Життя на маяку
Після анексії Криму на території України залишилося 49 маяків. До неї було майже в два рази більше – 86. Нижньобердянський маяк – один з найстаріших в Україні, його побудували ще у 1838 році. Більш ніж півстоліття за роботою маяка стежить Яків Федірко. У квітні він відзначив свій 75-річний ювілей.
Кореспонденти Укрінформу побували в гостях у Якова Юхимовича і разом з ним піднялися до "серця" маяка.
ВЕЖА З ЧЕРВОНИМ ПОЯСОМ
Будівництво маяка почалося 22 квітня 1837 року за указом графа Воронцова. 23-метрову восьмикутну білу вежу з червоним поясом побудували і запустили в роботу вже у 1838-му.
“Коли побудували бердянський порт, а він на 10 років старший за наш маяк, кораблі, які йшли з пшеницею, сідали на мілину, тому що коса на 25 км в море виступає. Тоді й вирішили побудувати маяк. Ми захищаємо край. За нашим маяком йдуть судна на Бердянськ, Маріуполь", - каже доглядач маяка Яків Федірко і додає, - "Раніше було стільки кораблів, а зараз мало... Дуже мало".
Сім'я Федірко переїхала до Бердянська з Маріуполя після війни, у 1945 році. Батько Якова, Юхим, служив на кораблях гідрографічної служби, командир запропонував йому стати старшим техніком. Мовляв, є маяки на Азовському морі, поїдь, подивися і вибери на свій розсуд.
“Як розповідав батько, він поїхав спочатку на Білосарайський маяк. Там йому не сподобалося. Потім приїхав до Бердянська – сподобався і маяк, і атмосфера. У жовтні 1945 року кораблем доставили сюди. Мені тоді був 1 рік і 3 місяці", - згадує Яків Юхимович.
Сьогодні йому - 75. День народження святкує двічі - 6 і 16 квітня. Офіційна дата - 6-е, але ще у Маріуполі в їхньому будинку сталася пожежа, згоріли всі документи. Коли їх відновлювали, то працівниця паспортного столу випадково "підправила" дату народження, додавши одиницю – так і з'явилося в біографії Якова Федірка 16 квітня.
МАЯЧНИК, ЯКИЙ МРІЯВ СТАТИ КАПІТАНОМ
Крім батька Якова, на маяку працювали і обидва його брати - Віктор і Федір.
Яків Федірко замінив батька у 1971 році. До цього був у Криму, на Киз-Аульському маяку. Коли я запитала, який з маяків він любить більше, Яків Юхимович відповів не задумуючись: «Киз-Аульський. Є в ньому щось таке...», - сказав він пошепки і в очах його з'явився смуток.
Але як виявилося, річ не стільки в самому маяку, скільки в історії сім'ї Федірко. Саме там у Якова Федірка та його дружини Люби народилася донька Олена. Сьогодні вона працює разом з батьком. Яків Юхимович, як і годиться доглядачеві, живе у будиночку при маяку.
“Так виходить, що ви весь час вдома? Або правильніше казати, що весь час на роботі? - запитую у нього.
“Весь час на роботі, - розсміявся він. - Зараз у відпустці. А взагалі, маяк - це давно вже більше ніж робота. Не уявляю іншого життя."
Хоча іншим життя могло бути, якби не нещасний випадок, який стався з Яковом у дитинстві.
"Я мріяв бути моряком", - почав він. - “Але ще у дитинстві, коли бавилися з сусідськими дітьми, невдало впав з табурета. В результаті порушив очне дно. Тоді думали, що взагалі осліпну, але зір вдалося зберегти. Правда, не пройшов медкомісію, коли вступав до мореходного училища".
Яків Федірко до училища вступив, але мрію змінив: замість капітана став доглядачем.
Коли Яків "приймав" маяк, то в штаті було 8 осіб, його батько був старшим техніком. Поняття "доглядач маяка" з'явилося, коли Україна здобула незалежність.
“Раніше, до того, як перейшли на автоматизовану систему, треба було за півгодини до включення маяка підняти штори. Вранці, під час сходу сонця, перед тим, як вимкнути маяк, потрібно було піднятися вгору і опустити штори. Оптика "боялася" сонячного світла і виходила з ладу. Піднімалися вгору і для того, щоб штормове скло протерти. Зараз теж його протираємо, але штори вже не опускаємо – сучасна оптика стоїть", - розповідає Федірко.
СЕРЦЕ МАЯКА
"Серце маяка" - лампа – знаходиться в ліхтарній споруді, це 23 метри від землі. До нього ведуть чавунні гвинтові сходи з 99 ступенів.
“Бувало по 5-6 разів за день сходами ходили. Коли ремонт ліхтарної споруди робили, пам'ятаю, стоїш біля входу, збираєш інвентар, сто раз думаєш, чи все взяв, піднімаєшся на останню сходинку і згадуєш, що щось забув внизу. Ось так і бігали. Зараз піднімаюся рідко", - каже доглядач.
Незважаючи на доволі поважний вік, він погодився піднятися з нами, щоб особисто показати те саме "серце маяка".
Піднімаючись наверх, ми помітили, що біля входу до ліхтарної споруди не чавунні, а металеві сходи. Виявилося, що під час війни німці намагалися зруйнувати маяк. Вони заклали дві вибухівки: одну – біля технічної будівлі, другу – у ліхтарній споруді. В результаті вибуху вежа лопнула до червоного пояса, але встояла, а от сам "купол" довелося відновлювати. У 1957 році його відреставрували. При цьому маяк весь час продовжував працювати.
Сьогодні світло маяка видно на відстані до шістнадцяти морських миль. Моряки бачать в морі сигнали: 3,5 секунди – яскраве світло, потім – 4 секунди темрява. Це характеристики Нижньобердянського маяка.
Крім того, усі маяки пофарбовані в різні кольори: в лоціях (посібниках для плавання, - ред.) всього світу написано, що біла вежа з червоною смугою – це Нижньобердянський маяк, Верхньобердянський – з трьома смугами, Киз-Аульський маяк – чорна і біла смуга.
Верхній маяк стоїть на височині в місті, він вказує шлях в порт кораблям, які зайшли до Бердянської затоки. А ось шлях до самої затоки вказує Нижній маяк.
З 2005 року бердянський маяк перевели на автоматизовану систему. Він сам вмикається і вимикається в потрібний час.
БЕЗПЕКА МОРЯКІВ - ЗАВДАННЯ №1
До анексії Криму гідрографічне управління знаходилося в Керчі, а тепер – у Миколаєві.
“Був час, коли ми взагалі відносилися до Міністерства культури. Після розпаду Радянського Союзу нас не могли ні до кого "приписати". Думали довгих 4 роки, а потім з'явилася гідрографія України", - каже Федірко.
За словами в. о. начальника ДУ "Держгідрографія" Олександра Щипцова, без маячника сьогодні не обійтися. Саме він стежить за всім: починаючи від справності обладнання і закінчуючи порядком на території.
Сьогодні усі маяки, розташовані в Україні, знаходяться в належному стані. Забезпечити безпеку судноплавства – завдання №1.
Нове керівництво гідрографії взяло курс на дослідження внутрішніх водних шляхів, проведення наукових експедицій в морських регіонах і на внутрішніх водних шляхах України. Це потрібно для того, щоб, по-перше, забезпечити безпеку судноплавства, а по-друге, - створити автоматизований банк цифрових океанографічних даних Міністерства інфраструктури НАН України.
«На жаль, через події 2014 ми втратили значну частину науково-дослідного флоту і вітчизняної інформаційної бази океанографічних досліджень. Останні масштабні експедиції виходили в море понад 6 років тому. Тому зараз наше завдання - забезпечити у повному обсязі дослідницьку діяльність, відновити міжнародний обмін океанографічними даними під егідою ЮНЕСКО і впровадити сучасні цифрові інформаційні технології обробки результатів досліджень, їхнього зберігання та використання", - каже в. о. начальника ДУ "Держгідрографія" Олександр Щипцов.
P. S.
Одні вважають професію мачника романтичною, інші впевнені, що прожити все життя на маяку може тільки дуже сильна людина, закохана у море та кораблі.
В Україні налічується 5 великих маяків, бердянський – входить до цієї п'ятірки. А от "хранителів світла", які прожили на маяку більш ніж півстоліття, сьогодні в Україні лише двоє і Яків Федірко – один із них.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка
