Гуцульське весілля: мода і традиції

Гуцульське весілля: мода і традиції

856
Ukrinform
У містах наречені обирають весільну сукню у модних бутиках та у відомих модельєрів, а в гуцульських селах молода часто шукає вбрання у бабусиній скрині

Цими вихідними в Івано-Франківську відгримів День гуцульської культури. На фестиваль з’їхались 12 фольклорних колективів із Верховинського району. Послухати гуцульську музику та співанки зійшлися сотні містян, бо це дійство справді унікальне. Самі горяни кажуть, що в їхній пісні є «щастя, Бог, мир і злагода». Вони є окрасою справжнього гуцульського весілля, яке показали в Івано-Франківську. То як гуляють весілля на Гуцульщині, у що одягають молодих, чим везуть до шлюбу кореспондент Укрінформу розпитував у народних майстрів і знахарок із Верховинщини.

ВЕСІЛЬНЕ ДЕРЕВЦЕ

Гуцульське весілля починається із приготування весільного деревця, як це було у давнину.

«Колись деревце збирали у п’ятницю, але тепер його збирають і в суботу ранком. Це підготовка до весілля. Живе деревце вбирають у гуцульські китиці, кольорово, яскраво, красиво. Його приносять дружби так, аби молода не бачила. За це молода обв’язує дружбів рушниками. Водночас, вона має стежити, аби без неї деревце не занесли до хати. З деревця починається весілля. Воно стоїть біля молодої за столом. З ним ідуть до вінчання. Біля нього молодих обдаровують», - розповідає Ганнуся Маківничук із Верховини.

Обдаровування молодих на Верховинщині ще називають повниця. Цей обряд, як і все весілля, відбувається під супровід гуцульських музик.

«Гуцульське весілля – це традиційні троїсті музики, традиційна музика, барвінкові пісні, коли виводять молоду до шлюбу, коли її зустрічають біля церкви і обсипають пшеницею, цукерками, частують калачем і медом. Завивати молоду має молодий, тричі. Потім на весіллі танцюємо гуцулку, співаємо. Молодим нічого не заборонено. Обдарування молодої відбувається біля деревця і це зовсім не дарування конвертів», - розповідає Калина Лисюк з села Буковець, Верховинського району.

«Уже після весілля деревце прив’язують до грушки, або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться. Ось така традиція», - розповідає пані Гануся.

УБИРЯ

Якщо на розпис молода може йти у білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Переодягання дівчини може тривати до 4-х годин. Одяг «князя і княгині», як називають молодих на Гуцульщині, – це насамперед вишиванки, яким іноді по 300 років, та головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.

Одяг княгині
Одяг княгині

«Головний убір пана молодого – це крисаня. Тут є китиця, вінок, прикрашаємо її пір’ям. Вартість крисані до 3 тисяч гривень. Усе виробляє наша родина Путяків. Корона молодої – це чільце. Її виготовляю дуже довго. Використовуємо бляху, яку прикрашаємо позлітками, монетами, все по-давньому. Голову княгині може одягнути лише майстер. Будь-хто не може, адже вага прикрас на голові молодої, де заплітки, стрічки, поплітки, австрійські ґудзички, може сягати до 4-х кілограм», - запевняє народний майстер зі села Красноїлля Марія Потяк.

Марія Потяк
Марія Потяк

«Та ні, 4 кілограми - не може бути», - засумнівалася Микитейчук Марія, господиня з Верховинщини, яка вбирає молодих. Це мистецтво вона перейняла у мами. Тепер цей фах перебирає донька. Секрету, каже пані Марія, немає ніякого. Треба лише любити цю справу.

«У коси вплітаємо часничок, аби відігнати злу силу, копійки - на багатство, барвінок – на довголіття. Молоду одягаю за годину – півтори. Важко, коли у дівчини коротке волосся, і якщо дуже довге, теж не просто. Тепер убиря молодої дуже дорога. Більшість від покоління до покоління передають лише згарди. Моя покійна бабуся у 93 роки заповідала поховати її у весільному одязі. Тому не всі зберігають одяг. Ми пропонуємо його напрокат», - розповідає Марія Микитейчук.

Марія Микитейчук
Марія Микитейчук

За її словами, головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його немає, то це означає, що у княгині другий шлюб. Про це розповідають й запаски. Якщо у дівчини дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, у руках – тайстри (торбина – авт.), у яких здавна жінки носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.

«Гуцульський стрій для молодої тепер дуже модний. Якщо батьки приготували молодій придане, то дуже добре. Нині вбиря для молодої, а це - вишита сорочка, запаска, рушничок, чільце, кожух, постоли, капці, все сягає понад 20 тисяч гривень», - уточнює пані Ганнуся.

Не менш важливою у костюмі молодої є силянка з бісеру. На Гуцульщині її вважають оберегом і підбирають до вишитої сорочки.

«Верховинська силянка має мати традиційний орнамент, який не зустрінеш в інших місцевостях. У давнину її одягали разом із пасочком на шию, а під шию – з сітчатим плетінням. У кольорі для нас присутні всі барви веселки, але мають домінувати чотири – червоний, синій, зелений, оранжевий», - розповідає майстриня Анжела Рубаняк і додає, силянки носять і молодиці, і поважні ґаздині. Для останніх кольорову гаму підбирають трохи темнішу, більш холодну і не таку яскраву.

Іван Миронюк
Іван Миронюк

Відродження весільних традицій на Гуцульщині, каже майстер з виготовлення чоловічих поясів Іван Миронюк, розпочалося в 90-х роках, коли Україна стала незалежною. Тоді, пригадує, він працював у колгоспі, але поїхав до Коломийського музею, де знайшов малюнки давніх поясів. Їх вирішив фотографувати і перемальовувати. Так з’явилося хобі, яке з часом стало головним заробітком.

«Цей широкий пояс – черес, молодий одягає на весілля, підперезуючи вишиту сорочку. Їх виготовляю з натуральної шкіри, прикрашаю металом. Пояси замовляють часто, бо традиційних гуцульських весіль тепер дуже в нас багато. Я зробив більше тисячі таких. Весільний пояс для молодого тепер коштує від 800 грн до 6 тисяч. Все залежить від його товщини», - каже майстер Іван Миронюк.

Вишита сорочка молодого теж має бути довгою і покривати штани - гачі. Доповнюють її тобівки (сумки з ручкою через плече – авт.), зав’язані навхрест, і кожух.

КОНІ І БАНОШ

Ще одна особливість гуцульського весілля – то коні. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний уряд.

«Зараз дуже модно до шлюбу їхати на конях. До наречених іде, як у нас кажуть, цілий уряд. Це – дружки, дружби, матки, батьки, молодий, молода…Усі гості, які є при них, їдуть на бричках і верхи на конях. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити горами. Бо часто молода живе високо на горі, і треба пройти не одну ямку, горбик, чи кичуру на конях. То нелегко», - каже Ганнуся з Верховини.

За її словами, на гуцульському весіллі можуть гуляти до 600 гостей. Переважно весілля триває 2-3 дні. Втім, якщо воно проходить біля хати, то весільні музики можуть грати і тиждень.

«Гуцульські весілля зараз дуже різняться від інших. Ми готуємо на весілля гуцульські голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош, кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку, росільницю. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки - і все село гуляло. Горілку пили наперстком. Зараз ми відмовляємось від тої хімії – від чіпсів, сухариків, майонезу. Столи на весіллях валяться під наїдками, накривають у два-три поверхи, і стараються все робити по-гуцульському, за нашими традиціями», - констатує пані Ганнуся і ділиться рецептом головної страви гуцулів – баноша, який, каже, часто плутають з кулешею.

«Треба пам’ятати, що кулеша вариться на воді, а банош – на сметані. Засипаємо сметану, солимо, коли кипить, додаємо кукурудзяну муку, і це - увесь процес. Якщо сметана домашня і має дуже високу жирність, то на літру сметани можна додати сто грамів води. Наша родина і діти банош їдять щонайменше двічі на тиждень. На весіллях його подають із білими грибами, зі шкварками, з бринзою та з гуслянкою. То наша головна страва», стверджує Ганнуся Маківничук із Верховини.

«Гуцульська культура - унікальна. Вона ніби магнітом тягне до себе. Гарна музика, співанка, танці. У ній є Бог, сила, щастя і злагода», - констатує голова Верховинської районної ради Іван Шкіндюк і додає, що нині гуцули сподіваються на державну підтримку, аби показати свої традиції не лише в Івано-Франківську, а в кожному українському містечку. Каже, так вони зможуть зарядити усіх енергією та силою Карпатських гір.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>