«Требник Петра Могили»: символічне повернення

«Требник Петра Могили»: символічне повернення

Музейний експонат
Укрінформ
В останні роки Союзу він був викуплений обласним музеєм на аукціоні в Москві за 6 тисяч рублів

У миколаївському краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» чимало цікавих експонатів. Але серед них є й по-справжньому унікальні. Один з таких – у залі, присвяченому добі українського козацтва. Йдеться про стародавнє рідкісне видання – «Требник Петра Могили», яке побачило світ у 1646 році в друкарні Києво-Печерської лаври.

У 1648 році учні київського колегіуму передали цю книгу Богданові Хмельницькому, який підніс її в дарунок московському царю. У 1988 році, напередодні проголошення незалежності України, «Требник» придбав миколаївський музей з аукціону за понад 6 тисяч радянських рублів.

Окрім богословської та культурної цінності, саме цей екземпляр молитвослова пов’язаний з відомими історичними подіями, які стосуються часів Переяславської ради. А ще цікавим є шлях цього експоната до Миколаєва вже у наші часи.

ТОРГУВАЛИСЯ ДО ОСТАННЬОГО…

Про долю цього унікального видання розповідає завідувачка науково-експозиційного відділу миколаївського обласного краєзнавчого музею «Старофлотські казарми» Олена Пономарьова. Саме завдяки їй ця книга потрапила на Миколаївщину.

«Шлях цієї книги до нашого музею почався ще за Радянського Союзу, у 1988 році. Коли в Москві відкрився перший книжковий аукціон, ми, як і всі інші музеї СРСР, були на нього запрошені. Я дуже раділа, що саме мені дали дозвіл на участь у ньому. Щоправда, попередили, щоб я там не дуже розщедрювалась. Бо навіть проїзд і проживання в Москві мені не оплачували – там мешкали мої родичі. Може, саме тому мене туди й відрядили», – пригадує пані Олена.

Каже, саме тоді, після цього аукціону вона вперше зрозуміла, що таке азарт. «Під час торгів, на яких продавали «Требник», я буквально втратила розум. Торгувалася до останнього, бо була переконана, що ця книга повинна бути в Україні. Адже вона тісно пов’язана з Петром Могилою – митрополитом Київським, з гетьманом Богданом Хмельницьким, з Могилянською академією», – зазначає моя співрозмовниця.

Забігаючи наперед, варто зазначити, що саме цей екземпляр «Требника» певним чином пов’язаний із Переяславською угодою. Нагадаємо, що у 1648 році почалась Визвольна війна в Україні, результатом якої стає автономія Гетьманщини. В умовах феодальної Європи проголосити незалежність гетьман Хмельницький не міг. Адже для цього потрібно було мати таку військову силу, щоб одночасно протистояти Речі Посполитій, Османській імперії та Московії. Спочатку Богдан Хмельницький спробував використати як союзників кримських татар у боротьбі проти поляків. Але Кримський хан зрадив українців.

З 1648-го до 1652 року Богдан Хмельницький веде переговори з московським царем. Спочатку він намагається схилити царя до військового союзу та підтримки козацтва. Але ситуація загострюється, і в березні 1652 року українські посли пропонують негайно прийняти під царську опіку Військо Запорозьке. Спочатку царський уряд погоджується взяти лише військо, без території. Потім – уже з територіями. Слід зазначити, що далі текст Переяславської угоди було втрачено.

Та все ж таки козаки отримали царську гарантію про збереження державних прав Гетьманщини, яку згодом Московія неодноразово порушить. Через певний час широка автономія українських земель, як відомо, звелася нанівець.

Так ось саме в процесі перемовин, які передували Переяславській угоді, екземпляр «Требника», про який ми ведемо мову, був подарований українською делегацією московському царю через його дипломата Михайла Волошенінова. За словами Олени Пономарьової, саме цей екземпляр требника унікальний ще й тому, що на ньому є «владельческая надпись» Волошенінова, який був у Москві думним дяком. У ХVII сторіччі Посольський приказ (центральна урядова установа, що відала міжнародними відносинами – ред. ) був одним із головних у Московському царстві. На той час там відбувалося протистояння між царською владою і боярами. І тому до Посольського приказу царем призначалась певна кількість неродовитих людей, що призвело до піднесення грамотних і ділових дяків. Одним із таких і був Михайло Волошенінов, який приймав посольство з України перед укладенням Переяславської угоди. І дуже символічно, що українська делегація від Богдана Хмельницького подарувала не перли, не соболів, не гроші, а розкішну для тих часів книгу.

«Цей подарунок дуже показовий. Він є свідченням того, що Україна йшла на ті переговори не як прохач, а як рівноправний учасник процесу. Адже сама наявність такого унікального видання в країні свідчить про її рівень культури, освіченості, державності. Це вказує, що спочатку Переяславська угода була договором двох рівноправних сторін», – переконана Олена Пономарьова.

КНИГА ЗА ЦІНОЮ АВТОМОБІЛЯ

Та повернемося у другу половину ХХ сторіччя. На тому аукціоні, де було виставлено «Требник», у представниці миколаївського музею були серйозні суперники, насамперед, провідні московські музеї. «Але в процесі торгів вони відпадали один за одним, а в мене, навпаки, розгорався азарт. Зрештою, залишилося двоє учасників: я і представник московського музею друкованої літератури. Тим часом я і не зогледілася, як ціна за це видання піднялася до 6 тисяч рублів», – згадує Пономарьова.

На той час це була дуже солідна сума, тоді за ці гроші можна було купити новий легковий автомобіль. «Ситуація на торгах досягла апогею. Я торгувалася з азартом професійного гравця, хоча, насправді, в ті часи була молодою і недосвідченою у цих справах. Але на мене почали поглядати з цікавістю, мовляв, «звідки вона взялася», «хто за нею стоїть?», – розповідає співробітниця музею.

Воно й не дивно. 80-ті роки минулого століття були часами Перебудови. Тоді на теренах Союзу вже з’явилися кооперативи і люди з солідними статками. Дехто з них був не проти вкласти гроші в антикваріат, витвори мистецтва.

«Коли відпав останній суперник на торгах і до мене підійшли співробітники аукціону підписувати документацію, я наче прокинулася від сну. Навіть трохи злякалася, бо зрозуміла, що можуть бути серйозні проблеми. Адже остаточна сума з аукціонними витратами вийшла понад 6 тисяч рублів. І це в той час, коли мені музейне керівництво наполегливо рекомендувало бути дуже ощадливою, бо головним моїм завданням було отримання досвіду», – пригадує моя співрозмовниця.

Відповідно до настанов, вона могла поторгуватися за який-небудь недорогий лот. Скажімо, там продавався лист Суворова за 100 рублів. Така покупка була санкціонована. А тут така сума…

«Мабуть, я мала дещо розгублений вигляд, бо після закінчення торгів до мене почали підходити учасники аукціону. Серед них і представники того московського музею, з яким я торгувалася до останнього. Вони зробили мені неочікувану пропозицію – запевнили, що перекуплять у нас це видання, якщо керівництво не підтримає мої старання і висловили жаль, що припинили торг. Щоб підбадьорити, вони навіть запропонували мені роботу, якщо мене раптом захочуть звільнити…», – з посмішкою згадує пані Олена.

На щастя, її побоювання виявилися марними. В Україні знайшли кошти на оплату «Требника». А героїню цієї історії не тільки не звільнили, а й, навпаки, оцінили її наполегливість. Вона пригадує, як після повернення з аукціону її підтримало не лише керівництво музею, а й увесь колектив. «Я прийшла в музей працювати тимчасово, але залишилася тут назавжди. Тут зібрався колектив однодумців. Придбання цього видання на аукціоні підтримав і директор музею, і начальник управління культури, не кажучи вже про співробітників. Вони були просто щасливі. Я також вдячна тодішньому Міністерству культури, за те, що оплатило цю покупку. На ті часи це було дійсно таке несподіване придбання і по-справжньому цінне», – каже Пономарьова.

На жаль, отриманий досвід пані Олені в подальшому не знадобився. Музей налагодив зв’язки й отримав ще певну кількість літератури, не беручи безпосередню участь у торгах, за попереднім замовленням. Зокрема, це рідкісні примірники першої соціал-демократичної літератури, видання кінця XIX – початку XX століття. А далі прийшов 1991 рік, Союз розвалився і ніяких аукціонів з більш-менш прийнятними умовами для музеїв більше не проводилося. Бо хоч яким «просунутим» був би краєзнавчий музей з будь-якого обласного центру, його фінансовий стан не дозволить взяти участь в аукціонах Со́тбіс або Крістіс. А саме там сьогодні можна придбати артефакт такого рівня, як «Тре́бник Петра́ Моги́ли».

НАСТІЛЬНА КНИГА ДЛЯ ДУХІВНИЦТВА

То чим же цікава ця книга? По-перше, вона свідчить про високу освіченість митрополита київського Петра Могили.

«Ця людина мала освіту європейського зразка. Він знав багато мов і читав богословську іноземну літературу в оригіналі. Петро Могила міг компілювати православну і католицьку традицію, при цьому залишаючись таки православною людиною. Крім того, він зумів у цьому творі об’єднати світові релігії. Також він не залишив без уваги і язичництво – наприкінці книги автор наводить такі тексти. Примітно, що згодом у тих примірниках, що зберігалися в бібліотеках (а це, в основному, були бібліотеки духовного відомства), язичницькі тексти вилучалися. А в нашому екземплярі все залишилося недоторканим», – не приховує захоплення працівниця музею.

Тут варто зробити невеликий історичний екскурс. Як відомо, Петро Могила походить зі старовинного молдовського боярського роду. Народився він 1596 року в сім’ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. Після загибелі батька і захоплення буджакськими татарами молдавських земель, княжна Марґарет вивезла сина в українську частину Речі Посполитої, де їх прийняли родичі.

Родина Могил сповідувала православ’я і мала тісні зв’язки з Львівським братством, тому початкову освіту Петро здобув у їхній школі. Далі вчився в європейських університетах: спочатку в Замойській академії, потім у Голландії та Франції. Він вільно володів грецькою, латиною, польською мовами. Опанував богословську науку, зокрема, добре знав засади католицького богослов’я.

На посаді митрополита Київського Петро Могила займався впорядкуванням богослужбової практики і видавничою діяльністю. Релігійні суперечки XVII століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві Собор, одним із наслідків якого і стало видання у 1646 році «Требника». У ньому були викладені не лише молитви і обряди, але й роз’яснювалося їхнє літургічне і канонічне значення, надавалися настанови для священника. Видання мало на меті захистити церковну обрядовість від хиб і помилок.

Також, слід зазначити, що над «Требником» працювала «лаврська вчена дружина» – найкращі інтелектуальні сили тодішньої України, які митрополит згуртував навкруги друкарні Києво-Печерської лаври та колегії. Згодом, як відомо, цей заклад перетворився на Києво-Могилянську академію.

«Требник Петра Могили» став науковою книгою для духівництва. Це було перше подібне видання на східнослов’янських теренах і довго служило православному духовенству не тільки України, а й усієї Східної та Центральної Європи. Требник неодноразово перевидавався, зокрема, у Придунайських князівствах і у Львові.

І дуже символічно, що ця книга, яка була створена перед початком української Визвольної війни XVII сторіччя, а напередодні Переяславської угоди опинилася у Москві, – повернулася в Україну незадовго до здобуття її незалежності.

Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-