Природний парк

Природний парк "Міжрічинський": полювання чи "узаконене" браконьєрство?

Укрінформ
Законодавча заборона на полювання в заповідниках, національних і регіональних парках в Україні діє з 2010 року

Та попри це, в регіональному ландшафтному парку "Міжрічинський" на Чернігівщині й досі функціонують 8 мисливських господарств, де зі спеціальних веж цілком можливо вести полювання на дичину. А відповідно до ст. 19 закону "Про мисливське господарство та полювання", полювання на заповідних територіях є нічим іншим, як браконьєрством. Таку заяву в чернігівському експертному клубі "Чиста політика" зробив відомий український еколог і природозахисник, голова громадської організації "Київський еколого-культурний центр" Володимир Борейко. Спираючись на проведений його організацією аналіз виданих цим господарствам лімітів на відстріл, він висловив припущення, що масштаби знищення фауни на заповідній території "Міжрічинського" можуть бути вражаючими.

НАЙ-НАЙ-НАЙ...

Перш ніж розповісти про проблему названої заповідної території, розкажемо, що являє собою РЛП "Міжрічниський". Зрозуміти це на прес-конференції допоміг еколог Київського ЕКЦ Олександр Яровий.

1
Олександр Яровий (ліворуч)

Він акцентував, що "Міжрічинський" – це найбільший в Україні суцільний природний охоронний об’єкт, який захищає природу в тому вигляді, в якому вона має бути. Площа парку нині становить близько 80 тис. га (спочатку ж була 102 тис. га), а розкинувся він на мальовничій території межиріччя Дніпра та Десни в Козелецькому та Чернігівському районах Чернігівщини. Живуть у ньому такі червонокнижні види тварин і птахів, яким для існування потрібен суцільний ліс. Серед них є горностай, рись, тетерук, підорлик великий та малий, лелека чорний, сич волохатий та ін.

Особливою цінністю парку є водно-болотні угіддя (ВБУ) – осередок найбільшого біорізноманіття. Їх збереження у цивілізованому світі вважають одним із найважливіших елементів захисту довкілля. ВБУ "Міжрічинського" між Остром і Смолином, зауважив Яровий, є найбільшими в Україні. Відтак, на їх території існують такі види представників фауни, яких в інших регіонах нашої держави уже нема: журавель сірий, лелека чорний, сова болотяна, рідкісний орлан білохвостий, який тут навіть гніздиться.

Народжуються в парку також лосі. Яровий зазначає, що "Міжрічинський" – це єдиний на Лівобережній Україні заповідний об’єкт зі здоровою і здатною до відновлення популяцією лося.

Первозданна природа парку цінна ще й тим, що "в її обіймах" можуть існувати ті види тварин, які майже зникли з території України. Приміром, ведмідь, зубр, дикий кінь.

"Вони не можуть існувати в окремому маленькому парку, бо їм потрібні дуже великі простори. Єдиний такий простір – Міжрічинський регіональний парк", – зауважив еколог.

Ще одним багатством цього унікального природного куточка є мешканці водойм. Наявність у Десні таких червонокнижних видів риб, як стерлядь, ялець, марена та інших еколог пояснив незарегульованістю русла цієї великої ріки. Її гідрологічний режим зберігся у первісному вигляді і дозволяє розмножуватися рибам, яким потрібна виключно проточна вода. Якщо ще й тут ці види риб зникнуть, наголошує Яровий, їх в Україні не буде більше ніде.

"Міжрічинський" – це та частина нас самих, яка робить нас унікальними, це частина України і світу, за яку ми несемо відповідальність перед тими, хто прийде після нас", – резюмував фахівець.

1
Володимир Борейко (праворуч)

ТАЄМНИЦЯ ДРІМУЧИХ ЛІСІВ

Володимир Борейко зупинився на болючій для природоохоронців темі – знищення й без того вже небагатої фауни України. Він розповів, що на території Міжрічинського парку, поблизу заповідних боліт, діючі там мисливські господарства (далі – МГ) мають близько 40 мисливських веж і три загони для диких тварин. Представникам громадських організацій побачити їх фактично неможливо, тому що на території МГ, які обгородили парканами сотні гектарів, впускають лише тих, кому там раді. Відтак, екоактивісти можуть посилатися лише на самих мисливців, з якими спілкувалися й від яких дізналися про вежі та полювання з них.

Хто скільки наполював у парку, вони порахували приблизно, орієнтуючись на офіційну інформацію Міністерства аграрної політики України – відомство щорічно затверджує ліміти на добування тварин для кожного МГ і розміщує їх на своєму сайті.

"Якщо подивитися перелік мисливських господарств Чернігівської області, то можна знайти і ті, що діють у парку "Міжрічинський". Також там видно, хто скільки наполював за один сезон. Якщо так щорічно, то за 9 років існування заборони на полювання у заповідниках мисливці в парку могли вбити десь 90 лосів, 120 косуль, близько 600 кабанів. Але я, як інспектор із великим стажем скажу, що загалом у наших мисливських господарствах, де немає жодного контролю з боку держави, на одну ліцензію вбивають 2-3-4 тварини. І саме тому ми домоглися занесення лося до Червоної книги. Бо за ліцензіями вбивають нібито мало, а за фактом – дуже багато", – розповів Борейко.

Парк "Міжрічинський" він називає "великим пологовим будинком" для лося і вважає, що самим лише занесенням до Червоної книги тварину не врятувати.

"Потрібно, щоб працював механізм. Бо як можна охороняти лося, коли в заповіднику стоять вежі для полювання, яке у нас ніяк не регламентується і не контролюється", – зауважив Борейко.

За його словами, разом із Державною екологічною інспекцією України та держекоінспекціями в областях, Київський еколого-культурний центр працює по всій державі, домагаючись знесення мисливських веж на заповідних територіях. У результаті торік їх було демонтовано 350 штук – на Волині, Житомирщині, Київщині, Харківщині, в інших областях. Але такого опору, який чиниться на Чернігівщині, наголосив Борейко, природозахисники не зустрічали ніде.

"Нам розповідають, що це просто оглядові вежі або вежі для туристів. Але як виглядають туристичні – ми знаємо, їх небагато. Вони маленькі, відкриті, без даху, вони відрізняються від мисливських. А коли у так званій оглядовій вежі бачиш товстий шар звукоізоляції, мимоволі починаєш думати, що з неї стріляють", – сказав еколог. Хоча довести це, додав він, дуже важко.

ПЕРШІ КРОКИ

У Державній екологічній інспекції Чернігівської області зазначили, що процес демонтажу мисливських веж у "Міжрічинському" розпочався і відправили почитати на їхньому сайті довідку від 9 квітня 2019 року.

У ній розповідається, що 5-6 квітня обласна екоінспекція провела рейдові перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у мисливських угіддях семи господарств парку "Міжрічинський" і виявила мисливські вежі та вольєри. Відтак, користувачам угідь були надані обов’язкові до виконання приписи щодо їх знесення. Станом на 8 квітня у двох МГ 4 вежі розібрали і доказові фото надіслали екоінспекторам.

Наприкінці довідки інспекція подякувала екологічним активістам за допомогу в охороні природно-заповідного фонду Чернігівщини й пообіцяла тримати на контролі порушене питання аж до його остаточного вирішення.

Слід сказати, що перевірку на наявність мисливських веж у заповіднику екоінспекція провела на другий день після того, як сесія Чернігівської обласної ради ухвалила доленосне, будемо сподіватися, для парку рішення: перетворила його на комунальне підприємство і таким чином зробила перший крок до збереження цієї заповідної території. Хай і через 17 років після створення, та краще пізно, ніж ніколи.

Фактичний засновник і екс-директор парку, який багато років опікувався ним, а нині голова ГО "ЕКО Міжрічинська Пуща" Андрій Сагайдак прокоментував рішення обласної ради так:

"Досі це була державна установа без фінансування, яка трималася на спонсорських коштах і ентузіазмі кількох працівників. А тепер буде адміністрація, невеликий штат і офіційна відповідальність за територію", – сказав він.

Водночас Сагайдак зазначив, що для належного обслуговування цього величезного заповідника потрібно більше людей, спецтехніка і транспорт. А поки що це – позитивне рішення на перспективу.

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Як взагалі могло статися, що лісові угіддя унікального Міжрічинського парку було передано в користування мисливським господарствам? Начальник Державної екоінспекції Чернігівщини Леонід Бурковський пояснив це так:

"Дуже багато неузгоджень. Парк "Міжрічинський" був створений у 2002 році указом президента України і під цей указ мали були бути приведені у відповідність усі норми, положення, статути, документи всіх об’єктів, які є у парковій зоні (а там є не тільки мисливські господарства, а й полігони Міноборони). Це дуже великий шмат роботи. І пояснювати сьогодні, чому в парку літають ракети, вибухають міни чи стріляють БМП – теж питання не з простих. Але ми зараз говоримо про мисливські господарства. А для них вердикт один: веж там не повинно бути! Немає закону, який ділить їх на мисливські та спостережні. Міжрічинський парк має господарчі зони, тож, якщо вежі комусь потрібні для спостереження, їх можна винести туди", – сказав співрозмовник.

Загалом на цю тему Бурковський говорити не хотів: "Ми в судах, тому коментарі сьогодні зайві", – сказав. Тому багато дізнатися не вдалося. Однак, навіть перелік дат, коли приймалися рішення по "Міжрічинському", говорить багато про що. Парк утворили в 2002-му, а заповідні ліси мисливцям передали в 2009-му, причому – аж на 25 років. Заборону на полювання в заповідниках ввели в 2010-му, а нині, в 2019-му, в парку й досі стоять вежі. У МГ стверджують, що вони лише для спостереження за дичиною. Та насправді проконтролювати, хто, де, кого і як відстрілює там, ніхто не може – територія ж бо в приватних руках.

Доки готувався цей матеріал, стало відомо, що потроху прибирати мисливські вежі із заповідної території таки почали. Завдяки консолідованим зусиллям екологічних активістів і державних екоінспекторів у трьох із восьми мисливських господарствах "Міжрічинського" вежі демонтували.

"Сподіваємося, мисливці зрозуміли, що вежі треба переносити в господарчі зони, і з часом усі це зроблять. Ми ведемо перемовини, шукаємо компроміси, щоб було добре і їм, і природі", – поінформував уже телефоном Володимир Борейко.

Наталія Потапчук, Чернігів
Фото автора і з відкритих джерел

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-