Марта Кузьмович, голова світового "Пласту"
«Пласт» - це мандрівка, яка допоможе у вихованні доброї і солідної людини
31.03.2018 09:00 3766

Очільниця Головної пластової булави, яка об’єднує світовий пластовий рух, Марта Кузьмович нещодавно відвідала західні регіони України. Свій візит «подруга Марта», як вона просить себе називати, розпочала з Львівської області. Далі подорож провела її через Тернопіль до Івано-Франківська, звідки родом батько Марти Кузьмович.

Жінка пригадує, що саме батько привів її за руку до «Пласту» понад 50 років тому. Щоправда, не в Україні, а у США, куди переїхала їх родина. Там для багатьох українців національна скаутська організація «Пласт» стала великою родиною, яка допомагала не лише вижити на чужині, але й залишатись патріотом рідної України.

Нині у США нараховують близько 3-х тисяч пластунів, понад 300 – у країнах Великої Британії, Німеччини, Австралії, Канади. Нещодавно пластуни з’явились навіть у далекій Кенії. У всіх цих країнах головною умовою «Пласту» є відвідування українських шкіл. Про те, яка особливість об’єднує членів «Пласту» в Україні, і що це за рух, який гартував патріотів України за її межами у той час, коли тут вибудовували піонерію, Укрінформ спробував розпитати у Марти Кузьмович в Івано-Франківську.

ПЛАСТОВІ ЗАБАВИ

- Пані Марто, чи вперше ви відвідуєте Україну як голова Пластової булави?

- Ні. За цю каденцію я відвідую Україну втретє. У першій каденції я була в Україні шість разів. Тоді їздила сюди майже щоквартально.

- Яка мета ваших візитів і чи плануєте ви навідатись до пластунів на Сході та у центральних регіонах?

- Так. Туди я приїду у липні, коли відвідуватиму тут літні табори, на які мене запросив вишкіл «Золотої Булави», що святкуватиме 50-літній ювілей. Утім, спершу я мушу це обговорити з крайовою старшиною. Маю намір тоді відвідати Вінницьку область та інші.

Мета моїх візитів пов’язана з угодою, яку в Україні підписали між «Пластом» та Міністерством освіти і науки. Вона передбачає, що «Пласт» має з’явитись у кожній школі, щоб допомогти у патріотичному вихованні молоді. У цю програму мають увійти деякі вчителі, аби поширити її в початковій школі. Наша програма направлена на виховання свідомих патріотів України, чим займається «Пласт» упродовж 106 років.

- Чи є “Пласт” на Донбасі, в Криму?

- Є. Поки знаю, що там працювали малі осередки. Втім, де вони тепер, ще не можу сказати.

- Якщо «Пласт» увійде в кожну українську школу, то чи буде готовий він взяти участь у шкільному самоврядуванні?

- Так. «Пласт» проведе вишкіл, насамперед, вчителів. Вони організують наші гуртки, так будуть створені осередки. Треба сказати, що вихованці «Пласту» в багатьох галузях уже є лідерами. Вони вже входять у міські ради, розбудовують бізнес, різноманітні фонди, а тому кожен знаходить власні шляхи, як допомогти Україні. Пласт виховує свідомих громадян, а це – найголовніша річ. За останніми підрахунками, в Україні є понад 10 тисяч пластунів. Це дуже багато. У моїй першій каденції, тут налічували не більше 4-х тисяч. Тепер ми відчуваємо цікавість з боку Міносвіти у розвитку осередків. І це – великий плюс, бо мотивує нас і притягує людей.

- Кількість не завадить якості?

- Справді, тут має бути баланс. Бо бути членом «Пласту» не означає лише записатися туди. Тут обов’язково треба чимось займатися, виконувати певні дії, роботу. Насамперед, це - співпрацювати з дітьми, залучати їх до різних питань: від екологічних, коли садять дерева, збирають сміття, до допомоги ближнім. Найперше - старшим людям.

- А що означає бути пластуном?

- Бути пластуном означає бути щирим, помічним, добрим, чесним, вірним Богові та Україні. Для мене це - стиль життя. Бо все, що я роблю, а я за фахом фармацевт, організовую так, як має працювати у «Пласті»: злагоджено і цікаво.

- На зустрічі з пластунами в Івано-Франківську, ви зауважили, що за кордоном умовою членства у «Пласті» є відвідування українських шкіл. А чи має «Пласт» вимоги до своїх членів в Україні?

- Майже всі діти в українських школах можуть належати до «Пласту». Деякі вчителі вже виховані у «Пласті», тому їм легше буде запровадити у школах нашу програму. Бо її вимога - не лише говорити дітям, як робити. Ні. Це має бути гра, креативна форма у підході та у спілкуванні з дітьми.

Пластуном можна стати з шести років і бути ним до смерті. У нас є чотири рівні. Перший – новацький, який об’єднує дітей від 6 до 11 років. Тоді вони носять жовті хусточки. Юнацький рівень – від 11 до 18 років. Старшопластунський вік – це 18 - 35 років, а далі - рівень «сеньйорів».

- Знаємо, що одним із засновників «Пласту» був син Івана Франка, Петро. Майже століття тому він видав книгу «Пластові ігри та забави». А як бавляться сучасні пластуни, і чи готова організація до новітніх викликів?

- Діти у «Пласті» і їх вихователі є досить креативними в кожній країні. Вигадують багато. Ми використовуємо лише головні нотатки таких книжок. Вихователі мають можливість шукати тематичні ігри. Деякі з них беруть дітей на пейнтбол, на природу, у сільську місцевість. Кожна старшина «Пласту» працює зі своїм проводом і обговорює ті виклики, які перед нею стоять. Діти працюють не лише в кабінетах. Вони вивчають у містах архітектуру, екологію, займаються рибальством, механікою. З ними працюють у питаннях програмування, радіо і телебачення. Готують програми для фотосправи. Кожна організація «Пласту» старається захопити дітей добрими і цікавими справами.

ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ

- На Галичині «Пласт» свого часу був заборонений польською владою. Що послужило для його відродження?

- Нашим ділом завжди було повернення «Пласту» в Україну. Це сталося у 1991 році, коли до Америки приїхали українці, перейняли нашу ідею і повернулись сюди, аби розвивати тут організацію. Це їм вдалося. Ми маємо свою славну історію. На початку 20 століття пластуни були готові обороняти свою країну. Багато з них задля цього увійшли до УГА та УПА. Пластову присягу любити Бога і Україну завше дуже поважно берегли і виконували.

- Свого часу цю присягу складали Степан Бандера, Богдан Гаврилишин, Любомир Гузар. А хто з сучасних видатних людей продовжує традиції  «Пласту»?

- Пластунам в Україні нині дуже допомагає єпископ Ґудзяк (Єпископ УГКЦ у Парижі – авт.), попри те, що сам зараз живе у Франції. Він очолює опікунську раду в Україні, яку раніше скеровував Богдан Гаврилишин. Борис Ґудзяк часто приїжджає сюди і щоразу присвячує бодай один день розвитку «Пласту» в Україні. Для нас він зараз є суттєвою підтримкою в цьому питанні. Хто серед акторів? Найперше – Квітка Цісик. Є багато солістів опери, ведучих на телебаченні.

Тепер ми маємо велику підтримку від церкви. Так, у Франції про «Пласт» розповідають у храмах УГКЦ, запрошують батьків прийти до організації разом зі своїми дітьми. У Тернополі я щойно зустрічалась з єпископом Нестором (архієпископ Української Православної церкви Київського патріархату — авт.), який сам відбув усі вишколи. Коли ми зустрічалися, то він разом з іншими повідомив, що хоче вступити до «Пласту» і написали про це заяву. Тепер православна церква хоче працювати з «Пластом» так само, як греко-католицька, у питанні залучення дітей до нашої організації, аби вони не пропадали на вулиці, а були зайняті добрими справами.

- Ви розповідали, що ваша родина теж підтримує «Пласт» і навіть мала нагоду спілкуватися з Шухевичем. Що то була за історія?

- Мого чоловіка дідо був один із скаутмайстерів, який працював над розвитком “Пласту”. Одного разу він поїхав до Монастириська (місто на Тернопіллі – авт.), де перевіряв табір над Дністром. Там на березі зустрів Романа Шухевича. Батьки мого чоловіка теж були великими пластунами, наставниками. Тепер мої діти у США теж є пластунами. В Америці багато родин так підтримують пластові традиції.

- А хто такі вихователі, духовні наставники у «Пласті»? Чи достатньо їх в Україні?

- Насамперед, це – волонтери, які беруть рій (осередок – авт.) від 6 до 11 осіб і працюють із ними щотижня за власною програмою. Вихователями можуть бути юнаки від 18 років, які мають поділитися своїми навиками у «Пласті». Якщо вихователів бракує, то цю порожнечу мають заповнити батьки, які були в «Пласті». Тут маємо, справді, проблему. Наприклад, у Львові дуже багато дітей чекають, аби вступити у «Пласт», але вони не можуть цього зробити, бо бракує вихователів. Аби отримати право наставника, необхідно стати дійсним членом Крайового вишколу, а потім перейти особливий вишкіл для певних вікових груп «Пласту».

- Чи є інші проблеми в організації?

- Так. Є ще проблема з приміщеннями для «Пласту» та фінансові питання. Їх вирішують у кожній країні по-своєму. До прикладу, у США «Пласт» не має державної підтримки і мусить вирішувати питання коштів самотужки. У Канаді й Австралії «Пласт» може отримати певні гранти. В Україні ми отримуємо підтримку від Міносвіти і очікуємо фінансову допомогу для реалізації програми. Питання приміщення тут мала б вирішити місцева влада. Під час свого візиту я зрозуміла, що на місцевому рівні з нами готові співпрацювати. Тут розуміють, що Україні потрібний «Пласт», аби об’єднатися з усім світом.

Український провід нині тяжко працює. Так, він знайшов своє обличчя, але стоїть питання розвитку. Відчуваємо, що нам тут бракує рук. Стало питання канцелярії, бюджету, де мають працювати люди на зарплату, а не волонтери. А це є питання коштів. Бо Міносвіти дає кошти на програму для дітей, а не для працівників. В інших країнах такі працівники трудяться за членські внески.

Зараз наставники, які призначені на курінні табори, шукають місця для літніх таборів. Курінь – це організація пластунів від 11 до 17 років. Табори у нас організовують самі діти, вони мають про все подбати самотужки, і так ми виховуємо в них отой організаційний хист. Діти ініціюють програму таборів, пропонують, як і скільки зібрати туди харчів, залучають спонсорів. Літні табори переважно організовують просто неба, в наметах, на природі.

ПОРАДИ ПЛАСТУНКИ «ДОБРОЇ ГАДКИ»

- “Пласт” понад 100 років живе без алкоголю і тютюну. Це записано в Уставі організації. Чи з’явились за століття нові обмеження у «Пласті»?

- Зараз є питання щодо толерантності до інших релігій, спільноти ЛГБТ і щодо дітей, які мають фізичні вади. Оці проблеми зараз у полі нашого обговорення. Поки кожна країна має свої пропозиції, але одностайні у тому, що «Пласт» має бути відкритим для усіх дітей. Кожна країна має виробити свою політику щодо цих питань.

- Важко очолювати світову організацію «Пласту»?

- Часами. З’являються непорозуміння, коли щось пишеш у мережі. Бо коли ти пишеш – одне, а інший може прочитати це «не тим тоном». Тому я часто обираю спілкування віч-на віч. Ми справді відчуваємо брак комунікації. Втім, я стараюсь знаходити в усьому позитивні речі і бути пластункою «доброї гадки». Як це? (посміхається) Це означає приймати все з гумором, бути веселою, багато усміхатися та жартувати, навіть у важких моментах.

- Під час своїх приїздів ви зустрічалися з українським Міністром освіти і науки?

- Ні. Я лише координую працю між пластунами в усіх країнах. Утім, я не відповідаю за розвиток організації в окремій країні.

- Якби ви таки мали нагоду спілкуватися з нашим міністром Лілією Гриневич, що б порадили для розвитку «Пласту» в українських школах?

- Перш за все я би подякувала за підтримку. Друге, просила б її не припиняти допомогу. Якщо є подібні вишколи чи програми, ми радо б увійшли до ради таких методичних об’єднань, які ці програми розробляють. Такою була б моя пропозиція.

- А що б ви порадили українським батькам, які зацікавились «Пластом»?

- Я б говорила з ними дуже щиро, так як це робила щойно з пластунами. Я б сказала їм, що це – дороговказ життя, мандрівка, яка допоможе у вихованні доброї і солідної людини. Які навички дитина отримає? Це процес самовиховання. Дитина вчитиметься як на власних успіхах, так і на невдачах. Усі помилки ми вчимо дітей аналізувати. На цьому будується наша програма. Ми прагнемо вміти прийняти невдачі і пробувати зробити краще навіть те, що вдалося зробити просто добре. Ми вчимося долати висоти і досягати більшого.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Фото: Рильчук Юрій

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-