Українське село, де Василів в’яжуть

Українське село, де Василів в’яжуть

Точка на карті
Укрінформ
Віншування Василів у Липівці: зв’язування сіном, грегор із хвої та старослов’янська пісня

На Прикарпатті вслід за гуцульською колядою традиція віншування і в’язання Василів в опільському селі Липівка може увійти до Списку нематеріальної культурної спадщини України. Нині експерти готують для цього відповідні документи. Що це за традиція і як усе відбувається, Укрінформ спробував з’ясувати, тож ми поїхали до Липівки 14 січня, на свято Василія.

«КОСМІЧНА СИЛА» З СОСНОЮ, КАЛИНОЮ І КОЛОСКАМИ

Опільське село Липівка на Прикарпатті - за 15 кілометрів від Рогатина, на межі з Львівською областю. Свою назву воно отримало після 1946 року, очевидно від того, що поряд тече річка Стара Липа, яка впадає у Дністер. Доти село називали Фірлеїв, на честь польського шляхтича Яна Фірлея, якому дозволили закласти містечко на землях, що свого часу татари нищили і палили чотири рази. Довгий час Фірлеїв користувалось печаткою Святого Станіслава, на його честь назвали і костел, який звели тут ще у XVI столітті. Цю святиню тричі палили і стільки ж разів відновлювали, а у 1991 році храм після чергової реставрації повернули Римо-католицькій церкві і тепер його вважають окрасою села, як і храм Зішестя Святого Духа з величним іконостасом, зведений УГКЦ на початку XIX століття.

На перший погляд, Липівка живе собі звично, як і більшість українських сіл. Нині тут переймаються проблемами децентралізації та питаннями заробітку на хліб насущний, громада хоче приєднатися до Рогатина, бо самотужки вижити не може. Кажуть, у Липівці є дуже мало сільськогосподарської землі, аби можна було провадити фермерську справу, а іншої роботи - обмаль. Відтак, багато людей змушені шукати заробіток за кордоном. Утім, є тут традиції, які гуртують селян, попри всі труднощі та проблеми. Саме у Липівці 14 січня, на свято Василія щороку відбувається давній обряд «віншування і в’язання Василів». У цьому дійстві беруть участь аматори всіх трьох народних колективів, які працюють при місцевому Будинку культури, а це - драматичний, фольклорний і вокальний.

«Чим характерний наш обряд? Розумієте, Маланка та вертеп є майже у кожному селі. А ось традиції віншування і в’язання Василів, яка є у нас, немає більш ніде. Думаю, цей обряд виник тут через те, що у селі було багато Василів, яким ще здавна на іменини пов’язували ноги сіном, м’якою отавою (травою — авт.). До того ж, у нас була давня обрядова пісня», - розповідає керівник народного аматорського фольклорного колективу у селі Липівка Надія Чубата.

Вона зазначає, що нині у селі зберігаються світлини обряду «віншування Василів», які датують ще 1965 роком. У 1974 році, каже, до Василів у Липівці ходила велика група селян. Тоді вони одягали зелені кафтани, шалянові спідниці (пошиті з японського шаляну, з яскравим та квітковим візерунком – авт.) і вишиванки. Такий самий стрій віншувальники обирають і сьогодні. Найголовнішим атрибутом, каже Налія Чубата, для них є грегор із хвої, який сплітають за кілька днів до свята Василія. Його можуть плести як чоловіки, так і жінки.

«Грегор – це сосновий вінок, у який вплітають колоски пшениці і калини. Довжина грегора має бути такою, аби ним можна було оперезати від плеча до пояса Василя. За однією з версій, “грегор” означає “космічна сила”. Інша версія походження цього слова пов’язана з іменем Григорій. Треба сказати, що сосна у грегорі символізує здоров’я, силу, довголіття, калина – український оберіг, в якому закладають значення краси і молодості, а пшеничні колоски - це достаток. Усім цим і віншують Василів на свято», - розповідає Надія Чубата і додає, що букет із сосни, калини та колосків пшениці обов’язково ще кріплять до баранячої шапки, яка має бути у віншувальників. Жіночі і чоловічі головні убори різняться лише формою.

Нині давній стрій доповнюють хіба американські хустини. Ними жінки вирішили прикрасити кожушки, які отримали у спадок від старожилів села. На відміну від чоловічих кожухів, вони значно тонші, чорного кольору і їм десь по сто літ. Так, у давньому одязі, який жінки підперезують крайками, а чоловіки доповнюють атрибутами - Різдвяною зіркою та грегором 14 січня після Служби Божої у храмі усі вирушають до першої хати, в якій господар називається Василем. Селом люди співають колядки і зізнаються, що дотримуватися зимової традиції у плюсову температуру в кожухах трохи гаряче. Але така погода на Василія – рідкість. Традиційно, у цей день добряче морозить і сніжить.

ДАВНЯ ОБРЯДОВА ПІСНЯ

До хати Василя заходять із колядою «Старий рік минає, новий – наступає». Далі вітають господаря та його родину давнім віншуванням та виконують обрядову пісню «Ізлияще благодать».

«Цій пісні дуже багато років. Її переписали від наших батьків-прадідів. Нині її так і виконують – старослов’янською мовою», - говорить керівник народного аматорського колективу.

«Найважче нам давалась ця обрядова пісня. Її трохи переклали, але й після цього вивчити її було непросто. Втім, потрохи, все лягає у пам’яті», - зізнається 18-річна Василина, яка другий рік поспіль ходить з колективом вітати Василів у Липівці.

«Я - Василина, а тому пам’ятаю ще з дитинства, як до мене приходили віншувальники і зв’язували мені ноги на Василія, давали в руки Різдвяну зірку. Тепер ось виросла і вже другий рік ходжу з колективом, аби привітати Василів із цим святом. Вітати Василів ходить не лише старший колектив, але й молодший – пластунський. Малі діти у нас знають всі пісні й обряди. Торік ми з ними йшли до вуйка Василя. Йому так було приємно, аж сльози горохом текли з очей», - пригадує Василина.

Тим часом віншувальники у хаті Василя одягають на господаря грегор, віддають у руки Різдвяну зірку, а ноги чоловіка зв’язують сіном. Василя беруть в коло і виконують «Многая літа».

Сам обряд в’язання і віншування Василів триває до півгодини. Затримуються в хаті хіба для гощення, яке готують передбачливі господарі. Гурт селян у Липівці 14 січня може обійти до десятка Василів та Василин - аж до пізнього вечора. Кажуть, ходять до Василів стільки, скільки вистачить здоров’я колядувати, віншувати, веселитись і пригощатись на старий Новий рік.

«До мене щороку ходять віншувальники на Василя і я кожного разу до цього готуюсь. Це дуже приємно, що в селі шанують давні звичаї. Після цього увесь рік мені ведеться щасливо», - запевняє Василь Чепіль із Липівки, який вже просить до хати на подяку рідний колектив.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРАПОР У "БАНДЕРІВСЬКИЙ СТОЛИЦІ"

Насправді, раніше віншувальники у Липівці починали ходити до Василів 13 січня. Але коли відродили Маланку та вертеп, вирішили ці свята розділити у часі і зупинились на давній традиції - лише 14 січня, коли відзначають свято Василія і старий Новий рік. Так само руху по колу під час пісні «Многая літа» раніше не було. Це вже сучасний елемент віншування Василів. Принаймні так стверджує найстарший учасник народного аматорського фольклорного колективу у Липівці 58-річний Богдан Стиславський. Саме його у селі вважають людиною, яка відродила цю давню традицію.

«Те, що ми крутимо хоровод, то раніше того не було. Це ми осучаснили давню традицію. «Многая літ» для Василія завше співали стоячи», - стверджує Богдан Стиславський. Та саме цей хоровод символізує сонце і змушує Різдвяну зірку, яку тримає господар в колі, обертатись. Вона ніби оживає: виблискує і похитується у такт пісні.

«Є у нас давня пісня і таке ж давнє віншування: «Із тим Новим роком вступаєм в Ваш дім, щастя, здоров’я бажаєм Вам всім». Нині хлопці додають: «І Вашій родині, і Вашій хатині, і всій Україні, Христос ся рождає». Але моя хресна вчила мене по-іншому: «Щоб Христос рож денний прийшов спасти світ, дав Вам вік прожити на многая літ». Вже потім в’язали Василя і співали «Многая літа», - додає поважний учасник колективу.

У Липівці люди пригадують, що в радянські часи віншувати Василів було заборонено. Традицію вдалося відновити лише в 1990-му році. Тоді з Різдвяною зіркою та синьо-жовтими прапорами група сміливців вирішила не лише привітати Василів, але найперше - пробудити у Липівці національний дух.

«Це були часи національного відродження. Я і мій колега Богдан, який нині живе у Львові, вирішили трохи збудити людей зі сну, бо вони були досить перестрашені. Нас у селі, яке розмішене на границі трьох областей (Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська – авт.) і близько біля лісу, тоді називали бандерівською столицею. Уявіть собі, що останнє організоване підпілля УПА тут ліквідували лише у 1954 році. То ми, молоді хлопці, у 90-му хотіли пронести по селу національний прапор. Але відразу це зробити нам не випадало. Тож зважаючи на передноворічний час, ми вирішили створити щось подібне на вертеп. Ще у шкільні роки я бачив, як люди ходили у нас із зіркою, колядували, в’язали Василя. Це була наша традиція. Так ми переписали від старожилів ту давню пісню старослов’янською мовою із п’яти куплетів. Трохи переклали її українською, і п’ятеро хлопців та стільки ж сміливих дівчат, позичивши костюми, 13 січня пішли селом по Василях. Усіх не перейшли, тому продовжили ходу з прапорами й 14 січня. Людям тоді було цікаво, комусь - приємно, а комусь і страшно», - пригадує Богдан Стиславський.

ЯК НАВЧИЛИ, ТАК СПІВАЛИ

Вже у 1998 році народний фольклорний колектив із Липівки презентував цю традицію на міжнародному фестивалі у Рівному, де став дипломантом фесту. Ще тоді письменник Василь Скуратівський цікавився у селян, що означає традиція зв’язування ніг сіном.

«Споконвіків у нас в селі розповідали, коли були іменини Івана чи Петра, Павла чи Василія, люди говорили: «Йдемо «в'язати» Івана, Петра, Павла, Василія». Це в’язання означало, ніби вітати, поздоровляти. Коли я був малим, то завше думав, що в’яжуть іменинника з ніг до голови. Але в обряді сіном в’яжуть лише ноги. Така вже у нас традиція», - зазначає Богдан Стиславський.

Стародавню пісню, яка більше нагадує коляду, чи псалом, Богдан Стиславський переписав від своєї хресної, нині покійної Марії Кривень. І тут у нього теж були запитання. Найперше, щодо Владія, про якого йдеться у пісні. У ній є рядки: «Замкнув святий Василій і Владія удома, а сам пішов молитися до Господа Бога».

«Я не знаю, хто такий був Владій. Думаю, треба про це питатись у духівників. Що цікаво, у давнину співали «На Василія нарікають, а Владія прославляють». Я ще питав у своєї хресної, чому так, адже логічно співати: «Василія прославляєм». Втім, жінка лише сказала, що так їх навчили і так вони собі співали. Ми ж зробили по-своєму і тепер співаємо, що прославляємо Василія», - говорить Богдан Стиславський.

А ось грегор, каже, у Липівці в’яжуть не лише на Василія. Напівкруглий вінок із хвої, у який вплітали гілки калини, колосків та барвінку дарували молодятам на весілля і прикрашали ним оселю над порогом. Нині цю традицію у селі теж не забувають.

ЛИПІВСЬКІ КОЛЯДКИ

Народний аматорський фольклорний колектив існує у Липівці з 1990-го року. Серед його учасників переважає молодь. Колектив збирається двічі на тиждень. До кожної пори року готують місцеві традиційні обряди. Весна – це липівські гаївки і веснянки, літо – обряд першого снопа, осінь – весільні традиції, а зима – Андріївські вечорниці та віншування і в’язання Василів.

«Насправді, ми дуже вдячні тим людям, які беруть участь у колективі, бо завдяки їм ми існуємо. Усі наші традиції - живі. Дуже сьогодні хочемо оновити костюми», - каже Надія Чубата.

«Наше село хоч і маленьке, але дуже патріотичне. Народний колектив виконує до пів сотні повстанських пісень, а колядки, які співаємо, виключно наші, сільські», - стверджує директор Будинку культури у селі Липівка Андрій Кривень.

«Так колядку «По всьому світу» більше ніхто і ніде не співає. Ми в ній згадуємо і Бандеру, і синьо-жовті прапори. То варто почути», - додає Надія Чубата.

Вона каже, що донедавна люди колядували навіть просто в полі або ж на городі. А нині вчать дітей колядувати, віншувати і співати. І це, кажуть, дуже легко. Адже діти роблять це залюбки разом із дорослими. Ось і цьогоріч на зимових канікулах малі колядники у Липівці готувалися до пластової коляди у селі Березівка, де традиційно виконують пісні свого села столітньої давнини.

Ірина Дружук, Липівка-Івано-Франківськ

Фото Юрія Рильчука

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-