"Німецький шпигун" з бандурою

Будинки місцевих жителів розкидані по пагорбах, біля будинків - сади і палісадники, блищить на сонці світла гладь двох ставків, щебечуть птахи. Не місце, а рай земний.

Так вважав і наш знаменитий земляк Гнат Хоткевич, який жив тут колись. Сучасники прозвали його універсальним талантом. З одного боку - технар, інженер, який розробив власний проект дизельного поїзда, а з іншого - письменник і поет, драматург і режисер, диригент і композитор, історик і педагог, бандурист-віртуоз і творець академічної школи гри на бандурі, яка отримала назву харківської. За вироком особливої трійки УНКВС він був репресований як німецький шпигун, розстріляний у 1938 році і похований разом із сотнями інших жертв режиму на українсько-польському кладовищі в харківському Лісопарку.

Про життя і смерть Хоткевича можна писати роман і знімати гостросюжетний фільм, але поки що нам про земляка розповідають експонати Харківського літературного музею, розміщені в кімнаті-музеї Гната Хоткевича в його колишньому будинку в селищі Високому. Свого часу цей будинок став здійсненою мрією Гната Хоткевича, який все життя поневірявся - сам і з сім'єю - по чужих "кутах". Тут він хотів прожити довге і щасливе життя, але доля розпорядилася інакше.

Гостинна господиня, завідувачка кімнати-музею Людмила Луценко за професією - вчителька української мови та літератури, а за покликом душі - прихильниця творчості Гната Хоткевича. За 20 років роботи в музеї вона зріднилася з кожним з понад сотні представлених тут експонатів, а це листи, фотографії, книги, концертні афіші, музичні інструменти, починаючи з бандури, ноти...
 

Експозиція музею займає площу в 50 квадратних метрів, всі експонати атрибутовано, розкладено по поличках, як і належить у музеї. А ось розкладені тут же вишиті рушники і різнокольорові писанки в плетених кошиках, як і пучки ароматного сушеного різнотрав'я на підвіконнях - це вже ініціатива Людмили Василівни та її єдиної помічниці, доглядача музею Ірини Каніщевої.

Правда, з деяких пір штат розширився: під дахом музею діють два гуртки для дітей - фольклорний гурт "Височани", яким керує місцевий музичний працівник Таїсія Роденко і гурток образотворчого мистецтва під керівництвом випускниці Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди Тетяни Панібог.

До слова, гуртки, як і відвідування музею, - безкоштовні, основні відвідувачі - організовані групи туристів, зокрема й школярі, з Харкова та інших міст Слобожанщини, а також заїжджий цікавий люд: покажчик "Кімната-музей Гната Хоткевича" встановлено прямо на повороті з популярної серед автомобілістів Сімферопольської траси.

- Давайте я вам все розповім по порядку - пропонує Людмила Василівна, - йдіть за мною. У нас всього два експозиційні зали, більше не поміщається в кімнаті-музеї, тому частина колекції зберігається у фонді Літературного музею в Харкові. Але ж колись увесь будинок належав родині Гната Хоткевича, який мріяв, щоб тут звучали дитячі голоси. Якоюсь мірою його мрія здійснилася.

І ТЕХНАР, І ГУМАНІТАРІЙ

- З чого ж почати? ... Ось, наприклад, свідоцтво про народження і хрещення Гната Хоткевича. Він народився в Харкові 31 грудня 1877 року, тобто, понад 140 років тому, в сім'ї Мартина і Ольги Хоткевичів - економа і кухарки в домі багатого купця Михайлова. У віці 5 років, коли купець вивіз родину і прислугу в приміське село Деркачі (зараз - райцентр Дергачі), Гнат уперше почув чисту українську мову і пісні.

"От я і вдома", - написав він пізніше про свої дитячі враження. Тут же Гнат познайомився і потоваришував зі сліпим бандуристом, відомим в окрузі як дядько Павло, і бувало, водив його як поводир по вулицях, коли той за гроші розважав місцевих мешканців народними піснями. Пізніше Гнат і сам вивчився грати на бандурі, на слух, причому так, що представниці жіноцтва, забувши про свої справи, ходили за ним слідом, милуючись чи то бандурою, чи то молодим чорновусим бандуристом... До речі, яскрава зовнішність і природний артистизм свого часу допомогли Гнатові зіграти роль бандуриста в кіно.

Якось почув про талановитого хлопця і запросив його до себе додому відомий харківський промисловець, меценат і покровитель мистецтв Олексій Алчевський, той самий, чия дружина, Христина Алчевська, заснувала в Харкові першу недільну школу грамоти для дорослих. Серед їхніх шістьох дітей були відомі літератори та музиканти, наприклад, дочка Христина, названа на честь матері, прославилася як поетеса і просвітниця, а син Іван - володар рідкісно красивого тенора, співав у Маріїнському театрі.

Знайомство з сім'єю Алчевських тривало довгі роки, про що свідчать листи з музейної експозиції, а нове коло знайомств визначило і головну мету життя Гната: служити рідній культурі.

- Але у нього ж була технічна освіта?

- Одне другому не заважає. Спочатку Гнат закінчив ремісниче училище, а потім Харківський технологічний інститут. Хотів було вступати до університету, створеного в Харкові з ініціативи дворянина Василя Каразіна, але просто не вистачило грошей.

Однак і в технічному вузі Гнат дав волю своїм талантам. Ось фотографії, де він зображений у костюмі героя постановки створеного ним студентського театру, а тут - під час концерту з бандурою в руках, причому вже з власною, купленою на зекономлені гроші. Втім, з легкої руки Гната в уже відомих Деркачах свого часу з'явився сільський театр, в Харкові - перший робітничий театр, а в період його життя в Галичині, про що розповімо пізніше, - Гуцульський театр.

Зверніть увагу на цей експонат: наказ про виключення Гната Хоткевича з інституту за участь у студентському страйку. А ось інший наказ, вже після відновлення, в 1900-му році, про видачу йому диплома інженера-технолога, який представив як дипломний проект першу в царській Росії схему дизельного поїзда ...

ДРУЖИНИ ЗАЛИШАТИ ДІТЕЙ НА ЙОГО ОПІКУ

За цим наказом був інший - про призначення Хоткевича інженером на Харківсько-Миколаївської залізниці, де він відпрацював п'ять років. Це було важливо для оренди чергової квартири: Гнат до того часу одружився з Катею Рубанович, також близьку до дому Алчевських, яка здобула популярність своєю грою на піаніно. Пішли діти - троє...

А тут - революція 1905 року, а Гнат - голова страйкому на залізниці. Не чекаючи арешту, він поїхав на захід, у Галичину, що входила тоді до складу Австро-Угорщини. Спочатку потрапив до Львова, а потім - в гуцульське село Криворівню.

На жаль, дружина - є її листи - воліла незабаром виїхати до рідні в Москву, залишивши дітей на піклування Гната і бабусі Олі.

Але що все про життєві тягарі, адже є і хороші моменти. Бандура для Хоткевича завжди залишалася на важливому місці. Віртуоза-бандуриста ще на початку століття запросив до Києва з концертами відомий український композитор Микола Лисенко, ім'ям якого в Харкові названий театр опери і балету.

Пам'ятаючи про уроки композитора про значення оркестрової музики, Гнат Хоткевич активно брав участь у створенні і вдосконаленні першої в Україні Полтавської професійної капели бандуристів, не шкодуючи ні сил, ні часу, щотижня їздив з Харкова до Полтави для здійснення методичного керівництва, часом диригував на концертах, постійно забезпечував музикантів нотами, вчив їх грати по-новому, за своєю авторською методикою.

А тут - свідоцтва різнобічних талантів Хоткевича: ось виданий у Львові в 1909 підручник гри на бандурі його авторства, рецензія на виставку його картин тих же років, причому малюнків і картин олією було не менше 300, але до сьогоднішнього дня знайдено 105, і всі вони зберігаються в музеї у Львові. Тут, у Високому - репродукції, але і вони дають зрозуміти, що художник Гнат Хоткевич найбільше любив малювати природу, а також історичні портрети. Тому на загальному стенді вмістилися і пейзажі рідної сторони, і портрети Івана Мазепи, Богдана Хмельницького, Павла Скоропадського.

Тут же - прижиттєві видання книг Хоткевича - від оповідання "Грузинка", вперше підписаного псевдонімом Гнат Галайда до перекладів творів європейських авторів на українську мову. Ось збірники його віршів, прози, один збірник так і називається: "Вірші в прозі", ось розпочата тетралогія "Тарас Шевченко", п'єса "Довбуш".

- Знаю, що Гнат Хоткевич дружив із Лесею Українкою?

- Так, дружив. Леся Українка допомогла йому перейти кордон, коли він їхав на Галичину. Втім, серед друзів Гната, з якими він постійно листувався і зустрічався, і Михайло Старицький, Василь Стефаник, Марія Заньковецька, Олена Пчілка...

Добре, що ці безцінні листи зберігаються в музеї під склом, інакше особливо завзяті відвідувачі брали би їх до рук, аби зробити селфі.

- Читала, що Хоткевич був тричі одружений і є батьком шістьох дітей...

- Після того, як перша дружина Катя поїхала в Москву, залишивши йому трьох дітей, Хоткевич мав у Галичині цивільний шлюб з письменницею Катериною Гриневич, у них народився син Володимир. З ними в 1912 році Гнат повернувся в Україну.

Примітно, що цей син, Володимир Хоткевич, у майбутньому став відомим фізиком, академіком, і в 60-і роки був ректором Харківського університету імені Горького (нині - імені Каразіна). Але і в цьому випадку особисте життя не склалося. Катерина як австрійська піддана була вислана з країни, і Гнат знову залишився з дітьми - вже з чотирма.

Становище ускладнювалося тим, що в революційному 1917 році Гнат Хоткевич, як свідчать експонати, був звинувачений в українському націоналізмі за книгу "Хто ми, і чого нам треба", а також за те, що очолив у Харкові "Мазепинський рух", метою якого була консолідація всіх українців Слобожанщини. За це опального Хоткевича на кілька років вислали в російський Воронеж.

У 20-ті роки Гнат повертається на Харківщину, починає викладати українську мову і літературу в агрошколі в Лозовеньках під Харковом і... закохується в студентку з Полтави з дивовижним ім'ям Платоніда (подивіться на ці прекрасні фото!). Гнат одружився з нею, незважаючи на різницю у віці — два десятки років.

У цей же час він починає вести клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті, де створює академічний курс гри на вдосконаленому ним інструменті: за методикою Хоткевича, грати можна обома руками, на струнах і підструнках, розміщених уздовж всього корпусу іструмента, а раніше на бандурі грали правою рукою, лівою ж тільки брали баси на грифі.

Бандура Хоткевича захищена авторським свідоцтвом у 1932 році. А ось і ноти: авторська музика на відомі вірші "Садок вишневий коло хати". Не хочете зіграти? Не вмієте?

ВЛАСНИЙ ДІМ ЗА ГОНОРАР І ЗВИНУВАЧЕННЯ У ШПИГУНСТВІ

- А як же з'являється цей великий будинок у селищі Високий, розділений після смерті Хоткевича на чотири квартири?

- Можна сказати, випадково, вірніше, як пише сам Гнат, за випадковий гонорар: друком вийшло два томи із задуманого восьмитомника його віршів і прози.

Отже, в 1928 році Гнат купує недобудований будинок у селищі Високий і нарешті, на 53-му році життя, вибирається зі сім'єю із набридлих "кутів" у власне житло. Будинок просторий, світлий, на пагорбі. Тут народилися син Богдан і донька Галина, про яку в нас ще піде мова.

Здавалося, живи і радій! Але радості було мало. Під час Голодомору 1932-1933 років Гнат Хоткевич, який потрапив в опалу за "націоналізм", не отримав продовольчих карток. Щоб не померти з голоду, в сім'ї однією склянкою квасолі з власного городу заварювали каструлю "супу": хочеш - їж, а хочеш - пий ...

Голод пережили. Але попереду вже чекав 38-й рік і чергове звинувачення: Гната Хоткевича було заарештовано як німецького шпигуна і кинуто в катівні НКВС на вулиці Чернишевського в центрі Харкова. Він три місяці відмовлявся підписати визнання в шпигунстві, але після тортур підписав і про шпигунство, і про членство в нацистській партії.

А ось і найстрашніший документ: 8 жовтня 1938 року Гната Хоткевича розстріляно як “ворога народу”. У 1953 році він реабілітований, а свідоцтво про смерть сім'ї надали лише 1956-го з діагнозом "крововилив у мозок".

ДОЛЯ ГАЛИНИ ХОТКЕВИЧ

- Ви згадували про дочку Галину...

- Так ось же її фотографія: сива і одночасно молода, завжди тепло усміхається... У нас багато її фотографій, адже ми з Галиною Гнатівною близько знайомі, вона не раз приїжджала до Високого з Франції.

Виявилося, в роки війни 15-річна Галина з матір'ю і сімейним архівом виїхали до Львова, в цьому їм допоміг близький друг сім'ї, адвокат Олександр Семененко, до слова, він останній бачив Гната живим у в'язниці, і сам також зазнав гонінь. Мати і дочка вирушили далі, на захід. Під час бомбардування поїзда в Угорщині вони втратили одна одну.

Потім Галина за допомогою Міжнародного Червоного хреста потрапила в Прагу, звідти - до Парижа. У французькому Греноблі вона прожила аж до своєї смерті (у віці 81 року) в 2010 році.

Галина все життя прагнула потрапити в Україну, але раніше кордони були закриті, і тільки після 90-х років вона змогла сюди приїхати. Відтоді Галина майже щороку приїжджала в селище Високий, щоб домогтися від влади права викупити хоча б одну квартиру в колишньому рідному домі і відкрити в ній музей, присвячений батькові.

Їй допомогли харківські ентузіасти, насамперед, доктор фізико-математичних наук, професор Харківського політехнічного інституту Петро Григорович Черемський, який згодом став першим громадським куратором кімнати-музею і віце-президентом заснованого в Харкові Фонду культурних ініціатив імені Гната Хоткевича. На згадку про Черемського в Літературному музеї в Харкові встановлено меморіальну дошку...

Галина привозила сюди фотографії з Гренобля, де вона організувала студію писанкарства в пам'ять про Україну і батька. За її розповідями, а чаювали ми тут же, в музеї, вона завела конверт з написом "Україна" і складала туди на поїздку до Харкова гроші, зароблені за рахунок благодійності.

Одного разу в Греноблі на благодійному обіді зварили 300 літрів українського борщу і зліпила 440 голубців, чого вистачило, щоб пригостити 110 французьких поціновувачів української кухні...

Галина Гнатівна не раз була і на польсько-українському цвинтарі в Лісопарку, на братській могилі, де похований її батько, і де на Стіні скорботи є його ім'я...

Прах Галини Хоткевич похований у Греноблі, хоча вона заповіла частину праху поховати на Західній Україні, де є могила її матері, а іншу частину - на подвір'ї музею в селищі Високий. Не вийшло. Але Галина встигла порадіти заснованому в Харкові в 90-і роки Міжнародному конкурсу виконавців на українських народних інструментах імені Гната Хоткевича. Конкурс проводився раз на два роки і відбувся всього п'ять разів. Зараз у силу різних обставин він не проводиться, але пам'ять про Гната Хоткевича живе в експозиціях Літературного музею в Харкові і кімнати-музею в селищі Високий, вона також увічнена в назвах вулиць у Харкові і селищі Високий.

Під час останніх приїздів Галина Гнатівна турбувалася про те, що місця в музеї мало, тим більше, що тут запланували розвиваючі гуртки для дітей, і треба було б викупити ще одну квартиру в рідному домі. Вона не встигла цього зробити. Але пізніше нам допоміг харків'янин, племінник президента України Віктора Ющенка - Ярослав: він викупив квартиру і передав її музею.

Новому помешканню потрібен, як зазвичай, ремонт. За планом, залишеним Галиною, яка добре пам'ятала розміщення меблів у рідному домі, тут буде відкрито музей родини Хоткевичів - з дитячою кімнатою і кабінетом батька.

...Чистенький дворик, вистелений тротуарною плиткою. У дворі підвал, він же льох, зроблений руками Гната Хоткевича для запасів на зиму. Біля хвіртки - мармурова дошка: "Садиба Гната Мартиновича Хоткевича. 1877-1928-1938. Пам'ятка історії та мистецтв України. Охороняється державою".

Цифри нагадують про дати народження, придбання будинку і смерті господаря - талановитого сина свого народу.

Світлана Лігостаєва, Харків-Високий

Фото В'ячеслава Мадієвського