Про що «розповість» зуб мамонта

Ще торік під час розвідок на березі Дністра палеолітичної стоянки Молодове V, що в Чернівецькій області, дослідники знайшли зуб мамонта з нижньої щелепи. Науковці визначили, що цей зуб належить так званому Хазарському мамонту, який жив близько 300 тисяч років тому.

Як розповів кореспонденту Укрінформу один із місцевих дослідників, цей зуб є найдавнішою знахідкою решток мамонта, які коли-небудь виявляли на території області. Після проведення усіх необхідних наукових досліджень, 300-тисячолітній зуб мамонта зможуть передати до природничого музею Чернівецького національного університету.

ЗУБ РОЗКАЖЕ ПРО КЛІМАТ

Професор кафедри фізичної географії, геоморфології та палеогеографії ЧНУ Богдан Рідуш більшу частину свого життя присвятив дослідженню печер і різних знахідок найдавніших часів на території України та за її межами.

Він може годинами розповідати про флору й фауну, які існували на нинішній території України сотні тисяч років тому. Чимало своїх досліджень він присвятив тваринам. Зокрема, у його невеличкій лабораторії в університеті зберігаються рештки мамонтів, гігантських оленів, печерних левів, ведмедів, коней, яким по 200-300 тисяч років.

Але серед усіх подібних знахідок своїми розмірами виділяються кістки, щелепи, бивні та інші рештки мамонтів.

«У нас є рештки різних видів мамонтів. Із того, що вже опубліковано, ми маємо знахідку так званого Хазарського мамонта (лат. Mammuthus trogontherii chosaricus), його зуб. Це один із предків звичайного Шерстистого мамонта, який жив близько 300 тисяч років тому», – говорить науковець.

За його словами, цей вид мамонтів був не найбільшим за розмірами в порівнянні з іншими. Висота до плечей сягала близько 4 метрів. А найбільшими були Трогонтерієві або степові мамонти. Вони досягали 5 метрів у висоту.

Коли науковці знаходять зуб такої великої тварини, вони дуже радіють, адже за зубом найлегше визначити вид, а за ним – і вік того чи іншого мамонта.

«Слонові тварини найкраще ідентифікуються саме за зубами. Бо, наприклад, для визначення віку такої великої тварини за рештками кісток, потрібно мати хоча б одну цілу кістку. І все одно там важко відрізнити, бо вони усі схожі... Ось це фрагмент нижньої щелепи мамонта», – показує дослідник на знайдений 300-тисячолітній зуб. – Це права, а тут ще мала би бути ліва щелепа, але поки що ми її не знайшли».

Поряд лежить зуб уже іншого мамонта з науковою назвою Mammuthus intermedius, який жив пізніше за Хазарського мамонта. Богдан Рідуш продемонстрував, яким методом науковці визначають вік мамонтів.

«Спочатку ми проводимо заміри знайдених зубів. Головним показником є частота пластин на зубах. Наприклад, у цього давнішого мамонта є 6,5 пластин на 10 см. Також враховують товщину емалі. Ці показники вносимо у діаграму, за якою визначаємо вид, підвид або форму мамонта. Далі ми знаємо, коли жив той чи інший підвид, в які часові рамки, і визначаємо його вік», – пояснює дослідник.

Окрім віку, зуб мамонта може розказати науковцям і про тогочасний клімат. Для цього й вимірюють товщину зубної емалі.

«Коли холодніло, то емаль ставала тонкою, бо їжа була грубшою і її потрібно було більше розжовувати. А коли тепліло, емаль ставала товстішою, бо їжа була м’якшою. Дослідивши товщину емалі зуба Хазарського мамонта, наприклад, можна зробити висновок про доволі теплий клімат на цій території 300 тисяч років тому. Бо на зубі цього мамонта доволі груба емаль, значить йому доводилося пережовувати відносно м’яку рослинну їжу», – зазначає Богдан Рідуш.

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ДНІСТРА ЗАВАЖАЄ РОЗКОПКАМ

Продемонстрований 300-тисячолітній зуб був виявлений поблизу палеолітичної стоянки на Дністрі Молодове V. Раніше вважалося, що найдавніші шари цієї стоянки мають вік 50-60 тисяч років. Але знайдений зуб доводить, що там є й набагато давніші рештки тварин.

«У нас на території області є кілька опорних, тобто добре досліджених багатошарових палеолітичних стоянок. Найвідоміша з них – Молодове V. Вона розташовується в долині Дністра. Цей зуб ми знайшли минулої зими. Рівень водосховища упав, була також тепла зима, і ми їздили дивитися розріз тієї стоянки. Там познаходили багато цікавих решток. Окрім зуба мамонта, ми виявили і кілька зубів коней, яким також близько 300 тисяч років. Вони відрізняються за розмірами і за морфологією від нинішніх коней», – продовжує Богдан Рідуш.

- А коли найкраще проводити такі розкопки, щоб знайти якомога більше цікавих для науки решток?

- Звичайно, розкопки краще проводити влітку, коли є сонечко, тепло, все можна промити і так далі. Але в нашому випадку, деякі стоянки на Дністрі затоплені водосховищем. Наприклад, біля села Непоротове Сокирянського району (знайдено кілька поселень трипільської культури – ред.) ми проводили розкопки у листопаді, вже на холоді. Бо саме тоді був найнижчий рівень води у Дністрі, тому можна було дістатися до нижніх шарів. Кілька років тому приїжджала міжнародна команда дослідників, у ній окрім науковців з Інституту археології НАН України були британці, бельгійці, які брали участь у розкопках. А влітку в нас, переважно, висока вода. Хоча цього року майже увесь рік рівень води у Дністрі не спадав. Лише взимку таки трохи спала вода, ми поїхали і дещо знайшли. Але ці знахідки ще потребують додаткових досліджень перед публікацією результатів.

ПОТРІБНЕ СХОВИЩЕ ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ ВИКОПНИХ РЕШТОК

Нерідко буковинські науковці проводять спільні з закордонними колегами дослідження, до яких залучають і студентів.

«Ще у 2006 році ми почали проводити спільні розкопки у Криму із польськими науковцями. Вони до нас приїжджали разом зі студентами. Це, переважно, було 6-7 наших студентів і така ж кількість їхніх, а також їхні вчені, близько 10 різних науковців. Потім і вони нас запрошували до себе. Вже у 2014-2015 ми до них їздили зі студентами на розкопки. Ми також постійно публікуємо результати наших спільних досліджень. Зокрема, минулого року вийшла наша спільна робота щодо Канева. Там є природний Канівський заповідник – це база Київського національного університету. У них є природничий музей, де зберігаються черепи мамонтів, бізонів, гігантських оленів, які були викопані при будівництві Канівської ГЕС. І ось вони там із 1960-х років просто лежали, і ми лише два роки тому поїхали з колегами з Вроцлава туди для досліджень. А вже торік вийшла наша спільна стаття про цю фауну. Також іще намічено низку інших спільних публікацій», – додав буковинський дослідник.

Усі знахідки мають порядкові номери та заносяться у каталог. Частина експонатів зберігається у природничому музеї ЧНУ. Але дослідник скаржиться, що для розміщення усіх цікавих для широкого загалу знахідок у музеї бракує місця.

«Там лише одна шафа і кілька вітрин із нашими знахідками. Зараз значна більшість решток перебуває у нашій лабораторії при кафедрі, частину тримаю у себе вдома, бо вже місця тут бракує. Сподіваюся, що колись у центральному корпусі ЧНУ відкриють музей і нам дадуть хоча б один зал для демонстрації цих знахідок. Поки що нам потрібне сховище для зберігання решток, які ми знаходимо під час розкопок. Адже щороку їх додається, а місця для зберігання не збільшується», – сказав Богдан Рідуш.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора