоб ми не спілкувалися кілька днів, не було. Просто більше переживаєш, чи людина в безпеці. Якщо раніше Саша перебував в умовах війни, то тепер і я за нього, і він за мене хвилюється. Мені було б набагато спокійніше служити, ховатися від повітряних тривог, якби я розуміла, що всі мої рідні поруч. Але так сталося, що ця війна розкидала нас усіх по різних точках», - говорить Юлія.

Запитую, чи планують молодята весілля після перемоги. Військовослужбовиця з усмішкою відповідає, що, мабуть, доведеться його влаштувати, адже багато друзів і знайомих обіцяють прийти.

Паралельно зі службою Юлія продовжує займатися волонтерством. Намагається знайти потрібні для свого чоловіка речі, а кожну її коротку поїздку додому супроводжують зустрічі з волонтерами, які щось передають для бригади територіальної оборони.

«Я розумію, що нас влаштує тільки перемога й абсолютне знищення орків. Чим більше ми їх знищимо зараз, тим менше залишиться нашим дітям», - резюмує Юля.

Тепер Юлія і Олександр, попри відстань, об’єднані не лише коханням і шлюбом, а й мають спільну мету, разом наближаючи перемогу України.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надала Юлія Чепюк