Мезин: там, де ходили мамонти

Мезин: там, де ходили мамонти

2106
Ukrinform
Проект "Сім днів у регіоні" пропонує віртуальну мандрівку найдивовижнішим із природних парків Чернігівщини

Природно-заповідний фонд Чернігівщини є особливим багатством найпівнічнішого регіону України. І за кількістю його об’єктів (665) область посідає одне з провідних місць у державі. Її парки, заказники, урочища та пам’ятки природи займають загалом площу 261 тис. га або майже 8% території Сіверського краю. Їх цінність зумовлює, передусім, багатство біологічного розмаїття, первозданна краса і давня історія, а збереженість забезпечується з одного боку - охороною, а з іншого - малонаселеністю тих країв. Отож місця для відпочинку, усамітнення й відновлення душевної рівноваги тут довго шукати не треба. Вони - повсюдно і кличуть кожного, хто потребує спілкування з природою і вміє цінувати це благословенне багатство.

Статус національних на Чернігівщині мають три природні парки - Ічнянський, Мезинський та Залісся. Віртуальну мандрівку в межах проекту "Сім днів у регіоні" ми зробимо у найдивовижніший із них.

Мезинський археологічний музей ім. В. Куриленка
Мезинський археологічний музей ім. В. Куриленка

КІСТКИ МАМОНТІВ І КРЕЙДА В РІЧЦІ

У Мезинському національному природному парку (НПП) автору цього матеріалу доводилося бувати не раз. Кілька разів - завдяки організованим прес-турам для журналістів, а пізніше - у вихідні з друзями, оскільки ті прекрасні місця здатні чарувати й притягувати до себе знову і знову. Тому розкажу про той край, зокрема, і з точки зору туриста, який самостійно приїхав туди погуляти.

Мезинський парк по праву вважають перлиною Подесення. Він розкинувся у басейні річки Десни, частково - на підвищенні, частково - у заплаві. Мальовничі ландшафти створюють порізані ярами пагорби, вкриті лісами балки, заплавні луки та численні озера. До складу парку входить 8 розкішних ландшафтних заказників, серед яких - "Вишенська дача", "Мезинська Швейцарія", "Жуків яр", "Рихлівська дача" та інші, а також 17 сіл із 4-ма тисячами населення.

Особливістю, яка вигідно відрізняє цей природний комплекс, є наявність на його території близько півсотні пам’яток археології. Серед них — всесвітньовідома Мезинська палеолітична стоянка первісних людей - кроманьйонців, які жили тут 20 тисяч років тому. Її було виявлено в селі Мезин у 1908 році.

За півстоліття на стоянці археологи відкопали п'ять круглих куполоподібних жител, схожих на чуми північних народів. Вони були споруджені з дерев'яних жердин і кісток, накритих шкірами тварин. Поблизу були місця обробки каменю та кісток. Крім житлових і господарських споруд, на території стоянки знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів із бивня мамонта: скульптури-ідоли, жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Безцінною знахідкою став набір прадавніх музичних інструментів із кісток мамонта. Під їх звучання, вважають дослідники, наші пращури виконували ритуальні танці.

Фото: mezinpark.com.ua
Фото: mezinpark.com.ua

Мезинська стоянка та знайдені там предмети відомі в усьому науковому світі, тому що аналогів їм на планеті немає. На місці стоянки сьогодні діє археологічний науково-дослідний музей, заснований 1965 року місцевим краєзнавцем і художником Василем Куриленком. Він очолював установу 46 років, за цей час зібрав десятки тисяч археологічних артефактів і провів безліч екскурсій.

По смерті Куриленка (2011 р.) Мезинському музею присвоїли його ім’я. А поряд відкрили для огляду шурф розкопу глибиною понад 6 м, у якому в 2007 році було знайдено багато експонатів, представлених зараз у музеї.

Фото: mezinpark.com.ua
Фото: mezinpark.com.ua

Мені пощастило слухати екскурсію Василя Єлисейовича за його життя. А відбулося це за цікавих обставин - аж о 23 годині вечора. Лише в такий пізній час учасників прес-туру, організованого обласним управлінням культури, довезли тоді до Мезина. І 80-річний директор не відмовив нам, відкрив музей, усе показав і розказав.

За другим разом перебування в Мезині ми з колегами мали можливість скупатися край села у Десні. При цьому дізналися, що берег і дно річки там - крейдяні. Поклади крейди в селі виходять на поверхню, і це теж одна з особливостей місцини. Даний факт, правда, дещо ускладнює пляжування, оскільки заходити в річку й бродити мілиною - слизько. Хоча купатися приємно - вода чиста, свіжа, не збовтується.

Фото: mezinpark.com.ua
Фото: mezinpark.com.ua

А ще крейдяні поклади в парку утворюють один із його природно-заповідних об’єктів - Білу гору. Її можна побачити під час пішої прогулянки уздовж річки на ділянці між селами Деснянське (донедавна Свердловка) і Мезин.

Цікавинками парку є також три старовинні поромні переправи через Десну. Ними місцеві жителі користуються в період заготівлі сіна та випасу худоби. Одна з цих переправ - у Мезині, неподалік від неї ми й купалися.

1
Стара вхідна арка Рихлівського монастиря. Дуплистий дуб

"НАЙВИЩИЙ" МОНАСТИР, ЦАР-ДУБ І ОЗЕРО СОЛОВ’ЇНЕ

Надання рекреаційних послуг у Мезинському парку - одна з важливих складових роботи установи. Для відвідувачів і туристів тут розроблено 4 маршрути та 3 екологічні стежки, якими співробітники залюбки водять гостей. Тим, хто "на колесах" пропонується автомобільний маршрут "Від історії до сьогодення" загальною протяжністю 45 км. Починається він у Мезині, а закінчується у Вишеньках. Хоча можна проїхати і навпаки. Для відпочинку на маршруті збудовані рекреаційні пункти, а для ночівлі у двох селах - Радичеві та Городищі - є будиночки туриста з усіма зручностями, спальнями та кухнею. Ціна за ніч - невисока й доступна кожному.

Готуючись із друзями до дводенної подорожі Мезинським парком, "озброюємося" картою маршруту зі схемою розміщення рекреаційних об’єктів і домовляємося за нічліг у селі Радичеві - всі необхідні контакти є на офіційному сайті парку. Відкоригувавши маршрут, суботнього осіннього ранку старенькою автівкою вирушаємо з Чернігова.

Цар-дуб
Цар-дуб

Першим пунктом відвідування обираємо унікальний ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Рихлівська дача" (с. Рихли Коропського району). Спочатку під’їжджаємо до Пустинно-Рихлівського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Уперше я заїжджала сюди років 10 тому, коли він тільки починав відроджуватись. Вхідна арка ще була з червоної цегли і майже повністю зруйнована. Зараз її відбудували, зробили нормальний вхід, але мені чомусь більше подобалась та автентична руїна.

Рихлівський монастир розташований на найвищій точці Чернігівщини - висоті 212 метрів над рівнем моря. Утім, з-поміж інших його вирізняє не стільки це, як зворушлива історія та унікальний, просто-таки швейцарський ландшафт території, яка сотні років тому належала монастирю. А він свого часу був одним із найбагатших освітніх і духовних центрів землі Сіверської. Під кінець свого існування обитель мала 950 га орних земель, 800 га сінокосів, 25 сіл і 18 км річки Десни. А ще - 5 храмів і 100 будівель, споруджених на 37 гектарах - це майже нинішня Києво-Печерська лавра.

Озеро Солов’їне
Озеро Солов’їне

У період процвітання в монастирі працювали іконописні майстерні, школа, в якій, окрім Закону Божого й церковного співу, на високому рівні дітям викладали шість (!) іноземних мов, був навіть стоматологічний кабінет. У приміщенні, де зараз відкрито церкву, колись була перша на Чернігівщині лікарня, а монахи вміли робити операції на апендиксі.

Зараз обитель намагаються відроджувати, потихеньку відбудовують, але процес, видно, йде повільно. Думаю, це пов’язано з віддаленістю від цивілізації. У таку глушину мало хто доїжджає, тож і коштів монастир, схоже, збирає небагато.

Попрощавшись із матушкою-черницею, яка господарює в обителі, йдемо шукати Дуплистий дуб - одне з найстаріших дерев Чернігівщини. У його дупло, знаю точно, поміщається десятеро, як не більше, людей.

Задоволені фотосесією, прошкуємо старовинною ялиновою алеєю. Видно, що їй багато років, ялини вже всихають, та все одно алея зачаровує. Веде вона у глибоченний яр із озером Солов’їним. Дорогою, що йде незайманим листяним лісом, зустрічаємо вириту в горі печеру (туди водять екскурсії) та ще один Цар-дуб, який кільком людям не обхопити. За переказами, з його верхівки російський князь Меншиков спостерігав за переправою через річку своєї армії, коли переслідував війська шведів і гетьмана Мазепи.

На березі озера, оточеного залісненими схилами - неймовірна тиша. І - далеке-далеке відлуння вигуку... Вслухаючись, забуваємо буденну суєту і думаємо про вічне...

Вид з Пузиревої гори
Вид з Пузиревої гори

ПУЗИРЕВА ГОРА І МАЛЕНЬКЕ МЕЖИГІР’Я

З Рихлів їдемо до Радичева. В останніх променях вечірнього сонця встигаємо помітити, що прибули ніби в Карпати. Наступного дня в цьому переконуємось остаточно, але зараз не про це.

Заночувавши в будиночку туриста, вранці вирушаємо на берег Десни. Десь там, відчуваємо, нас чекають чарівні красоти. На березі бачимо ще одну поромну переправу і (о, несподіванка!) - мамонта. Дерев’яну скульптуру тварини кам’яного віку, як дізналася пізніше, встановили організатори першого фестивалю "Мамонт-фест". Пофотографувавшись біля неї, ідемо далі в пошуках Пузиревої гори (названа іменем гончаря Пузиря, який колись тут мав майстерню).

1
Підкова. Фото: Олександр Тищенко

Це - найкращий оглядовий майданчик на заплаву Десни та унікальне озеро Підкова щастя. Щоб знайти гору, доводиться кілька разів перепитувати місцевих. Це тому, що в парку є один організаційний недолік: на табличках, встановлених поблизу рекреаційних об’єктів, є лише один напис: Мезинський національний природний парк. І більше ніяких координат. У Європі (та і в Карпатах), знаю, пишеться все: назва об’єкту, відстань до нього, час ходи і стрілочка-напрямок. Через відсутність інформаційних написів ми дещо, на жаль, пропустили.

Стежку на Пузиреву гору, скоріше, вгадали. Вибравшись - оніміли, вражені... Така краса, словами не описати! Навіть восени. Хоча пора року тут - це важливо. Тому що до осені, та ще й у посушливий рік, заплавні озера у більшості своїй зникають. Підкову щастя ми побачили лише частково. Але на настрій це ніяк не вплинуло: хотілося літати і співати. Спускалися з гори піднесені і щасливі.

Десна і найбільше заплавне озеро Хотинь
Десна і найбільше заплавне озеро Хотинь

Уздовж Десни можна гуляти цілий день - підніматися на кручі, милуватися й фотографувати. Можна навіть дійти до села Деснянського і далі - до Мезина. У Деснянському, підкажу, є колишня дача екс-президента Леоніда Кучми. Не знаю, чи можна якось туди потрапити, бо це - приватна територія, але краєвид з тієї кручі - всім видам вид, повірте. З тої гори - такі мальовничі красоти й річкові петлі! Ніде ви не побачите гарнішої Десни.

Іще в Радичеві є оздоровчий пансіонат "Десна". Через дорогу від нього, праворуч, - справжній карпатський горбистий пейзаж. Для нас це було відкриттям, яке змусило затриматись, походити там, помилуватись осінніми барвами.

Радичівський пансіонат "Десна" - гордість місцевих жителів, частина з яких має там роботу. Збудував заклад місцевий бізнесмен-адвентист. Хоча відпочивати там можуть люди будь-якої релігійної конфесії і навіть атеїсти. Головне - не боятися вегетаріанського харчування, яке там пропонується. Усі необхідні продукти пансіонат вирощує самостійно, чим забезпечує їх екологічну чистоту. Однак про пансіонат я згадую зовсім не з рекламною метою. А тому що його територія - це "міні-Межигір’я" із сучасним ландшафтним дизайном і одна з окрас Радичева. Ми вільно погуляли тим, помилувалися і пішли далі - ще на одну височенну кручу. Вона - неподалік пансіонату, і з неї ми нарешті побачили найбільше заплавне озеро Десни - Хотинь. Кажуть, під час весняного розливу, ним можна милуватися і з Пузиревої гори, але нам пощастило трохи в іншому. Висота круч, на яких ми побували, дозволила побачити деснянську заплаву з висоти пташиного польоту.

Палац Рум’янцева-Задунайського у Вишеньках
Палац Рум’янцева-Задунайського у Вишеньках

Наступними пунктами нашої мандрівки були села Розльоти і Вишеньки. Ми туди ризикнули поїхати машиною, але повторювати нашу помилку не раджу. Дороги з Радичева туди практично немає, і це прикро. У парку на цьому відрізку пропонується пішохідний маршрут. Він приведе до палацу фельдмаршала Румянцева-Задунайського, збудованого у Вишеньках у романтичному стилі з нагоди приїзду в Україну імператриці Катерини ІІ. На жаль, ця пам’ятка руйнується і біля неї вже є табличка з попередженням не стояти під стінами, щоб бува, на голову не впала цеглина. Прикро, звичайно, бо палац архітектурно дуже оригінальний. Найкращий вид тут - з берега Десни, яка протікає в цьому місці з якимось невластивим їй спокоєм. Умиротворені мудрістю великої ріки, повертаємось у Чернігів.

Мезинський природний парк - це місцина, де варто побувати. Хто відвідає - закохається в нього назавжди.

Наталія Потапчук, Чернігів

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-