Український церковний шлях, Запоріжжя: Повернення на батьківщину

Український церковний шлях, Запоріжжя: Повернення на батьківщину

Укрінформ
Історія першої у Запоріжжі релігійної громади, яка перейшла в Православну церкву України з УПЦ МП

У Запоріжжі релігійна громада храму святих Віри, Надії, Любові і матері їх Софії приєдналася до Православної церкви України (ПЦУ). Крок – прогнозований, адже ще задовго до отримання Томосу і створення ПЦУ, трохи менше року тому, громада вийшла з УПЦ МП через проукраїнську позицію настоятеля Ігоря Сави і самих парафіян.

Про те, що у Запоріжжі з'явилася перша парафія, яка перейшла в ПЦУ, написали у Facebook парафіяни церкви. Прочитавши пост, телефонуємо настоятеля, щоб почути з перших вуст подробиці та отримати коментар. Поговорити відразу не вдається – Ігор Сава якраз повертався з Києва до Запоріжжя, і зв'язок постійно пропадає. Однак через деякий час отець Ігор сам передзвонив і призначив зустріч.

Игорь Савва
Ігор Сава

- Чекаю вас у неділю. О 9:00 у нас почнеться служба, після – чаювання, під час нього і поговоримо, – сказав настоятель.

Як виявилося, громада служить не в храмі, а в кімнатці "квадратів" на 15, яку орендує в невеликій офісній будівлі по вул. Правди, 63.

Органна музика, скромний інтер'єр і дуже спокійна обстановка – перше враження про першу запорізьку релігійну громаду, яка ризикнула перейти в ПЦУ.

ПІТИ, ЩОБ ЗНАЙТИ СЕБЕ

Громада вийшла з УПЦ МП, а священик Ігор Сава був заборонений в служінні у березні минулого року. Майже рік вони "придивлялися" до різних церков, спостерігали за тим, що відбувається, намагалися знайти себе.

“У березні обстановка в нашому храмі, в якому я служив 20 років, загострилася і дійшла до абсурду. Ні я, ні громада не могли більше в цій обстановці існувати. Було тривожно, але ми вийшли. Вийшли в нікуди", – говорить настоятель і додає, що за цей час вони познайомилися з християнами різних конфесій. В ході знайомства зрозуміли: кордони між ними досить умовні.

“Це був серйозний досвід для нас. Крім того, ми зважилися служити без канонічної прихильності. Назвали це "тимчасово невизначений канонічний статус", – згадує священик.

За його словами, усі розуміли, що рано чи пізно потрібно приєднатися до однієї з церков, але ухвалювати поспішні рішення у такому питанні не можна було.

“Було видно, що у всіх суб'єктів об'єднання є свої інтереси. А наш інтерес – єдність Церкви. Ми розглядали альтернативи: познайомилися з греко-католиками. На мій погляд, у них найбільш здорова атмосфера в церкві. Познайомилися з римо-католиками. У нас братські стосунки зав'язались з єпископом Яном. Альтернативи були широкі, але ми йшли з громадою, а у неї було певне бачення, яке не можна не брати до уваги. Тому наш вибір був між церквою Київського патріархату і автокефальною. Остання, до речі, зовсім не представлена у Запоріжжі. Слава Богу, що відбулося об'єднання", – каже Ігор Сава.

КОРДОНИ, ЯКІ НАС РОЗДІЛЯЮТЬ, – ІЛЮЗОРНІ

"Процес об'єднання йде повільніше, ніж комусь хотілося б, але швидше, ніж я уявляв", – зізнається отець Ігор.

Більше того, процес переходу – зовсім не складний, і повідомити архієрею про те, що релігійна громада вирішила перейти і отримати благословення служити в ПЦУ – можна навіть телефоном. Ігор Сава був заборонений у служінні, тому поїхав до Києва, щоб отримати антимінс (плат, що дозволяє здійснювати літургії, який лежить на престолі і підписаний архієреєм – авт.).

“Чому ми не перейшли в УПЦ КП? Тому що це важко громадам, які були усе життя в УПЦ МП, яких довгі роки агітували, що УПЦ КП – це безблагодатно, що там служать "покидьки"... Пропаганда була жахлива, її "рятувало" лише те, що вона не в юридичному полі відбувалася, а в церковному. Інакше була б кримінальна стаття. Такий рівень ненависті і презирства. Тому громади УПЦ МП і не готові переходити до церкви Київського патріархату. З благословення Вселенського патріархату створено такий механізм, який дозволяє більш безболісно громадам, які були в УПЦ МП, приєднуватися до побратимів, до єпископів, які зовсім нещодавно вийшли з Московського патріархату. Ми попросилися до митрополита Олександра (Драбинка), який служить у Києві", – каже Ігор Сава.

Сьогодні він не боїться зізнатися в тому, що дуже помилявся, коли вважав, що священики двох патріархатів ніколи не зможуть знайти спільної мови.

“Уся агітація розвалилася, тільки-но я познайомився з людьми з КП. До цього я міг думати все, що завгодно: що вони дійшли до єресі, знехтували основами православ'я. Тільки-но я побачив живого священика Київського патріархату, – зрозумів, що він нічим від мене не відрізняється: так само міркує, у нього така сама освіта, він читає такі самі книги. Я зрозумів, що все було неправдою. Більше того, я не тільки думав так, але і викладав колись "Сектознавство і порівняльне богослов'я" на єпархіальних курсах. Читав, думав, але ніколи не знайомився з ними, думаючи, що вони – іншого поля ягоди. Потім зрозумів: кордони, які нас розділяють – ілюзорні. Коли познайомився з католиками, то був шок. Виявилося, що богословський діалог цілком можливий. Розбіжності, про які ми так багато говорили, якщо захотіти, можна вирішити досить просто", – розповідає настоятель.

ТРАГІЧНА САМОТНІСТЬ І КОНФЛІКТ НА МЕЖІ

Він також зізнається у тому, що тоді, у березні 2018 року, боявся залишитися один, але ще більше боявся стати лукавим і брехливим.

“Коли у 2004-му, 2014-му церкві потрібно було висловити свою позицію, і ми входили в конфлікт, в парафії було розділення і бродіння – не було одностайності. Адже парафіяни слухали не тільки мої проповіді, але й інших священиків. Брехливе, лукаве існування, коли серед священиків, у єпархіальному середовищі повинен зображувати одне, а в душі – інше. Читав якось статтю, яка називається "Трагічна самотність священика на парафії". Вона про те, що священик не може розповісти прихожанам те, що знає про єпархіальне життя. Не може, тому що вони розчаруються і підуть. Ця двоїстість як ніби у природі пострадянської церкви закладена. Шизофренія внутрішня. З якогось моменту я вирішив двоїстість не допускати. Казав людям прямо – яка ситуація в єпархії. Старався, щоб відбулася дифузія між цими двома світами, священством і мирянами", – каже настоятель.

ЯКИЙ ПЕРЕМОЖЕ СТРАХ: ПЕРЕД АРХІЄРЕЄМ ЧИ БОГОМ І ЛЮДЬМИ

У 2015 році, коли предстоятель Української православної церкви (МП) митрополит Онуфрій не встав на урочистому засіданні Верховної Ради під час зачитування імен бійців АТО на знак протесту проти війни, громада на чолі з настоятелем Ігорем Савою вирішила написати листа митрополиту.

“Нам незручно було, адже на нас почали тикати пальцями і казати, що це ми не встали тоді. Ми написали листа, що вшановуємо захисників України і не розуміємо вчинку митрополита Онуфрія, всі члени приходу підписали його. Після цього митрополит Лука, як я здогадувався, організував рух: по благочиннях збирали священиків і усі підписували документ про те, що вони не хочуть зі мною служити", – згадує о. Ігор.

Листа не підписав лише один священик – друг Ігоря Сави, з яким він спілкується до сьогодні. І тим не менш, отець Ігор упевнений, що усі його побратими – священики УПЦ МП – різні. Просто деякі дуже бояться архієрея.

“Я б навіть ризикнув припустити, що священик, який не відспівував немовляти (Євген Молчанов – авт.) не нелюдяний, він просто з тих, у яких страх перед архієреєм більше, ніж страх образити людей в такому горі", – упевнений о. Ігор.

ЗНАЙОМСТВО З ЄПИСКОПОМ ПЦУ ФОТІЄМ

З єпископом ПЦУ Фотієм громада храму святих Віри, Надії, Любові і матері їх Софії познайомилася навесні минулого року, коли проводити службу було ніде.

“Ми залишилися без храму. Саме завдяки єпископу Фотію ми не пропустили жодної неділі у службі. Він одразу ж виявив готовність зустрітися зі мною, сам приїхав – це для мене незвично було. Я взагалі багато незвичайного зустрічаю після того, як вийшов з УПЦ МП. Наприклад, єпископ може сам зателефонувати, прийти, щоб тобі було зручно. У нас такого не зустрічалося. Єпископ Фотій приїхав, надав нам домовий храм і дозволив служити на його антимінсі окремо і без будь-яких умов", – згадує настоятель і зазначає, що хотів би зустрітися з єпископом Фотієм найближчим часом. Адже тепер вони в одній церкві.

ІСПИТИ ДЛЯ ОБ'ЄДНАНОЇ ЦЕРКВИ

Об'єднана церква має скласти безліч "іспитів" і пройти не одне випробування, головне – заслужити довіру людей і не замикатися від світу.

“Нам потрібна церква, яка не буде співпрацювати зі злодіями та корупціонерами, не буде за їхні гроші будувати храми, не буде мовчати, коли твориться несправедливість, коли війна йде, а буде називати речі своїми іменами. Нам потрібно «розконсервувати» церковне богослужіння. Його не розуміє ніхто. Воно перестало бути засобом для збирання людей. Адже люди – це найголовніше в церкві", – упевнений священнослужитель.

Ігор Сава зізнається: хотів би побудувати храм архітектурно більш сучасний.

“Будувати храм за типовими проектами 19 століття – це злочин, потрібно йти далі, розвиватися. Але нам говорити про це поки зарано. Зараз ми на етапі творення громади. Я щасливий, що у нас такий період, що ми не прив'язані до храму, а залишилися сам на сам один з одним", – каже Сава.

Він називає себе раціональною людиною, каже, що любить вивчати питання як з історичного, так і богословського боку, і він упевнений, що священику не можна без інтуїції.

“Інтуїція – так би сказали в миру, а у нас сказали б – без довіри до Духу Божого. Рік тому я не вірив у те, що можливий об'єднавчий процес. Я був всередині МП, бачив обстановку і не вірив, що це можливо. Говорити про результати зараз рано, але я прогнозую дуже великий відтік парафій УПЦ МП, – ділитися настоятель і зізнається. – У мене відчуття, що ми повернулися на батьківщину".

Релігійна громада на чолі з настоятелем Ігорем Савою служила в храмі при 9-ї міській лікарні Запоріжжя. Громада налічувала 35 постійних парафіян. Тоді, навесні 2018 року, разом з отцем Ігорем пішли 25. У такому ж складі приєдналися до ПЦУ. За останні кілька місяців громада поповнилася ще двома парафіянами.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-