Якось так уже траплялося, що з Валерієм Бачинським, який обіймає нині посаду директора-розпорядника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, наші життєві шляхи перетиналися не раз, починаючи ще від 70-х років. Тоді він, майже мій ровесник, викладав у Теребовлянському культурно-освітньому училищі, а я – працював кореспондентом-організатором місцевого радіомовлення. Тож і досі пам’ятаю свої репортажі з різноманітних свят, вечорів, концертів, які часто організовував і вів саме Валерій Бачинський. Міцної статури, харизматичний, з оксамитовим баритоном, він під час імпрез, як кажуть, «тримав» повні зали, концертні майдани, багатолюдне Співоче поле у Тернополі, столичні сцени, де звітувала область про свої здобутки, зокрема й у культурно-мистецькій царині.

Потім у кар’єрі Бачинського були керівні посади у тому ж таки Тернополі – начальник обласного управління культури, згодом - директор департаменту мистецтв і регіональної політики Міністерства культури, керівник департаменту Міністерства охорони здоров’я, тоді робота в Кабміні і тепер – у театрі. Щораз, коли зустрічаємось, зауважую, що він, «киянин із тернопільським корінням», як кажуть, не «забронзовів». А залишився таким же, як і був у десятиліття нашого попереднього знайомства - відвертим у спілкуванні, розважливим у судженнях та оцінках.

Востаннє зустрічались із Валерієм Бачинським наприкінці березня, коли Тернопільщина демонструвала свій туристичний потенціал на міжнародній виставці у Києві.

І не дивно, що Бачинський був там разом зі своїми земляками – відомими в Україні людьми. Адже ось незабаром минає півроку, як він очолює Тернопільське земляцтво «Тернопілля» у Києві. Тож, власне, наша із ним розмова торкається саме цієї, нової для мого співбесідника іпостасі.

У ЗЕМЛЯЦТВО ПРИХОДЯТЬ НЕ З ПРИМУСУ, А ЩОБ БУТИ КОРИСНИМ

- Як воно, вам, Валерію Йосиповичу, перебувати на такій громадській посаді, у ролі першої особи серед усіх нинішніх киян-вихідців із Тернопільщини?

- Скажу відверто, з Києвом мене пов’язує не один десяток літ і завжди контактував із нашими земляками, зокрема і з тодішнього земляцтва. Правда, такі зустрічі були спорадичними, часто випадковими та завжди відчував після них, ніби вдихнув живого повітря із рідного краю. Шкода, кажу, що такі зустрічі траплялися часто випадково, не в межах товариства, а просто так, десь у місті чи на певних подіях. Але я завжди горнувся до тих, хто родом із мого краю. Зрештою, думаю, це цілком природне явище для кожного, хто живе далеко від дому. Так що, вважаю те, що мене обрали головою у нашому земляцтві, теж є логічним, хоча тут не може бути й мови про якусь «першість». Просто, коли мене обирали, то присутні земляки виходили з того, що хтось мусить взяти на себе певні організаційні обов’язки, відповідати за те, щоб земляцтво було не формальною структурою, а справді дієвою організацією, приносило користь кожному, хто причетний до нього і хто звертається до нас. Бо у земляцтво приходять не з примусу, не задля статистики, а для того, щоб бути корисним комусь, відчути, що твої знання, вміння, досвід потрібні іншим.

- А взагалі, є якась статистика, скільки тернополян нині живе у Києві?

- Відповім. За різними підрахунками - у столиці мешкає понад 20 тис. вихідців із Тернопільщини.

- Солідна цифра. А в самому земляцтві скільки осіб?

- Офіційно зареєструвалася вже 501 особа. Але є десятки бажаючих, люди телефонують, кажуть, що обов’язково вступлять до нашої спільноти, так що, земляцтво зростати точно буде.

- А що спонукає наших земляків об’єднуватиcя у певну організаційну структуру?

- Бажання допомагати один одному, це – головне. Тобто, йдеться про об'єднання вихідців із Тернопільщини у захисті їх інтересів. А діапазон цих інтересів досить великий. Це і національно-культурні, економічні, соціальні проблеми. Одним словом, ми просто хочемо, аби інтереси кожного земляка, їхні інтелектуальні можливості служили загальній справі як тут, у Києві, так і на Тернопільщині.

- Тобто, земляцтво покликане стати тим інструментом, за допомогою якого краяни зможуть бодай у дечому реалізувати свій інтелектуальний та творчий потенціал?

- Саме так. Прагнемо, аби земляцтво сприяло зміцненню економічних, соціальних, культурних, освітніх контактів між вихідцями з Тернопільщини, які проживають за межами краю і навіть України.

- Отже, земляцтво, то такий собі повпред, який відстоює інтереси тернополян тут, у столиці і допомагає їм проявити себе на малій батьківщині?

- Правильно. Ми розуміємо, що б там не говорили, у столицю переважно потрапляють люди успішні, які щось у цьому житті досягли і продовжують працювати над собою й далі. От гляньте на список, у земляцтві «Тернопілля» серед півтисячі осіб багато лікарів, людей із вченими званнями, науковців, банкірів, економістів, військові люди. Ми вже так між собою говорили, що нам просто пощастило, що ми нині живемо і працюємо в Києві. Бо це – для багатьох нас дарунок долі, унікальна можливість себе удосконалювати, підвищувати свій рівень, розширювати кругозір.

- А що, десь у провінції, глибинці не можна цього робити?

- Безумовно, можна, але тут для цього більші можливості. Тут, у Києві, інші умови і той, хто потрапляє сюди, це одразу відчуває. Оту різницю в інтелектуальному, інформаційному, культурному середовищі. Театри, відомі актори, фестивалі, зустрічі, різнопланові події. Столиця є столиця. А ми, по суті, повинні за це все, що маємо, дякувати. Дякувати за те, що доля нам усміхнулися, і ми тут, у столиці, повинні віддячувати рідній землі, яка нас виростила і створила умови для подальшого нашого професійного, інтелектуального розвитку.

ДОПОМОГТИ АДАПТУВАТИСЯ У НОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

- Я так розумію, що оте поняття «віддяки рідній землі», серед іншого, сконцентровується і в конкретній допомозі тернополянам, які живуть і працюють у столиці?

- Це справді так. Але це стосується не тільки тих, хто тут постійно мешкає. Ми прекрасно розуміємо, що наприклад, тим, хто хворіє і прибуває сюди на складну операцію чи тривале лікування, у Києві не зовсім просто. Тим більше, коли поруч немає родичів. І щоб такі люди не залишалися наодинці з тими всіма клопотами, вони мають знати, що є тут земляки, які бодай частково візьмуть на себе їхні проблеми. Це стосується і молоді, абітурієнтів, адже важливо, щоб випускники теж знали, що у Києві є люди, які можуть дати їм щиру пораду, зустрітися разом із ними та їхніми батьками, порекомендувати, як визначитися з важливим рішенням.

- Тобто, йдеться про те, аби допомогти землякам адаптуватися у столичному середовищі?

- Я вам відверто скажу, людині, яка сюди потрапляє вперше і хоче знайти своє місце у цьому багатомільйонному мегаполісі, не так уже й легко це зробити. Зрештою, це природне явище, наявність такого конкурентного середовища, коли йде постійна боротьба за утвердження на тій чи іншій посаді, бо як не впораєшся, на твоє місце прийдуть інші. Тож треба працювати так, аби не було жодних зачіпок, підстав для певних висновків, які може зробити твій керівник. Так що, людям, які приїхали із провінції, це потрібно враховувати і працювати над собою більше, ніж тим, хто вже освоївся у Києві, не кажу вже про самих киян. І тут маса психологічних, соціальних чинників, про які намагаємось розповісти тим землякам, які з нами спілкуються, потрапляючи у Київ.

- А ви все оце, про що кажете, свого часу відчули і на собі?

- Саме так. Скажу більше, у мене просто дихання перекривало, у перші місяці, коли я приїхав сюди на роботу. І це після того, як я працював тривалий час у Тернополі. Здавалося б, я, людина самодостатня, тут відчув такий прес, такий ритм, темп, що просто опускалися руки, десь навіть закрадалася думка, чого я сюди приїхав, треба повертатися назад. Але з іншого боку, це був шанс показати і довести, на що ти здатен, самоутвердитися у власних очах і в середовищі нових колег.

- І скільки триває період такої адаптації до столичних умов?

- Напевно, для кожного він різний. Багато хто його не може пройти, ви самі знаєте відомих наших земляків, які мали солідні посади у Тернополі, потрапляли сюди, у Київ, а він, так би мовити, «витискав» їх зі свого середовища. І такі люди поверталися назад, звідки приїхали.

ШАНС, ЯКИЙ ДАЄ КИЇВ

- Але, з іншого боку, це все – ніби своєрідний тест на твою конкурентоздатність, волю, самоутвердження?

- Ото воно і є. Я теж так кажу. Адже ти маєш можливість відкрити у собі певний потенціал, реалізувати задатки, тим самим, принести щось корисне суспільству на тій ділянці, де долею тобі було визначено працювати. І як приємно, коли згодом на тебе починають по-іншому дивитися, ніж на початку твого входження у колектив, як прислухаються до твої думок, схвалюють твої ідеї, рішення, дії, підтримують із тобою стосунки як із фахівцем, ерудованою людиною, що відчуває себе повноправним членом команди. У цьому переконався упродовж 12 років проживання та роботи у Києві, зрештою, як і інші члени нашого земляцтва.

- Хто ж вони - люди, які згуртувались у цю громадську організацію?

- О, якщо узагальнено, то вони відображають увесь спектр політичного, економічного, соціально-культурного життя столиці. Це люди, які вже чогось досягли у житті і готові допомагати іншим, в тому числі й землякам, своїм досвідом, знаннями. Вони своїм яскравим життєвим прикладом показують, особливо молодим нашим землякам, як можна досягти успіху - мовляв, не бійтеся, пробуйте, дерзайте, бо Київ дає шанс розвиватися людині, не треба його боятися, потрібно, якщо склалися такі обставини, сміливо їхати сюди і утверджувати себе.

- Скільки ж часу діє тернопільське земляцтво?

- Якраз цього року минає 20 років з часу його заснування. Ми навіть запровадили відзнаку земляцтва «Тернопілля» з нагоди цієї дати, коли відомий український громадсько-політичний діяч, виходець із Тернопільщини, нині покійний Левко Горохівський заснував це земляцтво. То ми хочемо якраз таку нагороду під номером 1 вручити його родині, котра нині мешкає у Вашингтоні. Узагалі, наші земляки-тернопільці за кордоном – це окремий пласт для роботи земляцтва. Це ж десятки тисяч людей! І багато серед них теж чекають якогось певного імпульсу з України, передусім, від своїх земляків. Тому, це теж, упевнений, має бути у нашому полі зору.

- А взагалі, як спланована робота земляцтва?

- Передусім, поставили перед собою завдання упорядкувати списки земляцтва, видати довідник. Вже зараз напрацьовуємо роботу секцій за інтересами – економіки, бізнесу, юриспруденції, соціальних питань, медицини, культури, освіти, сфери молоді, людей пенсійного віку. Окрім цього, «розбили» область на певні сектори, куди входять 3-4 райони і визначили тих членів ради земляцтва, які матимуть «під опікою» той чи інший регіон нашого краю. Це, вже бачимо, дозволяє цілеспрямованіше допомагати землякам і вирішувати для них певні проблеми, тісніше з ними контактувати.

- Я в цьому переконався, слідкуючи за спілкуванням на сторінці земляцтва у Facebook.

- Так. Окрім цього, ось-ось запрацює оновлений веб-сайт, який наповнюватиметься новинами з Тернопільщини, коментарями, відповідями на звернення, порадами фахівців, експертів. Створюємо інформаційну групу, яка, серед іншого, відповідатиме за організацію низки культурних, просвітницьких, спортивних заходів за участю земляцтва.

СТАВКА - І НА ДОСВІД ЗЕМЛЯКІВ, І НА МОЛОДЬ

- Бачу, що земляцтво багатофункціональне…

- Так, поле нашої діяльності обширне - від зустрічей із творчими особистостями, діячами культури, мистецтва, непересічними особистостями, до волонтерської роботи, допомоги бійцям на сході України, медичної, фінансової, консультативної допомоги тим, хто цього потребує. От, зокрема, взялися підтримати ілюстрований фотоальбом «Замки Тернопілля» зі світлинами та графічними малюнками фортифікаційних споруд нашого краю. Вже готовий макет цього проекту, який вийде за нашої підтримки українською, англійською та польською мовами. Це теж наш внесок у промоцію тернопільського краю, її історичної спадщини.

Створили раду земляцтва, куди увійшло 17 осіб. Відчуваю допомогу кожного, особливо свого першого заступника, який відповідає за соціально-економічні питання та зв’язки з громадськими організаціями - Михайла Апостола, керівника оргсектору та відповідального за питання науки і освіти Ярослава Жовнірчика. Зрештою, вже переконався, що кожен із членів ради докладає максимум зусиль, аби земляцтво діяло ефективно.

- А де збирається земляцтво?

- Зараз на завершені облаштування офісу земляцтва на вулиці Володимирській, у неділю зустрічаємось на ранкових молитвах із духівництвом, збираємось і в церкві Святого Василія на Львівській площі. Маємо свого духівника, отця Віталія, наш земляк править у Михайлівському соборі. Ми не ділимось за тією чи іншою конфесією, тут проблем немає.

Робимо ставку і на молодь, адже у Києві чимало наших молодих земляків, які теж потребують підтримки, то хочемо разом реалізувати їхні проекти як тут, так і на Тернопільщині, щоб спільно це робити. Ось у межах реалізації програми «Київ – для киян» започаткували на базі закладів медицини одноразове щорічне безкоштовне обстеження членів земляцтва. Також намітили запровадити відпочинок дітей членів земляцтва в тернопільських родинах за кордоном за програмою «Українці — разом». Цього року обов’язково здійснимо кілька поїздок до святих місць на Тернопільщині, передусім, це стосується Зарваниці та Почаєва.

Наостанок скажу, що в нашій оновленій громадській організації сотні прізвищ. Зрозуміло, у кожного своя доля, свій життєвий шлях, ми різні за віком, фахом, зрештою, можливо, і політичними уподобаннями. Але усіх нас єднає головне - те, що ми вихідці з Тернопільщини, любимо свій рідний край, свою маленьку батьківщину. І це почуття – у серці кожного з нас.

Тут, у земляцтві ми чекаємо на кожного, аби зустрітися, вислухати, щиро поспілкуватися, допомогти один одному. Зрештою, все це і є, напевно, оті цінності, які ми ніколи не маємо права втрачати.

Олег Снітовський, Тернопіль-Київ

Фото автора