Малюнки на стінах, створені художницею Анастасією Савенець, вже стали брендом Житомира. Та в кого ж немає фото з ангельськими крильми, намальованими на стіні в одному із провулків, що відходить від пішохідної вулиці Михайлівської…
Влітку Анастасія зобразила Олега Ольжича на фасаді обласної бібліотеки, що носить його ім’я. За збігом обставин, згодом із кінотеатру «Жовтень», що навпроти портрету, забрали речовий ринок і вирішили перетворити його приміщення у культурний простір. Вочевидь, Ольжич таки надихає.
Останній масштабний проект, який реалізувала зі своїми колегами художниця, – це розпис стін у Гришківецькій гімназії на Житомирщині. Фото заполонили соціальні мережі з коментарями про креативну роботу талановитої майстрині, яка створила захопливий начальний простір.
Розписом стін Анастасія Савенець займається вже сім років. За фахом вона архітектор, але в житті – художниця. Про сірі міські стіни, які чекають на свої малюнки, творчий процес, натхнення, перспективи стріт-арту в Житомирі, художниця розповіла в інтерв’ю кореспондентові Укрінформу.
АРХІТЕКТОР ХУДОЖНИКОМ МОЖЕ БУТИ, А ХУДОЖНИК АРХІТЕКТОРОМ – НІ
- Анастасіє, розкажіть про себе. Ви художниця за фахом чи за покликанням?
- Я художниця по життю. Малюю із самого дитинства. Щоправда, мама вчасно не відправила мене в художню школу, шукаючи різні гуртки. Згодом мені пощастило, бо коли ходила до школи, потрапила на курси до Ірини Радецької, яка викладала в художній школі. Зараз вона навчає студентів у Житомирському коледжі культури і мистецтв ім. І.Огієнка. У неї я готувалася до вступу в коледж на живопис, і вона поставила мені рівень студентки першого курсу.
Очевидно гени взяли своє, бо дідусь був топографістом, а мама будівельником, і я в останній момент передумала. Мама порадила, що при виборі освіти треба мати альтернативу. Вона навчалася в будівельному коледжі, то запропонувала й мені спробувати. Коли я туди зайшла, побачила, що на стінах розвішані розмальовані творчі проекти, тому вирішила податися на архітектора. Подумала, що архітектор художником може бути, а художник архітектором – ні.
Згодом я закінчила архітектуру в Львівській політехніці, де отримала диплом бакалавра. Коли навчалася на четвертому курсі, зрозуміла, що архітектором не хочу бути, бо в Україні це дуже нудна професія. Я доучувалася з останніх сил і знала, що мені це нецікаво і що хочу малювати на стінах. Про свій вибір не шкодую, бо будівельна освіта дуже мені допомагає в роботі.
- Ви отримали диплом архітектора – і чим почали займатися після навчання?
- Я взяла свій диплом і пішла шукати у Житомирі роботу архітектора. Пригадую, як на мене всюди дивилися з такою жалістю… Тоді архітектори, які по 20 років працювали, перебували у вимушених відпустках. Всюди, куди приходила, тільки розводили руками. Я подумала: то й добре, піду помалюю.
- Після таких невдалих пошуків одразу взялися за малювання на стінах?
Порожні стіни в місті просто стоять і чекають, коли на них щось намалюють
- Моя мама – майстер манікюру, і одній зі своїх постійних клієнток вона якось розповіла, що я хочу малювати на стінах. У тієї жінки якраз тривав ремонт будинку, вона запропонувала прийти до неї, щоб розмалювати три кімнати. Це було моє перше замовлення, і я дуже хвилювалася, що щось може не вийти. Насправді, тоді отримала потужний поштовх до роботи.
- Звідки взялося бажання малювати на стінах?
- Не знаю... Просто пощастило, що воно в мені є, я його відчуваю і отримую задоволення від того, що роблю.
СТІНА – ЦЕ ЯК ВЕЛИКЕ ПОЛОТНО
Настрій підіймається автоматично, коли ти йдеш сірими вулицями і бачиш яскравий малюнок
- А як у вашому житті з’явився стріт-арт?
- Коли йду по місту, око одразу «чіпляється» за порожні стіни. Деякі площини просто стоять і чекають, коли на них щось намалюють. Стріт-арт – це культура, яку дуже цікаво досліджувати і бути її частиною. Це навіть особливий екстрим. Приємно, коли люди біля тих стін фотографуються і розповсюджують такі світлини. Хочеться зробити щось для міста, аби його прикрасити. Настрій підіймається автоматично, коли ти йдеш сірими вулицями і бачиш яскравий малюнок.
- Цікаво, як між собою “зустрічаються” ваша ідея й якась сіра міська стіна?
- Ідея живе окремо, коли придумую, що я хочу донести до глядача, що мені б хотілося намалювати. Проте в плані композиції все диктує площина. Треба спочатку знайти стіну, подивитися на співвідношення її сторін, а тоді – відповідно до тих пропорцій – створювати ескіз.
- Що забирає більше часу – підготовка ескізу чи сам процес малювання?
- Буває по-різному. Трапляється, що є вже готовий проект і потрібно його просто намалювати. Буває, що люди не знають і візуально не уявляють, що вони хочуть, а мають лише окремі побажання щодо стилю. Тоді мені треба самій повністю все придумати.
- Чи бувають труднощі під час розпису стін, і де вам легше працювати – у приміщенні чи надворі?
- Звісно, малювати на вулиці важче, тому що до високої стіни складно дістатися, мені потрібна допомога зі встановленням риштувань чи доставкою драбини. Погода вносить свої корективи, адже неможливо працювати в мороз, під час дощу чи на сонці. Іноді не дають спокою перехожі, відволікаючи від роботи. Та все це можна витерпіти заради кінцевого результату.
- Був період, коли ваші «Крила» заполонили соціальні мережі. Люди фотографувалися біля стіни, де вони зображені й навіть обирали таку світлину для фону в своїх віртуальних профілях. Що ви прагнули донести цим малюнком?
- Крила – це зона для фотографій і не нова ідея, бо по всьому світі роблять саме такі стіни, аби люди фотографувалися. Це просто для позитиву, підняття настрою, випромінювання чогось світлого. Я спеціально намалювала їх білими на блакитному фоні й вони вийшли справді ангельські. Прагнула, щоб кожна людина побачила себе в цьому образі та написала щось чисте від душі. Гортаючи фото в Інстаграмі, я зачитувалася неймовірними поетичними підписами, і це для мене було найприємнішим! Хочу цього року зробити на тій стіні нові крила, бо вони вже втратили вигляд.
- Минулого літа на обласній бібліотеці у Житомирі, що носить ім’я Олега Ольжича, з’явився мурал із його зображенням. Як вам малювалася така постать?
- Це була спільна робота з громадською організацією «Місцеві». Вона замовила мурал із трипільськими орнаментами, адже Олег Ольжич був дослідником трипільської культури. Там доволі складна стіна, бо на ній розміщені вікна, а вільний простір для малюнка обмежений. Поєднати портрет з орнаментом було непросто, але мені здається, що вдалося.
- Останній місяць у Житомирі досить активно всі обговорюють дизайн Гришківецької гімназії у Бердичівському районі, де ви розмальовували стіни. Це було звичайне замовлення чи все ж особливе, адже у тих шкільних кабінетах з вашими малюнками навчатимуться діти?
- Малювати було цікаво, бо я розуміла, що потім туди прийдуть діти, вони те все розглядатимуть, читатимуть. Для мене найважливіше, аби стіни формували для дітей простір, у якому буде цікаво навчатися. Вийшло класно, а за проектом там ще й будуть сучасні меблі. Коли кабінети повністю укомплектують, поїду туди ще раз, аби все сфотографувати.
- У гімназії ви працювали за готовими макетами, які надав замовник. Якби їх не було, чи змінили би щось у тих малюнках?
- Можливо, у кабінетах початкових класів не малювала б цифр. Там будуть маленькі діти, для них хочеться зробити більш розслаблений творчий простір, бо цифр і так багато в книжках. Ще додала б малюнки дітей і тварин, які оживлюють простір. Щодо навчальних кабінетів, там вдало підібрана тематика, але треба було ретельніше попрацювати над композицією та деталями малюнків. Коли закінчила цю гімназію, замовники зрозуміли механізм роботи з художником, і тепер ми легше знаходимо спільну мову, спілкуємося на етапі ідеї та ескізів. Підрядники розуміють, що я такий самий будівельник, як вони, і ми можемо порозумітися.
СУЧАСНІ ЖИТОМИРСЬКІ ЧИНОВНИКИ ЙДУТЬ НАЗУСТРІЧ ХУДОЖНИКАМ СТРІТ-АРТУ
- Кожного митця впізнають за його особливою творчою манерою. Розкажіть про свій авторський стиль.
- Він ближчий до абстракціонізму. У моєму стилі поєднуються люди з абстракцією і петриківським розписом, багато чорного та насичених теплих кольорів. Є художники, які малюють виключно у своєму стилі й відмовляються від комерційних пропозицій, мотивуючи це тим, що треба розвивати себе як митця і не займатися тим, що тобі не цікаво. Мені подобається виконувати різнопланові завдання. Звісно, я б хотіла постійно малювати у своєму стилі, але є випадки, коли він зовсім не вписується у простір. Не сказала б, що виконую якісь нецікаві замовлення. Навпаки, щоразу створюю щось нове.
- А звичайні картини малюєте?
- Так, малюю і хочу відкрити персональну виставку. Мої полотна – в такому ж абстрактному стилі. Коли я їх малюю, то одразу прораховую, що колись перенесу зображення на стіну.
- Ми знову повернулися до теми стріт-арту. На вашу думку, чи можна говорити про окремий житомирський його напрямок?
- Житомирського стріт-арту немає точно, але у нас є культура стріт-арту й люди, які цим займаються. Ми всі знайомі та спілкуємося між собою. Житомир – це місто художників, тому в нас є хороша школа академічного малюнку і живопису. Я зараз працюю з випускницями Житомирського коледжу культури і мистецтв і дуже задоволена їхньою роботою. Якщо тобі поставили руку як художнику в нашому коледжі, не бачу сенсу вчитися далі.
- Ви бачите у Житомирі перспективи розвитку стріт-арту?
- Сучасні молоді чиновники готові до творчих експериментів і йдуть назустріч. Також є інтерес із боку бізнесменів, директорів навчальних закладів, підрядників. Звісно, ініціатива передусім повинна йти від художника. Він сам має попросити дозвіл на стіну та придумати для неї ескіз.
- Такі дозволи важко отримувати?
- Дивлячись яка стіна. Якщо на вулиці Київській (центральна вулиця Житомира – авт.), то важко. Там дозвіл погоджує містобудівна рада. У провулку, де «Крила», я дозволу не брала, бо нікого особливо не хвилює, що там намальовано.
- Вандали шкодять вашим малюнкам?
- Там розміщують рекламу. Звісно, менше пишуть на стінах, де вже є малюнки. Порожні площини розмальовують, а на картини не піднімається рука.
- Зараз бачите у місті стіни, які хотілося б уже прикрасити?
- Так, є такі стіни. До того ж, підходять фасади майже усіх шкіл.
- Чим наразі займаєтеся?
- Нещодавно закінчили два замовлення: мандалу на стіні та розпис школи мовної майстерності. У школі дуже цікавий проект, хоч там тільки два маленькі кабінети. Ми довго обирали ідею, відштовхуючись від старого логотипа. Потім клієнтка запропонувала змінити логотип, бо він їй не подобався. Тому ми розробили новий логотип, фірмовий стиль, кольори – і вже на основі цього зробили розписи. Замовниця дуже задоволена. Мені цікавий цей проект тим, що відштовхуємося від бренду, його символізму та призначення. Будемо ще розробляти для школи рекламну продукцію.
- На своїй сторінці у Facebook ви якось написали, що водночас переїхали, змінили зачіску, почали займатися спортом. Наскільки такі зміни важливі для творчих людей і що вас надихає?
- Зміни дають поштовх до того, аби рухатися вперед. Для того, щоб придумувати ідеї та малюнки, мені більше підходить ізоляція. Іноді хочеться, щоб мене на тиждень-два залишили, і щоб навіть ніхто не заходив до кімнати. Така розкіш мені доступна дуже рідко і всього на кілька днів. Тоді сідаю за полотно, заглиблюючись у свої ідеї, і починаю створювати щось нове – і це найвище задоволення.
Ірина Чириця, Житомир
Фото надані Анастасією Савенець