Сучасна українська ікона: неформальна розмова з Богом
В одному з залів Херсонського обласного художнього музею ім. Шовкуненка саме завершується виставка сучасних ікон сімейної іконописної майстерні «Небо на землі». Як підкреслюють її організатори, ікона – це не лише святиня, а й мистецтво.
З куратором виставки і представницею іконописної майстерні Марією Павелко спілкуємося тоді, коли у залі немає відвідувачів, переходимо від однієї роботи до іншої. Говоримо про те, чи рефлексують іконописці, як народжується ікона і як обирають її замовники, про те, чи має ікона національність і яка ікона стала «вибухом» для відвідувачів саме цієї виставки.
Ікон тут сотня – великі, маленькі, звичні образи і несподівані зображення. Уже потім, спостерігаючи за відвідувачами виставки (адже іноді не менш цікаво дивитися на реакцію людей, ніж на самі експонати), згадую, як у маленькій церкві в дитинстві практично не звертала уваги на те, що відбувалося довкола, бо розписані стіни та ікони вражали уяву.
Ікона — Біблія для неписьменних, вона ще має, крім сакрального значення, дидактичну функцію, наративну, розповідну, каже Марія Павелко. Люди отримували інформацію зі слів проповідника та споглядаючи сакральні зображення. Але це не «інстаграм». Бо соцмережі - це один погляд, кліп - і все. Ікона, підкреслює майстриня, відрізняється якраз тим, що вона вічна.
Майстерня «Небо на землі» була створена 2004 року в Миколаєві, тепер працює у столиці. Тому на півдні України її добре знають. Тут працюють Марія Павелко, її чоловік, священник Сергій Павелко та дві їхні колеги – Наталія Соболєва та Катерина Цирулік.
«Ми працюємо 15 років. Наші фонди дозволяють зробити 5 тематичних виставок одночасно. На цій виставці ми хочемо показати традицію, новаторство і між ними межу. Від класичних зразків до авангардних - як воно може бути», - розповідає Марія Павелко.
Усі старовинні ікони були колись сучасними, вони писалися для тих людей, які жили у той час, в ту епоху. Світогляд, світобачення, внутрішній стан, естетичні вподобання — ікона має відповідати стану людини. А промовляти вона повинна зрозумілою мовою, тому ікона має бути і сучасною. На виставці спеціально розмістили традиційну ікону з давньою іконографією, а поряд - сучасну ікону, що має богословське трактування, але подана в досить незвичній техніці.
«У нас у майстерні крім як у традиційній техніці «яєчна темпера», створюємо ікони в техніці гарячої емалі. Гаряча емаль – склоподібна речовина, що наноситься на металеву поверхню різними засобами і проходить обробку під високими температурами у муфельній печі.
Про цю ось ікону «Спасіння світу» завжди питають, що вона означає? Це розп’яття Господа, це його хресна Жертва за первородний гріх, викуплення людського роду. Його кров, стікаючи на Голгофу, на землю освячує її і весь простір. За Святим переказом, на Голгофі був похований Адам, перша людина, через яку і виник первородний гріх. Освячується земля, просякнута цією кров’ю, ці зелені пластинки— це уособлення землі. Кров Господня парує, вона гаряча, і весь простір нашого існування та повітря освячується. Оці три сфери означають Пресвяту Трійцю, вона є на золотому тлі. Золото в іконописі символізує Господню славу, Божественне світло, яке освячує нас, освітлює наші серця. Воно яскраве, але не засліплює, тепле, але не пече. Золоте тло ще означає часи до створення світу, тому що коли не було нічого, був Господь у своїй славі і ця слава, це сяйво — це і є початок всього. Це початок світу і його завершення, перехід у позачасся, у вічність», - розповідає Марія Павелко.
Чому вирішили подати саме так? Тому що мистецтво має певним чином людину спонукати до роздумів. А те, до чого ти звик, завжди заколисує увагу і хід думок, тому й має бути невеличкий вибух, струс, виклик навіть, каже майстриня. Мистецтво завжди було викликом, у всі епохи йшло на крок попереду усвідомлення і осягнення того, що воно подає.
Кожну ікону в майстерні іконописець виконує від початку до кінця. Але дуже часто відбуваються «консиліуми». У чому перевага майстерні — тут є з ким порадитися, коли ти у глухому куті, завжди можеш знайти кращий варіант, ніж коли робиш усе сам.
Є на виставці й ікона, що народилася під час молитви у майстерні, коли звучав акафіст - це особлива велика молитва, яка ділиться на 12 частин і побудована у зверненні до Христа, до Богородиці, або до святих. І саме один із рядочків «Ісусе, Любове невимовна» надихнув на створення ікони. Христос тут серед райського саду, серед квітів, він благословляє сонце, місяць.
«Ми зобразили тут птахів, які є християнськими символами, кожен птах щось означає. Наприклад, птах фенікс, він відроджується з попелу. Півень, який співав під час тортур Христа, провіщає ранок, зорю, пробудження від сну гріховного. Пелікан, за легендою, щоб уберегти своїх дітей від укусу змії, годує їх своєю кров’ю – це алегорія Христа. Ми причащаємося його кров’ю, цим рятуємося від гріховного змія. Павич, голуб, всі ці птахи символи християнства, Христа. Христос усміхнений стоїть серед раю і чекає нас у свої обійми. Ця ікона також виконана а техніці гарячої емалі», - розповідає Марія Павелко.
У чому родзинка саме української ікони за версією Марії Павелко? Українська ікона - яскрава, дитяча, дуже тепла і зрозуміла, декоративна. Тут є багата деталізація – складочки, декор одежі, квіти. «Все це настільки поетичне, що аж захоплює дух! Великий вплив на українську ікону мало бароко (воно недарма у нас на ціле століття затрималося). Поетична душа цієї доби відіграла значну роль у нашому мистецтві. Оця мелодика, орнаментальне оздоблення квітами, все це припало до душі українцям, тому що у нас країна така квітуча.
Якщо говорити про іконописні школи, то 70 радянських років відіграли свою роль. Зупинився процес розвитку, тому тим, хто зараз працює в цій царині доводиться починати майже спочатку. Наш принцип роботи – натхнення від усього , що бачимо. Не якась одна окремо взята школа. Наприклад, «Миколай» (ікона зі зображенням святого Миколая – авт.) - написана під впливом відвідування львівського музею ім. Андрея Шептицького. Побувавши на експозиції ми були вражені, й так цей образ народився», - розповідає Марія Павелко.
Є на виставці великі роботи – це частина проєкту «Храм». Ось одна з них – «Храмова ікона Божої Матері Скоропослушниця».
«Храмові ікони у нас стояли досі закриті, вони експонуються вперше. Перед ними молилися лише ми і друзі, які відвідували нашу майстерню. Зараз ми вирішили показати їх, бо ця зала якнайбільше відповідає їм. Вони тут прозвучали, я бачу, що ми не помилилися», - каже Марія Павелко.
Найдовше писалася велика ікона «Чудеса Ісуса Христа». Вона виконана в традиційній техніці— яєчна темпера. Фарби створюються з подрібнених природних пігментів і мінералів, які змішуються з яєчним жовтком.
Запитую, коли замовляють у студії ікону - як це відбувається, замовники кажуть, який сюжет хочуть чи святого, чи вони бачать готову ікону і вибирають?
«Буває і так — приходить людина і каже: о, це моя ікона, вона на мене дивиться і зі мною говорить. Буває, що просять ікону певного святого для себе або дитині в подарунок. Буває таке, що замовляють, а потім відмовляються від ікони. І ми говоримо: ну, що поробиш, ікона вас не вибрала. Взагалі то ми вважаємо, що не людина вибирає ікону, а ікона сама вибирає, де вона хоче бути, де вона буде потрібна», - ділиться Марія Павелко.
Має відбутися контакт, діалог. Наприклад ікона Марії Єгипетської була створена на замовлення. Це дуже відома свята, вона шанується у православній церкві, особливо під час Великого посту. Вона мала колосальний досвід покаяння. Молода жінка, яка вела розпусне життя, одного дня схаменулась і вирішила спокутувати свої гріхи. Марія усамітнилася в пустелі і молилася там за весь людський рід і за свої гріхи.
«Тут якраз іконографія незвична. Зазвичай ця свята вже зображується в лахмітті, у тілі, виснаженому покаянням, пустелею. А тут — початок її шляху, вона вже зійшла з корабля, вона вже в пустелі, але одежа ще не зношена, обличчя не потьмяніло. Я дуже люблю ці ікону, зазвичай усі ікони зображують результат земного шляху, а тут - лише його початок. Але людям, які замовляли, не сподобалося. Бо сталі уявлення, на жаль, часто перемагають нове і незвичайне», - розповідає Марія Павелко.
До речі, першу неділю після Великого посту іконописці вважають своїм професійним світом.
Улюблена ікона Марії Павелко на виставці - Ангел- хранитель з Нерукотворним образом на убрусі. Ікону писала Наталка Соболєва. Убрус — це старовинне слово, воно означає хустка. Це репліка старовинної народної української ікони, яка зберігається в колекції родини Павелків.
«Але захотілося подати її трохи по-іншому. Прозорий убрус з нерукотворним ликом Христа, він дуже умовний. Він означає ілюзорність нашого світу, в який прийшов Ісус Христос. Святі отці говорять, що у Бога немає часу, що все відбувається тут і тепер. Убрус — наш світ, який тимчасовий, тло ікони та Ангел – перебувають у вічності, але вони насправді реальні. Чому ще я люблю цю ікону… Часто на іконі є рамка. Це символічно нагадує нам, що ікона - вікно у Горній світ. Пам’ятаєте як у «Хроніках Нарнії» герої зайшли у маленький хлів, який всередині виявився неохопним, великим квітучим садом. Так от через ікону ми зазираємо, як через оті малесенькі двері, у неосяжну вічність. Я люблю чомусь ікони без рамок. Коли дивишся на них, є відчуття, що ти вже там. І відбувається цей рух углиб і вверх», - каже Марія Павелко.
Найнезвичніший сюжет мають дві ікони з останніх робіт майстерні. Вони розміщені поряд невипадково, тому що в них звучить тема води: «Ноєв ковчег» та «Агіасма» (від грец. Αγίασμα — «святиня», хрещенська вода або богоявленська вода, тобто вода, освячена напередодні та в саме свято Богоявлення Господнього). Все почалося з води, вода постійно присутня в нашому житті. Ну, і якщо вже вода, то доречні й зображення водних жителів.
Творча майстерня подарувала обласному художньому музеєві ім. Шовкуненка одну зі своїх робіт – ікону Богородиці «Цілителька». Існує зразок відомий з ХIХ століття, де Богородиця стоїть біля ліжка хворого і його зцілює. «Колись давно у якомусь старому дореволюційному журналі, була описана ікона, яка теж називалася “Цілителька”. Вона була у Грузії написана, її іконографія була втрачена. І ми вирішили її написати. Але потім подумали: цілителька, у неї ж є багато помічників, і ми зобразили всіх святих лікарів, які були прославлені — від святих Косми і Даміяна, апостола Луки, казали він також був лікарем, до наших сучасників — архієпископа Луки. Лука Кримський - відома людина, дуже відомий лікар», - розповідає Марія Павелко.
Художники “Неба на землі” пишуть ікони і в церкви, і в приватні мистецькі колекції, і просто для вірян. Навіть якщо замовник попросить «таку саму» ікону, яка йому колись сподобалась, все одно вийде інша. Той самий сюжет, але вона буде створена в інший час, в іншому стані, для іншої людини.
«Ікона — це молитва, яку можна бачити. Як може молитва щоразу бути однакова? Якщо вона справжня, щира і йде від серця? Як вона може бути точно такою самою? Коли читаєш Отче наш, ти вранці отак звернувся до Бога, а ввечері по-іншому. Не може бути ікона точно така сама. Ми просимо повної довіри: ви хочете ексклюзив, то ми маємо працювати без обмежень, бо коли починається, “а тут ще приберіть, або...” Ми залишаємо за собою право на вільну роботу», - розповідає куратор виставки.
Люди зневірилися і не вірять у чудеса. А чудеса бувають, вони з нами щодня, просто ми звикли бачити все погане, каже художниця Катерина Цирулік. Ми спілкувалися перед тим, як вона з Наталією Соболєвою проводять у музеї майстер-клас з іконопису. Художниця вважає, що ікона не може не рефлексувати, не реагувати на те, що відбувається довкола.
«Ікона не може не рефлексувати, ікона жива. У цю експозицію не увійшла, але у нас є така в майстерні ікона - за загиблими на Майдані. Це те, що ви кажете – рефлексія», - ділиться майстриня.
А що стосується андеграунду в іконописі, то тут, за її словами, важливо не переступити межу.
Ірина Староселець, Херсон
Фото автора, Лариси Жаркіх та Онеги Халікової
