Курінь козацького батька

Дніпропетровщині, та й усьому Придніпровському краю, дуже поталанило з появою в тодішньому Катеринославі історика-етнографа Дмитра Івановича Яворницького, який став видатним дослідником і хранителем козацької минувшини. У проекті Укрінформу «Точка на карті» спробуємо розповісти про цікаві й маловідомі сторінки з життя видатного академіка, запросивши помандрувати Меморіальним будинком-музеєм Дмитра Івановича Яворницького у Дніпрі, який цього року відзначає 30-річний ювілей своєї діяльності.

Як сказала кореспондентові Укрінформу завідувачка відділу – Меморіальний будинок-музей академіка Дмитра Яворницького, старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею Яна Тимошенко, будинок-музей Яворницького засновано 3 листопада 1988 року, хоча рішення про створення музею було прийнято одразу після смерті Дмитра Івановича у 1940-ому році. Саме його дружина Серафима Дмитрівна запропонувала міській владі заснувати музей видатного історика, розуміючи вагу цієї особистості і вплив його постаті на розвиток і культури й науки України.

- Цю пропозицію підтримали, але на перешкоді стала Друга світова війна, - зазначила Яна Петрівна. - Потім, у радянські часи, протягом 10 років з 1964 по 1974-й тут діяла одна меморіальна кімната. Далі довгий час музей реставрували, відтворювали і в 1988 році нарешті відкрили. Усі інтер’єри відтворено за фотографіями і спогадами сучасників дуже наближено до того, як це було за життя вченого. Більша частина – дійсно меморіальні речі, які належали академіку Дмитру Івановичу Яворницькому.

Основною метою музею є розповісти про життя та творчість академіка Яворницького, але крім звичних екскурсій ми проводимо цілу низку різних заходів. Так, в одній із кімнат будинку вже понад 10 років відкрита виставка, де експонуються речі, що пов’язані як з діяльністю самого Дмитра Івановича, так і з історією та культурою усієї України. Наприклад, ми вже показували виставки «Яворницький – археолог», «Яворницький – етнограф», або про його зв’язки з культурними діячами, а також багато привозних виставок. Упродовж останніх двох років ми тісно співпрацюємо зі львівськими музеями, вже експонували виставки з меморіального музею Соломії Крушельницької, остання виставка - з музею Михайла Грушевського.

У планах вже цього року – створення експозицій у новому форматі, наступна виставка, яку готуємо, це «Люди та герої міста на Дніпрі». Також цього року плануємо зробити експозицію з нагоди ювілею найстарішого парку в місті – парку Шевченка.

Плануємо привезти зі Львова виставку, присвячену митрополиту Андрею Шептицькому. Співпрацюватимуть із нами і музей історії релігії міста Львова, і приватні колекціонери. Вважаємо, це буде значуща подія для Дніпра, оскільки у східному регіоні вперше експонуватимуться матеріали про цю видатну людину.

Крім того і для дітей, і для дорослих ми проводимо чимало заходів. Наприклад, звичайна стала екскурсія, яка дітьми не завжди сприймається, перетворилася на інтерактивну.

- Відомо, що в Дмитра Івановича не було прямих нащадків, та чи є якісь спогади про те, як він ставився до дітей?

- Про це можна справді дізнатися лише за спогадами людей. Мені довелося спілкуватися з відомою дніпровською письменницею-краєзнавцем, кандидатом хімічних наук Галиною Аненковою ще за життя, на жаль, її не стало два роки тому. От вона якраз маленькою дівчинкою познайомилася з Дмитром Івановичем Яворницьким і залишила цікаві глибокі спогади. Наприклад, що він брав її на коліна, розповідав про історію, серйозно до неї ставився. Тобто у нього був дуже гарний підхід - зацікавити дитину і говорити з нею на рівних.

Звичайно, що природній педагогічний хист допомагав йому захопити слухача історією козацтва – це була його головна мрія. Тому він розповідав про це і дітям, і дорослим.

ЗНАТИ СВОЮ ІСТОРІЮ НЕ ТІЛЬКИ КОРИСНО, А Й МОДНО

Розуміючи, що про історію міста треба поширювати знання не лише серед науковців, а й серед пересічних дніпрян, співробітники Меморіального будинку-музею ім. Яворницького запропонували цикли лекцій з мікро- і макроісторії.

- Вже більше року ми проводимо цикл лекцій «Яворницькіана Миколи Чабана», де люди, які глибоко цікавляться історією міста, можуть дізнатися про ще не досліджені сторінки й білі плями в історії нашого міста, так чи інакше пов’язані з Дмитром Івановичем Яворницьким, оскільки його діяльність мала суттєвий вплив на розвиток краю і регіону першої третини ХХ століття, - продовжує Яна Петрівна.

Уже відбулося десять лекцій, серед них були презентація перевидання спогадів про Нестора Махна, «Дмитро Яворницький і Білорусь», «Постаті національного відродження», «Вони були в житті Яворницького», «Яворницький – збирач і зберігач церковних реліквій», чи не найбільший аншлаг улітку викликала лекція «Дмитро Іванович Яворницький у колі медиків», а також «Перший біограф Дмитра Яворницького Олександр Овчинников», «Родина Миклашевських у долі рідного краю». Остання була присвячена родині Бродницьких, один із представників якої був архітектором і проектував та будував цей будинок.

Велику цікавість серед молоді викликав цикл лекцій «Вечори історії для молоді». Їх добре продумуємо, вони завжди і з інтерактивом, з опитуванням, з фільмами, музикою. Двічі на місяць по суботах о 17 годині тут збирається молодь, яка прагне більше дізнатися про історію міста. Вже відбулися цикли лекцій стосовно Різдва і Нового року, як їх святкували у нашому краї. Друга з них присвячена історії міста – «Місто, як все починалось», а третя лекція відбулася днями – «Місто і музика».

Варто зазначити, що розташування будинку Яворницького дуже зручне. Академік побудував його в елітній частині міста, недалеко від парку ім. Т. Шевченка, на той час – це був сад Потьомкіна. На його території Яворницький проводив розкопки, досліджував, вивчав, присвятив парку частину своєї праці «Історія міста Катеринослава», і просто любив тут відпочивати. Нині у цьому парку ми проводимо квести для різного віку дітей, це є продовженням нашої роботи з популяризації як імені Яворницького, так і історії нашого міста.

ПЕРШИЙ ВЛАСНИЙ ДІМ ЯВОРНИЦЬКИЙ ОТРИМАВ У 50 РОКІВ

Дмитро Іванович Яворницький прибув у Катеринослав у віці 47 років, уже коли був приват-доцентом Московського університету, - розповідає науковий співробітник меморіального будинку-музею Марія Нудищук, але край цей полюбив і пізнав ще студентом, почав збирати археологічні знахідки, зокрема, проводив розкопки на на колишніх козацьких землях. Коли в 1885 році він вимушений був виїхати до Санкт-Петербурга, всі знайдені речі забрав із собою. Все життя Яворницький збирав власну колекцію старовинних речей, особливо козацьких, а подарував її новоствореному музею в Катеринославі, коли став його директором.

Свого часу речами з його колекції скористався Ілля Рєпін для написання знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Дмитро Іванович і сам позував (в образі писаря – ред.), і багатьох людей на передньому плані картини в якості прототипів порадив Рєпіну, консультував у деталях, знайомив із документами, усіляко допомагав у написанні цієї картини.

Врешті, з Петербурга Яворницького відправили, начебто, у відрядження, а фактично - в заслання до Середньої Азії за його активну проукраїнську діяльність. За результатами цієї експедиції був виданий путівник по Малій Азії, а Дмитро Іванович отримав чин колезького асесора та Орден Бухарської зірки. Але повернувся він вже не до Петербурга, а до Москви, де влаштувався в Московський університет приват-доцентом. Зв’язків з Україною не поривав, коло знайомих із рідного краю ставало дедалі ширшим. Це були і жителі Харкова, серед них – викладач Харківського університету Микола Сумцов, - лише на два роки старший Яворницького. І коли при Харківському університеті було прийнято рішення створити етнографічно-краєзнавчий музей, викладач Сумцов звернувся до свого колишнього студента Яворницького з проханням надати речі етнографічного характеру для експозицій.

Наприкінці 80-х років ХІХ століття Яворницький познайомився з Олександром Полем, котрий у своєму будинку створив перший приватний музей у Катеринославі. Яворницький, побувавши в ньому, написав тоді у «Харківських губернських відомостях» статтю про те, що ось «в Катеринославі є такий чудовий музей, де можна й поспілкуватися з господарем, і екскурсію вам проведуть, пояснять, і колекція чудова. Раджу всім побувати». А коли після смерті Поля його вдова Ольга Семенівна хотіла продати колекцію старожитностей, котру зібрав її чоловік, Яворницький звернувся до влади міста з проханням не дозволити їй цього зробити. Як не дивно, пізніше Ольга Семенівна звернулася до історика з проханням оцінити колекцію , що той і зробив, але радив усю її не продавати і намагався усіма силами її зберегти.

Згодом, в 1902 році, у Катеринославі вирішили відкрити новий історико-краєзнавчий обласний музей ім. О. Поля. Постало питання, хто його очолить. Земські діячі Михайло Родзянко та Сергій Бродницький, з якими був добре знайомий вчений, запропонували на цю посаду саме Яворницького. Цього ж року до Московського університету надіслано офіційного листа. Яворницький з радістю погоджується. У листах, які зараз опубліковані в епістолярній спадщині, до речі, він писав своїм друзям, що жили на території України: «Мені дуже не подобається клімат» (у Росії — ред.). Маючи від природи не дуже міцне здоров’я – слабував очима, травленням, та найбільше дошкуляв йому біль у кістках, який небезпідставно пов’язував із холодним кліматом Москви та Петербурга, тож коли його запросили повернутися до України, та ще й на Південь, на колишні козацькі землі, він невимовно зрадів.

Ще два роки він фактично жив між Катеринославом і Москвою, а в 1904 році, налагодивши основні музейні справи, звернувся до керівництва Московського університету з проханням звільнити його від викладання на 1905 рік і переїхав до Катеринослава.

На той момент було розроблено два плани будівництва першого корпусу історичного музею, а також Леонід Бродницький розробив план приватного будинку вченого. У 1905 році було збудовано й історичний музей, і цей будинок, тож Яворницький отримав перший у своєму житті власний дім у 50 років.

Ділянку, на якій побудувався, Яворницький купив за 300 карбованців як пустопорожнє дворове місце у статського радника Маркевича (на розі Соборного провулку і Палацової площі). Для серйозної дворянської садиби тут місця було замало, а для Яворницького це було вдале розташування. Звідси недалеко було до його улюбленого дітища — краєзнавчого музею.

ЙОГО ДОБА МАЛА БІЛЬШ ЯК 24 ГОДИНИ

Директором музею Дмитро Іванович був 30 років, включно до 1933 року, коли його було звільнено. За цей час музей став одним із найбільших на території Російської імперії, і досьогодні він є одним із найбільших в Україні.

- За офіційними даними, за час керівництва Дмитра Івановича кількість експонатів у музеї збільшилася з 5 тисяч до майже 80. Ще слід враховувати, що дуже багато речей Яворницький для музею викупляв і доставляв за власний кошт, - говорить Марія Нудищук.

Майже вся козацька колекція в історичному музеї була оформлена завдяки діяльності Яворницького. Основу її складала його власна збірка, яку офіційно передано музею у 1902 році, одразу як вчений переїхав до Катеринослава.

Працюючи у музеї, вчений активно докладав зусиль щодо його розширення. Планувалося утворити кілька секцій: козацьку, історії міста та регіону, релігійну та природничу. Після імперської сільськогосподарської виставки 1910 року з’явилася ідея створити ще й сільськогосподарську секцію, але на той час у музеї вже не стало місця для такого реманенту. Тоді Яворницький вирішив просити владу про будівництво нового корпусу для історичного музею. Таке рішення було ухвалене у 1910 році, а сам Дмитро Іванович поїхав у відрядження, аби подивитися, які музеї є в Єгипті, Сирії, Ірані, і знайти найбільш оптимальний варіант, що влаштував би місто. У Єгипті вчений побачив Каїрський музей і вирішив будувати у Катеринославі подібний. На жаль, процес розтягнувся майже на 50 років, Яворницький не побачив, чим це завершилося, а новий «зелений» корпус так і не зміг повторити велич Каїрського музею.

До речі, у будинку-музеї є фото Яворницького з Лесею Українкою, зроблене у 1910 році в Єгипті. Леся Українка там лікувалась, це були останні роки її життя. Відомо, що Яворницький дуже добре був знайомий з матір’ю Лесі Оленою Пчілкою та сестрою, Ольгою Косач-Кривинюк, зазначу, що коли Українка писала лист, то мова йшла про людину обом сестрам знайому: «А він був завзятий дід, лазив у піраміди, і на піраміди, і де його тільки не носило!»

КАБІНЕТ — СВЯТАЯ СВЯТИХ

За життя Дмитра Івановича Яворницького ця кімната для гостей була недоступною. Тут панувала ним створена атмосфера творчої гармонії. Тут відчуваєш, що це справжня лабораторія вченого, центром якої є робочий стіл. На столі – рукописи, книги, відкриті на закладених сторінках, маленькі окуляри, ніби залишені Яворницьким на хвилиночку, штемпель з прізвищем Еварницький, записна книжка, пісочниця з піском. На бюро — купки карток, фотографії друзів – художника Опанаса Сластіона, історика – Миколи Костомарова, портрет композитора Миколи Віталійовича Лисенка, з яким вони збирали українські пісні.

Відомо, що академік зібрав і записав їх більше 40 тисяч фольклорних елементів – загадок, пісень, легенд. На жаль, вони досі не всі опубліковані. У 1906 році світ побачив лише збірник з 5 тисячами пісень «Малороссийские песни, собранные с 1878 по 1904 года», особливу увагу вчений приділяв язичницьким пісням – веснянкам, закличним, купальським. Завдяки цій праці Яворницький почав тісно спілкуватися з Миколою Лисенком.

В експозиції музею є подарована Лисенком річ – кришталевий термометр, на якому срібними буквами вигравірувано: «Дмитру Івановичу Яворницькому у День народження від Миколи Лисенка, 1905 рік».

Навіть у похилому віці Дмитро Іванович багато працював, лише тоді, коли надокучав нестерпний головний біль, учений підводився з-за столу, підходив до канапи, що біля правої стіни, і сидів там доти, поки біль не вщухне. Потім повертався до столу і продовжував працювати.

На стінах кабінету — фотографії близьких серцю людей, котрі складали історію взаємин Яворницького з відомими вченими, культурними діячами, представниками української літератури.

Навесні 1906-го приїжджав до свого приятеля Дмитра Яворницького і кілька днів прожив у будинку історика один із найвидатніших професійних борців світу - Іван Піддубний. А незабаром після цього в історичному музеї з'явилася картина «Запорожець» пензля московського друга Яворницького - Миколи Струнникова, де в образі козака у повний зріст зображений Іван Піддубний.

На секретері зберігаються праці вченого – його твори про запорожців. «По следам запорожцев», «Вольности запорожских козаков», «Источники для истории запорожских козаков». До речі, на праці «Вольности запорожских козаков» (1890 р) стоїть подвійне прізвище – так учений намагався ввести в науковий обіг своє справжнє прізвище – Яворницький. До того він підписувався – Еварницький.

Відомо, що серед понад 200 праць історика були не лише наукові, адже Дмитро Іванович був надзвичайно талановитим письменником і поетом. Саме в будинку-музеї можна побачити єдину його збірку «Вечірні зорі» (Катеринослав, 1910 р). Її було видано накладом всього 60 одиниць. На сьогодні відомо місцеперебування лише трьох примірників: один в експозиції будинку-музею, по одному – у фондах історичного музею та в бібліотеці ім. Вернадського (Київ). У збірці дуже гарні вірші, але про них часто забувають за всіма іншими здобутками вченого.

У будинку вченого було дуже багато книг - понад 4 тисячі. У двох шафах – ті, що збереглися. Крім спеціальних книг з історії, були також дослідження з археології, етнографії, фольклору, лексикографії, різноманітні словники, художня література, видання 17-18 століть. Майже всі вони, за заповітом Дмитра Івановича, були передані до Київської академії наук з умовою, що Серафимі Дмитрівні сплачуватиметься пенсія.

КАРТКИ ДО СЛОВНИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯВОРНИЦЬКОГО БЕЗСЛІДНО ЗНИКЛИ

Як пояснила старший науковий співробітник меморіального Будинку-музею академіка Яворницького Ірина Завалова, усе своє життя Дмитро Іванович збирав українські слова і мріяв видати словник. Він назбирав понад 65 тисяч слів, але в цьому, першому томі, вміщено лише 8 тисяч, інші не були надруковані. Слова зберігалися в кабінеті вченого на картках. Далі почалися буремні роки – громадянська війна, зміна влади, Яворницького залучають до експедиції Дніпробудівців, а далі – звільняють за доносом близького друга. Звільнення з музею стало великою трагедією для вченого.

- Останні роки свого життя Дмитро Іванович дуже хворів і писав у листах, зокрема, до друга Якова Новицького, що лише тепер, умираючи, зрозумів, що мова – це найцінніший скарб, а він, на жаль, копав не ті скарби. Він переймався недарма, бо після смерті Яворницького, за його заповітом, решту слів було передано до Києва, де картки безслідно зникли. Лише в кінці 2017 року був перевиданий перший том «Словника української мови Яворницького», - розповіла Ірина Завалова.

За її словами, вчений, збираючи слова, записував їх дуже детально – значення, регіон походження, наголос, до всього записував лише ті слова, які в жодному зі словників не були вміщені, виписував приклади зі старовинних українських творів.

У радянський час, особливо у 60-ті роки, лексикографи високо оцінювали роботу вченого у цій царині, вказуючи, що у нього був оригінальний підхід і якби не був утрачений цей матеріал, він став би дуже цікавим і корисним для знавців української мови, адже сам Яворницький свій майже 70-тисячний словник позиціонував як додаток до словника Бориса Грінченка. Для прикладу – словник Грінченка на момент, коли його мали видати, вміщував 50 тисяч слів, але матеріал до нього збирався 50 років цілою групою науковців. У Яворницького теж були друзі-помічники – письменники, лікарі, священики і навіть прості селяни, але систематизував він його сам. У 1920 році перший том словника було видано, а потім дефіцит паперу в Катеринославі став на заваді.

Далі почалися драматичні події в житті вченого і свої задуми він так і не зміг довести до кінця. Навіть його остання праця – «Історія міста Катеринослава», яку він закінчив у 1937 році, була вперше видана тільки в 1989 році.

У ГРОМАДЯНСЬКУ З БЕРДАНКОЮ САМ ОХОРОНЯВ МУЗЕЙНІ ФОНДИ

За переказами, у 1919-21 роках, коли в країні йшла громадянська війна, а в самому Катеринославі за рік влада змінювалася зо двадцять разів, Дмитро Іванович не зачиняв музей. Той діяв, Яворницький проводив екскурсії, поповнював фонди, їздив у експедиції, а вночі змушений був сам із рушницею охороняти від злодіїв і нападів. Приходили й махновці, й петлюрівці. Відомо, що з Махном Яворницький домовився в готелі «Асторія». Сам прийшов до Нестора Івановича, розповів про важливість музею для прийдешніх поколінь та історичної пам’яті, і Махно написав охоронну грамоту, яка й досі зберігається в історичному музеї. У ній зазначено: «Дана сия записка ВОЕННО-РЕВОЛЮЦИОННЫМ СОВЕТОМ и КОМАНДАРМОМ директору музею имени ПОЛЯ т. Эварницкому в том, что арестовать или конфисковать что-либо из имущества музея никто не имеет права без особого на то распоряжения КОМАНДАРМА БАТЬКО МАХНО». Також тієї зими він виписав понад 2 тонни вугілля/дров для його опалення.

Цікаво, що у 1915 році Яворницький проводив екскурсію останньому російському імператору – Миколі ІІ. За легендою, учений взяв у нього 30 копійок вхідної платні, а половину екскурсії провів українською мовою. Натомість Микола ІІ, начебто, сказав Яворницькому «Дмитре Івановичу, я вас бачу кожен день, маючи на увазі полотно Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яке купив у художника імператор Олександр ІІІ.

Численні гості вченого дуже любили, коли господар відкривав свою настільну скриньку. У ній завжди було щось цікаве з нових археологічних експедицій вченого. А сам Яворницький розповідав страшну історію, як під час розкопок одного з курганів, а їх він розкопав десь близько двох сотень, - його привалило землею. Учасники експедиції більш ніж півгодини діставали вченого з-під завалу, а коли дістали, той не дихав, тому покликали священика. Той прийшов і, певно, коли здійснював відспівування, бризнув водою, і Яворницький отямився. Проте навіть ця моторошна історія не зупинила археолога в його пошуковій роботі.

ПОКИ ЖИВУТЬ ДНІПРОВІ ПОРОГИ – ЖИВА УКРАЇНА

У вітальні перше, що привертає увагу – це великий олійний портрет Дмитра Яворницького роботи Фотія Красицького – онучатого небожа Тараса Шевченка, написаний у Петербурзі в 1900 році. На стінах вітальні – картини, подаровані господарю відомими художниками: «Українка» (1887 р.) Ф. Бондаренка, «Дівчина в українському вбранні» (1894 р.) П. Баришникова, «Козак з люлькою» (1920 р.) Миколи Струнникова.

У цьому будиночку черпали своє натхнення Павло Тичина і Максим Рильський, Павло Усенко і Остап Вишня, художник-баталіст Микола Самокиш і славіст Агатангел Кримський, діячі українського театру Марко Кропивницький, Микола Садовський і Марія Заньковецька. Тут бували російський письменник Телешов, учений з Фінляндії Тальгрен, журналіст і письменник Володимир Гіляровський та багато-багато інших. Постійно відвідували господу кобзарі Петро Ткаченко, Іван Кучугура-Кучеренко, якого Яворницький вважав «гордістю і славою українського народу». Кожна з таких зустрічей супроводжувалася оповіданнями господаря про запорожців і дніпрові пороги.

Ними вміли плавати козаки і Яворницький. Про його відвагу ходили легенди. Учений ними захоплювався, розпитував відомих лоцманів, завдяки чому знав, біля якого каменю слід повернути так, щоб човен не розбився і навіть водив туди екскурсії. Друзі жартували, що Дмитро Іванович ламав там сім разів руки і готовий був зламати ще 77 разів ноги, аби лиш дослідити Дніпро і його скелі.

- У 1927 році Яворницький очолив Дніпробудівську археологічну експедицію, яка проходила одночасно з будівництвом ДніпроГЕСу. Його бентежило затоплення такої значної території, особливо Дніпрових порогів, які дуже любив, але до вченого не дослухались, хоча дозволили йому наостанок дослідити ці пороги й описати. Маючи у розпорядженні професійних фотографів Яворницький обійшов усі дев’ять порогів, детально зафільмував, описав, сфотографував ці природні дива, розробив карту і в 1928 році видав працю «Дніпрові пороги».

ОБШУКИ Й ДОПИТИ ЗА ДОНОСОМ “ДРУГА”

- Коли люди дізнаються про те, що зробив Дмитро Яворницький для науки, питають, а чому про нього не пишуть у книгах. Дійсно, про нього майже нічого не сказано в книжках з історії. Так, він не написав, комплексних праць з історії всієї України, але його вклад у справу музеєзнавства, етнографії та археології дуже вагомий, - наголошують музейники.

Фактично першою дослідницею Яворницького стала Марія Шубравська. Її монографія вийшла 1972 року в «Науковій думці» уКиєві.

Деякий час було прийнято вважати дослідником спадку Яворницького Івана Шаповала, але виявилось, що у них були насправді досить погані стосунки: у 1933 році Яворницького було звільнено з музею саме за доносом, який написала людина, що видавала себе за досить близького друга. Ним якраз і був Шаповал, котрий звинуватив Яворницького у «контрреволюційній» діяльності.

У своєму листі тоді вчений писав: «Мене та моїх співробітників було вичищено з музею як контрреволюційне кубло». Не пробачили Яворницькому «Словник української мови», діяльність з охорони пам’яток, не приховану проукраїнську позицію й те, що намагався зберегти Спасо-Преображенський собор. Дмитра Івановича разом зі співробітниками звільнили, багатьох заарештували. Звання академіка, отримане ним у 1929 році, й похилий вік слугували пом’якшенням – ученого не закували в кайданки, але в будинку проводилися численні обшуки й допити.

До речі, одночасно з доносом було направлено в Академію наук листа з пропозицією позбавити Яворницького й звання академіка. Але цього не дозволили зробити, і сам Яворницький писав: «Тут їм, (тим, хто писав донос – ред.) сказали, що вже зась». Та поки розглядалось це питання, чотири місяці Дмитру Івановичу не платили академічну пенсію і він змушений був навіть продати майже всі досить цінні на той час годинники у будинку.

НЕ ПИТАЙ МАНДРІВНИКА, ХТО ВІН І ЗВІДКИ, А ЗАПРОСИ ДО СТОЛУ І НАГОДУЙ

Їдальня. Це проста і сонячна кімната з двома вікнами, які виходять у двір. Коли сонце повертає на обрій, його проміння, як і колись, розливається тут безліччю сонячних «зайчиків».

Уставав Яворницький о 5-й ранку, бо о 8-й, а то й раніше був уже в музеї. Снідав кавою або бутербродом із чаєм. Обідали завжди о 15 годині. Найчастіше до обіду подавали улюблену страву господаря – борщ, слава про який виходила далеко за межі будинку, бо в цій козацькій оселі він був особливо смачний. Готували його тут за всіма правилами старовинного кухарства. Дуже любив Яворницький і вареники.

До обіду часто запрошувалися друзі та знайомі, з якими господарі в невимушеній обстановці говорили про історію, сучасні проблеми. Частували гостей напоями власного приготування: вином, наливкою, лікером. Була і справжня козацька оковита. Так званою «водою життя» господар частував наперстком, оскільки більша її доза була небезпечною.

Атмосфера в їдальні була особливою. Її стіни фарбувалися під дощатий запорізький курінь, та й звичаї тут жили козацькі, січові. Сам Дмитро Іванович неодноразово повторював: «Ти не питай у бурлаки (сироти, мандрівника) звідки він, а запроси до столу та нагодуй».

У їдальні зберігся посуд родини, чашка з блюдцем, а також дуже гарний дубовий буфет і стілець-крісло, в якому сидів Яворницький, коли обідав удома.

За одним столом із родиною сиділа й хатня робітниця Яворницьких Катерина Литвиненко, ще на одному стільці – молодий Микола Костюк. Батько Миколи був священиком, за радянського часу сидів у таборах, хлопець не мав де жити, тож Дмитро Іванович прихистив його в себе. Костюк допомагав і по господарству, а оскільки був освіченим – став особистим секретарем академіка. Рибалив на Дніпрі і рятував цим усю родину в голодні роки. Пізніше емігрував до Канади, у 90-х роках приїздив до Дніпра, видав дуже цікаві спогади – «Поруч з Яворницьким».

Катерина Литвиненко дожила до 2002 року й дуже допомогла відтворити інтер’єр та садок. Її вважали в родині за доньку, навіть звали ласкаво Катрусею, часто балували і не приймали за персонал.

Вона була присутня під час відкриття музею і розповіла, де знаходилися ті чи інші речі в будинку, деякі зберегла особисто – зокрема посуд, який вона передала музею. Саме Катерина Литвиненко розповіла, що на вікнах були, за давньою українською традицією, вишиті рушники, а не штори. Дубовий буфет із їдальні Яворницького зберігався в родині академіка Чекмарьова, ним же незадовго до смерті повернутий до будинку.

Серафима Дмитрівна була другою дружиною вченого, з якою він побрався у Катеринославі на схилі літ. Свого чоловіка вона пережила лише на три роки, померла під час окупації міста і навіть не в цьому будинку, бо її виселили німці. З першою – харків’янкою, він прожив менше року, причини розставання – невідомі.

ЧИ ЖИВА НАРОДНА ПАМ’ЯТЬ?

Музейні працівники, проводячи екскурсії, часто вмикають козацький марш, виконання якого так любив замовляти оркестру у парку ім. Т. Шевченка Дмитро Іванович.

А коли Яворницький помер (5 серпня 1940 року), наступного дня у місті не можливо було купити квіти, так багато людей їх придбали, щоб прийти вшанувати козацького батька. Його дуже любили, він був символом міста, яскравою постаттю, всі вірили, що він має якісь магічні здібності від козаків-характерників, адже йому вдалося захистити від пограбувань, організувати і створити величезну колекцію музею. За переказами, вчений заповідав поховати його біля улюбленого дітища під супровід козацького гопака. Спершу його поховали на міському кладовищі, а коли старий цвинтар зносили, громадськість наполягла на перенесенні праху академіка до стін музею, що й було зроблено у 1961 році.

Ім’я видатного академіка отримав виплеканий ним історичний музей, два роки тому названо на його честь і головний проспект міста. Наразі в Дніпрі є один – надмогильний пам’ятник академіку (автори - скульптор В. Наконечний та архітектор В. Мірошніченко). Скульптор, почесний громадянин Дніпра Володимир Небоженко розробив проект світського пам’ятника вченому. Нині розглядається пропозиція встановити його на Привокзальній площі замість поваленого Петровського.

Але є у місті й такі, хто до пам’яті про цю людину ставиться байдуже. Торік у ніч із 28 на 29 серпня з будівлі Меморіального будинку-музею академіка зловмисники зняли і вкрали бронзову дошку-барельєф Дмитрові Яворницькому завдовжки 1,5 м і масою біля 150 кг. Пошуки зловмисників і досі нічого не дали.

На щастя автор барельєфа дніпровський архітектор В’ячеслав Юрченко зберіг проектні матеріали і, за можливості, міг би відновити дошку.

Будинок із червоної цегли з мезоніном часто потрапляє на фотографії, що ілюструють Дніпро. Ми навмисне не розповіли про те, що розміщено у будинку-музеї в мезоніні, аби «Точка на карті» зацікавила вас і спонукала відвідати це місце й самим дізнатись більше про співця запорізького козацтва Дмитра Яворницького.

Людмила Блик, Дніпро

Фото: М'якшиков Микола