Наша розмова із головою Луганської обласної державної адміністрації – керівником обласної військово-цивільної адміністрації (а він у цій ситуації виступав у обох своїх іпостасях) Сергієм Гайдаєм відбувалася переважно в перерві між засіданнями форуму «Схід можливостей», який щойно пройшов у Краматорську. Але сам формат цього дійства передбачав запитання й відповіді, тому я включив сюди й ті теми, які пролунали в ході дискусій. Точніше, одну з них: запровадження територій пріоритетного розвитку (ТПР) у прифронтових областях. Причому першим на питання щодо цього мені відповів віцепрем’єр-міністр Олексій Резніков.
ПРО ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ
Чому мене це турбує. На Луганщині вже створювали ТПР на початку 2000-х у депресивних шахтарських регіонах. Звичайно, нічого путнього з того не вийшло. Зовнішніх інвесторів запропоновані умови якось не приваблювали, натомість за гроші держави, виділені шахтарям, побудували з десяток швейних фабрик (де шахтарі – а де швачки!). І от знову влітку цього року я почув від радника віце-прем’єра Андрія Мірошниченка про ініціативу створити щось із тою самою назвою. Та Олексій Резніков заспокоїв: проєкт створення ТПР ще тільки формується.
– На сьогодні всі узгодження з усіма центральними органами виконавчої влади відбулися; погодження переходить на урядові комітети ВР, у четвер має відбутися розгляд на урядовому комітеті з метою подання на розгляд Уряду в цьому місяці. У разі, якщо Уряд підтримає саме концепцію створення територій пріоритетного розвитку/сприяння стратегічному розвитку Донецької і Луганської областей – буде запроваджено проєктний офіс, створена група, яка писатиме саму концепцію, що стане підставою для написання проєктів законів України, які регулюватимуть саму діяльність. У нас очікування, що не пізніше весни ці проєкти будуть винесені на розгляд українського парламенту, - сказав віцепрем’єр.
Природно, що про готовність до введення такої структури я при нагоді я запитав і в Сергія Гайдая.
– Про території пріоритетного розвитку вже відповів віцепрем’єр, а що в цьому напрямку планує робити обласна адміністрація. Уже надходили з міністерства якісь пропозиції?
– Ми з міністерством постійно на зв’язку. Подивіться, скільки зроблено за останній час. Зрушило з місця будівництво залізничної колії (яке з’єднає східну половину області із загальноукраїнською мережею доріг – ред.). Ратифікація договору щодо виділення коштів на ремонт «Старобільського трикутника» (автомобільні дороги, що об’єднують три важливих міста в області) і будівництво агрохабу в Старобільську. Зараз ми говоримо про оті будинки, які зведуть у Сєверодонецьку за рахунок німців. Так само говоримо про обласну лікарню, і таке інше – тут без Міністерства реінтеграції не робиться зараз жоден крок.
– То все-таки, про території пріоритетного розвитку. На початку 2000-х структури з такими назвами вже створювали – і вийшли якісь офшори у вітчизняному виконанні. Є побоювання, що це може повторитись.
– Ні про які офшори ми не будемо говорити. Ми говоримо про те, щоби зробити певні преференції. До прикладу: щоб на час проведення Операції об’єднаних сил з податку на доходи фізичних осіб на місці залишалось не 15 %, а 25 – на десять більше. Десять відсотків – це майже 600 мільйонів гривень, які додатково буде отримувати Луганщина. Це немалі гроші. У нас капітальний ремонт однієї школи коштує десь так плюс/мінус 40 мільйонів. Тобто за ці гроші ми можемо відремонтувати десять чи більше шкіл.
Або візьмемо інший бік. По всій країні є проблема із пожежною сигналізацією. Освіта, культура, медицина… Ми порахували: для того, щоб привести до належного стану пожежну сигналізацію у закладах цього профілю у всій області, потрібно десь орієнтовно 256 мільйонів гривень. Будь ласка, можемо за рік повністю зробити пожежну сигналізацію.
– Коли я спитав про це в Андрія Мірошниченка, він сказав, що вони тільки в процесі…
– Так, ми в процесі – вже консультуємось із різними депутатськими комітетами, групами для того, аби втілити це в життя.
– Тобто область теж над цим працює?
– Працюємо, звісно.
НА ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ
Це питання поставив не я, а представник громадськості міста Щастя. Він суворо запитав у «губернатора», чому відмінили демократію у деяких районах поблизу лінії зіткнення. Відповідь Сергія Володимировича здалась мені якщо не сенсаційною, то, принаймні, такою, що ошелешує.
- Вибори в Щасті. Я не знаю, чому ви адресуєте це питання мені. Його треба адресувати одній людині – Володимирові Путіну. Війна припиниться в той самий день, коли він захоче її припинити. Кількість диверсійних груп, які знешкодили в області СБУ, військові, інші наші силові структури з літа до грудня, – я навіть деякі не можу назвати, бо щодо них ще тривають певні процесуальні дії. Але три можу назвати. Перша готувала підрив цистерни з аміаком на сєверодонецькому «Азоті». Цистерна – це так просто звучить, але в ній зберігається 350 тисяч тонн аміаку.
Другий підрив «Азоту»… Просто для розуміння, що таке «Азот». Зараз там високими темпами виробляється селітра. Пам’ятаєте, нещодавно в порту Бейрута стався вибух складу з селітрою? Так от там не було навіть і половини того обсягу селітри, який є на «Азоті». Уявляєте масштаб можливої трагедії? Сєверодонецька не стало б узагалі.
Третя група мала на меті військовий шпиталь. Правоохоронці затримали групу, яка вже збиралась його підірвати, – разом із пораненими військовими, лікарями і таке інше. І ще багато чого такого, про що ви просто не знаєте. Але це війна, і вона продовжується.
Тож про демократію не кажіть нам.
А вже в ході дискусії кореспондент Укрінформу поставив свої питання:
– Як у нас зараз справи з переміщеними особами? І друге питання - щодо населених пунктів, де можна надавати квартири переселенцям. Скажімо, житло для чотирьох сімей, яких примусово виселили окупанти і які звертались по допомогу аж до Володимира Зеленського – квартири знайшлися майже миттєво в Золотому, практично на лінії розмежування.
– Дійсно, дуже хочеться, щоб ми вже у 2021 році побудували і добудували будинки, які заплановані для людей із статусом ВПО. Ми говорили про збереження інфраструктури Луганщини. Нам треба зберегти наших лікарів, освітян, діячів культури тощо. Ключові галузі втрачають фахівців.
Що стосується тих квартир, які ми швидко знайшли. Вони недалеко від «нуля», і не всі дуже хочуть там проживати. Це по-перше. По-друге, вони були в жахливому стані, тож нам довелось їх капітально ремонтувати. Ми не будуємо «потьомкінськіє дєрєвні», не так, щоб просто гіпсокартоном зашити стіни, пофарбувати труби – і нехай заселяються. Ні. Ми справді робили капітальні ремонти – практично будували нові квартири. Так от. Ми надали квартири всім, хто був у складній ситуації. Плюс ми надали квартири полоненим, які були звільнені в грудні минулого року. І в нас є ще дві квартири. Вже відремонтовані. Ми пропонуємо їх, але якось не бажають люди туди переїжджати. Хоча до Золотого вже прокладена хороша, нова дорога. Люди хочуть квартири в Сєверодонецьку, а вже навіть у Лисичанську - і то не хочуть. Треба враховувати, які є амбіції в людей. А так – будемо будувати.
Питання про проблеми переселенців, чи то пак ВПО, було провідним на форумі. Правда, просвіту в кінці тунелю, щиро кажучи, я особисто не побачив. Але все ж поцікавився у голови ОДА, коли нарешті вдалося поговорити віч-на-віч:
– У розпорядженні адміністрації є кошти, які можуть бути спрямовані на забезпечення житлом переселенців? Узагалі, яка тут ситуація?
– Перше. Німці дали на Донецьку й Луганську області 25 мільйонів євро. Планується будинок у Сєверодонецьку. Друге. Ми повигравали суди і зараз будемо проводити тендери на добудову будинків у Рубіжному. Третє. У Кремінній у нас є проєкт уже готовий: два будинки, 46 квартир. Ми ставимо це на Державний фонд регіонального розвитку. І шукаємо окремі варіанти, скажімо, коли є квартири, які вже забрали в комунальну власність – занедбані, без власників. Робимо там ремонт і передаємо їх людям. Це четверте. Тобто в нас є декілька джерел фінансування, за рахунок якого ми можемо будувати, ремонтувати та передавати житло людям.
– Про квартири в Золотому ви вже сказали. А в інших містах є можливість будувати житло? І не обов’язково на лінії розмежування. Є такі чудові містечка, як Старобільськ, Сватове…
– У Лисичанську зараз робитимемо ремонт квартири і передаватимемо лікарям.
– А взагалі – є конкретні дані, скільки в нас легально переселенців проживає на підконтрольній території області?
– Чіткої цифри не буде, тому що в нас зареєстровано 200 тисяч переселенців, з яких більшість не проживає тут. Вони мігрують. Хтось поїхав до Києва, хтось до Одеси – хто куди. У нас орієнтовно проживає 70 тисяч. Дехто вже купив собі житло, дехто в родичів живе. Різні зовсім долі в людей. Нам зараз головне, знаєте, все ж таки забезпечити людей зі статусом ВПО, у яких є фах, освіта, які працюють вчителями, а також медичних працівників. Оце першочергово.
– У нас утворили райони. Після об’єднання кількох в одному в деяких взагалі зараз нічого немає, як-от у Сєверодонецькому, в якому ніде сесію провести. Що з цим робити? Як у них бюджет формуватиметься? Які їхні повноваження стосовно утворених об’єднаних територіальних громад? Є якась у цьому всьому визначеність?
– Ми чекаємо зараз рішення, зокрема Кабміну і Верховної Ради, щоб зрозуміти, які в них справді мають бути повноваження. За великим рахунком, райони, в принципі, створені для того, щоб нерухомість, яка в них є на балансі, передати в ОТГ, і їхня доля буде після цього завершена.
– Обласна адміністрація планує вживати якісь заходи на цей перехідний період?
– Можливо, надалі будуть утворені префектури замість районних державних адміністрацій.
– Скажіть, а який розмір обласного бюджету – і з яких доходів він складається.
– Дивіться… Коротко про розмір: у 2020 році це було 618 мільйонів і орієнтовно ми плануємо на 2021 рік 670 – 680 мільйонів. Це власні надходження. Все решта – дотації, субвенції, кошти ДФРР і таке інше.
Михайло Бублик, Сєверодонецьк
Фото Олексія Ковальова