У минулі вихідні в Черкасах уперше була проведена операція із трансплантації серця. Після оперативного втручання й вживлення донорського серця 59-річний реципієнт почуває себе добре.
Завідувач відділення серцево-судинної хірургії Черкаського кардіоцентру Олег Журба в інтерв’ю Укрінформу розповідає про шлях, який довелося пройти черкаським лікарям, порівнює ціни на трансплантацію в Україні й за кордоном і називає оптимальну кількість операцій на рік.
ЩОБ НЕ ЗУРОЧИТИ, АЛЕ СТАН ПАЦІЄНТА ДУЖЕ ДОБРИЙ
– Мріяти про трансплантацію ми почали близько двох років тому, – каже Олег Олександрович. – Але ці мрії ніколи б не стали реальністю, якби не революційні зміни в законодавстві, які врегулювали регламент співпраці між різними медичними установами. За ці два роки треба було підготувати просто величезний обсяг документів для отримання ліцензії. Під час візиту заступника міністра охорони здоров’я в Черкаси я передав йому документи особисто в руки з єдиним проханням: допоможіть, щоби процес не затягнувся. Нас включили в пілотний проєкт. Держава повністю профінансувала витрати. Ми підключилися до державної інформаційної системи трансплантації. Позаду маса численних нарад в обласній адміністрації. Лікарі пройшли курси трансплантації. Нашого реципієнта включили в лист очікування. Щоби прооперувати треба, щоби збіглося багато медичних показників і не було відторгнення серця, що підшивається іншій людині. Лише після цього було проведено трансплантацію.
-Як почувається людина, яка отримала донорське серце?
– Я боюся зурочити, але зараз його стан дуже добрий. Він не має жодного параметра, який би не відповідав нормі. Має тиск – 120-130 (верхній — ред.), самостійно харчується, переглядає телевізор. Я боявся, що щось недобре згодом таки проявиться. Але ні – у пацієнта все добре.
МРІЮТЬ ПРО 20 ОПЕРАЦІЙ НА РІК
-Яка вартість такої операції?
– Вартість в Черкасах з усіма супутніми витратами 613 тисяч гривень. Для порівняння: в Білорусі така операція обходилася клієнту з України в 100 тисяч доларів. Тобто майже уп’ятеро дорожче. Колосальні державні кошти виводилися за кордон. А зараз вони лишатимуться в Україні. В ідеалі ми мріємо про 15-20 операцій у рік.
- Під час першої трансплантації вам допомагали фахівці з київського інституту Амосова. Наскільки суттєвою була ця допомога?
– Ми всі – вихідці з інституту Амосова. Я пропрацював там 8 років, проводив захист дисертації. Звісно, ми безмежно вдячні колегам за підтримку. До, під час і після трансплантації працювало три бригади лікарів. Але більшу й складнішу частини виконали саме наші лікарі: вони здійснили забір органів, вони підшивали серце. Хоча присутність і підтримка київських лікарів зіграли важливу роль.
ДО КАРДІОХІРУРГІВ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ЛИШЕ 30% ПАЦІЄНТІВ З ТИХ, ХТО ПОТРЕБУЄ ОПЕРАЦІЇ
-Якими були перспективи реципієнта, якби трансплантація не відбулася?
– Статистика говорить, що середня тривалість життя з такими діагнозами – 5 років. Страждає не тільки серце – страждають усі органи: печінка, нирки, легені. Людина майже не спить. Їй важко пройти із одного кінця кімнати в інший. Про фізичну роботу взагалі не йдеться. Інколи приходять такі пацієнти, що їх уже важко поставити в чергу – настільки постраждали вищевказані органи. Зазвичай до кардіохірургів звертаються 27-30% пацієнтів із тих, хто потребує оперативного втручання. 40% не мають такої можливості, ще 30% не діагностуються. Тобто тут недопрацьовують сімейні лікарі.
- Скільки кардіохірургів є в Україні?
– Десь 200 осіб. Ми всі один одного знаємо – професія аж ніяк не масова. Тут не буде тисяч і тисяч серцево-судинних кардіохірургів. Зазвичай у середньому два кардіохірурги припадає на 1 мільйон населення. У нас у Черкаській області більше. Маємо пацієнтів із Кіровоградської, Херсонської, Чернівецької областей. У Німеччині одна державна клініка припадає на мільйон населення. А ще є приватні.
- Останнім часом багато говорять про низьку медичну культуру українців. Люди не звертають увагу на симптоми захворювання. Які основні ознаки інфаркту?
– Біль у грудях, часом дуже сильний, що віддає в руку або щелепу. Відчуття стиснення в грудях. Задишка. Дуже часто лікарі у таких випадках дивляться на легені, але це серце. Набряки на ногах, велика втома від фізичної роботи. Що нам допоможе? Треба справжні профілактичні огляди. Не профанацію, а саме справжні. Як у кінці 80-их років зробили в Японії. Прем’єр виступив по телебаченню й повідомив, що в Японії дуже багато людей помирає від онкологічних захворювань шлунку й стравоходу. Пройшло трохи часу й боротьби, але зараз у Японії працівники проходять профілактичні огляди двічі на рік. У нашій ситуації потрібна жорстка позиція держави: люди повинні знати, що профілактичний огляд двічі на рік – необхідна умова для працевлаштування й подальшої роботи.
- Ви здійснили трансплантацію. Про що тепер мрієте?
– Про новий корпус на 40 місць із трьома операційними. Фактично, ми перебуваємо в старій школі, яка аж ніяк не пристосована під лікарню. Зараз виготовляється проєкт і вже є макет нового корпусу з одномісними і двомісними палатами. Звісно, хочемо мати найсучасніше обладнання, щоби здійснювати найскладніші операції.
Юрій Стригун, Черкаси
Фото Ігоря Єфімова