Олена Медведєва, письменниця, вишивальниця
У Бога немає сьогодні інших рук окрім людських
18.09.2018 12:10 2883

Член Національної спілки письменників України, майстер народної творчості Олена Медведєва вишила повні тексти «Євангелія від Івана», «Євангелія від Марка», «Євангелія від Луки», «Євангелія від Матвія» розмір сторінок яких 60х42 см. Їх розміщено в новій експозиції Острозького музею книги і друкарства на Рівненщині. Кожна книга має палітурки, обтягнуті шкірою, і виставлена у спеціальному дерев’яному футлярі, оздобленому художньою різьбою.

Раніше Олена вишила «Кобзар» Тараса Шевченка 1840 року видання (формат 36, 5х26 см), збірки поезій (розмір 60х42 см): Івана Франка «Народна пісня», Ліни Костенко «Я мальву поцілую у щоку», Адама Міцкевича «Ода молодості».

Олена Медведєва створила також серію «Креативна книга», де тексти теж вишиті.

Про роботу над фоліантами Святого письма - у розмові кореспондента Укрінформу із авторкою.

МАЛА ВІЗУАЛІЗАЦІЮ ВИШИТИХ ЄВАНГЕЛІЙ В УЯВІ ЩЕ ДО ЇХ СТВОРЕННЯ

– Коли вам прийшла ідея вишити чотири Євангелія?

– Ще тоді, коли працювала над «Кобзарем» Тараса Шевченка і «Народною піснею» Івана Франка. Переживала внутрішній трепет від того, що торкаюся голкою і ниткою до таких дорогих для українців слів, що вдається поєднати на одному полотні дух нашого написаного, згодом друкованого і співаного слова з духом нашого вишиваного мистецтва.

Євангелія – це свята Книга. Вишити її – це вклонитися, подякувати Богові за його Слово, за те, що воно дісталося наших земель, завдячуючи Андрію Первозванному, і багатьом людям допомогло у житті. Бо ж «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1).

– Яка послідовність у вашій роботі – читаєте твір, перечитуєте, роздумуєте над змістом, вивчаєте образний лад, втішаєтеся могутністю, красою, виписуєте фрази, слова тощо?

― Ви так описуєте кожен мій крок, ніби ми вишивали разом! Звідки ви знаєте, що саме так і відбувається?

– Я в дитинстві годинами міг сидіти і дивитися, як вишиває мама…

– Справді, я кілька разів читаю і перечитую твір. Євангеліє, скажімо, читала двадцять років поспіль і лише тоді розпочала роботу над ним. Текст повинен бути близьким геть до рідності, співзвучним моєму світогляду і настроям, чіпляти за живе і надихати. Моя душа просякає, наповнюється самим духом того чи іншого твору, і тоді він починає звучати в мені. Живу ним, прокидаюся вранці і засинаю з його словами. Ми з книгою на той час поєднані духовною пуповиною…

– Чи побачили ви візуалізацію вишитих Євангелій ще задовго до їх створення?

– Так. Багато хто цікавиться, чи, бува, вони не приснилися мені. Ні, у снах не приходили. Хоча, до слова, сни маю досить цікаві…

У мене, як і в будь-якої нормальної творчої людини, багато ідей народжується в уяві. Твої руки ще цього не практикували, а ти вже чітко знаєш, як і що слід робити...

– Під час роботи над Євангеліями загальна концепція цього, сказати б, вишитого видання – єдиного у світі – змінювалася?

– Мабуть, ні. Моя душа визріла, доросла до цієї роботи. Руки теж виявилися готовими, бо досвіду отримала чимало в роботі над попередніми книгами.

А різниця між тим, що було задумано, і тим, що вийшло… Не все склалося так, як гадалося. Кожна книга ніби сама корегувала свій зовнішній вигляд у процесі роботи. Розбіжності між тим, що планувала зробити і кінцевим результатом, звісно, були. Невеликі, щоправда. Це, здебільшого, пов’язано з технікою вишивання, розміщенням текстів.

– Тут пригодився ваш досвід вишивання «Кобзаря» видання 1840 року, коли було випробувано всю технологію створення сторінок…

– Так, я вже виробила свої шрифти букв (українських, англійських і польських), на які оформила авторське право, а Четвероєвангеліє вишивала українською гарнітурою. Використовувала найякісніші нитки DMC – французького виробника. Тексти, зрозуміло, вишивала чорною ниткою завтовшки 1 міліметр за допомогою техніки «стібок», аби добре читалися. Висота букви ― 5 міліметрів. У цьому схожість вишиваних книг із друкованими. Має бути контраст між сіруватим льняним полотном і вишитим словом, при якому очі читача не відчували б напруги. Це ж усе-таки книга, а вже потім мистецький твір. Рами вишивала хрестиком і кольоровими нитками.

ГОЛКА ДЛЯ МЕНЕ – ПРИЯТЕЛЬКА, НЕВТОМНА І ВИТРИВАЛА ПОМІЧНИЦЯ

― Скільки у вас голок?

― О, з голками, точніше, з голкою, окрема історія. Для когось вона звичайний швейний інструмент, а для мене – приятелька, невтомна і витривала помічниця. Нею вишитий Шевченковий «Кобзар», Франкова «Народна пісня», книга Ліни Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та фоліанти чотирьох Євангелій. Також нею вишивала весільний подарунок доньці, велику кількість ялинкових іграшок зі старовинним орнаментом Олени Пчілки, нею працювала над оздобленням чималої кількості вишиванок для рідних. Тому ця голка для мене цінніша за будь-які діаманти! Вона побувала зі мною у багатьох країнах світу, адже куди б я не їхала, беру з собою вишивання.

Саме вона надихнула мене створити колекцію голок: старовинних, нових, іноземних, вітчизняних, для зрячих і незрячих. Приємно тримати в руках стару голку, якою, скажімо, на Сході у дев’ятнадцятому сторіччі послуговувалися жінки під час вишивання, уявляти родину, роботу, у якій вона брала участь. Маю навіть японські голки для незрячих – вони із двома вушками. І придбала їх, до речі, у Львові.

– На якому етапі книжка «одягається» у палітурки?

– Коли складені і склеєні одна до одної вишиті сторінки. Це досить відповідальна робота. Бо ж один хибний крок – і можна зіпсувати роботу, якій присвятила два роки життя.

Тому використовую лише натуральну і якісну, попередньо вишиту, шкіру та твердий картон. Деревом чи фанерою не послуговуюся, бо фоліанти і так нелегкі – їхня вага - п’ять чи дев’ять кілограмів. Якщо до цієї ваги додати ще бодай два – це вже сім чи одинадцять. А я ж хочу, щоб книга була доступною усім охочим читачам, а не тільки силачам.

– Як виникла думка вишивати сторінки книг різними розмірами?

– Усе творилося поетапно, за принципом «мистецтва маленьких кроків» Антуана де Сент-Екзюпері. Спершу виникла ідея створити «Бібліотеку вишитих казок», адже у синовій збірці їх чимало (йдеться про книжку Андрія Медведєва «У парі з ангелом» – авт.). Саме його твори і надихнули мене на роботу над мистецькими книгами, які б припали до душі маленькому читачеві, і які б він брав до себе в ліжечко, аби почитати перед сном. Щоб на тій книзі, як на подушці, дитина могла заснути і не відчувати ніякого дискомфорту, тільки лагідний спогад про казку. Згодом зацікавили інші техніки. Тому з’явилися бурштинова, шкіряна, вив’язана спицями і плетена гачком, різьблена на дереві та плетена із вербових гілок, фетрова, гербарна книги, книги-іграшки. І коли зрозуміла, що вони полюбилися не тільки малюкам, а й дорослим, то ризикнула і вирішила вишивати твори, наприклад, українських класиків, на великих сторінках, у такий спосіб популяризуючи їхню творчість. Щодо майбутнього, то більших ніж книги Четвероєвангелія не вишиватиму. «Лісова пісня» Лесі Українки буде такого ж розміру.

– Саме цей формат є якимось символом величності, особливо, що стосується вишитих Євангелій?

– Напевно, так, є. Мій тато, коли вперше побачив вишите Євангеліє, то поцілував його, – так вразила батька ця книга.

БОЖЕ СЛОВО – БАГАТОГРАННИЙ ДІАМАНТ

– Тривала робота над Євангеліями відкрила вам раніше незрозумілі глибини Святого Письма?

– Безумовно! Перед початком роботи я відвідала Ізраїль, побувала на святій землі для того, щоб згодом, вишиваючи євангельські сюжети, ґрунтовніше могла уявити місцевість, побут людей, традиції. Це допомогло глибше зануритися і розчинитися у біблійних текстах. До речі, відвідини Єрусалима та інших євангельських місць, вважаю обов’язковим додатком до Біблії!


 

Були моменти, коли відчувала, що йду пліч-о-пліч із жінками в натовпі, який слухає Христові проповіді: відчувала запах диму того вогнища, яке розвів Ісус на березі Тіверіядського озера після свого воскресіння, і мурахи пробігали спиною від слів: «Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?» (Ів. 21:16). Плакала разом із язичницьким сотником (не перебільшую), який здивував Господа своєю вірою, коли просив про зцілення слуги: піднімала догори голову і на смокві шукала Закхея; тішилася радістю першого дива у Кані Галілейській і благоговіла перед народженим немовлям, Спасителем людства у печері.

Багато біблійних істин зрозуміла глибше. І це не дивно, адже Боже Слово – багатогранний діамант. Вишиваючи четверте Євангеліє, раптом усвідомила, що за весь час служіння, Ісус жодного разу нікого з людей не попросив, аби вони занотували його проповіді чи записали деталі його біографії. Чому він так вчинив? Адже «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (До Рим. 10:17). Досі не маю відповіді на це запитання. Хоча доволі часто повторюю собі його слова, які він проказав жінці: «Не лякайсь, тільки віруй!» (Мар. 5:36).

– Чому для Євангелій обрано таку модель футляра, наче скрині?

– Кожна цінна книга має належним чином зберігатися. Потрібно, щоб не пошкодилася, не вигоріли її кольори, не попсувалася шкіра. Для вишитих книг українських класиків, включаючи «Лісову пісню» Лесі Українки, яку я планую вишити згодом (тобто для чотирьох – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко), маю намір теж замовити схожі футляри. Але для цього потрібні кошти… Оскільки проект «Креативна книга» фінансується лише з родинного бюджету, то і виготовлення футлярів трішечки затримується в часі.

Автор дизайну цих скринь Андрій Перета з міста Дубно на Рівненщині. Він же і його колеги вирізьбили їх. Виготовлені вони з дерева черешні.

– Ви не раз проводили екскурсії на виставках вишитих вами Євангелій. Маєте для цього відповідний сценарій?

– Ні, адже глядачами можуть бути діти (з ними треба спілкуватися доступною для них мовою, імпровізувати), і люди поважного віку, і науковці… Кожен має почути про те, що його захопило, і одержати відповіді саме на його запитання.

– Слухачі цікавляться відображенням змісту Євангелій чи запитання до стосуються лише майстерності вишивання?

– Безперечно, цікавляться змістом Євангелій. Бували випадки, коли люди читали певний текст, а потім самі починали його трактувати, пояснювати, тобто проповідувати. Після таких зустрічей чула слова: «Прийду додому і обов’язково перечитаю цей розділ у Євангелії». Чимало запитують і щодо техніки виконання роботи. Я залюбки відповідаю, адже саме для цього і творилися ці фоліанти.

Сьогодні відвідувачі Острозького музею можуть погортати ці книги самі, попередньо одягнувши рукавички! З одного боку – це музейні експонати, які потрібно берегти і здмухувати з них пил (жартую), а з іншого – це доступні книги для читачів. Ну і що, коли книга гортатиметься сотню разів і на її сторінки потраплятиме світло? Хоч це не зовсім добре, адже таке поводження впливає на строк зберігання експонату. Мій тато у таких випадках (коли щось зіпсується, розіб’ється, забрудниться) каже: «На здоров’я!» Мені так це імпонує, що я і сама повторюю його слова.

Ви не подумайте, що я нині пропагую недбале ставлення до музейних експонатів, зовсім ні. Просто намагаюся переконати людей у тому, що ці книги справді вишивалися для них і їхнього читання.

Зазвичай, також усіх цікавить вага книги, час виконання роботи, скільки це коштує…

– І скільки ж?

– Я не озвучую суми, витраченої на вишивання книг… Пояснюю це тим, що маю право на творчу таємницю. А ще – «не хлібом єдиним житиме людина» (Мт. 4:4), тому я з радістю витрачаю кошти на мистецтво, яке є цінним для моїх земляків.

– А надходили пропозиції викупити у вас вишиті книги? Якби запропонували всі вишиті книги за величезну суму продати за кордон, скажімо, у США чи Канаду, погодилися б?

– Цікаве запитання… Дивлячись, із якою метою хотіли би придбати ці фоліанти.

Якби це були пропозиції від музеїв Біблії Вашингтона, Амстердама, Будапешта чи Тель-Авіва, то запропонувала би книги для експозиції на кілька років наперед. За цей час вишила б нові, і в такий спосіб вони змогли б поповнити свої колекції. Зважаючи на те, що музей у Будапешті колекціонує Біблії різними мовами, а в Тель-Авіві є виставки «Біблія в мистецтві», «Біблія в друці», то у них з’явилася б іще й колекція «Святе Письмо у вишивці».

БОГОМ ЗА ЖОДНИХ ОБСТАВИН НЕ ЗМАНІПУЛЮЄШ

– Хто вас привів до Біблії?

– З людей – ніхто. Одного разу взяла цю Книгу до рук, прочитала кілька Псалмів і відтоді не полишаю її.

– Що для вас віра в Бога?

– Раніше вважала, що це так просто – вірити, як дитина, і цього достатньо. А виявилося, що ні…

Віра для мене не просто ключове слово у християнському житті, не синдром натовпу чи данина моді, тим паче, не формальність. Вона не живе по сусідству, а в моєму домі. Принаймні, на сьогодні. І, як каже мій син Андрій: «Віра ніколи не сходить із дистанції».

А з іншого боку, Бог не Санта-Клаус і не золота рибка, які існують лише для того, щоб виконувати забаганки мрійливих діток. Ні. Богом за жодних обставин не зманіпулюєш. Його «ні» чітке і безапеляційне. Але й «так» шалено приємне, радісне, яке ніхто у світі в тебе не відбере.

– Ви усвідомлено прийшли до Бога?

– Прийшла до нього у свідомому віці і за жодних обставин не залишаю. Та й не планую цього робити.

– Як сказав філософ, Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Ця формула близька вам?

– Так, надто близька. Але я свідома того, Хто творить цей акт, Хто дарує людині задум, ідею, можливість її втілення і насолоду від того, що твоє серце попрацювало для людей і подарувало їм вишите Четвероєвангеліє…

У Бога немає на сьогодні інших рук окрім людських.

Віктор Мазаний, Рівне

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>