Мелітопольська черешня: бренд міста, народна годувальниця і просто райська насолода
На рубежі століть мелітопольську черешню імпортували в Париж у спеціальному розчині. Сьогодні вона - одна з візитівок Запорізького регіону і чи не головна годувальниця самого Мелітополя.
З 70-80 тисяч тонн черешні, яка щорічно продукується в Україні, приблизно чверть - родом із Мелітополя.
На плодах спеціалізуються місцеві професійні господарства, реалізуючи як саму черешню, так і саджанці, без цієї культури не обходиться жодна земельна домашня ділянка.
На ринках солодкий ранній вітамін іде нарозхват, тому спритні продавці часто видають за мелітопольську черешню товар з інших регіонів.
Однак мало хто знає, яким обставинам і кому зобов'язана своєю появою на мелітопольській землі "пташина вишня" (а саме так перекладається її назва). Сьогодні в проекті "Сім днів у регіоні" ми починаємо представляти Запоріжжя і розповімо про це.
ПРО РОЛЬ ОСВІТИ, МЕЦЕНАТСТВА І ЛЬОДОВИКОВОГО ПЕРІОДУ
Своєю появою в Мелітополі черешня зобов'язана далекому родичу угорського короля, нащадку гугенотів, які втекли з Франції і...льодовиковому періоду. Звучить парадоксально, але історичні документи і дослідження свідчать, що це саме так. Правда, до моменту появи на мелітопольській землі і закладання черешневих садів нащадок угорського короля став лікарем з народовольськими поглядами, а нащадок гугенотів, які втекли з Франції до Голландії, – відомим землевласником, що спеціалізувалися на торгівлі зерном і розведенні тонкорунних овець. Їх звали Андрій Корвацький та Луї Анрі Філібер. І їхні імена вписані в історію Мелітопольського краю, як імена людей, які до невпізнання змінили і сам край, і життя багатьох поколінь.
Наприкінці XIX століття мелітопольська земля була мало придатною для життя. Морози взимку. Спека влітку. Виснажливе безвітря, що чергувалося тривалими штормовими східними та північно-східними вітрами, які піднімають над розораним степом хмари пилу. Відсутність чистої питної води і повсюдний дефіцит взагалі будь-якої води. Плюс - безплідні піски, які залягають на значній території і через які край навіть називали «Маленькою Сахарою». Так виглядав Мелітополь всього 150 років тому. Сюди засилали революційно налаштованих представників інтелігенції. Тут через непосильну працю та убогу їжу люди масово страждали від авітамінозів, а в особливо посушливі роки - від цинги.
Поява на цій території Філібера і Корвацького дала засоби і знання, що дозволили мелітопольським землям змінитися до невпізнання і почати перетворюватися на край, який сьогодні справедливо називають «Черешневою столицею України».
За словами Людмили Толстолик – завідуючої відділом селекції та сортовивчення Мелітопольської дослідної станції садівництва імені М. Ф. Сидоренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, перший був меценатом, другий – ентузіастом-лікарем, який намагався полегшити життя мешканців Таврійських степів.
«Андрій Корвацький спочатку вступив до найкращого медичного вишу Російської імперії – Санкт-Петербурзької медико-хірургічної Академії, але його виключили через участь у народницькому русі та студентських заворушеннях. Причому не просто виключили і вислали зі столиці, але й позбавили права вступу до вишів країни і проживання в університетських містах. Тому вищу освіту він здобував у Німеччині – закінчив медичний факультет найстарішого в Європі Вюрцбурзького університету, де спеціалізувався з хірургії, познайомився з працями з основ наукової гігієни і закінчив школу садівництва і виноробства, що працювала при університеті», - розповідає Людмила Толстолик.
Після повернення на батьківщину Корвацький був призначений на посаду земського лікаря у Мелітополі. Маючи освіту, яка дозволила не тільки оцінити природні особливості краю та його вплив на здоров'я і життя людей, лікар почав працювати над поліпшенням цих умов відповідно до своїх народницьких переконань.
Надані ним докази зв'язку захворюваності населення з низькою якістю води та дефіцитом вітамінів дали поштовх для геологічних пошуків, які призвели до появи перших артезіанських свердловин – провісників зрошувального землеробства. Вони ж стали поштовхом для розвитку садівництва на мелітопольських землях.
«Перші саджанці фруктових дерев, зокрема й черешні, привіз у степи Приазов'я Філібер, який пригледів їх за кордоном - на одній із сільськогосподарських виставок, які відвідував, рекламуючи своїх тонкорунних овець. А вивченням можливості забезпечити населення вітамінами, вирощуючи на землях у Мелітополі плодові дерева, зайнявся Корвацький», - розповідає Толстолик.
За її словами, перші дерева були висаджені у північній частині Мелітополя, на територіях, відомих як «Дача Філібера». І саме черешня на цих піщаних ґрунтах показала себе так добре, як жодна інша культура.
«Річ у тому, що на цій території - унікальний ґрунт - «похований чорнозем», який утворився, мабуть, під час танення льодовиків, що дійшли до наших широт у льодовиковий період. Він являє собою шар приблизно 70-90 сантиметрів піску, під яким ховається близько півтора метра найродючішого чорнозему. І саме такий абсолютно особливий ґрунт і виявився для теплолюбної черешні ідеальним: дав живлення її корінню на глибині, і забезпечив теплом за рахунок верхнього шару, що легко прогрівається і пропускає вологу. Саме цей ґрунт північної частини Мелітополя забезпечив черешні той унікальний смак, який більше практично ніде не формується. Саме звідси пішла слава мелітопольської черешні», - говорить завідувач відділу селекції та сортовивчення Мелітопольської дослідної станції садівництва імені М. Ф. Сидоренка ІС НААН України.
МЕЛІТОПОЛЬСКУ ЧЕРЕШНЮ ЕКСПОРТУВАЛИ В ПАРИЖ У СПЕЦІАЛЬНОМУ РОЗЧИНІ
За словами Людмили Толстолик, уже за кілька років мелітопольську черешню почали експортувати за кордон. Зокрема, у Францію, куди за відсутності холодильників ягоди доставляли в бочках зі спеціальним розчином. У Парижі довгий час навіть працював спеціалізований магазин з продажу мелітопольської черешні.
Для самого Мелітополя поява черешні виявилася воістину чудодійною, оскільки дозволила вирішити одразу кілька нагальних для краю проблем. З одного боку, висаджені на піщаний ґрунт дерева зупинили рух мелітопольських пісків, які доставляли місцевим мешканцям чимало бід. З іншого – забезпечили населення смачними та корисними плодами.
«Вирощуючи привезені з-за кордону сорти черешні, Корвацький займався відбором найбільш пристосованих до посушливих місцевих умов. Їхні саджанці безкоштовно роздавали людям. З часом це призвело до того, що черешня з'явилася практично у кожному дворі. І це справило дуже благотворний вплив на стан здоров'я населення, що отримало доступ до вітамінів, яких люди раніше не мали», - розповідає Людмила Толстолик.
Андрій Корвацький помер у 1907 році в Мелітополі і похований на території посаджених ним садів, які у народі досі називають садами Корвацького. Тільки нещодавно проїзд, який веде до них, отримав назву проїзду Корвацького.
А у 2005 році Андрію Корвацькому відкрили пам'ятник навпроти міського парку в Мелітополі. У написі на постаменті зазначаються його заслуги як хірурга, який побудував першу у місті лікарню з лабораторією, дослідника лікувальних властивостей води, засновника садівництва півдня України. А ще там є такий рядок: "Піонер насадження черешні на пісках Мелітопольщини".
Цікаво, що сам парк носить ім'я російського письменника Горького, хоч Олексій Максимович ніякого стосунку до міста не має.
БАР'ЄР ДЛЯ ХОЛЕСТЕРИНУ І ПРОСТО ДЖЕРЕЛО ЗДОРОВ'Я
З точки зору вітамінів і корисних для організму речовин, черешня – справжнє джерело здоров'я. До складу плодів входить потужний імуностимулюючий комплекс, що складається з вітамінів «А», «С», «Е», «PP».
А вітамін «РР», разом із пектином, який міститься в плодах черешні, створює подвійний бар'єр для холестерину.
З мінеральних елементів черешня багата на калій та кальцій, які необхідні для кровоносних судин і нормальної роботи серцевого м'яза, залізо, яке дозволяє організму насичувати кров гемоглобіном і справлятися з анемією, а також на йод, який поліпшує стан щитовидної залози.
За словами Людмили Толстолик, вживання черешні сприяє ефективному очищенню організму від токсичних продуктів обміну речовин.
Один із найкращих способів заготувати черешню на зиму – заморозити у сиропі. Зробити це нескладно – досить приготувати 35%-й цукровий сироп, опустити в нього плід, дати охолонути до кімнатної температури, а потім заморозити. Такий спосіб дозволяє не тільки зберегти частину корисних властивостей черешні, але і значною мірою - природну консистенцію плодів. А також забезпечує приголомшливий смак!
Хоча до цукру загалом і його поєднання з фруктами зокрема експерти рекомендують підходити з великою обережністю.
Наша кров - не стерильна. У ній є грибки, протити, мікроорганізми. І коли її рН зміщується в кислий від оптимуму бік (а це буває при стресах, втомі та надлишковому вживанні м'ясної, борошняної, молочної та солодкої їжі) вся ця «живність» активізується. Солодке особливо «люблять» грибки, що, як відомо, дуже шкідливі для організму. Тому, якщо імунітет ослаблений, замість користі від споживання плодів з цукром можна отримати сплеск грибкової активності.
«Саме тому, щоби черешня принесла нам максимальну користь, її бажано їсти у правильному поєднанні з гострими продуктами, наприклад, із часником. Смак незвичний, але дуже цікавий. І, до речі, саме подібні сполучення – солодкого з часником, перцем, куркумою та іншими «гострими» спеціями радить аюрведа», - зазначає Людмила Толстолик.
МЕЛІТОПОЛЬСЬКА ЧЕРЕШНЯ – ЦЕ ПОНАД 40 РІЗНИХ СОРТІВ
Мелітопольська черешня – це не окремий сорт, хоча у назві кількох сортів черешні дійсно присутнє слово «мелітопольська». Сьогодні мелітопольська черешня – це результат роботи ентузіастів і меценатів XIXстоліття, продовжений професійними селекціонерами Михайлом Оратовським і Миколою Туровцевим, які працювали у Мелітополі над створенням нових сортів черешні протягом майже 80 років. Це 44 сорти, внесені в Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, з яких 3 вже багато років районовані і вирощуються також у Росії та Молдові. Саме тут створені такі сорти, як «Рубінова рання», «Валерій Чкалов», «Мелітопольська чорна», «Великоплідна», «Талісман», «Казка», «Анонс» і безліч інших, які не потребують представлення.
Більшість із них вирізняється не тільки чудовим смаком, але й високою транспортабельністю, що свого часу дозволила поставляти вирощену в Мелітополі черешню по всій території СРСР, а зараз відкриває перспективи для виходу на європейський та азіатський ринки.
Ну, а якщо вийти за рамки торгівлі, можна сказати, що словосполучення «мелітопольська черешня» потроху з поняття «народного бренду» переходить в офіційний, хоч і не дуже швидко.
Так, у 2003 році квітка черешні була зображена на гербі міста. До його створення доклав руку київський геральдист Луїс Матяш. Він підготував два можливі варіанти герба міста - на одному у верхньому полі щита розміщувалася квітка черешеньки, на іншому - медові стільники. Спеціально створена комісія міськради обрала квітку, що й затвердила сесія.
Сьогодні назву «Мелітопольська черешня» має і група компаній, яка є засновником аматорського футбольного та міні-футбольного клубу з однойменною назвою.
Щороку в червні у Мелітополі на честь народної годувальниці проводиться фестиваль «ЧерешнЕво». Він включає в себе парад "Сherry-хода", обрання "черешневої королеви" і "черешеньок", дефіле у тематичних костюмах, виставку-ярмарок "Черешневий бульвар".
Просто під час фестивалю головний кухар зі своїми помічниками варять фірмове мелітопольське черешневе варення, яке учасники свята охоче смакують з морозивом.
До страв, де черешня йде вприкуску з часником, тут поки ще не дійшли. Не дозріли і до пам'ятника черешні, яка давно цього заслужила. Та й Париж доведеться заново завойовувати.
Будемо сподіватися - все ще попереду!
Олена Запорізька, Запоріжжя
