Ведмежий притулок “Домажир”
Із пекла у рай, створений доброчинцями, потрапили ведмеді, які мешкають у притулку “Домажир” на Львівщині. Сюди, у рекреаційний центр для порятунку бурих ведмедів, “прописують” клишоногих, яких зоозахисники визволяють із притравлювальних станцій, пересувних зоопарків, цирків, готелів та ресторанів.
Ідея «Домажиру» виникла в 2012 році, своїх реальних обрисів притулок набув у травні 2016, коли розпочалося будівництво. Притулок розкинувся на території природоохоронної зони Розточчя — горбистого пасма, що простягається від Львова до польського Томашова. Тут проходить вододіл між басейнами Балтійського і Чорного морів, тому місцевість багата на унікальну рослинність. Зараз у притулку мешкає 15 ведмедів. Незабаром “Домажир” поповниться ще 10-ма новоселами.
Цей зелений барлоговий рай, у якому “номери” обладнані басейнами, атракціонами та тренажерами, став сьогодні Точкою на карті Укрінформу.
В офісі “Домажиру” мене зустрічають розкішні коти та цуценя Берта. З їхньої довірливої і дружньої поведінки видно, що живуть у теплій домашній атмосфері, доглянуті, знають ласку господарів.
- Кішки - теж бездомні тварини, яких ми взяли у ЛКП “Лев”, а Берта прибилась до нас та так і залишилась, - розповідає менеджер з маркетингу Ольга Федорів.
Але основні мешканці у притулку, звичайно, - занесені до Червоної книги бурі ведмеді. Незважаючи на таку “елітність” у кожного з них — своя нелегка, а часом і трагічна доля.
- Переважно забираємо ведмедів із притравлювальних станцій. Жорстокості, яку до них там застосовують, немає виправдання. Тварин утримують у тісних клітках на ланцюгах, б`ють, майже не годують, деколи виривають зуби та кігті, щоб не могли захищатися від мисливських собак, яких на них нацьковують,- каже Ольга.
Трохи краще живеться “ресторанним” або “готельним” ведмедям, яких утримують, щоб розважити клієнтів. Проте і їм нелегко, хоч отримують здебільшого солодкі гостинці та об`їдки. Від таких харчів тварини хворіють діабетом, а тісні клітки не дозволяють їм розвиватися.
А ще є “танцюючі” циркові ведмеді, яких, щоб навчити “па”, ставлять на гарячу плиту і вмикають музику. Згодом, почувши знайому мелодію на арені, ведмідь починає повторювати інстинктивні рятівні рухи...
Ось такі звірі і мешкають у притулку.
Усі вони страждають від стереотипії — хвороби, яка виражається повторенням протягом тривалого часу одних і тих же рухів, тому що перебуваючи в тісній клітці, звір ходить туди і назад, а потім так само поводить себе й на волі. Але не завжди це проявляється таким “маятником”. Ведмедиця Юля, наприклад, перехиляється з передніх лап на задні...
Потрапляючи у притулок, клишоногі нешвидко перестають стресувати. Вони поводяться дуже обережно і недовірливо до нових людей і території. Але приблизно за місяць уже вільно почувають себе у природному середовищі.
- Кажуть, що ведмеді, які в неволі працювали без “відпусток”, не впадають у зимову сплячку.
- Це не зовсім так. Ведмеді, які оселяються у нас навесні, мають час адаптуватися до листопада чи грудня. Кожний звір впадає у сплячку по-своєму. У нас є такі ведмеді, які вже готуються до сну, майже засинають, лише інколи виходять попоїсти.
Є і такі, які ще активно бігають. А торік у цю пору вони вже спали. Вони можуть піти спати за тиждень, або через 3-4 дні.
Є в притулку і новосели, які приїхали сюди місяць, або два-три тижні тому. Це Міша, Даша і Леля. Фахівці сподіваються, що вони підуть у сон на початку січня. Бо коли ведмедям створити середовище, наближене до природного, у них спрацьовують інстинкти: запасатись жиром, більше їсти і спати.
Кожному із плеканців у їхніх вольєрах облаштовують по кілька “спалень”, щоб вони могли вибрати, яка більше до вподоби. Самі вони не мають інстинкту рити собі барлогу. Тому це роблять доглядачі. А солому, яку їм кидають на постіль, вони вже затягують до “спалень” самі. Прямого контакту з тваринами кіпери (доглядачі) не мають. Спочатку ведмедів зачиняють у їхніх будиночках — бер-хаузах, а тоді персонал заходить на територію, щоб розкидати корм, прибрати. Адже яким би звір не був привітним, як би не любив людей, у нього спрацьовує інстинкт - захистити свою територію.
Є ведмеді, які живуть разом — це Машута і Тайсон. У притулку це перша спроба соціалізації тварин. Вони до приїзду не знали одне одного, жили на різних притравлювальних станціях. Це самець і самка, але особин чоловічої статі стерилізують, тому ведмежат очікувати не доводиться.
Практику соціалізації у притулку будуть продовжувати, адже тут планують удвічі збільшити кількість мешканців. Тому збираються “селити”по двоє-троє клишоногих у вольєрах, площею понад гектар.
Працівники притулку стежать, як звірі реагують один на одного. Наприклад, Бодя і Настя - двоє друзів, які й до того жили разом. Тому проблем із ними немає. Є Потап, який живе сам у великому вольєрі. Йому планують когось підселити. Нещодавно пройшла соціалізація Мані і Квітки. Але одна з них пішла спати і завершення процесу довелось відкласти до весни.
- Що у тварин у раціоні? - цікавлюся в господарів притулку.
- Овочі, фрукти: яблука, інколи виноград, зараз мандаринки, які вони дуже люблять, гарбузи, кавуни, морква, огірки. А помідори ведмеді просто обожнюють. Також полюбляють горішки, арахіс, хліб, мед — замочуємо в ньому горішки. Влітку робимо “ведмеже” морозиво. Його виготовляють під час майстер-класів діти. Це вода з медом і фруктами, яка заморожується.
Кожен із ведмедів має власні смаки. Машута, наприклад, понад усе любить помідори. Заради них вона може навіть відмовитися від м`яса. А Тайсон їсть лише відварене м`ясо. Проте всі люблять виноград і горішки. Пробували запускати в басейни живу рибу. Проте експеримент виявився невдалим. Звірі, які виросли в неволі, не знають, що із нею робити.
- У кого з ведмедів найтрагічніша доля?
- Важко сказати. У кожного з них за “плечима” страшні випробування. Ось, наприклад, Юля і Зоя були залишені в цирковій вантажівці під Києвом. Є припущення, що їх покинув російський пересувний цирк. Скільки часу вони провели без їжі, денного світла, невідомо. І коли прибули до нас, ветеринари виявили в обох великі проблеми із зором. У Юлі, крім того, стереотипія. Вона постійно перехиляється із задніх на передні лапи. Щоб відволікти — даємо їм іграшки: дерев`яні м`ячі, коробки зі соломою, в яку захована їжа, щоб ведмедиця розривала її і так забувала про свою звичку.
Ведмедиці Христі 23 роки. Вона належить до підвиду бурих — Тянь-шанської породи. Вона пісочного кольору. У неї була глаукома, тварині видалили одне око. На друге вона погано бачить. Також у неї цукровий діабет, бо її годували солодощами, і ще стереотипія.
А ось Потап — так званий ресторанний ведмідь — зберіг, попри все, веселий характер. Можливо, завдяки цьому майже переміг свою стереотипію. Важить понад триста кілограмів і зараз спить. Він найперший мешканець притулку. А новосел Міша цілком може перевершити Потапа у вазі. Має чудовий апетит. Але дуже обережний. Коли виходить з свого бер-хаузу, витягає голову і дивиться, чи немає когось чужого. Видно, в колишньому житті йому щось загрожувало.
- Як вдається визволяти звірів?
- Звичайно, більшість власників не хочуть віддавати ведмедів, бо заробляють на них. Але закон — на нашій стороні, ми його чітко дотримуємось. Процес передачі ведмедя від власників до реабілітаційного центру починається з переговорів, коли господарів переконують віддати тварину під опіку добровільно. Інакше проблему вирішують за посередництвом екологічних інстанцій і суду. За законодавством тільки так можна здійснити вилучення тварини у недобросовісного власника. Коли їдемо за ведмедем, обов`язково всіх інформуємо, зокрема, активістів, правоохоронців. Є спеціальна машина, ветеринари, які проводять огляд. Приїжджає в таких випадках і австрійський ветеринар.
За словами Олі, в таких притулках як “Домажир” ведмеді можуть прожити до 45 років. Найстарша Зоя вже має 27, Христі — 23 роки. Обидві в чудовій формі і ветеринари пророчать їм та іншим плеканцям довголіття. Адже звірі перебувають під пильним наглядом. Їм регулярно перевіряють зуби, кігті і навіть роблять УЗД.
- Чи маєте спонсорів?
- Звичайно, є волонтери, які приїжджають і допомагають в облаштуванні вольєрів, територій. Є люди, які привозять продукти ведмедям. Це звичайні відвідувачі. Зараз привозять яблука, моркву, влітку — кавуни. Наші друзі — Клуб любителів ведмедів. Вони також нам допомагають. Ми збираємось у нас в конференц-залі, вони нас підтримують, подають ідеї. Ну і головний спонсор - Міжнародний фонд «Four Paws» (Австрія), що заснував реабілітаційний центр для ведмедів, які постраждали від людської діяльності.
Насамкінець розпитую про перспективи притулку. Ольга Федорів каже, що зараз триває будівництво нових вольєрів. Заплановано брати нових ведмедів, а також продовжувати соціалізацію тварин. “Домажир” має можливість прийняти до 30 ведмедів. Крім того, тут є багато цікавинок для відвідувачів, зокрема, для дітей — канатний парк, майстер-класи, квести, лісова школа — виїзні уроки, екскурсії.
Мені цікаво, як сприймають маленькі відвідувачі розповіді про долі цих ведмедів. Оля каже, що є чимало випадків, коли діти навіть плачуть і кажуть, що більше в цирк не підуть. Тобто, змалечку в них розвивається милосердя, співчуття, любов до тварин.
Загалом дикі ведмеді на території України водяться в Карпатах поблизу румунського кордону. Зокрема, вважають, що найбільшу популяцію можна зустріти на південь від Рахова. Кілька десятків мешкають у Сколівських Бескидах. Така мала чисельність тварин зумовлює особливу потребу в захисті виду.
Довідково. «Домажир» — не єдиний ведмежий притулок в Україні. Неподалік озера Синевир є «Реабілітаційний центр бурого ведмедя», організований під егідою Міністерства екології. Також у національному парку в Галичі доглядають за декількома тваринами, яких перевезли з Херсонської області. У Березівці біля Житомира є невеликий центр, підтримуваний фондом «Біла скеля».
Нінель Кисілевська, Львів-Розточчя
Фото автора та надані притулком "Домажир"
