Музичні умільці Чернігівщини: самородки та учні великих майстрів
Імена автора сучасної української концертної бандури Олександра Корнієвського, видатного гітарного майстра Миколи Єщенка і не менш знаменитого майстра з виготовлення фольклорних музичних інструментів Олександра Шльончика та інших досі пам’ятають як музиканти багатьох країн світу, так і продовжувачі їхньої справи. Розшукуючи останніх у Чернігові, кореспондент Укрінформу зіткнувся з тим прикрим фактом, що більшість майстрів нині перебуває "у підпіллі". Особливо це стосується "останніх із могікан" легендарної Чернігівської фабрики музичних інструментів, яких при ділі, кажуть, залишились одиниці. Досліджуючи тему в рамках проекту "Сім днів у регіоні", спробуємо розповісти про сьогоднішній стан музичного ремесла у Чернігові. Та спочатку - невеликий екскурс у недавню історію. Адже багатьох майстрів останнього сторіччя в місті "виростило" саме промислове виробництво.
ЯК "МУЗИЧНА ДЕРЕВИНА" ПІШЛА НА ДОМОВИНИ
Чернігівська фабрика музичних інструментів була створена в 1933 році і спочатку займалась виготовленням щипкових музичних інструментів - гітар, балалайок, мандолін. У 1950-х роках там налагодили випуск бандур за конструкцією Корнієвського, який був шанованим гостем на підприємстві. Проживаючи у Корюківці, майстер навідувався на фабрику, коли мав потребу в якихось матеріалах, заходив у експериментальний цех, де виготовлялись інструменти для Національної капели бандуристів, підказував щось колегам, а ті до нього завжди дослухалися.
Найкращі бандурні майстри фабрики мали право підписувати свої інструменти. До таких належали Олександр Шуляковський, Олексій Кілоцький, Микола Єщенко, Софія Золотар, Олександр Шльончик, Іван Кезля, Йосип Ментей. До 1991-го фабрика випустила 30 тисяч бандур, для яких використала 500 кубометрів верби.
У 50-ті роки підприємство налагодило також серійний випуск піаніно "Україна", яке згодом експортувалося у більш як 20 країн світу. В 1963 році обсяг виробництва інструмента досяг 25 тис. штук на рік. Ті, хто ще пам’ятають фабрику, кажуть, що одне піаніно сходило з конвеєра за 12-15 хвилин. І той конвеєр зі збирання клавішних тоді був першим у країні. А загалом підприємство вважалось найбільшим виробником музичних інструментів у Європі.
Після розвалу Радянського Союзу деякий час фабрика ще трималася на плаву, хоча кількість працівників із 1600 звелася до кількох десятків. А у 2000 році її оголосили банкрутом і закрили. Площі підприємства були віддані в оренду різним фірмам. Одна з них, ТОВ "Кобза", деякий час намагалась продовжити славні традиції фабрики і випускала струнні щипкові музичні інструменти. А була й така, що з запасів "музичної" деревини на замовлення італійців виготовляла домовини (жорстока іронія долі!).
ЗУСТРІЧ У "ГОЛУБ’ЯТНІ"
У березні 2009 році я мала щасливу нагоду познайомитися з видатним гітарним майстром Миколою Єщенком. Ця зустріч була приурочена до 120-річчя від дня народження Олександра Корнієвського, з яким той дружив. Єщенко запросив мене у свою маленьку майстерню на горищі, яку ніжно називав "голуб'ятнею". Попри свій крихітний розмір, вона була "начинена" безліччю рубанків, стамесок, різаків, заготовок, лінійок, лекал, баночок, пристосувань, книжок і фотографій. І кожна річ мала своє чітко визначене місце. У свої 76 років Микола Іванович був іще при роботі - якраз тоді відремонтував віднайдену кобзарем-лірником Василем Нечепою 85-ту бандуру Корнієвського. І хоча ми більше говорили про ювіляра, все ж відчувалося: переді мною теж непересічна, світла й високодуховна людина.
Як і винахідник сучасної бандури Корнієвський, Єщенко за життя увійшов в історію. Він був останнім зі "старої гвардії" видатних музичних майстрів щедрої на них колись Чернігівщини і одним із найкращих у колишньому Союзі. Його ім’я занесене до багатьох каталогів і довідників, зокрема й міжнародних. Свій досвід, казав, передав своїм племінникам Вадиму й Леоніду. "Я їх навчив усьому, що знав, і вони роблять гітари, які перемагають на конкурсах майстрів", - розповідав Микола Іванович.
Не стало Єщенка у квітні 2016 року. Висловлюючи жаль на своєму форумі в Інтернеті, музичні майстри з різних міст і країн називали його "маестро" і "гітарреро".
Один із племінників Єщенка Вадим, як дізналась недавно, нібито вже відійшов від справ - точної причини не знаю, може, через вік. Кажуть, він теж робив хороші гітари.
НА ГОРИЩІ У БЕШУНА
Про ще одного видатного музичного майстра Олександра Шльончика я багато чула й читала, але до інтерв’ю з ним якось не дійшло. Він теж був із покоління "відшліфованих" музичною фабрикою талантів. Проживаючи в Чернігові, Шльончик займався відродженням і вдосконаленням фольклорних духових інструментів, причому не тільки Поліського регіону та України в цілому, а й Литви, Молдови, Білорусі, Комі та інших республік колишнього Союзу. Він майстрував усі види дерев'яних духових інструментів (сопілки, джоломиги, фрілки, фуяри, ребра, кувиці, свирилі, наї, окарини), струнні щипкові (гуслі, мандоліни, домри), гітари, ударні (ксилофон), перкусію (тріскачки, коробочки, деркач і т. ін.). Реставрувати ж умів практично все.
У кращі світи майстер пішов у липні 2008 року. Усі креслення, заготовки, залишки матеріалів рідні Шльончика віддали його талановитому учню Олександру Бешуну.
І ось я знову в "музичній" майстерні на горищі. Дещо більшій, ніж у Єщенка, але з тим же акуратно розкладеним-розвішаним реманентом. Під однією стіною - ряд старих-престарих бандур, тут же сохнуть дерев’яні заготовки для нових, на полиці - корпуси від поламаних гітар, на столах - інструменти й необхідні пристосування. Господар — ну, зовсім іще молодий чоловік. Аж не віриться, що за його плечима - 18 років роботи в обласному центрі ремесел, де він навчав дітей тому, що сам умів.
Свого часу Олександр закінчив Чернігівське музичне училище ім. Л. Ревуцького по класу труби. За музичним фахом працював у школі та паралельно вчився майструвати у Шльончика. Починав із найпростішого - свистків, сопілок, деркачів, тріскачок, а сьогодні вже може з нуля виготовити навіть бандуру. Реставрувати ж, каже, навчився практично всі шумові та струнні інструменти. Було навіть арфу і контрабас відновлював, а гуслі робив від самого початку.
На столі у майстра лежить корпус маленької дитячої бандурки ще виробництва фабрики музичних інструментів. Зараз він якраз "чаклує" над нею.
- Віднедавна я працюю настроювачем і ремонтником у нашому відомому дитячому ансамблі бандуристів "Соколики". Там зіткнувся з проблемою, що дітям взагалі ні на чому грати. Інструменти, які є, - дуже старі. Для їх повної реставрації потрібні гроші, а їх у колективу немає. Тому я й поставив за мету розробити оптимальний варіант нової дитячої бандури - легенької, зручної, доступної за ціною і "запустити" її в Україні. Організувати виробництво, правда, не потягну, але щось же робити треба. Зараз шукаю людей, які хоч би допомогли укомплектувати бандуру металевими запчастинами", - розповідає про поточні справи Бешун.
Однією з найбільших проблем наших майстрів, як виявляється, є відсутність в Україні виробництва кілків та інших дрібних деталей музичних інструментів. Тому їх доводиться через Інтернет замовляти з-за кордону. Мій співрозмовник виписує їх аж із США і чекає цілий місяць. І журиться, що єдиний у Чернігові токар-фрезерувальник, який міг би виточити механіку, не має ні матеріалу, ні верстата, ні умов для роботи.
- Якби хто організував відповідний цех, ті деталі "з руками й ногами" б забирали в Україні. Бандура зараз "у тренді" і попит на неї чималий, - каже Олександр.
Із деревиною - простіше. Он, приміром, упала стара верба у город, чоловік розпиляв її і тепер сушить на бандури. Витримати ж заготовку треба щонайменше 3-4 роки. Інакше вона потріскається під час видовбування корпусу.
Планів у майстра Бешуна чимало, та коли їх реалізовувати - це питання. Багато часу забирають робота, родина, пошуки необхідних деталей і матеріалів... Та все одно він мріє виготовити з нуля сопілку за кресленням Шльончика.
ПЕРША У СВІТІ ЕЛЕКТРОННА БАНДУРА
З родиною свого вчителя Олександр підтримує добрі стосунки. Для внучки майстра Наталії Жижченко - солістки відомого гурту ONUKA - він уже виготовляв бугая і сопілку, ще одну сопілку реставрував, дарував колективу деркачі та тріскачки. З цими інструментами гурт виступав на Євробаченні і молодий майстер і цим фактом, і самими інструментами дуже пишається. Адже старався, щоб вони звучали не гірше за Шльончикові.
А ще його гордістю є перша у світі електронна бандура, яку він зробив торік для заслуженого артиста України, одного з музикантів Національного академічного оркестру народних інструментів (прізвища не називає, доки він дебютує на тій бандурі). Ідея виготовлення оригінального інструмента належала тому столичному артистові, тож розробляли вони її фактично разом.
- Бандура та вужча, ніж традиційна, і на ній скрізь стоять звукознімачі. Під неї ще треба підібрати репертуар, чим музикант зараз і займається. Коли він виступить - це буде бомба! Ми ж об’єднали бандуру з гітарою - поставили також гітарний гриф. Отож, тримаючи її в одному положенні, ти граєш на бандурі, а перевернувши - на гітарі. Такого інструмента нема ніде у світі. Цікава була робота, - згадує Олександр.
Насамкінець розмовляємо про колишню музичну фабрику і те, яким сьогодні має бути виробництво музичних інструментів. Молодий майстер вважає, що час великих цехів і підприємств у цій сфері минув. Потрібні фірми-координатори, які об’єднуватимуть фахівців необхідних професій, створюватимуть їм умови для роботи і реалізовуватимуть продукцію. Майстри можуть працювати в різних містах, а контактувати й оперативно вирішувати всі питання їм допоможе мобільний зв’язок та Інтернет.
- І буде попит, і податки, і на експорт ті бандури йтимуть. Та, схоже, ми до цього ще не доросли. Майстри поки що виживають, як можуть. Дайте можливість усе це розкрутити і всім буде добре", - посилає у Всесвіт заклик майстер.
КАХОН У РУКАХ ЕКСПЕРИМЕНТАТОРІВ
У тому, що маленькі майстерні цілком можуть задовольнити попит на музичні інструменти, принаймні ті, що тільки-но з’являються в Україні, я переконалась, випадково натрапивши на таку в старому й напіваварійному виробничому приміщенні. Там, у жахливих умовах, двоє братів навчилися виготовляти з березової фанери кахон - ударний музичний інструмент перуанського походження. Це такий ящичок із діркою, всередину якого вставляється пружина робочого барабана. Нею можна регулювати звук, що має відтінок такого собі піщаного тріску. Передня стінка, по якій стукають (тапа) - найтонша.
- Кахон - це компактна коробка, яку можна брати з собою. Має великий спектр звучання - від басового барабана до робочого, причому в акустичному варіанті. І тому в Україні інструмент набув такої популярності, - розповідає 29-річний майстер Ігор Завр.
Мій співрозмовник - за фахом інженер. Ще підлітком відреставрував собі стареньку гітару і навчився на ній грати. А оскільки мав умілі руки і з дитинства любив працювати з деревом, то й освоїв новий фах.
- Учителя ніякого не було. Всьому зараз можна навчитися в Інтернеті, - каже молодий чоловік.
Починав Ігор із реставрації та ремонту гітар. Згодом зацікавився кахоном. Перший інструмент зробив для акустичного гурту, в якому грав. Далі почав виготовляти їх на замовлення. Пізніше, уже з братом, освоїв виробництво різних простих дерев’яних музичних інструментів та пристосувань: стомпбоксів, синтезаторів Atari Punk Console, тамбуринів. Але якщо кахони хлопці роблять стандартні, то з усім іншим експериментують, намагаючись домогтися якогось цікавого звучання.
- Хочеться робити щось своє, оригінальне, - зазначає Ігор.
Виготовленням музичних інструментів молоді люди займаються лише третій рік. Поки що вчаться, шукають, вигадують. Хочеться, щоб усе в них вийшло і виробництво розвивалося.
Такі "самородки" на Чернігівщині - непоодинокі. Знаю, зокрема, молодого чоловіка, який, живучи в селі, виготовляє духові музичні інструменти і навчає грати на них старшокласників місцевої школи. Хлопці довкола нього аж в’ються, шанобливо звертаються на ім’я-по-батькові. Тому що музика - це те, чого завжди потребує людська душа. А значить, не переведуться і майстри. У Чернігові, кажуть, їх зовсім мало. Таких, що можуть виготовити гітару чи бандуру з нуля - 5-7 чоловік. Та прийде час, і майстрів знову буде більше. Нашим умільцям лише дай можливості, свободу і нормальні умови, і вони стануть достойними продовжувачами слави великих українських музичних майстрів.
Наталія Потапчук, Чернігів
Фото автора
