Білгород-Дністровська цитадель. Випробування реконструкцією

Грізний фортечний комплекс здіймається над хвилями одного з чорноморських лиманів. Саме зубчасті мури з білого каменю, як вважають історики, і дали назву найбільшій твердині півдня України - Аккерман або Біла фортеця. Причому досі не відоме ім'я першобудівника замку, на руїнах якого постала в XIV столітті ця грандіозна пам'ятка фортифікаційного зодчества. Тривають археологічні розкопки - одна експедиція змінює іншу, та далеко не кожній вдається поповнити новими фактами фабулу виникнення унікальної фортеці.

Суперечливі версії дослідників снуються з XIII століття, коли землі нинішнього Українського Причорномор'я - від таврійських степів до придунайської Кілії - захопили кочівники Золотої Орди. Більшість дослідників сходяться на тому, що саме ординський хан Берке велів звести на руїнах давньогрецького поліса Тіри, поряд із давньоруським Білгородом, форпост на межі між двома цивілізаціями - азійською і середземноморською.

ЗОЛОТООРДИНСЬКА ФОРТЕЦЯ ПІД УПРАВЛІННЯМ ГЕНУЕЗЦІВ

Цікаво, що генуезькі колоністи, які здавна тут контролювали товаропотоки, що йшли через морську гавань із Малої Азії до Європи, зуміли-таки знайти спільну мову з завойовниками й отримати від хана ярлик на користування зведеною фортифікаційною спорудою як укріпленим торговим центром. І виходило так, що офіційно Білгород мав статус монголотатарського міста, але правили в ньому та цитаделі підприємливі генуезці. Називаючи його Мон-Кастро...

Утім, недовго. Після втрати золотоординцями земель північного Причорномор'я тут почали утверджуватися Велике Литовське, а згодом - Молдовське князівство. Білгород і його фортеця перейшли в ХIV столітті від князя Вітовта у володіння волоських воєвод - васалів угорського короля. І в наступні 300 років Білгородську фортецю іменували Четатя Албе (Біле місто). А 20-тисячне населення міста-порту, де мешкали греки, генуезці, буджацькі татари, русини-українці та вірмени почало поповнюватися румуномовними волохами.

Зміни сталися і в фортеці: територію навколо цитаделі, де раніше порядкували генуезці, розширили до 9 гектарів, розділили високими внутрішніми стінами, які могли бути самостійними фортифікаційними об'єктами, і почали зміцнювати башти на мурах, а за їх бійницями розмістилися потужні гармати. Молдовські господарі розуміли, що завдяки твердині можна контролювати їхній єдиний чорноморський порт, через який рухалися товари на західні ринки.

Розпочав реконструкцію старого замку Олександр Добрий, а завершив будівництво фортеці з 34 вежами Стефан Великий, залучивши до справи групу гуситів - найкращих чеських майстрів фортифікаційних споруд. З висоти пташиного польоту грандіозна споруда нагадує кам'яну квітку з пелюстками-вежами, що вросла у скелясту землю. З одного боку фортечних мурів - лиман, із суші - глибокий рів, заповнений водою. Глибиною 14 метрів, шириною 20. Товщина мурів твердині, що простягаються на два з половиною кілометри, вражаюча - від одного до п'яти метрів, висота - до 20 м. Перед вхідною брамою звели потужний підвісний міст...

Оскільки упродовж XIV століття гарнізон фортеці тричі мужньо відбивав напади турецьких військових ескадр, з'явилися легенди про неприступну твердиню, у яких реальні історії переплелися з відвертою містифікацією. Передусім це пов'язано з опальним римським поетом Овідієм і дочкою князя Олександра Доброго, чиїми іменами стали називати фортечні вежі. За переказом, княжна Тамара була дівчиною крутої вдачі. За те, що свавільна дочка оточила себе ватагою лиходіїв і грабувала поблизу фортеці каравани, поки батько був у військовому поході, князь після повернення наказав живою замурувати дочку в одній із веж. Відтоді й почали її називати Дівочою.

ФОРПОСТ НАД ЛИМАНОМ - ВИТВІР "ВІЛЬНИХ КАМЕНЯРІВ"?

Утім дійшли до нас із середньовіччя й загадкові фрагменти реального оформлення одного з фортечних мурів - 10 кам’яних ядер вмурованих у стіну у вигляді тетраксиса. Довгий час ніхто не звертав уваги на те, що ядра під час гарматного обстрілу так дивно лягли й застрягли у фортечній стіні. А згодом одні пристали до думки, що тетраксис може символізувати триєдність природних сил: землі, повітря й води. Інші переконані: Штефан Великий залучив до будівництва південного форпосту держави не просто талановитих будівельників, а "вільних каменярів", які й залишили на мурі твердині масонський автограф. Переконливим підтвердженням, як вважають, є табличка, яку знайшли в одній із веж фортеці: "Майстер Федорко закінчив будівництво у 1440 році". Майстром у той час називали главу масонської ложі.

Серед таємниць фортеці, які ще належить розкрити дослідникам - підземні укриття та ймовірні секретні ходи з самої цитаделі (могутнього укріплення у фортеці), де був комендантський палац, штаб коменданта, казна міста, пороховий підвал.

ГАРМАТИ ЦИТАДЕЛІ СТРІЛЯЛИ ПІВТОННИМИ ЯДРАМИ

"Щоб уявити вогневу міць встановлених у баштах фортеці артилерійських батарей, що чатували з-за бійниць на військові кораблі, досить сказати, що тут були гармати різних калібрів - аж до 670 мм, ядра яких важили 480 кілограмів! З гармат такого калібру війська турків-османів обстрілювали у 1453 році Константинополь і заволоділи столицею Візантії! А через рік турецька ексадра з'явилась перед мурами фортеці..." - розповідає один із провідних істориків-дослідників Аккерманської фортеці Андрій Красножон.

Однак три атаки турецьких кораблів на твердиню були безуспішними. Доки в 1484 році військову ескадру не очолив турецький султан Баязід II у супроводі більш як 300-тисячного війська і 50-тисячної татарської орди Менглі Гірея. Приблизно таке ж військо направить султан через кілька століть на облогу Відня, центрального міста континентальної Європи. Однак тільки завдяки надзвичайним зусиллям ворог здобуває перемогу над Білою фортецею. З одного боку, десятки тисяч турків протягом двох тижнів захопили навколишні поселення, невпинно штурмували фортечні мури і водночас засипали ґрунтом глибокий рів, який відділяв фортечні мури від суші, щоб полегшити здобуття твердині. А з другого - група представників торговельної факторії вела, як з'ясувалось, таємні переговори про умови здачі фортеці...

ПАДІННЯ ФОРТЕЦІ ПРИЗВЕЛО ДО ПОДАТКОВИХ КАНІКУЛ У ЛЬВОВІ

За словами історика Красножона, що видав дві монографії про історію найпотужнішої на території Східної Європи фортеці, "подробиці не відомі, але знаємо, що йшлося про компенсацію завданих збитків і переселення 1020 найзаможніших родин до Константинополя (на той час захопленого турками). Пізніше стали також відомі деякі наслідки перекриття турками торгового шляху зі Львова, Кракова та інших торговельних центрів: польському королю довелось, зокрема, надати податкові канікули купцям Львова, які втратили товари з Шовкового шляху".

Крім того, додав завідувач кафедрою історії України Південноукраїнського національного педагогічного університету, після захоплення фортеці та перетворення її османами на свій північний форпост на Чорному морі коаліція західних держав готувала реваншистський похід. Однак спроби Стефана Великого та його союзників відбити у турків важливий торговельний і військовий центр не увінчались успіхом. Місто і фортецю Четатя Албе знов перейменовують - цього разу на Аккерман - і протягом наступних 326 років вони стають володіннями османів. Лише у 1812 році турки втрачають північну фортецю і разом з нею - контроль над північним узбережжям Чорного моря.

Археологічні розкопки і наукові дослідження у Білгороді-Дністровському і його фортеці тривають протягом двох століть, адже в 1896 році фортеця була оголошена історико-архітектурним пам'ятником. Ще через півстоліття, у 1944 році, місту і його твердині було повернуто попередню назву Білгород - з визначенням Дністровський. І, як констатують дослідники, протягом останніх років вітчизняні та зарубіжні археологи виявили низку цікавих артефактів, що дають змогу уточнити деякі уявлення про культурно-історичні особливості розвитку одного з ключових центрів північного Причорномор'я.

Серед таких здобутків, про які недавно звітував громадськості історик Красножон, повернення до Акерманської фортеці копій утрачених закладних плит XV століття. За словами Красножона та представника дирекції комунального підприємства "Фортеця" Наталі Убейник, три плити, які вважалися втраченими, встановлено у нішах на стінах і баштах середньовічної фортеці.

ПОВЕРНЕННЯ РАРИТЕТІВ

"Ми виявили закладні плити у фондах Херсонського історико-краєзнавчого музею, замовили виконання гіпсових копій, і нині тисячі екскурсантів мають змогу побачити старовинні закладні плити з написами півтисячолітньої давності на своїх колишніх місцях. І це лише один з проектів, які реалізуються", - каже Красножон.

Тривають інші важливі дослідження та розкопки, зокрема, пов'язані з султанською мечеттю та християнським храмом XV століття. Дослідження ведуть кандидат історичних наук Ірина Тесленко, а також завідувачка відділом археології Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології Національної академії наук України Тетяна Самойлова, що входить до Українського національного комітету міжнародної організації системи всесвітньої спадщини ІКОМОС (ICOMOS).

Дослідники історичної спадщини і представники громадськості Одещини відстоюють концепцію створення на базі фортеці державного історико-архітектурного заповідника чи надання їй статусу філії, завдяки чому цей унікальний об'єкт оборонної фортифікації може розраховувати на державне або грантове фінансування в тих обсягах, які потрібні пам'ятці такого масштабу.

Саме в межах державного заповідника, вважає Красножон, - даний об'єкт може отримати правильну систему структурних підрозділів та міжвідомчого підпорядкування, що вкрай потрібно для планомірної і розумної дослідницької, охоронної та реставраційної діяльності. Особливої актуальності це набуває через виявлені експертами факти просідання фундаменту башти №2 Аккерманської фортеці, що загрожує обвалом частини північної стіни, яка починає нависати над водами лиману.

"Північна стіна Аккерманської фортеці рухається до обвалу з помітним прискоренням, - констатує дослідник. - Сьогоднішня швидкість становить 2,5-3 см/рік. Для порівняння: у попередні роки середня швидкість відриву дорівнювала 1,2 мм/рік, внаслідок чого за 124 роки існування виникла тріщина шириною 15 см (заміри на рівні середньої висоти). Сьогодні динаміку руху стіни видно з фотофіксації аварійної ділянки, складеної мною за 8 останніх років".

ЧИ ВИЩІ ДЕПУТАТСЬКІ АМБІЦІЇ ЗА СПИСОК ЮНЕСКО?

Однак виявилось, що Одеська облрада не схвалює такого підходу науковців - депутатська більшість вирішила передати середньовічну фортецю з-під своєї юрисдикції в оперативне управління Білгород-Дністровської мерії. Відтак наслідки, про які застерігали наукові експерти, не забарились: підрядна організація "Відбудова", з якою влада уклала договір на виконання невідкладних протиаварійних реставраційних робіт, виявилася просто неспроможною освоїти виділені цьогоріч з обласного бюджету кошти.

Між тим, конче необхідно було своєчасно виконати обсяг невідкладних ремонтних робіт, щоб призупинити обвал берегової стіни північно-східного сектора Військового двору фортеці, яка буквально зависла у повітрі. Облрада виділила для її порятунку 2,5 мільйона гривень із необхідних 7,8 мільйона.

У середині листопада керівники Одещини Максим Степанов, Анатолій Урбанський спільно з мером Білгорода-Дністровського Аллою Гінак проінспектували хід ремонттих робіт, зрив термінів виконання яких загрожував обвалом стіни древньої фортеці.

"Я не задоволений темпами реконструкції стіни фортеці: виконано незначний обсяг робіт. Чому затягується виконання договірних зобов'язань? У грудні ж планується нарада з участю зарубіжних експертів, щоб зареєструвати фортецю як об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО", - заявив Степанов.

Почувши пояснення директора "Відбудови" Арсена Гевондяна, що реконструкція затягується через непередбачені проектом роботи, голова ОДА попередив: у разі зриву строків - необхідно укласти договір з іншим підрядником.

Днями меру Білгород-Дністровського Аллі Гінак довелось констатувати: підрядник освоїв на реконструкції та виконанні протиаварійних робіт всього 900 тисяч гривень із 7,8 мільйона передбачених на ремонт фортеці. У наступному році реконструкцію фортеці продовжить інший підрядник, що зможе в найкоротші терміни освоїти виділені кошти.

Сподіваємось, що білокам'яні стіни фортечного комплексу, який витримав за півтисячолітню історію чимало облог і боїв, встоять і цього разу, переживуть і випробування реконструкцією, влаштоване їм чиновниками. І екскурсоводам не доведеться пояснювати тисячам мандрівників, чому не вдалося в цілісному вигляді зберегти фортецю, що має статус одного з 7 чудес України.

І в 2018 році Біла фортеця буде, як завжди, дивувати мандрівників майстерністю зодчих і неприступністю високих і грізних веж. На скелястому березі Дністровського лиману відбудуться лицарські турніри, різні фестивалі й рок-концерти. Бо такого масштабу фортифікаційних споруд в Україні - одиниці, і всіх їх перевершує Білгород-Дністровський пам'ятник оборонної архітектури.

Тож якщо вже ви опинились в Одесі, добратися до нього з залізничного вокзалу можна хоч автобусом, хоч електричкою. А в самому Білгород-Дністровському обидва вокзали - автобусний і залізничний — всього лише за 15 хвилин ходьби від стародавньої фортеці.

Михайло Аксанюк, Одеса

Фото Ніни Ляшонок і з відкритих джерел