Старий Угринів. Вітчизна Степана Бандери

Старий Угринів. Вітчизна Степана Бандери

Точка на карті
1847
Ukrinform
“Точка на карті” запрошує у мандрівку до рідного села ідеолога та провідника українських націоналістів

Сьогодні немає українця, який би не знав імені Степана Бандери. На його честь названі вулиці і проспекти, фестивалі, премії, громадські та політичні рухи. Про нього написано книги і знято кінофільми. З іменем Бандери досі творять історію України, навіть попри те, що погляди на ідеолога українського націоналізму та провідника ОУН були і залишаються полярними.

У 2010 році Президент України Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу». Європарламент з подачі польських депутатів одразу попросив українську владу переглянути це рішення. І вже наступного року, Адміністрація Президента Віктора Януковича повідомила, що рішенням Донецького апеляційного суду цей президентський указ скасовано.

Після втечі Януковича, в Україні почався переломний період. Відтоді цікавість до Бандери лише зростає. Адже після анексії Криму та військової ескалації на Донбасі ідеї Бандери про боротьбу за вільну і незалежну Україну стали актуальними як ніколи.

Торік міністр інфраструктури України Володимир Омелян анонсував, що на Прикарпатті починають ремонт “дороги до Бандери”. Очевидно, нова влада не лише працює над відновленням доріг, але й дає зрозуміти, що шлях до Бандери відкритий усім, хто прагне самотужки відшукати для себе правду про Провідника ОУН в історії України.

Саме цією, поки все ще розбитою, дорогою ми вирушаємо у прикарпатське село, де народився ідеолог українського націоналізму. Щороку, цей напрямок долає до 10 тисяч людей. Найбільш велелюдно тут 1 січня, на день народження Степана Бандери. Утім, музей працює щодня. Роботу не припинили навіть після того, як у лютому тут пролунав вибух. Ані підозрюваних, ані мотиву злочину поки не відомо. Натомість працівники музею стверджують, що за рахунком цей вибух був уже третім і охоче розповідають, хто і для чого підривав музейні раритети раніше.

МУЗЕЙ, ЩО НАГАДУЄ ПТАХА

Насправді, у світі є шість музеїв, де зберігаються архівні документи та особисті речі, які розповідають про цікаві факти з життя Провідника ОУН Степана Бандери. Один із них у Лондоні, три - у Львівській та по одному в Івано-Франківській і Тернопільській областях.

Прикарпатське село Старий Угринів – місце, де народився Степан Бандера 109 років тому. На території музейного комплексу відвідувачів одразу вражає п’ятиповерхова біла будівля, яка, на перший погляд, зовсім не вписується у сільський ландшафт. Проте архітектор Олег Козак мав особливий задум. З висоти ця споруда нагадує птаха, що розправив крила, або ж прапор, розвіяний вітром у небесах.

«Цей музейний комплекс запрацював у 2001 році. Як заходите у музей, то відразу потрапляєте на другий поверх, де розміщені експозиційні зали. На четвертому поверсі в нас розміщене фондосховище і бібліотека. Тут працює конференц-зал на 80 посадкових місць. На п’ятому поверсі ми зберігаємо експонати та речі, які потребують наукового вивчення. Ми працюємо над експозиціями про історію села, дослідження місцевої вишивки, над колекціями церковних речей», - розповідає науковий співробітник Історико-меморіального комплексу Степана Бандери Любов Іванюк.

За її словами, сучасний музейний комплекс звели на місці колишньої пасіки родини Бандери. Тут зібрано понад тисячу експонатів. Поряд із цієї будівлею - садиба, яка належала дідусеві Степана Бандери. Музей тут відкрили значно раніше, у 1993-му. Відновили методом народної будови, яка обійшлася громаді у 2 млн 400 тисяч гривень. Майже стільки громада скерувала і на будівництво п’ятиповерхового комплексу.

ПАРОХ НА ДВА СЕЛА

Саме у стінах родинної хати Бандер вдається зберігати дух минулого століття. Одна з кімнат дивним чином убереглася від руйнування. Решту - відновили за кресленнями, які знайшли у старій сільській школі, що діяла тут у радянську добу до 1977 року.

«Цей будинок зводили ще в 1893 році як резиденцію священика Володимира Глодзінського. Він прийшов сюди з сусіднього села Завій, як парох УГКЦ, до парафії якого увійшли два села: Старий Угринів і Бережниця Шляхотська. Останнє село тоді заселили поляками і церковні громади обох сіл вирішили резиденцію звести саме тут, у Старому Угринові», - розповідає Любов Іванюк.

У 1905 році у Старий Угринів приходить молодий практикант зі Стрия Андрій Бандера. За рік старання у церковних справах він стає помічником священика. Тоді ж змінюється і його особисте життя. Андрію Бандері сподобалась донька пароха, Мирослава Глодзінська, і за рік молоді відгуляли весілля. По смерті тестя Андрій Бандера стає повноправним парохом на два села й у Старому Угринові проживає з родиною до 1933 року. Окрім священства Андрій Бандера активно займається громадською та політичною діяльністю. Тоді у Бережниці, де українська громада втрачала свій вплив через польські ідеї, молодому пароху довелось частіше проводити просвітницьку роботу. Але конфлікт пригасити так і не вдавалося. В обійсті Бандери все частіше з’являються поляки з обшуками. Саме в цьому будиночку пароха звинуватили у розповсюдженні листівок української військової організації. У цих стінах польська поліція знайшла понад 200 журналів про бджільництво, які Бандера читав українською, що неабияк дратувало поляків. Конфлікт, який розгорався, дійшов свого апогею навесні 33-го року.

«Недільного ранку Андрій Бандера приходить на богослужіння до Бережниці і бачить, що церква поділена навпіл: серед храму провели жирну білу лінію, яка ділила храм на дві частини. Пароху пояснили, що він може займати лише одну з цих частин, інша - належить полякам. Це при тому, що навпроти церкви, за 15 метрів, стояв польський костел. Під час літургії на польській частині завше велося спостереження. Пізніше Бандера помітив, що на його частині приходу стоять мішані сім’ї, які раніше на цю половину не ступали. Спершу священик втішився. Але якось під час літургії у храмі зчинилася бійка, і парох залишає своє місце, аби підійти до людей. Польська поліція, яка одразу увірвалася в церкву, заломила священику руки і вивела на вулицю, де й звинуватила його у провокації », - розповідає науковий співробітник.

Усе закінчилося тим, що Андрія Бандеру перевели у Долинський район. Речі пароха, його одяг та ікони вдалося зберегти просто у церкві, бо коли її закривала вже радянська влада, то не знищила, оскільки не визнала це великою цінністю. Місцеві люди повернули усе до родинного обійстя, як і інші реліквії, що розповідають про найщасливіші роки життя пароха, пов’язані зі служінням Богові, громаді та народженням дітей.

ДІТИ ВІЙНИ

«У сім’ї Бандери було семеро дітей. Але, якщо ви десь знайдете чи прочитаєте, що їх було восьмеро, це не є помилкою. Річ у тім, що діти в цій родині народжувалися з різницею у два роки 1907, 1909, 1912, і так далі. При цьому існувала почерговість: дівчинка-хлопчик. Лише один раз хлопці, а це Степан і Олександр, порушили її. Під осінь 1920 року Мирослава Бандера дізналась, що вагітна восьмою дитиною. Усі були втішені. Але щастя тривало недовго. За кілька днів лікар діагностував у Мирослави туберкульоз. Наступного року у квітні жінка помирає, але народжує дівчинку. Її охрестили і назвали теж Мирославою. Втім, на 15-ий день дитина померла», - розповідає Любов Іванюк.

Мати Степана Бандери разом із новонародженою Мирославою поховані на сільському кладовищі Старого Угринова. А в родинному обійсті Бандер зберігаються не лише світлини усіх дітей, але й документи, що розповідають про їх долю. Щоправда, зовсім недавно з’явились сумніви щодо назви села, де народився Степан. Та вчені ці сумніви розвіяли швидко і остаточно.

«В один момент жителі села Бережниця заявляли, що Степан Бандера народився у них. Вони припускали, що у люту зиму з хурделицями та снігопадами 1909 року отець Андрій Бандера міг перебувати з усією родиною у їхньому селі, аби вчасно правити службу. Проте ми можемо з упевненістю говорити, що Степан Бандера народився тут, бо у сусідньому будиночку, навпроти цієї садиби, жила жінка-повитуха, яка була при народженні Степана. Тут, у Старому Угринові, він і прожив своїх перших 10 років», - стверджує Любов Іванюк.

Початкову освіту Степан Бандера здобуває теж у цих стінах, за допомогою мами, яка була вчителькою початкових класів. Він, як і інші діти в сім’ї, уміє грати на кількох музичних інструментах, читає, цікавий до всього і не цурається жодної роботи.

Серед автентичних речей в музеї можна побачити не лише фортепіано, але й столик для шахів, якими свого часу захоплювався Степан.

«За свідченням жителів села, лише ось цю частину столика (відкриває – авт.) не використовували. Вона – для гри в карти, а для родини священика це було під забороною», - зауважує науковий працівник.

На початку Першої Світової війни лінія фронту проходила майже через Старий Угринів. Місцеві досі пам’ятають, як втратили свою церкву, що згоріла після того, як у неї влучив снаряд . Храм, де служив парох, удалося відбудувати за кілька років. У період його відновлення Андрій Бандера служив у капличці, яку теж можна побачити на території музейного комплексу. Тоді всі переживання батька Степан Бандера спостерігає на власні очі. З дитячою цікавістю він слухає і його серйозні розмови з однодумцями про боротьбу за Україну. Першим героєм для Степана стає полковник Армії УНР Євген Коновалець.

ГАРТУВАННЯ ДО БОРОТЬБИ

«До цієї боротьби Степан готував себе з дитячих років. Нам розповідали очевидці, що часто можна було побачити, як Степан брав ремінь із великою пряжкою і лупцював себе нею до крові. Він міг сам собі притискати пальці у дверях, міг по кілька днів голодувати. Звідки це було? Степан дуже часто слухав розмови, які велися в цьому ж будинку. Він спостерігав і знав поведінку поляків у Бережниці. Дитина війни бачить усе на власні очі і це формує його характер, світогляд. Уже тоді він уявляв себе лідером серед ровесників і розповідав їм, що таке незалежна Україна і як чудово в ній буде жити. Він розумів, що для боротьби треба бути освіченою і здоровою людиною. Тому його щодня бачили біля річки, навіть попри те, що в хлопця була водна пухлина в коліні і ревматизм у суглобі», - зазначає Любов Іванюк.

Поїхав Степан Бандера зі Старого Угринова у 10 років, коли вступив до Стрийської гімназії. Перед навчанням у Львівській політехніці Степан знову повертається у рідні стіни. Саме тут він створює театральний гурток, дитячий церковний хор і своє перше товариство «Луг». Науковцям вдалося віднайти його жовто-блакитний прапор із зображенням Георгія Змієборця.

«Це товариство діяло на зразок української військової організації. Насправді, то була невеличка армія, хоча «Луг» діяв легально, і Степан отримав дозвіл на просвітницьку діяльність. Робота організації полягала у підготовці до військової муштри, а тому часто «Луг» робив маршрути з Чорного лісу до Карпат. З цього в селі і почалась робота Степана Бандери з молоддю», - констатують співробітники музею.

ХРЕСТ І ВИБУХИ

Нині на території музейного комплексу стоїть бронзовий пам’ятник Степанові Бандері на повний зріст. Один з його авторів – Зиновій Давидюк, син сестри Степана, Володимири Бандери. За рахунком – це третій монумент Провідникові ОУН. Два попередні тут підірвали.

«Усе почалося з березового хреста, який поставили шестеро молодих львів’ян у ніч на 15 жовтня 1989 року», - розповідає Любов Іванюк.

«За півроку тут відбудовують капличку, а ще через певний період відкривають перший пам’ятник Степану Бандері. На вигляд це був бюст Провідника ОУН, обрамлений у тризуб. Пам’ятник відкрили 14 жовтня, за день до річниці загибелі Бандери», - говорить науковець.

У грудні 1990 року, перед річницею народження Бандери, пам’ятник підірвали. Вже наступного року, коли відзначали 50-річчя проголошення у Львові Акту відновлення української державності, що відбулося з ініціативи Степана Бандери, у Старому Угринові, на тому ж місці, відкривають другий пам’ятник Бандері. Його підірвали через 10 днів. Тоді вже постраждали двоє людей, але ім’я того, хто віддавав цей наказ, час заховати не зміг.

«В ніч на 10 липня пам’ятник Степану Бандері знову знищують. На варті тоді стояли двоє охоронців, які були з цього ж села. Один отримав травму ніг після удару прикладом. Коли закладали вибухівку під пам’ятник, чоловіка тримали під дулом автомата. Інший охоронець, якому було лише 21, отримав поранення кулею зі зміщеним центром. Тобто, вона не зупинялась у його тілі. Пізніше вартові давали свідчення. Як виявилось, знищенням пам’ятника займалися шестеро військових у маскувальних халатах. Це були військові Прикарпатського військового округу з Яворівського полігону. Вони виконували команду Міністра оборони Радянського Союзу Дмитра Язова», - стверджує науковець.

У ту саму ніч, 10 липня 91-го, підривають пам’ятники Євгену Коновальцю, що в селі Зашків на Львівщині, та монумент Дивізії «Галичина» під Бродами. Тепер у фондах музею зберігається документ щодо знищення на території Західної України пам’ятників, знаків, символіки та всього іншого, що стосується періоду національно-визвольної боротьби. Документ підписаний тим самим генералом Язовим.

Тиша в селі настала після 1993-го, науковці змогли спокійно працювати, бо Музей Степана Бандери відкрили офіційно. Проте цю тишу порушив вибух у 2018 році, в ніч на 15 лютого. Знищені були двері, вікна та фасад музею. Але вдертися у приміщення зловмисники не змогли.

Правоохоронці порушили кримінальне провадження за фактом хуліганства. Ані мотивів злочину, ані підозрюваних досі немає. Та музей не припиняє роботу. Щоправда, з експозиції зняли фотоапарат, який торік привіз онук Степана Бандери для оновлення виставки.

ЦІННІ ЕКСПОНАТИ

Фотоапарат Степана Бандери має супроводжувальний лист, який написав його онук, що теж зоветься Степан Бандера і проживає нині в Канаді.

«У листі йдеться, що цим фотоапаратом його дідусь зробив не одну фотографію, яку можна побачити в цьому музеї. Онук Степана Бандери також висловив побажання, щоб цей фотоапарат зберігався там, звідки походить його дідусь», - стверджує науковець і обіцяє, що фотоапарат, яким, імовірно, зроблено останню прижиттєву світлину Провідника ОУН, відвідувачі музею знову побачать, тільки дещо пізніше. Очевидно, після повного відновлення музею, кошти на яке вже скерувала Івано-Франківська обласна рада.

Серед найцінніших експонатів комплексу ще називають білий мармуровий хрест біля каплички. Його привезли небайдужі у 2015-му, просто з могили Бандери.

«У 2014 році на могилі Степана Бандери у Мюнхені була спроба знищити надмогильний хрест. Ось це і є той хрест. Знищити його не вдалося, лише пошкодити. Небайдужі люди знайшли можливість привезти його у Старий Угринів. Тепер усі поминальні заходи відбуваються біля цього хреста», - додає Любов Іванюк.

Вона зауважує, що Книга відгуків музею тут теж досить цікава. Географія гостей справді вражає. Сюди приїжджали з Ялти, Сімферополя, Харкова, Одеси, Миколаєва, Луганська, Києва та з інших міст. Нерідко до Старого Угринова повертають туристи з-за кордону. Співробітники музею зізнаються, люди сюди приїжджають сім’ями. Хоч нерідко до Старого Угринова їдуть і туристичні групи, іноді більш ніж із сотні людей. Одні – з цікавості, інші – з метою переглянути для себе історію України. У музеї кажуть, раді бачити усіх. Лише от нічних гостей тут таки побоюються. Наразі керівництво Історико-меморіального комплексу Степана Бандери готує листа з проханням надати закладу державну охорону.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ — Старий Угринів

Фото автора


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-