Одеський "трамплін" міністра УНР Івана Липи
Саме тут, у Великому Дальнику, як з'ясувалось, досі надійно служить людям лікарня, збудована ще в 1905 році членом урядів УНР Іваном Липою.
Так само, як вірно служив українському народу й сам міністр Іван Львович Липа. Про це нагадує недавно встановлена меморіальна дошка на фасаді Великодальницької лікарні, у складі якої, як і раніше, функціонують поліклінічне відділення, швидка медична допомога та амбулаторія. Іменем Івана Липи та його сина Юрія також названа одна з вулиць Малиновського району Одеси, всупереч протидії проросійських сил міської влади.
ЗАПОВІТ СИНОВІ ТА “СИМВОЛ ВІРИ ДЛЯ МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ”
Дослідники багатогранної діяльності Івана Липи також виявили поміж документами родинного архіву незвичний заповіт від 1923 року синові Юрію з настановою: "Йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов'язок, і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної держави України". І скажемо відразу: син не порушив його, працюючи в найтяжчі часи військовим лікарем УПА, за що в 1944 році й заплатив власним життям.
Життєвим кредо "служити інтересам України" непорушно керувався ще зі студентських років і Липа-старший, що в 1917 році керував Одесою, як комісар від Центральної Ради Української Народної Республіки, а пізніше входив до складу двох урядів доби українського відродження і був співавтором проєкту першої Конституції УНР.
Про те, як уродженець Керчі Іван Липа, що походив із полтавського козацького роду, ще під час навчання в Харківському університеті став одним з ідеологів та подвижників української справи, розповіла кореспондентові Укрінформу Світлана Кучеренко - співавтор книги-дослідження "Іван та Юрій Липи".
"У 1891 році Іван Липа спільно з іншими патріотично налаштованими студентами Харківського університету заснували політичний гурток «Братерство тарасівців», метою якого була боротьба за самостійну Україну. У статуті організації, лави якої у наступні роки поповнили відомі письменники, науковці й громадські діячі Борис Грінченко, Микола Міхновський, Євген Тимченко, Михайло Коцюбинський та інші, значилось: "Ми повинні віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває..." - констатувала Кучеренко.
Причому, йшлося зовсім не про якийсь із "проєктів", молоді українці заприсяглися на могилі Тараса Шевченка всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї націєтворення, - наголосила в розмові з кореспондентом Укрінформу історик-біограф родини Липи Світлана Кучеренко. А згодом у Львові було оприлюднено ідеологічні засади організації - «Profession de foi молодих українців». З-поміж ключових тез - "суверенна Україна" на чолі з гетьманом та парламентом, "мета держави – передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі", "загальна безплатна й обов'язкова школа", "свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія", "культура нації і своя наука".
Сформулював програмні цілі молодих українців Іван Липа, уточнила Кучеренко, хоча найстаршим з-поміж "тарасівців" був випускник університету Віталій Боровик. Невдовзі діяльність осередків "Братерства" у Києві, Полтаві, Одесі, Чернігові та інших містах настільки стривожила владу, що поліція вдалась до репресій. Більшість "тарасівців", які входили до ядра організації, опинились у 1893 році за тюремними ґратами. Найбільший термін "за стремление к отторжению Малороссии от Великой России" присудили студенту-медику Липі, який пізніше згадував: «Я скінчив середню й вищу школу, але найвищу освіту дістав у тюрмі».
Так, власне, набуття медичного фаху сумістилося з гартом майбутнього політичного діяча Липи, що відтоді перебував під постійним наглядом таємної поліції. Лише після трирічної перерви йому вдалося продовжити навчання в Казанському університеті й здобути професію медика. А до Одеси Липа прибув у 1902 році на запрошення свого давнього друга й побратима Віталія Боровика, вже маючи за плечима лікарську практику на теренах Полтавщини й Херсонщини. І невдовзі влаштувався на посаду завідувача лікарсько-санітарним пунктом, а згодом був призначений лікарською радою Одеси завідувачем лікарні для бідних міщан Дальника.
ЛІКАРНЯ ДЛЯ БІДНИХ “ЗА ОСТАННІМ СЛОВОМ НАУКИ”
Прийом хворих довелося вести у занедбаному приміщенні, що більше нагадувало, за словами Липи, невелику землянку, з якої "хворі зимою розбігалися від холоду" по своїх оселях. Крім того, завідувач лікарні мав регулярно здійснювати об’їзди навколишніх поселень - Нерубайського, Усатового та інших, значну частину населення яких складали нащадки запорізьких козаків, які поселилися в 1770-80 роки неподалік Хаджибея, пізніше перейменованого на Одесу. Невдовзі по прибутті до Одеси Липа одружився з учителькою української мови Марією Шепель-Шепеленко, свідками вінчання з якою в січні 1904 року були помітні представники української громади міста - колеги-лікарі Іван Луценко, Федір Шульга, юрист Сергій Шелухин та інші приятелі, що пізніше стануть співзасновниками найбільшого на тогочасних теренах України осередку товариства "Просвіти" й "Українського клубу Одеси", а також соратниками в діяльності Керівничого комітету Одеси, заснованого для розбудови військових і державних структур України.
Через кілька років Липа здобув визнання, як висококваліфікований земський лікар та авторитетний громадський діяч. Одним із красномовних свідчень цього став той факт, що міська управа саме йому доручила розподіляти матеріальну допомогу між постраждалими від великої повені, яка сталася в Одесі на початку ХХ століття. Тоді ж Липа ініціював будівництво у передмісті "лікарні для незаможних жителів", проєкт якої розробив його товариш - відомий український архітектор Федір Нештурх.
За словами Ігоря Стамбола, відомого історика й біографа Івана Липи, у 1905 році було споруджено ошатну будівлю, яку сфотографував сам Липа (знімок зберігся серед архівних документів).
"Маємо також відгук про лікарню, розміщений в одеській газеті одним з його соратників. Лікар Іван Луценко вважав, що Дальницьку лікарню збудовано за останнім словом науки: чудові палати та операційна, правильно розміщені службові приміщення. Лікарня розрахована на дванадцять пацієнтів, має окремі відділення для інфекційних хворих. Причому медзаклад, на фасаді якого місцева влада відкрила пам'ятну меморіальну дошку на честь засновника, й досі успішно функціонує, - зазначив автор монографії Ігор Стамбол.
МІСТО ДУХОВНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПАСІОНАРІЇВ
Що стосується громадської діяльності Івана Липи, зауважив доктор історичних наук, професор Одеського національного університету Тарас Гончарук, то і сам він, і його син Юрій вважали Одесу місцем свого духовного зростання. Тут Юрій, що провів дитячі роки силою обставин у російськомовному середовищі, сформувався під впливом Липи-старшого, як україномовний громадський діяч і геополітик, а згодом опублікував основоположні праці "Чорноморська доктрина", "Призначення України" та "Розподіл Росії", які досі не втратили актуальності.
Не менш цікавий інший факт біографії Липи-старшого, який полягає в тім, що так само під його впливом і російськомовний літератор Олександр Кандиба згодом стає одним з кращих україномовних поетів. Зберігся один із листів засновника видавництва «Одеська літературна спілка» до молодого літератора, який спершу надіслав свої російськомовні твори. У відповідь Липа зауважив автору: "Двом богам служити не можна: або Богові, або мамоні. Коли Ви не знали, що ми, наш народ, хоче бути здоровим народом, щоб його шанували другі, а не парієм, не низчою расою, коли Ви не знали, що він на своїх, вигодуваних його потом і кровію, синів-інтелігентів накладає обов’язки йому служити".
Згодом Липа видав поезії автора у своєму альманаху «Багаття». А перша збірка талановитого поета Олександра Олеся «З журбою радість обнялась» побачила світ у 1907 році й принесла славу молодому поетові...
Варто зауважити, що під час української революції 1917-21 років Луценко стане членом Українського генерального військового комітету, і саме за його наказом над Одесою піднімуть Державний прапор УНР. А через два роки, у квітні 1919-го, полковник Луценко загине в одному з боїв за УНР. Причому не лише Луценко, а й більшість колишніх одеських "просвітян" зі зброєю в руках боротимуться за становлення Української держави, а низка членів сформованого в 1917 році Керівничого комітету Одеси, зокрема й Іван Липа, увійдуть до складу уряду УНР.
На думку професора Тараса Гончарука, з яким випало поспілкуватися у відновленому "Українському домі” Одеси, "після більшовицького перевороту в Петербурзі 1917 року правління Одесою вперше перейшло до рук великої групи українських політичних і військових діячів, одним із яких був авторитетний медик, літератор і видавець Іван Липа.
Чи міг би він стати комісаром Одеси, фактично керувати протягом деякого часу містом, якби не був відомим публіцистом - ідеологом українського відродження, який вважав, що в умовах революції украй важливо запустити процеси державотворення і самоідентифікації мільйонів українців? Чи могли б його соратники перехопити владу у військових структурах, взяти під контроль транспортні вузли найбільшого міста тодішньої України, якби не входили до кола одеських пасіонаріїв, не були професіоналами юриспруденції, медицини, військової, видавничої справи? Звісно, що ні, адже довелось мобілізуватися і діяти в умовах зрусифікованого регіону, де віддавна порядкували представники проімперських сил".
А проте, і видання українських книг в Одесі, і відкриття книгарні, яу і діяльність забороненої згодом “Просвіти”, товариства “Українська хата”, заснування першої української газети і, врешті, навіть друк українських карбованців в одній з одеських друкарень — усе це вже тема для іншої розповіді про українську Одесу, про яку ми так мало знаємо сьогодні.
Поки що ж, зі слів дослідника Стамбола можемо підсумувати, що потрапивши у вир революційних подій, Іван Липа спочатку наводив лад в Одесі, як комісар міста, а далі долучився, вже будучи міністром віросповідань, до розробки закону про створення Автокефальної православної церкви. Сприяв відрядженню посольства від УНР до Констатинополя, аби узаконити Українську автокефальну православну церкву.
Що не вдалося Іванові Липі – так це протягнути крізь цензуру дозвіл на видання в Одесі україномовного медичного видання. Тому він усе життя займався як лікар для бідних ще й медичним просвітництвом, а про чуйність лікаря Липи свідчить один з доносів на нього в міську раду за те, що видавав ліки селянам у борг.
Михайло Аксанюк, Одеса
Фото автора та з архівів
