«Мельпомена Таврії» з білоруським акцентом

У Херсоні, незважаючи на всі «коронавірусні» труднощі, відбувся ХХІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Нагадаємо, пройшов він під хештегом #мельпоменапростонеба – щоб максимально убезпечити глядачів та акторів.

І хоч президент фестивалю і директор обласного академічного музично-драматичного театру ім. Куліша Олександр Книга підкреслює, що закордонний сегмент цьогоріч був скромним, проте у Херсон таки дісталися через кордони і взяли участь у «Мельпомені Таврії» секретар Євразійської театральної асоціації Кубілай Ерделікара та грузинський режисер Каха Гогідзе.

І що важливо – на фестивалі досить чітко звучав білоруський акцент (у прямому й переносному сенсі). Тут представили п’єсу про останні події в Білорусі, написану Андрієм Курейчиком (цей відомий драматург увійшов до складу Координаційної ради білоруської опозиції).

КУБІЛАЙ ЕРДЕЛІКАРА: ЦЕ БУЛА ЧУДОВА ІДЕЯ – ФЕСТИВАЛЬ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ

Грузинський режисер Каха Гогідзе приїхав не лише на «Мельпомену Таврії». Він поставить на херсонській сцені виставу «Станцюй зі мною танго» драматургині Ніно Марзіашвілі. Під час карантину репетиції майбутнього спектаклю проводили онлайн. «Зараз він у Миколаєві працює, а вже у жовтні буде у Херсоні. Ідея такої співпраці з’явилася після нашої минулорічної поїздки на фестиваль у Грузію», – каже Олександр Книга. Справа в тому, що умовою участі в фестивалях у цій країні є грузинська п’єса, тому працюють на перспективу.

А секретар Євразійської театральної асоціації, директор театру Малтепе (м. Стамбул, Туреччина) Кубілай Ерделікара приїхав на «Мельпомену Таврії» як член журі. «Я вже два роки знайомий з Олександром Книгою. За цей час я двічі побував на фестивалі у Херсоні, а він – на фестивалі у Стамбулі», – розповідає Кубілай Ерделікара.

Каже, цьогоріч у себе в Стамбулі не змогли через ситуацію з коронавірусом організувати театральний фестиваль. «У Херсоні чудовий фестиваль під відкритим небом – мені сподобалася така ідея, це був новий досвід», – каже секретар Євразійської театральної асоціації. За його словами, фестиваль дає можливість знайомитися з театрами, режисерами не лише з України, а й з інших країн. Це дуже важливо для Євразійської театральної асоціації, яка планує розширити свої ряди протягом найближчого року.

НА ВІЛЬНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ СЦЕНІ

Під час фестивалю у Херсоні відбулося читання п’єси «Ображені. Білорусь» відомого білоруського драматурга Андрія Курейчика, що розповідає про останні бурхливі події у цій країні, про акції протесту, про те, чому люди вийшли на вулиці.

На сцені – довгий стіл, за яким сидять головні герої й вони по черзі розповідають про те, що відбувається навколо і з ними. Зрозуміло, що правда у кожного своя – тут і лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська, і президент Олександр Лукашенко та його син. Загиблий учасник акцій протесту – рішучий футбольний фанат Нікіта, який здатен на опір. У нього є прототип – реальний юнак, що був убитий у ці дні. «Я не хотів порушувати приватну історію, можливо, його родичі будуть проти. Ще одна героїня – дівчина Олена. Таких, як вона, багато, але для мене особисто – це образ Марії Колесникової (член президії Координаційної ради Білорусі Марія Колесникова – авт.), яка випромінювала цей позитив, цю віру в те, що можна все змінити і мирними способами. Там ще голова виборчої комісії – це реальна історія про реальну комісію, що була утворена в одній з мінських гімназій. І ексберкутівець з України (який, за сюжетом, служить вже у спецпідрозділі білоруських силових структур, саме він вбиває юнака Нікіту – авт.) – це також реальний персонаж. Якщо «забити» у пошукову систему, то ви знайдете статтю про цю людину», – пояснює кореспондентові Укрінформу драматург.

До кінця вересня можна чекати вже прем’єру на херсонській сцені. Поспішають, бо така документальна вистава чекати довго не може.

Власне «Ображені. Білорусь» – це остання частина вже відомої трилогії. Про співпрацю з білоруським драматургом розповідає головний режисер театру імені Куліша Сергій Павлюк.

 Він знайомий з Андрієм Курейчиком більше тринадцяти років. Каже, три роки тому в драматурга виникла ідея написати «Ображені. Росія», він написав, а херсонський театр втілив у сценічну дію. Далі мали бути «Ображені. Україна» та «Ображені. Білорусь».

«Він написав «Ображені. Україна», але так швидко в Україні відбуваються політичні події, що все, що він написав, через три місяці було вже не актуально. Ми сподіваємося, що будемо працювати далі й зробимо другу редакцію «Ображені. Україна». Ми дуже довго розмовляли про «Ображені. Білорусь», але у форматі до подій, які зараз там відбуваються. А вже зараз Андрій за два тижні написав «Ображені. Білорусь»: він кидав мені перший варіант, потім через два дні другий, через три дні він давав третій. І останній, вже такий більш-менш стабільний варіант драматургічний – це вже ви бачили під час читання. Це практично готова вистава, деякі актори вже знають тексти, і ми плануємо, що 30 вересня відбудеться прем’єра. Ми звісно, дошліфуємо, актори глибше зайдуть в образи, матимуть текст у голові, а сценографія буде в такому от ракурсі… Це буде приблизно так, як ви бачили», – розповідає Сергій Павлюк.

Як підкреслив головний режисер – хочуть таким чином підтримати Білорусь. Каже, що має у сусідній країні багато друзів, робив там постановки, і розуміє, в якій атмосфері жили білоруси. «Все, що відбувається у нас в Україні – воно може нам подобатися чи ні, але відбувається на демократичних основах, а білоруси знаходяться в цьому сенсі у 1990-х роках», – розповідає Павлюк. 

Як розповідають у театрі, є ще ідея – зробити читання «Ображені. Білорусь» й у Києві – за участі білоруських акторів (зокрема, Купалівського театру), які підтримали протести в країні. 

КУРЕЙЧИК: ЦЕ ВІДПОВІДЬ НА БІЛЬ, ЩО Я ВІДЧУВАЮ

Драматург Курейчик каже, що для нього ця вистава – відповідь на біль, який він особисто відчуває через те насилля, що відбувається у Білорусі. Поставити такі п’єси в Білорусі неможливо, лише вільна українська сцена дала таку можливість. Ми розмовляємо одразу після читання «Ображені. Білорусь», частина глядачів під час дійства просто плакали, відповідний настрій і у журналістів.

«У мене погляд був один і він лишається і до Білорусі, й до України, і до всіх інших країн: так, інколи ми трішки помиляємося у нашому виборі, у нашій владі й потім не знаємо, що з цим робити. Але, як ми бачимо, деякі люди настільки люблять владу, настільки до неї прикипають, що потім перестають будь-кого чути й їх потім дуже важко прибрати. Українці не дали людям, таким владолюбним, залишитися надто довго, настільки довго, щоб це набуло характеру того, що зараз відбувається у Білорусі. І ми, люди мистецтва, намагаємося на це реагувати – через п’єси, через пісні, своєю участю у протесті», – каже Андрій Курейчик.

Розповідає, що насправді, за задумом, п’єса «Ображені. Білорусь» мала бути про приховані, глибинні образи людей. «А тут воно все якось вийшло назовні – те, про що було не прийнято говорити у білорусів: говорити про владу, говорити про політику. Зараз країна абсолютно політизована за цей місяць стала, всі намагаються казати правду, як уміють. Але образи залишились ті самі, й травми залишились ті самі», – каже драматург.

Не могла не запитати про Координаційну раду, до якої входить і він. Каже, що її створили, перш за все, діячі культури, які мали намір організувати мирний діалог. «Діалог між двома полюсами – між Лукашенком, який не хоче йти геть, та Світланою (Тихановською – авт.), яка вибори ці виграла. Ми хотіли діалог, щоб не кулями і гранатами все вирішувалося, а до чогось прийшли. Замість цього, навпаки – репресії щодо нас, гоніння, кілька людей арештували… Ми намагаємося… Білорусь – це дуже мирна країна, точно білоруси не бандити, не погромники, вони не займаються ескалацією насильства. Насилля йде, на жаль, від тих людей, які нас мають захищати», – зазначив Курейчик.

КУРЕЙЧИК: ДІАЛОГ – МІЖ ВЛАДОЮ ТА ОПОЗИЦІЄЮ МОЖЛИВИЙ

Він переконаний, що такий діалог – між владою та опозицією – можливий. «Я знаю, що у владі є й нормальні люди, я знайомий з різними людьми. Просто конкретно Лукашенко – він дуже боїться, що його посадять за все те, що сталося. Навколо нього є нормальні люди. Але я скажу: якщо діалогу не буде, це гірший варіант для них всіх. Тому що все одно народ їх змете», – пояснює свою позицію Курейчик.

Спілкуємося, згадую про те, що, коли розпочалися протести у Білорусі, українці у соцмережах дискутували з приводу того, чи не стоїть за всім цим Росія, який з кандидатів більше пропутінський.

«По-перше, ми дуже вдячні за підтримку, і ми її відчуваємо, й не лише у театральному середовищі. А по-друге, найбільш пропутінський кандидат у нас – Лукашенко… А білоруси, як мені здається, зараз взагалі не думають про зовнішньополітичні, геополітичні справи. У них всередині країни болить ця рана, вони настільки втомилися жити під цими батогами, що вони просто хочуть ковтнути повітря, вони просто задихнулися у цій колгоспній системі. Ця система зсередини виявилась абсолютно гнилою, нежиттєздатною... Тому точно білоруси не думають ні про «проросійських», ні про яких інших, вони думають, як покінчити з насиллям. Шок для всієї країни: це ж як треба було дістати такий терплячий та мирний народ, щоб умудритися підняти його на диби», – каже драматург.

Розповідає про те, що міфологія про благополучну Білорусь створювалася доволі майстерно – в країні немає незалежних телерадіоканалів. Пропагандистські ЗМІ, як у радянські часи, подавали відповідний медійний продукт як для внутрішнього споживання, так і для зовнішнього. І лише інтернет, поява Telegram-каналів змінила ситуацію, люди відбудували можливість альтернативно розповідати про реальну ситуацію.

П’єса «Ображені. Білорусь» писалася останні два тижні, доповнювалася жахливим деталями. Проте дописувати її більше не планує – будуть інші п’єси як рефлексія на наступні події. Найближче майбутнє «Ображені. Білорусь» вбачає не лише в Херсоні, й навіть не в Україні, каже драматург. Правда, йому наразі варто прогнозувати власне життя на найближчий час. «У мене є ще творчі справи у Києві, й сюди я повернуся – у Херсон, на прем’єру. Буде спроба запустити виставу з гастролями у Європу. Далі треба дивитися, я дуже хочу повернутися у Білорусь, адже у мене там діти, я дуже сумую за ними», – каже Курейчик. 

Як зазначив президент фестивалю «Мельпомена Таврії» Олександр Книга, оргкомітет фестивалю ініціював збір підписів під листом підтримки білоруському народу. «Ми наполягаємо на тому, аби були зупинені репресії щодо Національного академічного театру Янки Купали та інших культурних інституцій Білорусі. Ми відстоюємо права літераторів, режисерів, артистів, художників, композиторів, працівників культури і мистецтва, та й просто всіх незгодних із результатами минулих виборів. Ми підтримуємо мирне вирішення ситуації, що склалася, в тому числі, й з залученням Координаційної ради білоруської інтелігенції і засуджуємо будь-яке застосування насильства або тиску. Ми висловлюємо солідарність з усіма, хто постраждав від політичних репресій у Білорусі. Сподіваємося на мирне врегулювання ситуації, що склалася сьогодні в Білорусі», – йдеться у зверненні, яке підписували учасники фестивалю.

Ірина Староселець. Херсон

Фото театру імені Куліша та Ірини Староселець