Історія України, викладена з марок

Історія України, викладена з марок

Точка на карті
Укрінформ
Найбільше зібрання українських поштових знаків можна побачити у Вінниці

У центрі Вінниці за непримітним фасадом зберігається колекція, здатна попсувати нерви російським пропагандистам. Принаймні, розвінчати їхні «мантри» про відсутність української державності та про межі, в яких би їм хотілося нашу державу бачити.

В її історії не обійшлося і без «американського сліду». Бо саме виходець з родини вінничан, які емігрували до США, повернув на свою історичну батьківщину зібрану замалим не за століття колекцію.

Вона й лягла в основу єдиного у світі Музею української марки ім. Якова Балабана.

Це найбільше і найцінніше зібрання українських поштових знаків у світі, яке коштує мільйони доларів. Кожен з експонатів по-своєму цінний і цікавий, а події, пов’язані з ними, цілком могли б надихнути авторів детективів та історичних драм.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ

Музей української марки ім. Якова Балабана у Вінниці відкрився у вересні 2016 року. Він створений на базі найбільшої у світі тематичної колекції, яку надав у розпорядження міста американський філателіст з українським корінням – син емігранта з Вінниччини. Олександрові Балабану вже за 60 років. Він не має нащадків, відтак задля збереження унікальних фондів вирішив передати їх на історичну батьківщину свого батька.

Олександр Балабан / Фото: 20 хвилин
Олександр Балабан / Фото: 20 хвилин

Родина Балабанів походить із села Писарівка-Волоська Ямпільського району Вінницької області. Батько власника колекції Яків Балабан був активним учасником визвольних змагань українського народу 1917-1920 років. Мав чин хорунжого артилерії армії Української Народної Республіки та брав участь в битві під Крутами. Пізніше Яків Балабан емігрував до США. Останні роки життя він провів у Нью-Йорку, де і помер в 1978 році.

Олександр Балабан, хоча й мешкає за океаном, приїздив до України під час Майдану, побував і на відкритті музею та навіть провів у ньому першу екскурсію для відвідувачів.

Він тоді казав: «Перевезти свою колекцію в Україну – це мета мого життя. А створити музей української марки – заповітна мрія. Я народився в Нью-Йорку, але бережу своє коріння, постійно читаю українські книжки, щоб не забути мову. І хочу, щоб мене поховали на Вінниччині у селі Писарівці Ямпільського району – поряд із моїм дідусем та родичами”.

За його словами, вони з батьком “виклали історію України в марках”.

“Кожен екземпляр демонструє, що Україна була, є і буде. І нехай москалі украли нашу історію, та вони забули знищити тризуб. Цей символ є свідченням того, що історія нашої держави сягає ще часів Володимира Великого. Саме ми є спадкоємцями Русі, а не варвари на сході”, – зазначив Балабан.

Наразі в експозиції музею представлений усього один відсоток його зібрання. За оцінками Американської асоціації філателістів, це найбільша колекція українських марок у світі, й вартість її сягає кількох мільйонів доларів.

Вінницький музей з’явився як результат співпраці міської влади із Благодійним фондом Якова Балабана. Під заклад виділили комунальне приміщення у центрі міста, і це стало подією символічною: спадок учасника Української революції повернувся до міста, яке колись було тимчасовою столицею УНР.

МАРКИ – ГРОШІ, ШТАМПИ І АФЕРИ

- Ця колекція містить і власне українські марки, і ті, що були у вжитку на українських землях, які свого часу перебували у складі інших держав. Ми тут маємо рідкісні екземпляри, які видавалися на території сучасної України починаючи з другої половини ХІХ століття до початку ХХ-го. Окрім того, є марки часів існування ЗУНР, видані діаспорою та українським урядом в екзилі, котрих залишилося по кілька примірників у всьому світі, – розповідає заступник директора Музею української марки ім. Якова Балабана Катерина Антонюк.

Катерина Антонюк
Катерина Антонюк

За її словами, передана Олександром Балабаном колекція неймовірно велика. Вона навіть не вся ще опрацьована музейниками – її паспортизовано і досліджено приблизно на 10%. У ній є екземпляри з лімітованих колекцій. Найстаріші марки датовані 1850 роком, погашені в різних українських містах. Найдавніший конверт з поштовим штемпелем – 1830 року.

- Марки початку ХХ століття дуже цікаві. Вони дають можливість уявити, як відбувалося становлення нашої держави. І розповідають навіть про те, як жилося у різних частинах України.

Скажімо, на початку існування держави Україна в уряду не було грошей на друк власних марок, то користувалися випущеними ще за часів Російської імперії. На них ставили надруківку (відтиск штампа – авт.) у вигляді тризуба, і вони ходили як українські. Такі міста, як Київ, Харків та Одеса, були центрами багатих губерній і могли собі дозволити штампи з тризубом із металу, з гуми – одинарний, потрійний і за розміром навіть на цілий лист. А Подільська губернія, хоча й мала велику територію, була бідною і свої штампи-тризуби вирізала з дерева. Вони дуже швидко зношувалися і, на відміну від «сусідських», залишали кострубаті й деформовані відтиски на «царських» марках. Ми знайшли понад сто різновидів «подільського» тризуба. Бачите, яке цікаве свідчення епохи? – каже Катерина Миколаївна.

Вона розповідає, що марки часів царської Росії після того, як їх почали тризубцювати, стрімко зросли в ціні. Їх почали скупляти і накопичувати. За кордоном на них був шалений попит. Люди навчилися їх відпарювати з конвертів, відмивати штемпель погашення і пускати «в обіг», перепродуючи по кілька разів. Тому поштарі, щоб марки залишалися одноразовими, і надрізали їх, і робили в кожній отвори після погашення штемпелем.

 – Щоб ви усвідомлювали, скільки це коштує, наведу приклад. Скажімо, в нашій колекції є одна із листівок, яка відправлялася з України за кордон, вона мала на собі 20 із лишком марок. Якби поштарка їх не пошкодила, то за них, відпарених-відмитих, у європейських країнах можна було купити собі гарне помешкання.

Тоді деякі ділки на цьому статки робили собі. Був такий відомий філателіст Трахтенберг, який перед Першою світовою емігрував до Німеччини. В його колекції було дуже багато марок Російської імперії. Коли в нас почали використовувати їх із нанесенням надруківок із тризубом і навколо цих марок виник ажіотаж, він повернувся до Одеси і дав 20 тисяч рублів хабара тамтешньому начальнику пошти, щоб проштемпелювали його марки тризубом. За це він пообіцяв трохи їх дати в обіг пошті, а решту вивіз за кордон і на цьому заробив просто шалені гроші, став відомою і багатою людиною. А ще коли він був в Україні, то купував листівки, клеїв на них марки, штемпелював і відправляв собі й друзям за кордон, бо для філателістів використані марки – це велика цінність, – каже пані Катерина.

А перші власне українські поштові марки початку ХХ століття деякий час навіть слугували замість грошей.

- Перші марки Україна самостійно випустила у 1918 році. Їх готували до друку художники-графіки Георгій Нарбут і Антон Середа. Перші відтиски зробили на звичайному папері, але потім почали друкувати на цупкому. Для поштового обігу це, звісно, було незручно, але все продиктував дефіцит грошової маси. Після розпаду Російської імперії на території України значну частину коштів в обігу становили золоті й срібні монети. Часи були бурхливі, і люди почали їх ховати на чорний день, бо паперові купюри вже нічого не вартували. Тоді український уряд вирішив друкувати поштові марки на тонкому картоні, а на звороті розмістили напис: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою». І ці марки використовувалися як гроші. Вони не мали ніякого захисту, тому їх почали масово підробляти, особливо цим славилася Одеса. Там доходили до такого зухвальства, що на звороті писали не «Ходить нарівні з дзвінкою монетою», а «Чим наші гірші від ваших?»

МАРКИ – «ДИВЕРСАНТИ»

Катерина Антонюк каже, що повернення колекції українських марок Олександра Балабана незадовго до сторіччя Української революції дуже знакове. Бо збіглося в часі з новим потужним витком пошуку нашої національної ідентичності.

- Початок минулого століття, Друга світова війна – на ці часи припали спроби українського державотворення. Люди старшого покоління знають, що з усіх підручників радянської доби ці події нещадно витравлювалися, ніби нічого й не було. Та попри всі зусилля ідеологів тоталітаризму, ці маленькі папірці – поштові марки – були «диверсантами», які через кордони і час доносять правду про Україну. Наприклад, 1919 року, коли було підписано Акт злуки, на території ЗУНР використовувались австрійські марки. На них ставили надруківки ЗУНР із тризубом всередині, і вони використовувались як українські. Але трохи згодом було замовлено власні марки за кордоном. Цікаво, що на них надруковані «алегорії» України – тризуб і герб, у центрі якого зображений архангел Михаїл, який фігурує й на гербі Києва! І тільки внизу зображення розташований герб Львова. Це свідчить, що українці завжди мріяли бути єдиною неподільною країною. Цього не зітреш, не заперечиш, бо було воно саме так!

Сталося так, що ці марки друкувалися довше, ніж ЗУНР проіснувала, і в обіг не потрапили. Вони усі були знищені, і тільки декілька листів були продані філателістам. У нас в музеї експонуються і ці оригінали – надруковані листи марок, ще навіть не розрізані, і марки на відправлених листівках. Це дуже рідкісні речі, – розповідає вона.

А ще у музеї зберігаються листівки з марками, експертну та історичну вартість яких навіть неможливо встановити, настільки вони унікальні. Зокрема, це листівки, які відправлялися з Гомеля, з Ростова зі штемпелем “УКРАЇНА”. Це неймовірно рідкісні речі, що засвідчують межі нашої країни на початку ХХ століття.

– Також у нас є цікаві марки 1923 року. Вони є свідченням першого штучного голодомору в Україні. Тоді український уряд, хоча вже й радянський, попросив у Москви дозволу надрукувати марки «Допомога голодуючим». Попри заборону їх потай все ж надрукували за кордоном, причому дуже великим накладом. Продавати їх Москва спочатку не дозволила, але після того, як за кордоном пішли чутки, що такі марки існують, а в обігу їх немає, була змушена поступитися. Але продавали їх тільки у шести наших великих містах і всього 20 днів. Потім спеціальна комісія мала вилучити з обігу рештки і знищити. Але люди настільки співчутливо поставилися до голодуючих, що змели ці марки з прилавків за лічені дні. На виручені кошти тоді звели інтернат поблизу Одеси, де рятували дітей від голоду. Історія появи цих марок стала відомою тільки після розпаду СРСР.

Дуже цікаві й марки Карпатської України, яка проіснувала усього добу. Але встигла провести Перший Сейм, затвердила свій прапор, свою конституцію і українську мову як державну. А також випустила та погасила спеціально виготовленим штемпелем власні поштові листівку і марки. На них зображена старовинна дерев’яна церква у с. Ясиня, – розповіла музейниця.

Окрім того, в музеї можна побачити й рідкісні листівки Січових стрільців, марки Директорії у вигнанні Симона Петлюри – так звані «петлюрівки», або віденський надрук. Як поштові вони в Україні не ходили. До нас вони потрапляли під час Другого зимового походу, коли з-за кордону передавався якийсь документ із печаткою. Це засвідчувало, що документ дуже секретний, каже пані Катерина.

МАРКА – ТУРИСТИЧНА ВІЗИТІВКА

- Наш музей – тільки на початку свого шляху. І Олександр Балабан продовжує поповнювати його колекцію. Двічі переправити нові надходження до України допомагав Павло Клімкін, коли очолював МЗС. До того ж, ми поповнюємо експозицію марками часів незалежної України. Перші, до речі, наша держава випустила, скориставшись дизайном Нарбута і Середи, про яких я розповідала. А зараз їхнє різноманіття просто вражає! Ви, до речі, знаєте, що українські марки входять до десятки найкращих у Європі? – розповідає Антонюк.

Між іншим, на честь відкриття музею УДППЗ «Укрпошта» виготовило та ввело у дію поштовий штемпель постійної дії «Музей української марки ім. Якова Балабана». І конверти з відтиском цього штемпеля поповнили колекції філателістів з усіх куточків країни.

За задумом міської влади, Музей української марки ім. Якова Балабана стане частиною «музейної милі», яка об’єднає існуючі й нові музеї в центрі Вінниці.

Антоніна Мніх, Вінниця
Фото Олександра Лапіна

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-