Закон про мову: чи звучатиме більше української на Чернігівщині?

Закон про мову: чи звучатиме більше української на Чернігівщині?

Укрінформ
Цей регіон часто називають російськомовним, хоча таке твердження – суперечливе

Чернігівщину часто називають російськомовним регіоном, хоча це твердження суперечливе. Тоді як на півночі області, що межує з Росією та Білоруссю, переважає російська або сформований під її впливом діалект, на півдні та південному сході можна почути чисту, майже літературну українську мову. Та й у центральних районах, сільській місцевості вона, хай навіть упереміш із суржиком, звучить повсюдно.

Інша річ – у Чернігові, місті, куди десятиліттями у процесі урбанізації переселялися селяни, які прагнули не "виділятися" на фоні «городських»; у радянські часи відставні військовослужбовці, виходячи в запас, обирали затишний обласний центр для проживання; на великі підприємства приїжджали з різних куточків колишнього СРСР робітники. Такий склад населення та цілеспрямована політика зросійщення в колишньому Союзі й стали причиною того, що навіть через 30 років існування незалежної України в чернігівському соціумі й досі переважає мова сусідньої держави-агресора.

Проте і тут не все так однозначно. Станом на 2001 рік (згідно з останнім переписом) українці за національністю складали 93,5% населення Чернігівщини, а українську вважали рідною 89%.

У самому Чернігові, як пишуть із посиланням на статистику науковці, зазначені показники становлять 87% і 74% відповідно, тобто теж вагомі. І є підозра, що це не просто цифри. Як жителька цього міста, сама добре знаю, як часто українськомовні чернігівці поза своєю родиною послуговуються російською лише тому, що тут так заведено. Вийшов із дому – переключився, повернувся – ти знову українець. Зі своїми – українською, з чужими – російською. У багатьох це, на жаль, закарбовується у свідомість із дитинства. Тож скільки насправді в Чернігові українськомовних, сьогодні ніхто не знає. А відсутність такої інформації дає підстави агресивному сусідові заявляти про перевагу в регіоні "русскоязычного населения".

Іншою проблемою є використання української виключно тому, що "так потрібно". Насамперед це стосується чиновників. Як журналістка, часто стикаюся з ситуацією, коли посадовець дає пресконференцію чи коментар або виступає на нараді державною, та щойно камери й диктофони вимикаються, переходить на російську.

Така поведінка властива й багатьом учителям. Прикро констатувати, але часто педагоги українських шкіл лише предмет читають державною, а одразу після уроку переходять у спілкуванні з учнями на російську. Так формується у свідомості дітей ставлення до рідної мови, як до другорядної або як до ділового костюма. Може, ще й тому в дитячому середовищі у Чернігові зазвичай не почуєш жодного українського слова. Хоча, правду сказати, з багатьма з них і батьки – нащадки українських селян – від народження спілкуються російською.

ЗАКОН І ЛЮДИ

На тлі непростої мовної ситуації у Сіверському краї набуття з 16 січня чинності ст. 30 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" видалося промінчиком у кінці тунелю. Здавалося, нарешті хоча б сфера обслуговування додасть суспільству українськості. І в перші дні це дійсно було, як свято. Бо ще 15 січня в супермаркеті молодий смаглявий касир обслужив мене ламаною українською – тренувався до першого дня дії нової статті закону. Я похвалила і підтримала, бо хлопець старався.

Після того, де б не бувала, цікавилась у працівників сфери обслуговування, як їм дається перехід на державну.

- Ми консультуємо, переважно, російською, тому що нею звертаються покупці. Та й курсів для нас ніхто не організовував, – сказали продавці великого супермаркету електроніки.

- Я родом із Городнянського району, у нас там суржик, яким у місті я соромлюся розмовляти. Тому хай краще буде російська, – пояснила молода перукарка.

- А нам навіть вказівки ніхто не давав переходити на українську, – з деякою навіть внутрішньою образою на озвучений факт відреагувала співробітниця стоматологічної поліклініки.

На ринках же – хто як говорив, так і говорить: частина – українською, частина – російською. Підприємці-власники невеликих магазинчиків чи бутиків законодавчим зобов’язанням, схоже, взагалі не перейнялися. Навіть "для порядку" 16 січня. Так само водії громадського транспорту.

Єдине місце, де активно зазвучала українська – великі продуктові супермаркети. Щоправда, касирам говорити багато не треба. Невеликий набір слів "дякую", "чи потрібен пакет" та "приходьте ще" – нескладна наука. Позитивні зрушення намітились у банківських установах, аптеках, деяких медичних закладах.

Про солідні фірми, де клієнтів завжди обслуговували державною, нема потреби говорити. Там працює освічена молодь, яка виросла в незалежній Україні й рідну мову добре знає. Хоча, на жаль, користується нею зазвичай лише при спілкуванні з клієнтами.

Через місяць після введення законодавчої норми у мене особисто склалося подвійне враження: з одного боку – змінилося дуже мало, з іншого – на ринку в своєму районі майже скрізь чую українську. І думаю: так було чи все-таки люди відчули "дозвіл" і тихо-тихо "поповзло"? Усе ж таки рідну мову, що не казали б, знає більшість населення. Ситуація цікава, хочеться спостерігати й далі.

Та поки що йду до філологів, які дають знання і мають власну думку з приводу мовної проблеми та її вирішення.

ТІЛЬКИ ЗАКОНОМ МОЖНА ЗМІНИТИ!

Перша співрозмовниця – директорка міської бібліотечної системи, кандидатка філологічних наук і координаторка Безкоштовних курсів української мови (БКУМ) у Чернігові Людмила Зіневич. Очолювані нею курси – єдині в обласному центрі, записатись на які може кожен охочий. Працюють вони з 15 січня 2016 року і є частиною всеукраїнської мережі БКУМ, створеної громадською організацією "Український світ".

Людмила Зіневич
Людмила Зіневич

Свого часу Чернігів був 25-м містом, де такі курси відкрилися. Діють вони на волонтерських засадах, тож викладачі, серед яких є навіть кілька кандидатів наук, платні за роботу майже не отримують. За 5 років існування БКУМ у Чернігові через них пройшло кількасот осіб. Усі слухачі отримали сертифікати ГО "Український світ".

- До нас ідуть, тому що ми даємо знання. Хоча коли ми тільки-но починали, приходило дуже багато держслужбовців, які сподівались на отримання сертифіката державного зразка. Та тільки-но дізнавались, що його не буде, – відсіювались, – розповідає пані Зіневич.

- Чого саме і як вчите на курсах? Чи ділите слухачів за якимись критеріями?

- Ділимо на групи – залежно від рівня знань. У цьому році до мене прийшли люди, які українською навіть читати не можуть. Досить часто записуються переселенці зі сходу або люди, в яких не було потреби знати українську.

Уроки у нас – інтегровані. Ми робимо їх такими, щоб це не було нав’язливо чи нудно, мову поєднуємо з літературою і мистецтвом. У мові обов’язково – наголоси, набір нових слів із певної тематики. Нещодавно, наприклад, учили описувати зовнішність. А оскільки це було перед Днем закоханих, то я принагідно пояснила різницю між словами "любов" і "кохання". Для прикладу показала невеличкий фільм про Лесю Українку, її листи...

На урок виноситься лексична тема і граматика. Минулого разу розбирали кличний відмінок, який слухачів страшенно лякає: як ото вимовити "Світлано Миколаївно"?! – посміхається співрозмовниця.

Чернігівський регіон пані Людмила вважає штучно зросійщеним політикою нав’язування російської як такої, що дозволить людині стати успішною чи зробити кар’єру. Відповідна політика проводилась і в XIX сторіччі, й у XX. А от у незалежній Україні такі "соціальні ліфти" заради престижу української мови створені не були.

- За роки незалежності нашої держави ми, на жаль, бачили постійне розхитування мовної ситуації та її політизацію перед виборами. А от, якби на зорі незалежності були прийняті закони, які б убезпечили суспільство від постійної мовної дестабілізації, то сьогодні ми бачили б зовсім іншу картину. Якби були створені елітарні українськомовні школи, якби кар’єра чиновника певною мірою залежала від знання української, якби рідна мова була престижною у бізнес-середовищі, то й суспільство підтягнулося б. Тим паче, що це нескладно. Адже в більшості населення предки розмовляли українською, тому працює генетична пам’ять, – говорить експерт.

Щодо статті, яка набрала чинності 16 січня, то для отримання належного результату від її впровадження, вважає пані Зіневич, закон треба виписати чіткіше і діяти жорсткіше.

- Люди потребують, по-перше, мотивації, по-друге – дисципліни й розуміння того, що невиконання закону потягне за собою відповідальність. А в нас навіть оцей останній закон дозволяє відповідати російською на прохання клієнта. Але ж так нічого не зміниться! Тільки коли закон буде жорсткішим і буде розроблена чітка система тих же курсів для лікарів, поліції, військових, коли люди будуть зобов’язані пройти навчальний курс з історії України та державної мови й скласти іспит, як це робиться, скажімо, в країнах Балтії, тоді й буде результат, – переконана співрозмовниця.

Закон, на її думку, треба вдосконалити. Крім того, розробити державну програму з оволодіння державною мовою і створити умови для її реалізації.

- Зараз уже звертатися до душі, до свідомості, певно, намарно. У мене вже нема ілюзії, що просвітництвом можна щось змінити. Не можна. Тільки законом, – наголошує пані Людмила.

Вона додає, що для тих, хто має мотивацію, можливостей вивчити чи згадати українську зараз достатньо. Передовсім, в інтернеті. Гарні курси, зокрема, є на сайтах "Прометеус", "Вільний університет Майдану", на Ютубі.

ЗАКОН НЕ ЗМУСИТЬ

Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування – ще одне місце, де дорослі вчать і вдосконалюють українську. Щоправда, тут їм пропонують не окремі мовні курси, а спеціальний курс у загальній навчальній програмі. Один стосується особливостей нового українського правопису, другий – ділового мовлення у сфері державного управлінні. В останні роки до вивчення мови все частіше долучаються службовці територіальних підрозділів Пенсійного фонду, прокуратури, поліції, міграційної служби тощо. Про все це розповідає заступник директора центру, філолог Петро Підгайний.

Петро Підгайний
Петро Підгайний

- Якщо взяти динаміку вивчення української мови, то кількість охочих це робити за останні 5 років зросла в рази. Якщо в 2016-му, приміром, за рік ми провчили 594 слухачів, то в 2020-му – 4813. Такому сплеску сприяли карантин і перехід на дистанційну форму навчання. Люди отримали можливість учитися, не встаючи з робочого місця, і це зробило свою справу. Зараз, відповідно до закону "Про державну службу", держслужбовці зобов’язані набирати кредити європейської кредитної системи (тут "кредити" – освітнє поняття – авт.) і вони зацікавлені у навчанні та його якісних результатах. Тому для них ми намагаємося зібрати й узагальнити те, що потрібно для роботи публічним посадовцям нашої області.

- Вони вчаться, тому що так треба, чи все-таки виявляють зацікавленість?

- Ви знаєте, залюбки вчаться. І просять скинути їм на пошту чи на флешку матеріали – вони користуються попитом, бо людям насправді цікаво, – зауважує співрозмовник.

Як відомо, вільно володіти українською посадовці різних рівнів зобов’язані згідно з законом "Про державну службу". А от розмовляти нею в побуті він нікого не зобов’язує. Так само, як і закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Тому, вважає пан Підгайний, тут усе залежить від кожної людини окремо. Якщо комплекс меншовартості в неї не викорінений, то вона спілкуватиметься "як усі" довкола неї – російською.

- Цей комплекс важко викорінити швидко, особливо у мого покоління та плюс-мінус до нього. А от молоді вже простіше. За роки незалежності в неї сформувалося зовсім інше мислення, і вона легко переходить з мови на мову. І зараз я бачу тенденцію, що молодь починає більше говорити українською. Мої російськомовні родичі, наприклад, створюють собі тижні української мови в сім’ї, коли спілкуються виключно державною, і їм це подобається. І на вулицях зараз усе частіше можна зустріти родину, де всі між собою говорять українською мовою, – ділиться спостереженнями філолог.

Що стосується переходу сфери обслуговування на українську, то в цьому випадку, вважає він, сам лише закон не змусить персонал нею заговорити. Бо в тому ж магазині електроніки, наприклад, продавці-консультанти всю термінологію вчили російською. Ось тут на допомогу і мають прийти спеціальні курси, переконаний пан Підгайний. І організовувати їх, запрошувати філологів, вважає він, мають власники компаній, фірм, магазинів, кафе, ресторанів та інших закладів сфери обслуговування.

- Це – елементарно, і це цікаво. Повірте, люди із задоволенням ходитимуть на таке навчання, якщо підібрати їм цікаву тему й хорошого викладача. І це даватиме результат. Тому що в колективі люди будуть тягнутися одне до одного і старатися, – підвів риску заступник директора центру.

До речі, година роботи філолога у Чернігові коштує всього кількасот гривень. Ну, нехай ще доведеться доплатити за розробку навчальної програми й термінологічного словника для певної категорії фахівців. Але суми – цілком адекватні й посильні для будь-якої компанії. Головне – щоб вона поважала і себе, і закон. У Чернігові є фірми, які регулярно навчають свій персонал, тож на них, певно, і варто рівнятися усім іншим.

МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

На тлі певних позитивних мовних зрушень на Чернігівщині варто не забувати, що сусідство з країною-агресором – Російською Федерацією – та розв’язана останньою інформаційна війна накладає серйозний відбиток на свідомість населення прикордонних районів області. І щоб Україна цю війну не програла, вважають експерти, саме там, насамперед, мають організовуватися мовні курси й повинен забезпечуватися контроль за виконанням мовного законодавства. Інакше й надалі будемо чути "какая разница, как говорить, ведь мы – один народ".

- Мова має значення! Тому що мова – це наш кордон. І ментальний, і культурний. Мова – це код, який відображає світобачення і світомислення, – наголошує Людмила Зіневич.

На її думку, Чернігівська область, як прикордонна, потребує представника Уповноваженого із захисту державної мови, який би проводив роз’яснювальну роботу, допомагав організовувати мовні курси і контролював процеси. Тільки так, вважає експерт, ситуація змінюватиметься.

Із запитанням щодо планів стосовно Чернігівщини я звернулась до Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня.

Тараса Кремін
Тарас Кремінь

- Плануємо призначити представника у північно-східному регіоні. І в Чернігівській області вже зараз відчуваємо велику підтримку – зокрема, в Ніжині. Це – місто, яке першим в Україні на рівні місцевих рад прийняло Програму розвитку й функціонування української мови в закладах освіти. Я впевнений, що інвестування в розвиток державної мови сприятиме підвищенню рівня освіченості, володіння українською і матиме позитивні гуманітарні наслідки для громади, – сказав Уповноважений.

Відомо, що зазначена програма розрахована на рік. На її реалізацію в міському бюджеті передбачено 92 тис. грн. Кошти витрачатимуться на проведення заходів, спрямованих на популяризацію української мови в закладах освіти міста. Проте в Ніжині це лише початок. Після аналізу результатів першої мовної програми, там планують розробить наступну, вже на 5 років, яка охоплюватиме решту сфер життєдіяльності Ніжинської громади.

Також пан Кремінь поділився з Укрінформом адресованою йому свіжою (від 08.02.2021 р.) інформацією Чернігівської облдержадміністрації про заходи щодо забезпечення функціонування української мови як державної на території регіону. На жаль, цей документ не містить ніякого аналізу, а є просто звітом про підвищення мовного рівня держслужбовців, ведення ділової документації українською, проведення різних заходів у закладах освіти й культури тощо. З токи зору звітності там написано правильно, але немає головного: як усе це впливає на підвищення рівня свідомості населення Чернігівщини, чи стає більше української на вулицях міст, чи користуються нею оті майже 100% дітей, які навчаються в українських школах... Питань поки що більше, ніж відповідей, і на них, певно, настав час відповідати.

Наталія Потапчук, Чернігів

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-