Поліське бортництво: чи вдасться зберегти автентичні традиції

Бортництво має давню історію, свої традиції та навіть особливий термінологічний словник. Нині носіїв цього промислу на всю Україну є понад сотня, але постійно знаходяться ті, хто його досліджує, вивчає та намагається відродити.

Цього разу кореспондент Укрінформу побувала у прикордонному з Білоруссю Олевському районі Житомирщини, де познайомилася з бортниками. Серед густих лісів там зараз відцвітає останній медонос – верес, з якого поліські пчоли (на Поліссі бджіл називають пчолами, бо за легендою, вони з’явилися з чола Бога – ред.) збирають мед до бортей.

Тож запрошуємо у мандрівку на Олевщину, де на берегах медових рік живуть нащадки древлян, і як багато років тому вони майструють борті та збирають з лісового різнотрав’я найсолодший мед.

СПОЧАТКУ «ТВОРИТИ ВУЛЛЄ», А ПОТІМ «ГЛЯДІТИ ПЧОЛ»

У 2018 році бортництво внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

«Бортництво – це традиційне прадавнє ремесло, яке досі збережене.  Воно зосереджене на Житомирщині (Овруцький та Олевський райони) та Рівненщині (Рокитнівський, Березненський, Сарненський, Дубровицький райони), тобто у тих районах, що ближчі до кордону з Білоруссю. В Україні налічується понад 100 бортників, у Білорусі – приблизно 200. У  світі бортництво є ще у Башкирії», – зауважує голова громадської організації «Бортники України» Максим Бортник.

Дослідженням і вивченням бортництва він займається вже 5 років безпосередньо під час відвідування поліських сіл та спілкування з носіями промислу. Чимало цікавого про це можна знати на сайті про бортництво. 

За його словами, способу ведення цього промислу як мінімум тисяча років і він досі збережений. Є спадкові бортники, яким ремесло передається із покоління. Крім того, бортництвом починають займатися практично з нуля й молоді люди.

Згадки про бортництво на теренах Київської Русі з’являються у Х столітті. Воно охоронялося тодішніми законами, як от «Руська правда» та статути Великого Князівства Литовського. Бортництво стало поштовхом для розвитку ремесел медоваріння, воскобійництва, свічникарства.

Основою бортництва є борть – видовбаний у стовбурі дерева простір, що подібний до дупла. Початково лісовий мед збирали в дуплах дерев, де жили дикі бджоли. Потім борті почали виготовляти й вішати на дерева чи ставити на землі.

Термін «борть» вважають спорідненим зі словом «бір», що раніше означало частину лісу із бортними соснами.

Цикл бортництва розпочинався навесні, коли йшли в ліс «творити вуллє», аби прибрати у вуликах. Кожен із них потрібно було затворити до русального тижня (триває після Трійці – ред.). Борті зрошували ситою (розчин меду із вощиною, до якого додавали мелісу, крушину, багно – ред.), щоб приваблювала бджіл,  та читали особливі молитви. Натомість восени бортники «гляділи пчол», збираючи з вуликів мед. Це починали робити після Спаса 19 серпня.

Занепад бортництва почався у ХІХ столітті через вирубування лісів та винайдення рамкового вулика, а згодом  на ньому негативно позначилися колективізація й радянська система ведення господарства. Утім у північних районах Житомирщини та Рівненщини цей промисел збережений в архаїчному вигляді.

«ХОЧЕШ МЕД ЄСТІ, ТО ТРЕБА МАТИ ВУЛИКОВ ДВЄСТІ»

Краєзнавець з Олевська Юрій Халімончук робив туристичний маршрут «Дикий мед або бортництво». Він акцентує, що бортництво досі існує у межах колишнього древлянського князівства.

«Наша річка Уборть та її притока Перга – це медові назви. Такі топоніми свідчать, що цей промисел був тут розвинений із давніх давен. Тобто Уборть означає, що у – це напрямок руху, а Уборть – річка, що тече у бортні ліси. Або ще назву можна пов’язати з «іти у борть»  – займатися бортництвом. Перга – продукт бджільництва. Колись цю територію називали медовою нивою, бо меду на Поліссі було більше, ніж хліба. У нас на Олевщині є місцева приказка: «Хочеш мед єсті – то треба мати вуликов двєсті. Але щоб вони не стояли вмєсті», – говорить Халімончук.

За його словами, одну з версій походження назви Олевськ теж пов’язують з бортництвом на цій території. Припускають, що поселення спочатку називалося «Вуллєвск» від слова вуллє, тобто вулики-кадовби (колоди).

Наразі на Олевщині є кілька десятків бортників, а туристів краєзнавець зазвичай возить до трьох у села Рудня-Хочинська, Рудня-Перганська та Хочино.

«Бджоли у бортях живуть так, як тисячі років тому в дикій природі. Туди людина втручається тільки тоді, коли виготовляє борть і затворює вулика.  Бортні меди беруться від первоцвітів і до останнього медоносу вересу. Якщо кількість медоносів у інших регіонах України, відмінних від Полісся, в середньому по 20-25, то в нас – це 200-250. Мед не забирається одразу, як у рамковому вулику, а ферментується, дозріває», – пояснює Юрій Халімончук.

Частина поліського фольклору безпосередньо пов’язана з бортництвом. Його намагається зібрати і зберегти ГО «Бортники України». Зокрема, у північних селах Рокитнівського району Рівненщини старші люди знають веснянку «Ботнічок ходіть стукає» та колядку «Пан-господаре, вставай з постелі», а в Дубровицькому районі вдалося записати колядку «Свят вечор, свят». 

ДО БОРТІ НА 25-МЕТРОВОМУ ЛЕЗЕВІ

Микола Ренкас із села Рудня-Перганська має 30 бортей, які розташовані навколо старого обійстя. Він бортник, як кажуть у цих краях, «із прадєда-дєда». Своїм промислом займається із 1980 року.

Чоловік підперезує сорочку, взуває чоботи і несе драбину до високого дерева, вгорі якого висить майже 500-кілограмова соснова борть. У захисному капелюсі він демонструє, як працюють бортники. Тим часом Юрій Халімончук розповідає про особливий бортницький реманент.

На подвір’ї біля вогнища запалюють зубель (розщепленене з одного боку поліно) і коли він тліє, туди закладають мох, аби відганяти бджіл.

Для лазіння по дереву використовується лезиво або жень довжиною до 25 метрів. Його плетуть із 6-8 сталок (смуг) шкіри та обробляють дьогтем. Раніше для цього використовували шкіру лося.

До лезива прикріплюють лежею (дощечку для сидіння, щоб зручно оглянути борть). До жені її кріплять загостреним сучком, що називається кринципалом. Натомість для збору меду бортники використовують лабзень (липовий короб).

Ті, хто піднімалися драбиною до Миколи Ренкаса, сфотографували, що побачили всередині – у верхній частині борті видніються розміщені паралельні ряди стільників у вигляді півкіл, які бджоли будують самі (у вуликах пасічники для цього ставлять рамки).

У БОРТНОМУ МЕДІ ЗІБРАНА ТАБЛИЦЯ МЕНДЕЛЄЄВА

На якійсь частині дороги наш мікроавтобус зупиняється, бо не може проїхати піщаною лісовою дорогою після дощу. Тож добираємося пішки до бортей Анатолія Скуміна із села Хочино.  

60-річний чоловік займається бортництвом 20 років. Зараз йому допомагає 23-річний син Андрій. У лісі в нього близько 50 бортей у радіусі 10 км від села. Деякі з них розташовані поблизу білоруського кордону (тут мобільний оператор уже надсилає смс-повідомлення про те, що вітає у Республіці Білорусь – ред.) та Поліського природного заповідника. Частину бортей він отримав у спадок, а інші майструє сам, використовуючи для них здебільшого соснову деревину.

Анатолій Андрійович розповідає колоритною поліською говіркою, як почав займатися бортництвом: «Муй дєд займався, давно вже ето було. Батько нє. Колись вельми спонукала така тяга до цих бортєй, шо просто ето у мене якесь рожджоне. Як я ше малий був, то хотів вельми цього меду попробувать. А тоді років 50 назад вельми бєднота така була. Якось мені так трапилося, значит, дєдок сидить і вибірає цей медок. Дав вун мнє цього меду попробувати. Боже, яка смакота, які ласощі, тоді ж цукєрика не було, щоб зісті. Я попробував і з тих пір якось у мене в душі потяг пошов до цього…».

За словами бортника, його бджоли збирають мед із ранньої весни до осені з цвіту малини, крушини, чорниці, брусниці, журавлини, іван-чаю, вересу.

«Якщо взять цей мед лісовий, то буде таблиця Менделєєва», – посміхається чоловік.

Анатолій Скумін ділиться, що з однієї борті збирає по 2-3 кілограми меду, а подекуди його може й зовсім не бути. Якщо із рамкового вулика отримують 40-50 кг меду, то бортнику для цього треба обійти всю свою частину лісу.

На прощання він радить простий спосіб, що допоможе заспокоїти нерви, попередити безсоння та стреси. Перед сном варто 2-3 столовими ложками будь-якого меду намастити скибочку житнього хліба та посипати грецьким горіхами, а потім запити це чорним або зеленим чаєм.

ЗБЕРЕГТИ, ЩОБ НЕ ВТРАТИТИ

Дослідити і зберегти автентичні традиції бортництва непросто.

«Ми досліджували як робиться жень, лєзіво. Шукали майстрів, а жодного живого немає. По крапельках назбирали інформацію і почали все самі робити. Наразі можемо це описати й пояснити, з якої шкіри його виготовляти. Далі почали досліджувати, як робили лабзєнь. Цього року поїхали до одного майстра на Поліссі, а виявилося, що він помер 2 місяці тому. Так само їздили тим районом, збирали різну інформацію, почали самі робити і зараз маємо це завершити й описати. Є технологічні моменти, за якими треба терміново їхати, поки живі люди, а в багатьох питаннях таких уже немає. Просто треба бігти, летіти, записувати. Ми робимо це вдвох – я і Олексій Нагорнюк із Рівненського обласного краєзнавчого музею», – розповідає Максим Бортник. 

Тим часом в Україні планують створити віртуальний музей бортництва у рамках національного «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі», що реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

«Ми хочемо створити віртуальний музей бортництва із віртуальних філій музеїв-партнерів проєкту, в яких є експозиції бортей. Це Національний музей народної архітектури та побуту України, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Вишгородський історико-культурний заповідник, Житомирський обласний краєзнавчий музей, Рівненський обласний краєзнавчий музей, Сарненський історико-етнографічний музей, Олевський краєзнавчий музей і етнографічний музей «Українське село», – зазначила під час презентації проєкту в Житомирі  його куратор, директор Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко.

До експедиції на житомирське Полісся, в якій журналістам вдалося познайомитися з бортництвом,  разом із Владою Литовченко долучився і колишній президент України Віктор Ющенко.

«Жити отут на Поліссі й не взяти те, що дала матінка-природа, це неправильно. Бортництво уже зникає. Щоб не такі, як я, його б уже майже не було. Бачу, що молоді сім’ї чіпляють по 2-3 борті й не більше…» –  резюмує бортник Анатолій Скумін.

Ірина Чириця, Житомир – Олевський район
Фото автора, Ярослави Гапонової, Максима Бортника та Олексія Нагорнюка