Як волонтери шукають зниклих людей
Семимісний фургон ГАЗ "Соболь", дрон "Слідопит" і група волонтерів у яскравих жилетах щовихідних вирушають на пошуки зниклих людей.
Громадська організація Всеукраїнська співдружність "Пошук зниклих дітей" працює у 9 містах України. На території Запорізької області вона з'явилася в 2013 році.
ДОПОМОЖІТЬ, ЗНИКЛА ЛЮДИНА
Координатором громадської організації в Запорізькій області є Олександр Курінний. Він колись мріяв служити у правоохоронних органах, але за станом здоров'я його не взяли.
Коли в 2012 році у соціальній мережі побачив групу, яка займалася пошуком зниклих дітей, вирішив - це точно його справа.
"У 2013 році відкрили організацію в Запорізькій області, і я став куратором. Тоді багато моїх друзів служили, і я подумав, що мені допоможуть. Спочатку ми (дружина і донька Олександра теж йому допомагають - авт.) лише пошуком дітей займалися, а з 2015 року почали шукати і дорослих. Тільки за 10 місяців цього року ми розшукали 124 дорослих і 58 дітей", - каже Олександр.
За його словами, зараз волонтери намагаються виїжджати по всій області, стежать за повідомленнями у соціальних мережах про зниклих людей, підписали Меморандум про співпрацю з поліцією.
Для порівняння наводить цифри за 2020 рік: тоді було знайдено 24 дитини і 20 дорослих.
"Ми просимо, щоб люди відразу говорили про те, що зникла рідна або близька людина. Так шанси знайти живими є вищими. Влітку є надія знайти живою і на 5-ту добу. А взимку швидко замерзають... Поліція зазвичай нас підключає на 4-5 добу після зникнення людини", - каже голова Всеукраїнської співдружності "Пошук зниклих дітей".
ВИПАДКОВІ НЕВИПАДКОВІ ЛЮДИ
З Олександром Курінним ми знайомі досить давно, у Фейсбуці він часто публікує орієнтування зниклих, пише про те, що їхній організації потрібні волонтери.
"Дуже багато людей просять відшукати рідних, знайомих, близьких. У когось зникли бабуся чи дідусь, у когось дитина, хтось шукає брата... ситуацій дуже багато. А у нас дуже мало людей і у кожного з нас теж є сім'ї, робота, свої проблеми. Щонеділі ми збираємося і вирушаємо на пошуки, але якщо є зниклі діти і дідусі-бабусі із втратою пам'яті, зберемося у будь-який час, навіть вночі", - розповідає координатор.
Одного такого вихідного я теж вирішила приєднатися до пошукачів. Волонтери якраз шукали 50-річного чоловіка, який зник у Вільнянську.
З Олександром ми зідзвонилися у суботу. Домовилися про місце і час зустрічі. Він уточнив, що чоловік, якого ми будемо шукати, зник понад три тижні тому (27 жовтня). Це говорить про те, що є ризик знайти його вже мертвим. Попередив, щоб я морально була готова або ж відмовилася від поїздки.
Зустрічаємося о 9 ранку в центрі Запоріжжя. Олександр у яскравому жилеті чекає групу. За кілька хвилин до площі під'їхав мікроавтобус ГАЗ "Соболь". Його волонтери придбали зовсім недавно на пожертви небайдужих людей.
Наш "загін" цього разу становив 6 осіб, включно із самим Олександром. Знайомимося. Євгенія, Сергій, Денис... Вантажимося і їдемо. Вже дорогою обговорюємо, що відомо про нашого "потєряшку" (так ласкаво Олександр називає зниклих людей).
У Вільнянську нас зустріла сестра зниклого чоловіка - Олена. Вона розповіла, що жила разом із братом. "Він дуже важко переживав смерть мами. Вона померла пів року тому. Того дня, коли Саша зник, якраз було пів року з дня смерті. Він взяв велосипед і сказав, що у справах поїде. Це було близько 16.00, і все...", - каже Олена дорогою до ставка, у якому через кілька днів місцеві жителі знайшли велосипед зниклого чоловіка і речі. З розмови з нею було зрозуміло, що вона не вірить у смерть брата.
ПИЛЬНЕ ОКО ВОЛОНТЕРІВ
На місці, біля водойми, надягаємо жилети з написом волонтерської організації, розділяємося на дві піших групи, кожна бере рацію, обговорюємо маршрут. Денис залишається біля мікроавтобуса - він управляє дроном, який вирішили підняти над ставком, щоб дослідити територію вздовж очерету.
Вода у ставку зараз прозора, видимість добра.
"Один коптер замінює приблизно 20 осіб. Ми його придбали у серпні 2020 року. На машину місяця півтора збирали. Люди знають, що гроші підуть на добру справу, тому допомагають", - розповідає оператор дрона, пошуковик Денис Глазков. В інші дні він працює на одному із запорізьких заводів. Хлопець каже, що спочатку було складно розпізнавати предмети на землі, досвіду не вистачало, але з часом навчився і зараз з легкістю може з висоти декількох десятків метрів визначити людину або тварину.
Він згадує, як нещодавно у Мелітопольському районі завдяки дрону вдалося знайти зниклу людину, на жаль, мертву.
"З дрона тіло побачили. Але якби його не було, то в річку ніхто б не йшов. Холодно", - додає Денис.
"Коли ми знаходимо людей неживими, я дуже важко це переживаю. Але коли ми знаходимо живих - це незабутні емоції і почуття. За ці роки стільки всього було, що їду по області і, буває, згадую: тут ми шукали того, а ось тут - знайшли цю людину... Дуже багато всього пережили", - каже Олександр Курінний.
Волонтери часто знаходять літніх людей, які страждають на втрату пам'яті, але про них своєчасно повідомили родичі.
Олександр зазначає, що мріє про кінологічний підрозділ. З такими волонтерами пошуки були б в рази ефективнішими. Пошукові собаки є, наприклад, у Павлограді. Втім, сьогодні не вистачає і людей-волонтерів, що вже казати про професійних собак.
"Спонсорів немає. Просимо про допомогу. Я картки виставляю у соцмережах. Люди допомагають. Потрібні волонтери з машинами. Коли у нас є гроші на бензин, це добре, швидко можемо зібратися і виїхати, але є ситуації, коли потрібна наша допомога, а у нас немає бензину", - каже Курінний.
P.S. У Вільнянську ми обійшли вздовж усього ставка, "прочесали" посадку, територію біля кладовища. Увесь цей час були на зв'язку з другою пішою групою і оператором дрона, який координував наш маршрут з висоти пташиного польоту. Знаючи деякі подробиці дня, коли зник чоловік, ми намагалися уявити і зрозуміти, куди він міг піти.
Нашого "потєряшку" ми так і не знайшли. З одного боку, 25 діб минуло з дня його зникнення, а з іншого - є шанс, що людина не потонула, жива і просто з якихось причин не виходить на зв'язок із сестрою, ну, буває ж і таке…
Пошуки продовжимо наступними вихідними.
Коли ми відвозили додому сестру зниклого чоловіка, вона була вдячна нам за допомогу.
"Хлопці, спасибі велике за вашу роботу. Правда, мені і дати вам нічого, віддячити. Дай бог вам здоров'я і щоб ніхто з вас ніколи не опинився у такій ситуації, як я зараз, щоб вам не довелося шукати своїх родичів", - сказала Олена на прощання.
Саме в такі моменти і розумієш, наскільки важливою є підтримка волонтерів. Людям важливо знати, що вони не самі і є такий пошуковий загін, який готовий навіть у свій вихідний день шукати чужу зниклу людину…
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото автора, Дениса Глазкова
