Степовий Альбіон

Степовий Альбіон

Точка на карті
Укрінформ
Луганщина – це не виключно шахти і терикони, це степова Україна, частина Слобожанщини

Якби Гай Юлій Цезар, замість завойовувати землі на північному заході від Риму, рушив би на північний схід, можливо, Альбіоном тепер називали б не Британію, а Луганщину. Тільки не туманним, а сонячним. Як відомо, назва ця походить від латинського alba – «білий». Цезаря вразили білі скелі Дувра, але враження від схилів гори Пристіна, що нависають над Осиновим, були б не меншої сили. Принаймні, завдяки сухому степовому клімату Сходу України (на відміну від вологого й туманного Британії) крейда у сонячних променях і прозорому повітрі буквально сліпить очі.

НЕ ТІЛЬКИ ТЕРИКОНИ

Осинове я вперше побачив у серпні 2001 року. Зазвичай якщо хтось сюди й потрапляв, то спершу їхав з Луганська до Новопскова, а вже звідти – в Осинове. А того разу Ткалич (Валентин Ткалич — уродженець Старобільська на Луганщині, переселенець, АТОвець, працював заступником комбата патрульної служби особливого призначення "Луганськ-1" ГУ МВС України - ред.) влаштував автопробіг вздовж адміністративних меж Луганської області на честь 10-річчя проголошення української Незалежності. У прикордонний Новопсковський район ми в’їжджали не з півдня, а з заходу. Зупинились під високою – за нашими мірками – крейдяною горою; пообідали, викупались в Айдарі, рушили – і тільки тоді мені відкрились куполи дивного осинівського храму. Я б сказав – вигляду нетутешнього.

Вадим
Вадим Гаєв

Але цього разу ми їхали «стандартним» маршрутом – через районний центр, тому першою була зупинка в Новопскові, де ми зустрілись… ні, не з районним начальством, а з селищним головою однойменної об’єднаної територіальної громади Вадимом Гаєвим.

Якщо раніше престури областю нам здебільшого влаштовувала обласна адміністрація і нечасто – хтось із успішних підприємців, то сьогодні наші «спонсори» – міжнародні організації та фонди. От і в Осинове ми поїхали за сприяння проєкту «Пульс» Асоціації міст України, що фінансується американським агентством USAID «Зміни заради майбутнього».

І подивитись тут таки є що, починаючи з ланцюга уже згаданих крейдяних скель, що тягнеться далеко на північ, аж до самого російського кордону. І розмова з Гаєвим точилась, в основному, на теми туристичного використання природних скарбів, щедро розкиданих по території Новопсковської ОТГ. Хоча міг би похизуватись неабиякими соціально-економічними досягненнями громади. До речі, першої в Україні.

Айдар згори
Айдар з гори

– Я хочу показати, що Луганщина – це не є виключно шахти, терикони – це степова Україна, частина Слобожанщини. Це – слобідська культура. У нас дуже великий природний потенціал. Він складається з двох прекрасних річок – Айдару і Кам’янки.

Гори, гори...
Гори, гори...

У нас прекрасні крейдяні пагорби. Вони невисокі, але краєвиди, які відкриваються з їхніх вершин – вони прекрасні. Зараз до нас приїжджають з різних куточків України – так звані «study-tours». Відбувається обмін досвідом, і коли люди бачать на власні очі, що таке Східна Україна, що таке Північ Луганської області – звісно, у них виникає певний дисонанс. Вони не чекали побачити тут таку природу, наскільки вона чудова. Щодо туристичного потенціалу. Не скориставшись ним, самим милуватись цими краєвидами, користатись природними багатствами – було б неправильно.

КРЕЙДЯНИКИ ДЛЯ ГОСТЕЙ І ПЕРШІ В УКРАЇНІ ОТГ

У невимовно далекому, мало не доісторичному 2015 році об’єднатись насмілились усього дві громади – Новопсковська селищна і сусідня Осинівська сільська. З тих пір Новопсковська ОТГ для Луганщини стала, без усякого перебільшення, еталонною. Сюди їдуть за отриманням досвіду, причому не тільки з області, але й з усієї України. Та й закордонні гості тут з’являються доволі часто. Мені й самому доводилось кілька разів тут побувати, наслідком чого стали публікації на нашому сайті. Тож не будемо про досягнення, і навіть про селище Новопсков – обмежимось лише селом Осиновим. Тим більше, що якимось дивним чином навіть Вадим Вікторович, розповідаючи про туристичні принади своєї ОТГ, все більше називав ті, що розташовані в Осиновому і навколо села:

Підхід до печери святого
Підхід до печери святого

– Нами вже розроблена стратегія розвитку нашої територіальної громади, де великим розділом включений розвиток туризму. Ми зараз активно проводимо PR-кампанію із презентації нашої громади на всю територію України. Немає єдиного об’єкту, на якому ми вибудовуємо розвиток туризму – є цілий комплекс таких об’єктів. Наприклад, лівий берег річки Айдар – там, де наш пляж і де ми розбудовуємо парк «Айдар», і наша «Сольонка», і наш Пристін – крейдяна гора. І печера, де проживав святий праведний Димитрій Горський. «Сольонка» – джерело термальної води, яка цілий рік тече з підземелля, не міняючи температури – близько 20 градусів тепла. Має цілющі властивості. До неї приїжджають з усіх частин України, і навіть з-за кордону.

Щасливий крейдяник
Щасливий крейдяник

Всякий пристойний туристичний об’єкт потурбується щодо створення відповідної сувенірної продукції. Гадаю, у Новопскові скоро з’явиться широкий її асортимент, а поки що тут пропонують приїжджим стати власниками «Щасливих крейдяників»: у мішечок із простого полотна кладуть шматок місцевої крейди. А щоб у людини не виникало сумнівів щодо чарівних її властивостей, до кожного «крейдяника» додається інструкція з семи пунктів (принаймні саме стільки я побачив на одному з них, що виставлений у фойє селищного будинку культури). Починається вона з такої «рекомендації»: «Щасливий крейдяник» допоможе «забезпечити сімейне благополуччя: гризи крейду, а не рідних» – і завершується рецептом захисту від нечистої сили, очевидно, позиченим у Миколи Васильовича Гоголя: «Малюй коло!»

Крейдяник. Інструкція до застосування
Крейдяник. Інструкція до застосування

БАЙБАКИ НА ДОРОГАХ

– У нас не просто красива природа. У нас річка, п’ять ставків, ботанічна пам’ятка «Осинівська», геологічна пам’ятка «Осинівські піщаники», заповідні урочища «Луг» та «Огідне» – ми вважаємо, що правильно буде – «Ягідне»: колись якийсь писар неправильно вписав цю назву в реєстр. Гора Пристін, «Сольонка», храм – пам’ятка архітектури національного значення, де поховані мощі Дмитра Горського…

Інна Птушко
Інна Птушко

Інна Птушко до об’єднання громад працювала на посаді сільського голови Осинового; сьогодні вона виступає у двох, як сама каже іпостасях: директор комунального закладу Центр культури, дозвілля, туризму та спорту і заступник голови громадської організації «Осинівці».

Яром-долиною...
Яром-долиною...

– Що ще… Є такі місця, де байбаки заважають нам проїхати. Отут, за селом – стоять і свистять. Там – сосновий ліс, там – дубовий, там воронці, там – бузковий гай. У кожному місці - своя цілюща вода. Один підприємець здавав цю воду на аналізи. Розумієте, не треба навіть кип’ятити. Є бузковий яр. У травні весь яр буяє – метрів сто. Трава по пояс. Краєвиди – неймовірні!

Ой. там, за селом...
Ой. там, за селом...

Відразу скажу, що всіх красот Осинового побачити не пощастило; та й зробити це за один день просто нереально: сама тільки «дорога» туди й назад зайняла більше шести годин… Ні, коли між Сєверодонецьком і Новопсковом нарешті прокладуть асфальт, вказаний проміжок часу можна буде скоротити втричі. Але поки що так.

Свято-Успенський храм, XVIII століття
Свято-Успенський храм, XVIII століття

Ми навіть не роздивились як слід пам’ятку архітектури XVIII століття – Свято-Успенський храм – лише вислухали історію його тривалого будівництва, стоячи на ґанку колишньої сільради, а нині – староства села. Між іншим, навіть у Західній Україні не так уже й багато об’єктів, побудованих в епоху розвиненого бароко. На Луганщині ж він здається, єдиний. Включно з окупованою частиною її території.

Храм в Осиновому. Синє сяйво
Храм в Осиновому. Синє сяйво

Не беруся стверджувати, що Луганщина в цьому сенсі унікальна, але чи не в кожному селі, де мені довелось побувати, в нас живе по краєзнавцю, як не по два, а то й більше. От і в Осиновому є такий – Олександр Чорнуха. Від решти своїх колег він відрізняється тим, що суміщає поклик душі з офіційною посадою, очолюючи Історичний музей села Осинового. От Олександр Володимирович і розповів, як будувалася в його селі непересічна пам’ятка стародавньої архітектури.

АРХІТЕКТУРНА ЕКЛЕКТИКА

На згадку про звитягу Байди-Вишневецького
На згадку про звитягу Байди-Вишневецького

Осинове – одне з найстаріших поселень на Луганщині, започатковане як слобода Острогозького козачого полку… Так, до слова. Острогозьк – це Воронезька область на Московії, але там досі пам’ятають про свої корені. Не знаю, як зараз, а ще дев’ять років тому там стояв пам’ятний знак на згадку про зустріч у цьому місці Івана Мазепи з Петром московським. Після другого – успішного – Азовського походу цар вважав за потрібне подякувати Іванові Степановичу і козакам слобідського полку за їхні звитяги. Хтозна, може, серед тих козаків були й мешканці Осинової слободи…

А перші згадки про поселення датуються XVII століттям. Слід гадати, тоді й побудували дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Потім її звели з вапняку. А вже за цариці Єлизавети (доньки Петра), акурат у рік народження Вольфганга Амадея Моцарта, почали ставити кам’яний храм. І хоча слобода була, ну, дуже далеко від культурних центрів, стиль, за тогочасною модою, обрали бароковий.

Міст через Айдар. Тільки для легковиків
Міст через Айдар. Тільки для легковиків

Мабуть саме через ту віддаленість щось у будівельників не склалося, і наприкінці XVIII стіни почали розповзатись – очевидно, «постарались» ґрунтові води (церква стояла між річкою Айдаром і його притокою Кам’янкою). Церкву почали відновлювати, але оскільки вже настала епоха класицизму, загалом барокову споруду прикрасили «класичним» порталом із колонами дорійського ордера. У повній відповідності до смаків тодішнього імператора Павла І.

Айдар поміж гір
Айдар поміж гір

Завершили нове будівництво у 1802 році, уже після смерті Павла. Особливими подіями історія церкви до захоплення влади Леніним і його бандою начебто не відзначена. Правда, місцеві легенди стверджують, що тут побували Григорій Сковорода і поміщик-«декабрист» Кіндрат Рилєєв (один із п’яти ватажків повстання, кого Микола Палкін удостоїв повішення, правда, не посеред гарячого степу, а в холодному сльотавому Санкт-Петербурзі). А от у 1919 році тут сталася кривава подія, яка, втім, для тих років була доволі типовою.

Один із загонів Нестора Махна під керівництвом отамана Каменюки увірвався в Осинове під час мітингу, що його більшовики проводили на честь річниці свого перевороту. Сподіватись на те, що селяни стануть на їхній захист, якось не доводилось, і атеїсти-ленінці сховались за стінами храму. Може, їх би там і залишили, але «представники влади робітників і селян» вилізли на дзвіницю й почали стріляти у тих самих селян. Довелося виламувати двері і виводити озвірілих комуняк на двір і карати волею народу. Згодом «червоні» на цьому місці встановили пам’ятник. А у 1934-му церкву закрили, перетворивши її на зерносховище. Правда, ненадовго. У 1942-му прийшли німці і дозволили відновити тут службу. Та навіть вони не змогли повернути чи то вкрадений, чи то знищений унікальний 15-метровий іконостас.

ПРИСТІН

Пам'ятний валун на горі Пристін
Пам'ятний валун на горі Пристін

Гора-горою, але куестово-гривистий рельєф Луганщини дозволив піднятися на неї автобусом – в об’їзд. 

Осинівська крейда
Осинівська крейда

Тут ми наочно переконались, що таке осинівська крейда в сонячних променях: на чисті від рослинності ділянки без темних окулярів дивитись просто неможливо. Олександр Чорнуха показав, де стояв козацький пікет, а потім підвів до меморіального валуна пристойних розмірів, який осинівці недавно – незрозуміло, як – затягли на вершину Пристіна. На одному боці каменю намальований тризуб і проставлена дата: 1559. На протилежному, оберненому до села – теж білий тризуб на синьому полі і повідомлення: «На р. Айдар у 1559 р. Д.І.Вишневецький, гетьман України, розбив татар».

Чорнуха: Тут стояла козацька сторожа
Олександр Чорнуха: Тут стояла козацька сторожа

Усе-таки в Новопсковській ОТГ, не дивлячись на її всеукраїнську відомість, живуть доволі сором’язливі селюки. Могли б чітко написати: «От на цьому самому місці оспіваний в думах Байда-Вишневецький розгромив цілу орду і персонально зніс голову як не самому хану, то якомусь мурзі». Натомість Олександр Володимирович скромно зауважив, що в літописах зазначений лише сам факт зіткнення козаків під проводом князя Дмитра із татарським загоном десь на річці Айдар… Між тим довжина Айдару – 264 кілометри. І на славу засновника Січі можуть претендувати десятки сіл і селищ, які розташувались уздовж її берегів.

Наприклад, село з промовистою назвою Байдівка, що за сорок кілометрів на південь, у сусідньому Старобільському районі. А старобільчанам тільки дай привід!

Олександр Чорнуха, літописець Осинового
Олександр Чорнуха, літописець Осинового

– На цих пагорбах знаходять закам’янілості праісторичного періоду, – зазначив Чорнуха. – А крім того тут знаходять включення опалу – дорогоцінного каменю, який іде на обробку. Ми довго цього не знали, поки не почали приїжджати сюди колекціонери. Навіть із Німеччини один приїздив. Звичайно, це не бурштин, але йде на оздоблення запонок, свічників, шкатулок тощо. Приїздили палеонтологи, які знаходять зуби праісторичної акули, залишки скатів. Ще не всі таємниці розкриті, і щороку з’являються нові факти, нова інформація.

«СОЛЬОНКА»

Печера. Трохи б розширити вхід...
Печера. Трохи б розширити вхід...

…До печери біля підніжжя гори спускалися пішки. Вона наполовину (як не більше) завалена, тож я зміг сфотографувати тільки вхід. Але сумнівів немає, що печерний комплекс досі існує. Ще у тридцяті роки минулого століття тут селяни ховали хліб і молились після закриття Свято-Успенського храму.

Якщо почистити вхід і вивезти уламки крейди, що завалили ходи, оздобити келії виробами народних майстрів – непоганий туристичний об’єкт може вийти. І знову про сором’язливість повітових істориків. Місцеві твердять, що печери тут з’явились десь одночасно із поселенням Дмитра Горського – а я знайшов у Інтернеті відомості про тисячолітній їх вік. Цьому можна вірити: кілометрів двісті на південний захід - печерний комплекс Святогірської лаври, стільки ж на північний схід, неподалік Острогозька - печерний Дивногірський монастир. І є версія, що селитися тут монахи почали ще з часів візантійських імператорів-іконоборців. Тобто за 1300 років до нашого часу.

Сольонка бадьорить
Сольонка бадьорить

…Останнім пунктом нашої подорожі була «Сольонка» – термальне джерело, що вибивається з-під крейдяних напластувань. Колись це було просто джерело, вода якого злегка тхнула сірководнем, але сьогодні це впорядкована територія, огороджена бетонними брилами, що утворюють неглибокий басейн. Потік загнали в трубу, на верхній кінець якої наварили розбризкувач, і тепер підставити тіло під живильні струмені можуть одночасно шість чоловік. Поряд – альтанки, де відпочивальники можуть посидіти, перекусити, сховатись від сонця. Одна сім’я так і зробила.

Сольонка окультурена
Сольонка окультурена

А сірководневі ванни приймав – на професійному рівні – бадьорий такий дідусь із шкірою темно-брунатного кольору. Жіноча частина нашої делегації, поскидавши босоніжки, ринулась борознити води «Сольонки» босими ногами. Чоловіки роззуватись полінувались…

А мабуть, дарма. Як правило, такі відрядження завершуються суцільним розслабленням, природнім після доволі важкої подорожі. Але не цього разу. Жінки після купелі в “Сольонці” демонстрували якусь гіперактивність, жваво й голосно обговорюючи побачене, а минаючи придорожні села, ще й зупиняли автобус і вибігали в пошуках городини та інших продуктових товарів, які селяни виносять на трасу.

Народ на відпочинку. Сольонка
Народ на відпочинку. Сольонка

Отже, цілющі властивості «Сольонки» можу засвідчити особисто.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк - Осинове

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-