Минуле і майбутнє кролевецького рушника

Розповідаючи минулого разу в рамках проекту „Сім днів у регіоні” про диво-яблуню у Кролевці, ми не могли залишити це місто, не ознайомившись зі ще однією його візитівкою – знаним у всьому світі тканим рушником.

КОРОЛІВСЬКЕ МІСТО З МАГДЕБУРЗЬКИМ ПРАВОМ

Перша згадка про кролевецький рушник датується 1693 роком — через 92 роки після заснування самого міста, яке, до речі, назване на честь короля (“круль” польською — “король”). Рушникова історія, принаймі, її письмова версія, пов’язана із жінкою на ім’я Андріїха Оболонська, котра разом зі своїми чотирма синами займалася тут тканням.

На той час місто мало Магдебурське право, тож розвивалося дуже активно, підтримувало стосунки з великою кількістю інших міст, в тому числі - торгових. До нього навідувалися високоповажні особи, які залишили цікаві спогади.

Данський посол Юст Юль (Just Juel, 1664—1715) так описував Кролевець того часу: “Це гарне велике місто. Лежить воно серед лісу; по обидва боки від в'їзду в місто розкинулися два великі озера, які кишіли осетром. В місті всюди чепурні, добре збудовані, охайні будинки і добре прокладені вулиці— нічого такого я в Московії жодного разу не бачив”.

Як розповідає місцевий історик, директор краєзнавчого музею, автор книги „Історія кролевецького ткацтва” Анатолій Карась, хоч дату заснування ткацького цеху в Кролевці не встановлено, але за даними Рум’янцевського опису 1765-1769 років до нього на той час вже входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 душ. Переважно це були безземельні селяни.

Ткання лляних скатертин та рушників давало надійний заробіток, особливо взимку. Ціна готового виробу на місці коливалася від 1 крб 20 коп до 5 крб. За офіційними джерелами, щорік кролевчане збували ткацької продукції на суму до 50 тис крб. Не дивно, що всі хотіли оволодіти надійним ремеслом, яке не залежить від примх погоди, тож у 1891 році в місті нараховувалося вже близько 1200 ткачів-кустарів, а разом з прилеглими хуторами — всі півтори тисячі!

- Своєрідною була технологія заготівлі сировини для тогочасного ткацького виробництва. Спочатку вибирали плоскінь – стеблини чоловічого роду конопель, які давали тонше волокно та швидше дозрівали. Потім брали жіночі стеблини, вибираючи їх із землі з корінням. Ставили в копи на полі, щоб висохли стебла, там же й молотили. Після чого відвозили додому, мочили в ставках чи річках, знов висушували, терли, тріпали і м’яли ногами... Не менш складним був процес прядіння нитки за допомогою веретена. Тільки в ХІХ столітті прядка витіснила веретено, - зазначає Карась.

Досліджуючи еволюцію кролевецького ткацтва, краєзнавець відзначає, що найбільшу славу візерункові рушники місцевих виробників здобули в XIX столітті, і техніка їх виготовлення використовується й досі.

Для того щоб у цьому переконатися, варто відвідати Музей кролевецького ткацтва, де сьогодні збірка стародавніх і сучасних творів нараховує понад 1000 одиниць. Найстаріший експонат датований 1838-м роком.

ЧЕРВОНИМ ПО БІЛОМУ

За словами головного зберігача фондів музею Ірини Пуриги, для кролевецького рушника характерне таке поєднання білого і червоного кольорів, що його не сплутаєш ні з яким іншим. Причому червоний насичений, ніби стигла вишня. На білому фоні між густо-червоними смугами ткався багатий орнамент, в якому за допомогою усталених умовних знаків відбивався навколишній світ.

На моє прохання пані Ірина „розшифровує” орнамент, який складається з безлічі фігур.

- Якщо уважно вивчити наш рушник, то можна побачити на ньому різні геометричні форми. В геометризованому стилі зображались на рушниках “дерево життя” (Роду), квіти, листя, колоски, зірки, птахи, вода, небо. Тут можна побачити півника, каченя і навіть двоголового орла, який хотіли у той час бачити „сильні світу цього", - розповідає Пурига.

За її словами, при виготовленні перших рушників використовувалася лляна нитка, але з середини 19-го сторіччя почала застосовуватися бавовняна.

- Ткачам її заможні містяни давали в борг, а потім повертали собі готовою продукцією. Щоб виткати рушник, треба було зробити малюнок, як для вишивки, - каже Пурига.

Для фарбування ниток використовували те, що було під рукою, — червеця (комахи фіалково-чорного кольору – Coccus іllіcіs). Він жив на листі дуба у великій кількості, тож проблем з придбанням сировини не було. Комах збирали, сушили і виробляли червону фарбу всіх відтінків.

Відступлення від стилю дозволялося у виготовленні весільних рушників, які також є серед експонатів музею.

- Оцим ось рушником підперезувалися наречена і дружка, які ходили запрошувати гостей на весілля. Вони називалися „підперезаниками”. Від традиційних відрізнялися тим, що виготовлялися з тих ниток, які були у наявності у майстринь, – пояснює зберігач фондів.

Про кролевецькі рушники як дійсно про королевські можна розповідати багато цікавого. Свого часу одному такому, створеному ткачем Федором Риндею, на Паризькій виставці присудили срібну медаль, а на Петербурзькій – золоту.

На початку двадцятого століття ткані вироби Кролевеччини активно продавали за кордон, і в одній із зал палацу Тюільрі в Парижі меблі були обиті українськими плахтами, а стіни декоровані кролевецькими рушниками. Вони знаходилися і в колекціях багатьох музеїв.

Розповідаючи про рушники, не можна не згадати ще одну повязану з ними пронизливу та легендарну історію. Сучасний музей кролевецького ткацтва розташовується у садибі Огієвського. Саме тут 25–26 серпня 1859 року під час своєї останньої подорожі Україною гостював Тарас Шевченко. А згодом, у ніч з 4 на 5 травня 1861 року, у цій садибі стояла труна з тілом Кобзаря, по дорозі до Чернечої гори під Каневом. А витканий кролевецький весільний рушник покрив домовину поета...

ЧИ Є В МИНУЛОГО МАЙБУТНЄ?

Маючи такий “родовід”, кролевецький рушник мав би впевнено заявляти про себе і в наш час. Яка ж його сучасна доля?

На жаль, сьогодні вже немає фабрики „Художнє ткацтво”, яка працювала у місті з 1922 року і вироби якої користувалися широким попитом. Однак, щоб не втратити вікові надбання місцевих майстрів, у 2008 році на її місці було створено комунальне підприємство „Кролевецькі рушники”.

- Комунальне підприємство пропонує більш-менш широкий асортимент. А ще у нас працюють майстрині на дому - вони здебільшого виготовляють ексклюзивні речі. Але головне, що зараз ми намагаємося не перервати зв’язок між минулим і майбутнім, тому вже у дитячому садочку діткам пропонується спробувати створити власний рушничок, - говорить пані Ірина.

Що ж до вартості виробів, то вона, за словами опікувачки музейних фондів, залежить від їх розміру та складності малюнку.

- Рушник шириною 50 сантиметрів і довжиною 3 метри зараз коштуватиме від 2 тисяч гривень. Чи багато це? У кінці 19 століття на ярмарку за такий витвір платили 1 крб і 20 копійок, а це на той час дорівнювало вартості корови. Взагалі ж простий рушничок можна у нас купити і за 50 гривень, - каже Пурига.

З її слів зрозуміло, що незважаючи на складні часи попит на кролевецькі рушники таки існує. Та чи є в рушника майбутнє?

Є, впевнений міський голова Кролевця Олександр Бобровицький.

- Кролевець, який у поточному році став серед міст першим на Сумщині центром ОТГ, не може похвалитися великою кількістю діючих тут підприємств. Найбільшим серед них залишається місцевий комбінат хлібопродуктів, в основному ж це малий і середній бізнес. Тому великі сподівання ми покладаємо саме на продовження традиції виготовлення нашого рушника, - розповів мер автору цих рядків.

За його словами, наразі однією з київських фірм викуплено одне з приміщень Кролевецької фабрики, де планується відродити виробництво тканин.

- Наразі там працює 25 осіб, в перспективі ж число робочих місць має зрости до 200. При цьому 190 з них будуть жінки, і це дуже важливо, адже для Кролевця із його майже 25-тисячним населенням жіноча зайнятість, на відміну від чоловічої, – дуже велика проблема, - зізнається мер.

Якщо плани реалізуються, каже він, це дасть мотивацію молоді йти до місцевого училища, де навчають секретам ткацтва. І завдяки цьому ланцюжок передавання майстерності, який на певний час було порушено, зможе відновитися.

Ну а поки старовинному мистецтву ткання рушників намагаються надати друге дихання і зробити з нього бізнес-проект, воно продовжує існувати в творчості. У місті щорічно проводиться однойменний міжнародний літературно-мистецький фестиваль, на який з’їжджаються митці як з України, так і з-за кордону.

Вперше фестиваль “Кролевецькі рушники” пройшов у листопаді 1995 року. Починаючи з 2000 року він отримав державну підтримку: його було включено до основного плану культурно-мистецьких заходів Міністерства культури України. Відтепер проходить у вересні, має декілька локацій і завжди приваблює велику кількість гостей.

У 2007 році фестивалю присвоїли статус міжнародного.

У 2013 році кролевецький тканий рушник занесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Нещодавно виставка кролевецьких тканих рушників, виготовлених нашими майстринями, відкрилася у Центрі народної культури Міністерства культури Естонії.

А просто зараз кролевецькі рушники можна побачити у Киеві за адресою: вул. Хорива, 19-В, ст. м. Контрактова площа. Тут до 25 листопада працюватиме виставково-мистецький проект «Свято врожаю 2017».

Музей Кролевецького ткацтва представив на цьому проекті свої експонати. Під час відкриття виставки відбулось два майстер-класи з ткацтва від кролевчанки Олени Петрової, народного майстра художньо-переборного ткацтва, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Тож є надія, що кролевецький рушник — не лише легенда минулого!

Сергій Ханін, Суми

Фото: krolevets.com, krolkultura.org.ua