Грязі державного значення. Яким побачимо курорт Слов'янська?

Грязі державного значення. Яким побачимо курорт Слов'янська?

Укрінформ
1907 року на міжнародній виставці в бельгійському місті Спа лікувальні грязі курорту Слов'янська отримали найвищу нагороду – гран-прі

Завжди слідкував за розвитком рідної Донеччини, але один момент таки проґавив. І тільки недавно довідався, що в далекому вже довоєнному 2011 році Верховна Рада ухвалила закон про оголошення природних територій міста Слов’янська курортом державного значення. Причому такі «мастодонти» курортної сфери, як Трускавець або Моршин, такого статусу й досі не мають. Звичайно, дехто може згадати, що 2011 – це епоха практично безроздільного панування в Україні «донецьких», але навіть якщо вважати прийняття закону їхньою примхою, – у чомусь вони таки були праві.

НА ЗГАДКУ ПРО ПРЕДКІВ

Досить сказати, що Слов’янський курорт – один із найстаріших в Україні. Більш як 190 років офіційної історії лікування захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судинної та нервової систем щось та й мають означати. Уперше лікувальні слов’янські мінеральні води у медичних цілях застосував штабний лікар Олексій Яковлєв. Саме цей рік і вважається датою заснування Слов'янського курорту. Тоді Яковлєв привів на солоні озера солдат, які лікувалися у Чугуївському шпиталі. Ефективність лікування виявилась дуже високою.

Але ж і Яковлєв не був першовідкривачем. Місцеві мешканці оздоровлювались тут у «промислових» масштабах ще до Петра І, який, за тутешньою легендою, викупався в одному з Торських озер у 1710 році. Козаки на цих озерах випарювали сіль протягом, як мінімум, XVII століття, а скоріш за все – й до того мали уявлення про чудодійні властивості місцевої води і підводного мулу, насиченого не лише сіллю, а й купою інших мікроелементів, а також унікальною мікрофлорою.

Озеро Рiпне
Озеро Рiпне

Перша грязелікарня на 20 ліжок для осіб купецького стану була створена в 1897 році. Залишився «протокол» лікування: грязь наливалась у чани, куди занурювали грошовитих пацієнтів на 30-50 хвилин. Оскільки грязь була підігрітою, хворий рясно пітнів (приміщення так і звалось: «потельня»); після процедури розімлілого купчину відпоювали чаєм. Мабуть, такий метод давав непогані результати, оскільки слава про курорт швидко рознеслася імперією. А вже за десять років лікувальні сульфідно-мулові грязі на міжнародній виставці були визнані одними з найкращих у Європі й отримали гран-прі. І сталось це не де-небудь, а в самому місті Спа (Королівство Бельгія), що було законодавцем моди у галузі водолікування.

Санаторії Слов’янського курорту завжди отримували тільки схвальні відгуки від відпочивальників, а результати лікування вражають і досі. Один із санаторіїв цього курорту – «Слов’янський» – це взагалі спеціалізована оздоровниця для реабілітації хворих із травмами та захворюваннями хребта і спинного мозку, опорно-рухового апарату. Він обладнаний для людей з обмеженими можливостями руху, не тільки для візочників, а й для практично нерухомих.

За високоефективну і якісну організацію санаторно-курортного лікування Слов'янська оздоровниця удостоєна численних нагород і відзнак як на національному, так і на європейському рівні. Так, в 2011 році Слов’янський курорт був нагороджений срібною медаллю на Європейській виставці творчості та інновацій, що відбулась у Румунії. Зверніть увагу: в тому самому році, коли був прийнятий згаданий закон про Слов’янськ.

На даний час у Слов’янській оздоровниці функціонує 6 відділень: спинальне; ортопедо-травматологічне; відділення медико-психологічної реабілітації учасників АТО (тут дозволю собі конкретизувати): порушення адаптації, розлади, пов’язані зі споживанням їжі, неорганічні розлади сну, соматоформні розлади, неврастенія; відділення м’язово-скелетної реабілітації; відділення кардіо-пульмонарної реабілітації; відділення реабілітації при порушенні перебігу вагітності (ускладнена вагітність).

«ДО» І «ПІСЛЯ»

Важко сказати, на що могли перетворити Слов’янський курорт «донецькі». Зовсім не виключаю, що найбагатші люди країни могли би зробити з нього другий Спа. Змогли ж вони зробити із геть загнобленого «совєтами» монастиря цілу Святогірську лавру, яка за розкішшю сьогодні може позмагатися із Києво-Печерською і Почаївською. Правда, могли б витворити і щось прямо протилежне. Тепер ми цього не дізнаємось. Слов’янськ став епіцентром російської агресії в Донбасі, й можна лише хреститися, дякуючи Всевишньому, що не допустив, аби Гіркін дощенту зруйнував тутешні санаторії.

Хоча бойовики таки плідно… «попрацювали». Деякі об’єкти вже не підлягають відновленню, інші потребують капітального ремонту. Але багато що вдалося й відреставрувати. Зокрема, відремонтували ортопедичний корпус та перехід між корпусами, які постраждали під час війни. На ці цілі вдалось отримати грант від однієї з міжнародних інституцій – на 3 мільйони гривень.

Минулого тижня до Слов’янська приїхала делегація з Києва на чолі з директором Центру розвитку туризму України Володимиром Царуком. На його запрошення в роботі делегації взяв участь і кореспондент Укрінформу (який, щоправда, прибув із геть протилежного напрямку). Нам вдалося поспілкуватись, окрім керівництва «Слов’янського курорту», ще й із мером міста-курорту Вадимом Ляхом. Як з’ясувалось, між містом та однойменним курортом точиться боротьба не на жарт, а на… кількадесят гектарів курортної землі. Але спочатку – про головні проблеми. Економічні. Про них гостям розповіла заступник гендиректора «Славкурорту» Оксана Демченко.

За її словами, вартість путівок, оформлених через Фонд соціального страхування, обходиться в 590 грн за день на особу (точніше, стільки грошей за пацієнта надходить на рахунок лікувальної установи). У той же час рентабельність курорту можлива за умови плати за одну путівку не менше 900 гривень. Але й це ще не все. Оскільки держава оплачує послуги по лінії Соцстраху через 2-3 місяці після лікування, то «Славкурорту» доводиться, по суті, кредитувати лікування соціально незахищених людей, зокрема таких, як спинальники.

Якщо раніше цей дисбаланс вдавалося гасити за рахунок іншого санаторію, «Ювілейний» – у ньому лікувалися ті, хто сам оплачував путівки, то сьогодні там стоять військові, і корпус потребує тепер капітального ремонту. По-іншому не могло й бути. Вимоги військових статутів, та й взагалі реалії воєнного буття погано корелюються з нормами санаторно-курортного обслуговування. А отже такий фінансовий дисбаланс спричиняє щороку борг близько 5 мільйонів гривень через пеню на оплату комунальних послуг та оренду землі. До речі, йому зараховують до оплати й ту землю, де вже 5 років стоять військові, і адміністрація курорту навіть не має туди доступу.

Є, так би мовити, і світло у кінці тунелю. Світовий банк готовий виділити грант на розвиток курорту (капітальну реконструкцію, зокрема санаторію «Ювілейний») в сумі аж 500 млн грн. От тільки «світло» може згаснути, якщо мерія відбере в курорту землю – через суд чи в якийсь інший спосіб. Тоді вже ні про який грант не йтиметься.

За 3 млн грн (грантові кошти) Славкурорт відремонтував ортопедичний корпус і перехід між корпусами, які постраждали під час війни. У той же час мерія міста за 27 млн грн облагородила пляж на озері Вейсове, яке входить до курортної зони. Та за ці кошти «забули» збудувати навіть туалети.

Ортопедичний корпус
Ортопедичний корпус

ВІД ІМЕНІ ГРОМАДИ

У автора цих рядків була нагода поспілкуватися з міським головою Слов’янська Вадимом Ляхом. Як на мене – людина дуже енергійна, з миттєвою реакцією. От тільки на питання він відповідав хоч і швидко, та не завжди в тему. Можливо, тому, що на п’ятачку біля входу до курорту зібралось, окрім киян, ще й з десяток місцевих журналістів (плюс – чекали телевізійників із сусіднього Краматорська), а також – кілька жіночок у візках. У процесі діалогу принаймні дві з цих дам повідомили, що вони сюди приїжджають уже протягом тридцяти з гаком років із міста Суми. Вони ж поскаржились, що обслуговування до війни було тут набагато краще. Але ж уже п’ять років минуло від початку бойових дій, а наш курорт усе не втрачає своєї привабливості…

Вадим Лях
Вадим Лях

– Землі «Славкурорту» передані йому в користування міською радою в 1999 і у 2001 роках, – почав розмову Вадим Михайлович. – Усього приблизно 200 гектарів, територія величезна. Є два договори, дія яких закінчується у 2021 році. Перша судова інстанція ухвалила рішення на нашу користь. Я думаю, протилежна сторона вже подала апеляцію…

Чесно кажучи, твердження мера про «величезну територію» у 200 га мене дещо збентежило. Це всього лише 2 квадратних кілометри. Хворим, окрім процедур, потрібен простір просто гуляти в тіні дерев, дихати свіжим повітрям, цілющими ароматами хвої, дубового листя… Зрештою, дерева забезпечують усталений гідрологічний режим озер. А якщо пустити на ці землі потенційних власників ресторанів і казино?

– Ми хотіли б, аби частина землі, яка не використовується Укрпрофоздоровницею, була передана міськраді, щоб тут можна було вести діяльність і міській раді. Щоб малий і середній бізнес, за узгодженням із оздоровницею і з міською громадою, міг тут працювати...

Тут у розмову втрутився Володимир Царук. Він запитав, чи в курсі мер, що на землях курорту не дозволена вільна забудова. Той відповів: у 2021-му все одно вищезгаданий договір припинить свою дію, і тоді…

– Тоді, згідно з законом, Слов’янськ втрачає статус курорту державного значення.

– Ну, я не юрист, не можу вести професійну дискусію з цього питання.

Тут я не витримав і поцікавився – чим мотивується такий поспіх мерії? До 2021-го залишається два роки. Це зовсім не так багато, то чи не раціональніше не з’ясовувати стосунки в судах, а якраз і зайнятися проектуванням майбутнього спірних територій?

Те, що я почув, важко назвати переконливим. Вадим Лях сказав, що Укрпрофоздоровниця вже продала цілий літній (!) кінотеатр, от і доводиться поспішати, аби… Що таке наші літні кінотеатри, думаю, пояснювати нема потреби. А якщо для того, аби можна було продовжувати лікувати людей (а може, щоб сплатити пеню за послуги комунальних підприємств, підпорядкованих мерії), санаторій щось там таке й продав, то це важко вважати чимось неприйнятним.

Утім, у мене ще менше даних, аби виносити остаточні судження щодо процесів, які тут відбуваються. Можу хіба що розповісти, що побачив на власні очі.

НА ВЛАСНІ ОЧІ

Для початку нагадаю, що Донеччина – край степовий, із не надто вологим кліматом. А від Слов’янська починаються придінцеві ліси, де можна надійно сховатися від пекельної літньої спеки. І чим більшою залишиться площа лісових масивів, тим краще. Якось можна обійтись без купецьких маєтків повітової «еліти».

На початку червня сонце ще не встигло випалити землю, і на території курорту, якщо не рахувати квітників, панував зелений колір трави і крон дерев. Укрпрофоздоровниця, хоч і набула статусу приватного підприємства, суто психологічно ще не «перебудувалась» на «акулу капіталізму», а тому готова приймати на лікування навіть ті верстви населення, які впритул наближаються до межі бідності. Мабуть, тому тут майже не видно ознак сучасного ландшафтного дизайну. Натомість зберігаються прикмети старої, ще радянської санаторної розкоші.

Мене, зокрема, розчулили дві скульптури, що наче повернулись із мого дитинства. Одна являє собою щось на кшталт гроту із лавкою в глибині, а над гротом розправляє крила грізний орел (на щастя, не двоголовий). Пройшовши трохи далі, побачив недіючий фонтан з Іваном-царевичем… точніше, Іваном-дурнем, одягненим принцом, який намагається втримати в руках золоту жар-птицю. І все це – свіжопофарбоване.

Перед корпусом, де розмістилася їдальня, відчув легкий переляк. Побачив – у профіль – погруддя якогось діяча з характерною борідкою. «Невже дідусь Калінін? – майнуло в голові. – А може, сам товариш Троцький». Та коли пройшов ще кілька кроків, заспокоївся: закон про декомунізацію ніхто не порушував. Це був “великий український поет” Антон Павлович Чехов. До речі, він і сам лікувався у Слов’янську в 1887 році.

Потім, разом із мером, проїхались до озера Вейсового. Воно, так би мовити, перебуває у загальноміському користуванні, на одному з його берегів цьогоріч відкрили цілий комплекс для любителів «дикого» оздоровлення. Територія вистелена бруківкою; поставлено кілька павільйонів невідомого (поки що) призначення, завезено четвірку біотуалетів, з яких іще не зняті заводські пломби. «Мерія за 27 мільйонів облагородила пляжну зону, і за ці кошти «забули» збудувати навіть туалети, – почув я за спиною чийсь голос. – А Славкурорт за 3 мільйони відремонтував ортопедичний корпус і перехід між корпусами, які постраждали під час війни».

Ну, владу в нас люблять хіба що пару місяців після того, як самі ж її обрали. Не довше.

ВСІ ПРАПОРИ – У ГОСТІ

Під кінець подорожі поцікавився враженнями у Володимира Царука, як у визнаного фахівця.

– Ситуація з курортами в нас сьогодні непевна. Тому що, з одного боку, є дуже багато приватних санаторіїв, а з іншого – є тема Укрпрофоздоровниці, яка має чимало проблем розвитку. Сьогодні це єдина зона, де залучена система соціального страхування. Тобто вони обслуговують тих пацієнтів, лікування яких дотує держава. Але дотує дуже низькими цінами, і тому всіх цих пацієнтів приймають за цінами, які є нижчими навіть від собівартості послуг. Тому курорт не має можливості вкладати кошти в свій розвиток.

Ще проблема. Курорт державного значення «Слов’янськ» має величезну територію, і за цю територію Укрпрофоздоровниця платить великі кошти. Виходить так, що прийняли Закон про курорти, який дозволяє місцевій владі збільшувати орендну плату. З іншого боку, якщо ці землі продати, то, по-перше, порушується Закон про курорти. А по-друге, продати або здати в оренду можна лише за умови, якщо ці землі використовувались за цільовим призначенням – лікування та оздоровлення.

Третя колізія. «Слов’янськкурорт» виконує реабілітаційну функцію для тих людей, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом. Переважно це воїни АТО-ООС. Окрім Слов’янська, подібний центр є лише неподалік Одеси. І через ті ж самі борги за оплату комунальних послуг, за оренду землі курорт може бути проданий просто як неплатоспроможний. Він програє суди, тому це питання далеко не місцевого, а загальноукраїнського значення.

Або держава зрозуміє, що має зберегти державний контроль за цією системою оздоровлення та реабілітації – і тоді треба надати курорту якісь пільги (чи підтримати його в якийсь інший спосіб), або вона має сказати, що не в змозі фінансувати подібні проекти. Тоді треба виставляти ці об’єкти на продаж, залучивши Фонд держмайна.

Якщо місцева влада зацікавлена в розвитку курорту, то вона повинна домовлятися за столом переговорів зі «Слов’янськкурортом» стосовно спільного бачення того, як має ця територія розвиватися. Без допомоги місцевої влади курорт не виживе. Гадаю, має бути обопільна зацікавленість. Не повинна міська влада думати лише про комерційну частину. Потрібно, і щоб був соціальний захист, і щоб надходили кошти інвесторів. Тому треба розробити з курортом маркетингову програму і програму розвитку. Й головне – дотримуватися цієї програми. Аби ми не бачили такого, що частина озера забудована, але не дотримано багато речей…

Наприклад, перша зона не повинна забудовуватись тими будівлями, що не відносяться до сфери рекреації. Скажімо, торгові ряди тощо. До всього потрібно підходити виважено. До речі, тут закон про курорти дає дуже великий плюс. Через статус курорту державного значення можна привабити велику кількість відпочивальників не тільки з України, а й з-за кордону. Коли тут настане мир і буде розбудовано інфраструктуру, сюди однозначно приїдуть люди з Європи. Ті ж поляки, прибалти – тому що в них такого нема.

До речі, одну польську сім’ю ми, дійсно, побачили на озері Вейсовому. Вони творчо вирішили проблему дефіциту комфортабельного житла. Поселились за двадцять кілометрів від цілющих озер Святогірська – і щодня їздять звідти на процедури.

Шкода, що більшість контингенту, якому прописані грязі й солі, цим досвідом скористатися, певна річ, не зможе.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк – Слов’янськ
Фото автора та Юлія Зозулі

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-