Частина «Золотої корони Дністра»

Частина «Золотої корони Дністра»

Точка на карті
Укрінформ
Село Вороновиця, що у Чернівецькій області, разом із двома сусідніми - Макарівкою і Грушівцями утворюють три півострови, які своїми обрисами на карті схожі на корону

Під час будівництва Дністровської ГЕС багато поселень уздовж берега річки було частково або навіть повністю затоплено. Серед населених пунктів, які постраждали від зміни русла Дністра з подальшим розширенням річки внаслідок будівництва гідроелектростанції, було і село у бессарабській частині Чернівецької області, яке називається Вороновиця. Нині у ньому залишилася лише одна вулиця, яка існувала до затоплення. Мешканці інших вулиць змушені були переселитися з низів та утворити нові вулиці у верхній частині села. Кореспондент Укрінформу побував у цьому селі та поспілкувався з людьми, які допомагають вдихнути нове життя у колись заможне село.

ТРАГЕДІЯ ЗАТОПЛЕНИХ СІЛ

Перша письмова згадка про це село датується 1652 роком. Тоді в ході російсько-турецької війни історики знайшли опис проходження військ селом «Вороновець». А вперше саме як Вороновиця це село згадується уже в 1812 році у Брестському мирному договорі. Згідно з ним Бессарабія тоді відходила до Російської імперії.

У радянські часи тут проходила залізнична колія із мостом, вона охоплювала увесь півострів, була залізнична станція. А в центрі села побудовали гарний двоповерховий будинок для працівників залізниці.

«Коли почали затоплювати Дністер, то залізничний міст також зруйнували. Інший вже побудували у сусідньому селі Макарівка. А у Вороновиці залізничного мосту немає. І це негативно вплинуло на розвиток села. Кількість його мешканців поступово почала зменшуватись», – розповідає екскурсовод із майже 40-річним стажем, а нині власниця садиби «зеленого» туризму у селі Вороновиця Антоніна Толпигіна.

Андрій Желудков
Фото: Андрій Желудков

За її словами село Вороновиця за останні кілька десятиліть зменшилось більш ніж удвічі. Після затоплення багато мешканців села переселились до інших сіл і міст. Зі старого села нині залишилась лише одна вулиця. Усі решта побудовані вже після великого затоплення.

«Мешканців попередили про необхідність залишити свої домівки ще у 1975 році (будівництво ГЕС розпочалося у 1973 році, а русло річки змінили у 1977 році – авт.). Люди до останнього не вірили, що так станеться. Але влада їх зобов’язала не тільки залишити свої будинки, люди повинні були позрізати усі дерева, розібрати будівлі і навіть могили рідних, які могло затопити, люди повинні були перепоховати. Влада допомагала тим, що селяни могли закуповувати будівельні матеріали за державними цінами. Крім того, за кожне зрубане дерево селянам виплачували якусь певну суму грошей, але то були «копійки». Люди фактично мали будувати свої нові будинки власними силами. То була велика трагедія для цих сіл, які розміщувалися вздовж берега Дністра», – продовжує пані Антоніна.

ПІВОСТРІВ ІЗ КРИМСЬКИМ КЛІМАТОМ

Завдяки своєму географічному розташуванню село Вороновиця має специфічний клімат. Тут весна приходить раніше, усе швидше достигає і дуже довго восени ще тримається тепло. Тому що Дністер як велике дзеркало, зберігає тепло дуже довго.

Раніше тут була паромна переправа і люди їздили через Дністер продавати свою городину, вирощені фрукти тощо. А зараз їздити за 40 км через Хотин стало невигідно. Хоча місцеві мешканці продовжують вирощувати овочі та фрукти.

«Раніше тут планували відкрити консервний цех. Але поки що ця справа зупинилася. Хоча я вважаю, що з часом тут просто мусять відкрити якийсь завод із переробки овочів і фруктів. Адже завдяки місцевому клімату, тут дуже добре плодоносять різні дерева, ростуть овочі. Взагалі, Вороновицю і ще два села на Дністрі – Макарівку й Грушівці називають «Золотою короною Дністра». Це тому, що вода і каньйон створили клімат, схожий на такий, як у Криму. І якщо у Криму лише прибережна смуга така зелена, а все решта – солончаки, то тут ви солончаків не побачите. Ці три маленькі півострови Чернівецької області повністю забезпечені теплом і достатньою вологою», – говорить Толпигіна.

Ще в радянські часи тут працював найбільший колгосп у районі. Його бюджет сягав понад мільйона карбованців. Але коли почали будувати нове село після затоплення, багато людей переїхало у міста і сусідні села. Населення села з часом скоротилося із більш як двох тисяч до нинішніх приблизно 600 людей. Років 10-15 тому в місцевій сільській школі навчалося більше 100 дітей. Зараз – лише 46, кажуть місцеві. На території Вороновиці окрім школи є також і дитячий садок, але там діток іще менше.

«Молодь у селах жити не хоче, багато виїжджають. Зараз є трохи більше 300 дворів. Але у кожному дворі в середньому живе по дві людини, не більше. Улітку сюди приїжджає більше людей, діти, онуки місцевих мешканців. А взимку – в основному старенькі бабусі і дідусі», – каже наша співрозмовниця.

Фото: Андрій Желудков
Фото: Андрій Желудков

МІЖ ТУРИЗМОМ І РОЗБИТИМИ ДОРОГАМИ

Місцеві мешканці тут виживають за рахунок сільського господарства. В усіх, хто працював у колгоспах, є великі паї. Їх вони здають в оренду, а самі працюють у своєму домашньому господарстві, з цього і живуть.

Крім того, на території села функціонує щебеневий кар’єр. Тут видобувають найдешевший в Україні і дуже якісний щебінь, розповідають місцеві. Підривають величезні скелі і великими машинами возять щебінь. Через це тут дуже швидко руйнуються дороги.

«Коли ми сюди приїхали ще у 2006 році, щоб розвивати туристичний напрямок, ми багато вклали. Спонсорували ремонт доріг, їх засипали щебенем замість польових, а асфальтована дорога була рівною. Але з часом через цей щебеневий кар’єр дорога розбивається. Хоча її часто ремонтують, але вона все одно руйнується», – скаржиться власниця агросадиб.

Від цього страждає місцевий туризм. Хоча на відсутність клієнтів тут не скаржаться. Кажуть, улітку місця в агросадибах заброньовані мало не на місяць наперед.

«Найчастіше до нас їдуть туристи із Вінницької області, на другому місці – хмельничани і лише на третьому місці – туристи з Чернівців та області. Просто чомусь наші люди звертаються в останній момент, коли уже всі місця зайняті. Але зараз так не буває, люди бронюють відпочинок заздалегідь. Починають про літній відпочинок думати ще взимку або на початку весни», – каже Антоніна Толпигіна.

Під час перебування у Вороновиці помітив кілька недавно збудованих будиночків. За словами місцевих, сюди все частіше приїздять малі підприємці у сфері туризму та розвивають цей напрямок.

«Останніми роками все більше малих підприємців будують у Вороновиці дачні будинки, котеджі, міні-бази відпочинку. Вони приїжджають із Чернівців, Кам’янця-Подільського тощо. А от місцеві жителі чомусь не розглядають можливість приймати у себе туристів. І це незрозуміло», – дивується власниця екосадиб.

ЕКОЛОГІЯ ПОТРЕБУЄ ЗАХИСТУ

Тим не менш, проблеми з розвитком туризму у Вороновиці є. Адже без підтримки влади, без розуміння важливості розбудови цього регіону, важко розвивати цю галузь.

«Наведу такий приклад. Позаминулого року ми організували для місцевих мешканців концерт відомих українських артистів. Сюди приїхав Степан Галябарда з музикантами. Він зголосився безкоштовно виступити тут. За це ми організували йому гарний відпочинок на березі Дністра. Залучили до концерту також і творчі колективи з сусідніх сіл. Але мені прикро було, коли на такий концерт приїздили гості і з Чернівців, і з району, і з сусідніх сіл, а з Вороновиці людей майже не було. Я колись казала місцевому сільському голові, що з цього села можна зробити своєрідну нашу «Юрмалу». Є гарний будинок культури, а на березі річки можна розкинути сцену. Але потрібно докласти трохи зусиль. А цього не роблять», – скаржиться Толпигіна.

Крім того, не варто забувати і про збереження місцевої екології, яка дуже залежить від забрудненості Дністра і його берега.

«Завдяки такому специфічному природному розташуванню, тут дуже гарна екологія. Багато туристів, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом або з органами дихання, їздять сюди оздоровлюватися і одужують. Але потрібно зберегти цю річку такою, як вона є. І тут без втручання держави не обійтися. Потрібно, щоб працювала система законів і штрафів за забруднення берега річки, самої водойми. Бо є прибережна смуга, її потрібно берегти. Адже господарська діяльність призводить до того, що засмічуються береги, замулюється річка. І якщо вона сильно замулиться, стане «стоячою», то буде справжня біда. Це і вся цінна риба пропаде, і всі туристичні бази, які працюють вздовж берега Дністра змушені будуть закритись», – каже Антоніна Толпигіна.

Цей край багатий не тільки принадами річкового відпочинку, а й історичними пам’ятками. На території, прилеглій до села, збереглися залишки Траянового валу. Це величезні земляні насипи, які зводилися римлянами у І-ІІ століттях нашої ери за часів правління імператора Траяна. Крім того, на території Вороновиці є залишки невеликого мегаліта – доісторичної кам’яної глиби невідомого походження. Він стримить посеред поля і має близько 3 метрів у висоту, а ще 4 метри його - під землею. Проте ці історичні об’єкти поки не розвинені і не користуються популярністю серед туристів.

Окрім приємного клімату та екології, туристів у такому відпочинку приваблює тиша. Багато людей приїздить у Вороновицю, щоби просто втекти від міської метушні та порибалити. Адже тут часто проводять як українські, так і міжнародні змагання з риболовлі.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-