Яворівська забавка: казка для дітей, втіха для дорослих

Яворівська забавка: казка для дітей, втіха для дорослих

1217
Ukrinform
Яворівські майстри не люблять, коли їхні витвори називають іграшками. Це не іграшки, а забавки, оскільки покликані бавити, заспокоювати, оберігати

Яворівська дерев`яна забавка – явище унікальне. При всій своїй простоті вона має дивну притягальну силу і є чимось більшим, ніж іграшка. Її наділяють властивостями оберега. Про цей шедевр народного промислу сьогодні розповідаємо у проекті «Сім днів у регіоні».

ЧОМУ ЗАБАВКИ, А НЕ ІГРАШКИ

Яворівські майстри не люблять, коли їхні витвори називають іграшками. Як стверджує народна майстриня Наталія Дюг, це не іграшки, а забавки, оскільки покликані забавляти, бавити, заспокоювати. Цьому служить і матеріал, з якого їх роблять – осика, яка має властивість відганяти все лихе, і розпис-вербівка: мазки фаби нагадують вербові листочки, і кольори, що вселяють радість. Споконвіку у яворівській забавці домінували три барви, які передають кольори довкілля – розкішного біосферного заповідника Розточчя, де й народився цей промисел: червоний – колір квітів і ягід, зелений – дерев і трав, та білий, як молочні озера на світанні. У 30-х роках ХХ століття до них додали ще яскраво жовтий – колір сонця. Його використовують як фон, що підсилює інші кольори.

- У радянські часи інколи додавали блакитні елементи розпису, але вони якось не прижилися, - розповідає директор Новояворівського краєзнавчого музею Леся Більська.

За її словами, раніше використовувалися фарби лише природного походження. Червоний, наприклад, здобували із комахи червеця, яка в ті часи була серйозним предметом експорту. Із появою дешевших синтетичних фарб майстри почали віддавати перевагу їм. Проте використовуються лише безпечні акрилові фарби, тому яворівська забавка зберігає свою екологічність. Ще одна її особливість – повна відсутність лаку. А блиск і оксамитова фактура досягаються завдяки ретельному шліфуванню кожної деталі. Тому батьки можуть не хвилюватися, що дитина пораниться чи спробує забавку на смак.

Мистецтво створення забавки передається на Яворівщині з покоління в покоління. Згадки про перші вироби датуються ХVІІ століттям. З того часу виросли, постарілися і спочили декілька поколінь тих, для кого вирізали та розмальовували забавки стародавні майстри. Проте оті давні вироби ще подекуди збереглися у музейних експозиціях і приватних колекціях. Найбільша збірка яворівських іграшок представлена в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові.

А нині справу перейняли інші умільці. До них належать, зокрема, Оксана Когут і Остап Сойка, Ольга та Володимир Логіни, Галина Андрейко, Сергій Маруняк, Андрій Більський. До речі, цей майстер столярної справи до пенсії працював керуючим банком. А вийшовши на заслужений відпочинок, освоїв нову професію і тепер уже сам навчає учасників гуртка «Мастак» при навчальному центрі у селі Старичі. Тут усі охочі - дорослі, і діти можуть пізнати мистецтво виготовлення дерев’яних забавок.

З

Фото: golos.kievcity.gov.ua
Фото: golos.kievcity.gov.ua

а припущеннями дослідників, спочатку забавкарство було домашнім виробництвом, а пожвавлення торговельних відносин призвело до того, що воно виокремилося у самостійний промисел із центром у Малому Передмісті Яворова. На початку ХІХ ст., як зазначено в «Промисловому путівнику», 89 родин займалися цим ремеслом, і кожна з них протягом року виготовляла майже 3600 іграшок. Серед найвідоміших виробів були іграшкові меблі, тарахкальця, візочки з кониками, колисочки, скрипки.

ЗАБАВКАРСЬКА ШКОЛА

З ініціативи культурних, громадських діячів, меценатів та Повітової і Крайової рад цей промисел було підтримано і технічно вдосконалено. Було створено «Державну школу деревного промислу», у чому була велика заслуга уродженця тих місць - батька митрополита Андрея Шептицького графа Івана Шептицького, який на той час очолював Повітову раду. Школа мала основне завдання – розвивати забавкарство на базі деревного промислу. Звідси й назва – «Забавкарська школа». Крім того, мета полягала й в удосконаленні технічної та економічної основи для подальшого розвитку забавкарської справи. Час вимагав розширення асортименту, удосконалення виробів, адже промисел уже починав потроху занепадати, бо на ринку з’явилися закордонні іграшки, що поступово витісняли яворівську забавку. Перед школою стояло непросте завдання: удосконалити традиційну іграшку, зробити її конкурентоспроможною, а також навчитися самостійно проектувати сучасні моделі, яких потребував ринок.

Фото: folkukraine.com
Фото: folkukraine.com

Асортимент виробів школи у 1897 році складали коники шести різних розмірів, шість різновидів кеглів, крокети, лічильні палички, іграшкові мальовані будиночки, жовніри, візочки, тачки. Окрім виробництва іграшок, школа займалася ще й збутом продукції, яку виготовляли майстри в домашніх умовах. Таким чином, було пройдено шлях від крамниці у приміщенні школи до постійної виставки у Львові, а також до посередників з Польщі й довколишніх міст.

Народних умільців всіляко підтримував Міський Промисловий музей у Львові. Тут відбувалися виставки, конкурси, своєрідний обмін досвідом.

Свою діяльність «Забавкарська школа» на кілька років припиняла під час Першої світової війни. Та народні умільці в домашніх умовах продовжували працю над рукотворними дивами. У повоєнні роки кількість майстрів, попри скрутне економічне становище, збільшилась.

Вдруге школа припинила діяльність у 1939 і знову запрацювала у 1942 році під керівництвом Богдана Стебельського, який у воєнний час зумів підтримувати її діяльність. У травні 1944 року школа припинила існування. Проте і після її закриття дерев`яна мальована забавка продовжила жити. У середині ХХ ст. була створена художньо-промислова артіль імені Т. Шевченка, що об’єднала довкола себе народних умільців.

З часом, зазначає дослідниця Оксана Галаник, іграшка втрачає своє первинне значення і починає сприйматися радше як сувенір. Тому художньо-промислові комбінати через нерентабельність такої продукції припинили її виробництво. Натомість почали виготовляти сувеніри. Але кілька місцевих родин - Лопачаки, Бриндаси, Логіни зберігали цю традицію і майстрували забавки в домашніх умовах.

ХРАНИТЕЛІ АВТЕНТИКИ

Та всеж із часом забавкарський промисел почав поволі згасати. Адже ринок наповнився різноманітними фабричними іграшками, виробників стали образливо називати на російський манер – «колотушниками»; старші майстри робили все менше забавок, а молоді віддавали перевагу різьбленню чи меблевому промислу. І лише для виставок, або з нагоди визначних дат майстри виготовляли по декілька традиційних забавок.

Фото: http://folkukraine.com
Фото: http://folkukraine.com

Автентичні риси забавки зберегли майстри-практики. Найяскравішим виразником традицій цього періоду була донька Василя Прийми – Юлія Прийма. Усе її життя пов’язане з іграшкою, вона перейняла і продовжила промисел батька: в домашній майстерні виготовляла забавки, як це робили з давніх часів. Майстриня стала учасницею багатьох мистецьких заходів, навчала молодь, популяризувала традиції яворівського забавкарства.

Наприкінці 90-х років увага до забавкарства знову зросла. У Художньому ПТУ № 14, що розташоване в Івано-Франковому, майстри виготовляють традиційні забавки, творчо працюють і розвивають асортимент авторських розробок. За останнє десятиліття виникло ще кілька осередків із виготовлення забавки. В Яворові – Ольга та Василь Логіни відновили давнє родинне забавкарське ремесло. У Новояворівську творчо розвивають тематику іграшок спілчани Яворівського осередку Іван Бабійчук, Андрій Шопський, Світлана Бабійчук-Кузьменко. У Янові (Івано-Франковому) - Остап Сойка та Оксана Когут відроджують давні традиції та проектують авторські сучасні іграшки.

А Товариство краєзнавців Яворівщини «Гостинець» почало досліджувати історію, типологію, традиції орнаментування автентичної забавки.

Директор музею Леся Більська вважає, що жоден із видів народного мистецтва не має лаконічнішого перетворення реалізму на казку, ніж дерев’яні яворівські забавки. Упродовж століть вони навчають розуміти прекрасне і збагачують духовний світ дітей. З ними завжди приходить свято, сповнене яскравих кольорів, синяви неба, пташиного польоту та веселих танців гультяїв під оркестрову мелодію скрипок, сопілок, тарахкалець. Та найважливішою ознакою було виявлення глибокого знання дитячої душі і намагання задовольнити її бажання, прищепити художній смак. Часто майстри вкладали в іграшку здоровий гумор, хотіли розвеселити дитину і пропонували їй забавку, лагідно демонструючи як грає сопілка, махає крильцями пташка чи їде коник. Адже іграшки були переважно озвучені і рухомі – бричка справді пересувалася на колесах, пташка співала, а колиска гойдалася. Витесані з дерева забавки пахнули свіжістю липи чи осики– подихом природи, якого так не вистачає сучасним іграшкам.

Для того щоб створити високохудожні твори, потрібен не тільки якісний матеріал, а й вправні руки, щире серце і поетична душа. Яворівські майстри розпису працювали над виготовленням іграшки від початку до завершального оздоблення. Забавки завжди розписували яскравими малюнками, в яких виявляли міцний зв'язок із традиціями життя. Посуд, знаряддя, меблі, одяг – все відтворювали в народних забавках. А іграшкові меблі повторювали в мініатюрі оригінали. Були намагання впровадити нові зразки іграшок, але майстри не приймали їх, виробляючи свої твори завжди на одну моду, так як це робили їх батьки і діди.

ЯВОРІВСЬКІ ЗАБАВКИ НА ГОЛОВНІЙ ЯЛИНЦІ КРАЇНИ

Ця мода свято зберігається і досі, хоч сучасні дітлахи вже з 2-3-х років на «ти» із комп`ютерами та смартфонами. А їх батьки купують на базарах та в магазинах іграшки, марковані китайським виробником. Зате закордонні гості буквально полюють за яворівською забавкою.

- Чому канадські дітки тішяться «яворівськими забавками», а наші, в основному, – китайським ширвжитком? Така думка стрибнула в голову, коли я вибирала для газети світлини, зроблені нині під час майстер-класу з розмальовування дерев`яних іграшок давніми яворівськими візерунками, - ділиться редактор газети «Яворівський голос» Люся Шубіна-Паневник.

За її словами, не так давно гість Яворова – канадець українського походження в інтерв’ю зізнався, що хоче якомога більше придбати для своїх онуків яворівських забавок: мовляв, ці барвисті коники, сопілки, деркачі, тарахкальця, свищі, фігурки людей, колиски, скрині, столики та багато ще чого іншого – не лише дуже милі, а є безпечними для здоров’я діток та оберегами, відганяють усе лихе…

Фото: http://folkukraine.com
Фото: http://folkukraine.com

Сподіваємось, інтерес пробудиться і в наших споживачів. Цьому сприяють майстер-класи, які організовують управління туризму та курортів Львівської ОДА та Яворівської РДА у партнерстві з районними та обласною службами у справах дітей. На Миколая на таке творче заняття запросили осиротілих діток із Яворівського та Пустмитівського районів. Веселий майстер-клас із виготовлення яворівської забавки вони не забудуть ніколи, а подаровані талісмани будуть для них утіхою.

У районному Народному домі «Сокіл» також відбулася благодійна акція «Яворівська забавка від Миколая». Народні майстрині Наталія Дюг та Оксана Мариняк показали її учасникам, як розмальовувати забавки.

Виходить яворівська забавка і на всеукраїнську та міжнародну арену. Торік виробами місцевих майстрів Оксани Когут і Остапа Сойка була прикрашена головна ялинка України. Кілька років поспіль вбирають ними і центральну ялинку у Львові. А за кордоном вони представлені на Ягеллонському ярмарку у Польщі, в Литві та за океаном. Сподіватимемось, і в рідному краї на них виростатимуть наші малюки.

Нінель Кисілевська, Львів


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-