Намалювати мурал, прибрати канал і посадити крумплі
На Закарпатті нині перебуває 45 тисяч вимушених переселенців. Прибувати в область і активно орендувати житло мешканці інших регіонів України почали ще перед війною. Зараз найбільші міста регіону Ужгород та Мукачево більше не приймають біженців - нема куди. Людей розселяють у селищах та селах. Наразі немає населеного пункту на Закарпатті, де б не було переселенців. І майже всюди люди, які тікали від війни, намагаються структурувати своє життя та вливатися в життя місцевих. Митці творять, в Ужгороді для дітей грають безкоштовні вистави, громадські активісти волонтерять, художники малюють патріотичні мурали, а пересічні люди в подяку за те, що закарпатські міста прийняли їх, влаштовують екоакції. Детальніше — в матеріалі Укрінформу.
ЧИСТО ТАМ, ДЕ ПРИБИРАЮТЬ
Не тільки гуляти парками й скверами тихих провінційних містечок західної України — а й прибрати їх. Це, схоже, стало трендом цієї весни. Так, в Ужгороді вимушені переселенці вийшли на прибирання в один із найбільших міських парків — Боздошський. Там збирали сміття.
Розповіла про цю акцію в соцмережі ужгородка Ірина Мартин.
“Наші друзі, вимушені гості міста, сьогодні самоорганізувались з іншими гостями та пішли прибирати набережну біля Боздоша. Ділюсь, бо хочу, щоб більше ужгородців знали про хороші речі, які роблять переселенці на Закарпатті. Дописи, що хтось не так припаркується чи щось не так зробить/скаже, набирають купу репостів та коментарів… Подивимось, скільки збере цей”, - написала дівчина.
Допис таки зібрав і лайки, і шери — а іще схвальні коментарі від місцевих. Майже у кожному відгуку закарпатці дякували за ініціативу та виказували слова підтримки людям, які піклуються про вигляд міста, в якому мають тимчасово перебувати, допоки у їхніх містах йде війна.
Схожу акцію, але вже в Берегові, організувала Світлана Мельниченко з Києва. Жінка за підтримки місцевих мешканців створила ініціативну групу «Чисте місто Берегове». Перша акція, яку вони влаштували, стосувалася прибирання міського каналу Верке.
"Я та моя родина, вимушені переселенці з Києва, пропонуємо всім небайдужим мешканцям Берегова долучитися до нашої ініціативи з прибирання цього чудового міста, яке гостинно нас приймає і на цьому етапі нашого життя стало нам другою домівкою (за що вся моя сім’я безмежно вдячна). По можливості, кожного дня ми намагаємося вийти в місто та прибрати забруднені місця. Нами вже було розчищено територію поруч з дитячим майданчиком біля Берегівського ліцею “Платан” по вулиці Стефаника 22, включаючи берег річки та саму річку. Зібрано 5 великих пакетів різного сміття. Сьогодні до нашої роботи долучилися іще 2 особи, переселенці з Запоріжжя", - написала Світлана Мельниченко.
26 березня до акції долучилися майже два десятки людей - як переселенці, так і мешканці Берегова. Спільними зусиллями люди прибрали від сміття береги каналу Верке.
“НІ ВІЙНІ!” ВІД МОГИЛЕВСЬКОЇ ТА МУРАЛ ВІД ХАРКІВСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ
З початком війни на Закарпатті опинилося також багато митців - художників, письменників, музикантів та представників шоу-бізнесу. Зокрема, в Мукачеві Наталя Могилевська записує пісні у місцевій студії звукозапису. У середині березня з'явилася пісня на мотив хіта 90-х років “Місяць” - “Ні війні”. Слова на відому мелодію написав поет Юрій Рибчинський, а запис пісні зробив український продюсер, аранжувальник Вадим Лисиця.
Крім пісень, Могилевська в Мукачеві записує також звернення до місцевих жителів, де закликає не палити суху траву. Утім, діє це на людей не надто - палає на Закарпатті цьогоріч більше, аніж навіть в минулому році.
А іще співачка відвідує переселенців у центрах для тимчасового проживання та влаштовує для них концерти.
А от у прикордонному містечку Виноградів художниця Анастасія Худякова створює мурал. Про ініціативу переселенки з Харкова розповіла Валентина Костьо, адміністратор виставкового залу “Імпасто”.
“На одному із фасадів міста Виноградів починає з'являтися мурал. До речі, перший у нашому місті. Взялась за таку грандіозну роботу художниця з Харкова Анастасія Худякова, яка у зв'язку з війною переїхала на Закарпаття. Вона... знайшла виставковий зал “Імпасто”, що в нашому місті, де ми і познайомилися. Коли розповіла про свою ідею муралу, то в мене аж дух перехопило. Я була в захваті! Дуже рада, що місцева влада знайшла для цього проєкту місце. Отож чекаємо, коли Анастасія закінчить свій ще один твір мистецтва, а для нас, виноградівців, надзвичайний подарунок. Хай світлий образ України на цьому муралі принесе мир на нашу землю якнайшвидше, щоб ніякий варвар не смів нищити те, що ми створюємо своїми руками! Все буде Україна!” - написала Валентина Костьо.
ВІЙНА ВІЙНОЮ, А КАРТОПЛЯ САМА СЕБЕ НЕ ПОСАДИТЬ
Переселенці на Закарпатті також волонтерять, зустрічають людей з евакуаційних поїздів, сортують гуманітарну допомогу на складах. І ще — працюють на кухнях, де готують безкоштовні обіди. Наприклад, в Ужгороді команду ресторану “Дельфін” назвали гастрономічним батальйоном за те, що там щодня безкоштовно годують 5000 переселенців. Ексклюзивний ресторан слоуфуду “Ґелета”, де готували тільки із продуктів, вирощених у Нижньому Селищі та околицях, зараз також перетворився на безкоштовну їдальню, де харчують переселенців.
Готується Закарпаття і до прийняття великого “переселенського” бізнесу. У місцевій обладміністрації у березні заявляли, що перенести в регіон виробництво мають прагнення 120 підприємців, а загалом область отримала майже півтисячі таких заявок. Для них зараз шукають місце на закинутих виробництвах по області, працівників серед приїжджих та місцевих, а ще пропонують задешево перевезти обладнання вагонами Укрзалізниці.
Але перенесення виробництва — то справа велика, а поки все налагоджується, переселенці допомагають розвивати регіон справами малими. Зокрема, ті з них, хто знайшов прихисток у селах, разом із місцевими ґаздами садять крумплі (картоплю - діал). Так, на Закарпатті сезон городів уже триває на повну. Погода дозволяє: на сході та півночі країни іще сніжить, а тут щодня сонячно і 20 градусів тепла.
Про один із таких позитивних досвідів розповів волонтер Максим Адаменко, який до війни працював гідом на Закарпатті. На своїй сторінці у Фейсбуці Максим опублікував допис про те, як разом із господарями працюють переселенці в селі Доробратово на Іршавщині.
“Сільське господарство не можна покласти на паузу. Пандемія чи війна, треба працювати!” - зауважив Адаменко.
До слова, в самому селі є багато цікавого: і церква Св Миколая з його мощами, і роп'яні (соляні) криниці, і вулканічні скелі. Після Перемоги запрошую, додав Максим.
ЙОГА, ЩО ДОПОМОЖЕ ВИДИХНУТИ
Насамкінець розповімо історію психолога з Києва Ольги Черняк, інструктора Української федерації йоги, яка нині щодня в Ужгороді влаштовує безкоштовні заняття з йоги для місцевих та переселенців разом із колегою Ольгою Швед, яка викладає йогу для вагітних.
“Я викладаю йогу в Ужгороді на відкритих заняттях безкоштовно уже четвертий тиждень. Приходять різні люди, мами з дітьми, ті, хто раніше практикував і хто досі ніколи йогою не займався. Займаємося у приміщенні театру, у фойє, міська влада дала нам килимки. Паралельно у цей час для дітей працює театральна студія, тож мами можуть віддати їх на заняття, а самі попрацювати з нами”, - розказує Ольга Черняк.
Інструкторка розповідає, що на заняттях щодня роблять дихальні та фізичні вправи — це покращує здоров'я та емоційний стан.
“Головне — шукати можливості “вирівняти” людину, допомогти впоратися із стресом. Йога дає можливість працювати із цим, пережити важкий час, підготуватися, накопичити сили, щоб мати змогу відбудовувати країну. Ми даємо людям якісь певні ключики — як себе зараз “зібрати”. Наприклад, більшість людей живуть у тісному, щільному просторі, звідси — ризики для здоров'я: проблеми зі шлунком, м’язові зажими. Вправи з йоги допомагають це вирішити. Тому людина, яка займається йогою зараз — як промінчик сонця, вона має внутрішній ресурс і здатна допомагати іншим. Адже коли щільно живуть і хтось із поганим настроєм — це різко передається всім навколо, і навпаки”,- зауважує Черняк.
Також вона розповіла, що, окрім занять в Ужгороді, проводить і онлайн-зустрічі на своїх сторінках в соцмережах, і залишає записи вправ для тих, у кого під час заняття була повітряна тривога або чергування у волонтерському центрі чи ТрО.
“Нам хочеться підтримати людей. Коли почався ковід у 2020 році, ми багато робили безкоштовних занять, і тоді люди казали, що у них не “поїхав дах” завдяки цьому. Тому зараз продовжуємо цю практику”, - каже Ольга.
Адже кожен має допомагати, як він може. Так ми усі наближаємо перемогу.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з архівів респондентів
