Унікальний заповідний степ: як не лісом заросте, то соняшником засадимо

Унікальний заповідний степ: як не лісом заросте, то соняшником засадимо

797
Ukrinform
Цілина, якої тисячоліттями не торкався плуг, заростає чагарниками

Cумщина має безліч цікавих місць, які ваблять туристів як з України, так і з-за кордону. Сьогодні проект "Сім днів у регіоні" розповість про один із таких куточків - заповідник “Михайлівська цілина” у Лебединському районі. Шматочок незайманого степу, якого ніколи, протягом не лише століть, а й тисячоліть не торкався навіть плуг, не кажучи вже про більш пізню машинерію, вигадану людиною для обробки ґрунту.

ВІД ПОМІЩИЦЬКИХ ВОЛОДІНЬ - ДО ЗЕМЕЛЬ ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Цей степовий масив розміщений на вододiлi рiчок Грунi i Сули. У дореволюцiйний час територiя Михайлiвської цiлини належала помiщику Капнiсту, який використовував дiлянку для випасання коней. Пiзнiше, пiсля революцiї, цi землi входили до складу земель Михайлiвського кiнного заводу. Уже в 1928 роцi цiлинного степу залишилось 202,4 га, і саме з цього часу починається охорона цiєї унiкальної дiлянки. Постановою Сумського виконкому Михайлiвська цiлина була оголошена заповiдником мiсцевого значення (якi тодi iснували), а у 1947 роцi категорiя охорони була пiдвищена до загальнодержавного заповiдника. З 1961 року Михайлiвська цiлина увiйшла до складу Українського Степового заповiдника НАН України i стала його пiвнiчним фiлiалом.

Оригінальний, своєрідний та неповторний природний заповідник вражає безкраїм степом, величезною різноманітністю рослин, тварин, комах і птахів.

Всього тут зареєстровано 503 види рослин, серед яких багато рідкісних, занесених до Червоної книги України. Зокрема, саме на землях Михайлівської цілини є єдина в Україні ділянка плакорного (від слова «плакор» — плеската і слабохвиляста вододільна ділянка, в ґрунтовому і рослинному покриві якої найкраще виявлені типові зональні риси, - ред.) лучного степу в лісостеповій зоні. Загалом такі степи в нас майже повністю розорані.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого степового різнотрав’я. Починаючи з ранньої весни i до пiзньої осенi степ змiнює свої кольори. З настанням теплих весняних днiв першими з'являються досить великi бузково-рожевi квiти брандушки рiзнокольорової. Цей рiдкiсний червонокнижний вид ще зрiдка можна зустрiти на Сумщинi, але найбiльша його популяцiя збереглася саме на Михайлiвськiй цiлинi. Весна в степу проявляється i в квiтуваннi сону широколистого, а пiзнiше - в травнi - з'являються великi золотавi квiти горицвiту весняного. Ця рослина утворює в заповiднику яскравi килими. У кiнцi травня рiзнобарвний степ прикрашає квiтування чини панонської, анемони лiсової пiвникiв угорських, шолудивника степового. Кольорова гама степу постiйно доповнюється i змiнюється. На початку лiта степ вибухає синiми барвами - квiтують шавлiї лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила.

Завдяки заповідному режиму тут склалися умови і для збагачення фауни. Нині трапляються у Михайлівській цілині лось, кабан і навіть вовк. Останнім часом усе частіше з'являються сарни. Постійними мешканцями є заєць сірий і лисиця руда. Дуже багато дрібних гризунів і птахів.

ЗАЛІСНЕННЯ ТА «ХАЗЯЙСЬКА НАТУРА» - ВОРОГИ УНІКАЛЬНОГО СТЕПУ

Здавалося б, такий райський куточок української землі ніби магніт повинен притягувати до себе туристів, але, на жаль, нині мандрівники не мають змоги побачити усю велич та самобутність природи Сумщини, адже у заповіднику “Михайлівська цілина” з’явилися проблеми, з якими місцеві науковці та екологи починають звертатися до влади всіх можливих рівнів.

Як розповідає старший спостерігач заповідника Микола Піддубина, до безцінних лук, які ніколи не бачили ґрунтообробних пристроїв, почали підкрадатися чагарники та дерева, чого не повинно бути на території заповідника, тож унікальному незайманому степу вже давно загрожує заліснення.

Але й це ще не все. Землі прилеглої до заповідника охоронної зони страждають від самозахоплень, люди використовують їх для вирощування пшениці, кукурудзи, соняшника та інших культур. Внесення гербіцидів призводить до забруднення ґрунту та води, а це вже - до загибелі птахів і дрібних тварин.

Не так давно на території заповідника “Михайлівська цілина” помітили аграріїв, котрі косили там сіно. Використовували при цьому важку техніку. Косарів оштрафували на якихось 3 тис. грн. Якщо таке відбувається - виходить, що заповідник існує лише формально?

Розуміючи, що за таких обставин Україна може втратити унікальний заповідник, ще у грудні 2009 року, вже під “завісу” президентства Віктора Ющенка, місцеві патріоти таки “достукались” до земляка і “вибили” з нього указ стосовно “Михайлівської цілини”. Шматочок первозданного степу у Лебединському районі на Сумщині вивели зі складу Українського Степового заповідника в окрему природоохоронну структуру. Площу заповідника вирішили збільшити до майже 883 га. Остання обставина дуже важлива, бо лише на великій площі можна ефективно боротися із залісненням. Але далі справа так і не пішла. Окремої адміністрації, як передбачалося указом, у заповіднику досі не створили, необхідних природоохоронних заходів не передбачили. А найголовніше - ніхто не знає, де взяти ті кілька сотень додаткових гектарів – земля ж бо біля заповідника розпайована!

За інформацією департаменту екології Сумської облдержадміністрації, сьогодні на землях заповідника терміново потрібна ренатуралізація (відновлення) для приведення у належний стан цього місця, але законом така дія заборонена.

ЯК ВИЖИТИ ЗАПОВІДНИКУ БЕЗ АДМІНІСТРАЦІЇ?

Отже, створення адміністрації “Михайлівської цілини”, просто конче необхідне для того, щоб вона із відповідними проханнями зверталася у певні органи для збереження та захисту цього місця.

В обласному департаменті екології стверджують, що це питання зараз начебто вже перебуває на стадії вирішення, і незабаром адміністрація у заповідника таки з’явиться.

Своєрідним поштовхом для цього стало прийняте на сесії Сумської обласної ради 7 липня цього року звернення до Кабінету Міністрів і Міністерства екології та природних ресурсів України щодо стану створення природного заповідника “Михайлівська цілина”.

“Беручи до уваги негативні природні процеси, які відбуваються на території природного заповідника “Михайлівська цілина” і можуть призвести до втрати його унікального природного комплексу, просимо терміново забезпечити створення адміністрації та її функціонування, а також передачу в постійне користування природному заповіднику 882,9 гектара землі», - йдеться в документі.

Тим часом за ініціативи депутата Сумської обласної ради, голови постійної комісії з питань земельних та водних ресурсів Сергія Демехи була створена робоча група, яка з виїздом на місце вирішила вивчити ситуацію у заповіднику.

“На жаль, по дорозі до “Михайлівської цілини” ми знайшли лише один дороговказ, який вказував на потрібне нам місце. Дорога також залишає бажати кращого. Ми повинні зберегти самобутність цього неповторного навіть у світі місця і будемо робити усе від нас залежне, щоб інші люди, також мали змогу побачити усю цю красу”, - коментує депутат.

За результатами поїздки, окрім констатації невтішного екологічного стану на території “Михайлівської цілини”, було вирішено звернутися до ОДА з пропозицією виділити кошти на ремонт доріг та встановлення вказівних знаків щодо місця розташування природного заповідника, адже це одні з найголовніших провідників майбутніх туристів.

А на них тут серйозно розраховують.

- Незважаючи на відносно невелику відстань від Сум – це близько 100 кілометрів – зараз основними відвідувачами заповідника є школярі, також він цікавий науковцям. Ми ж хочемо, аби сюди масово поїхали туристи. Але для людей, які звикли до активної форми подорожей, одного милування природою може видатися замало. Тому треба подумати про якісь додаткові принади, які б поманили сюди туристів.

Такими, наприклад, можуть бути історичний інтерактивний музей, якісь елементи традиційного землеробства, ще щось подібне, завдяки чому туристи могли б відчути себе частинкою цього унікального світу. А ще тут можна розвивати зелений, науковий, кінний туризм”, - ділиться своїм баченням майбутнього “Михайлівської цілини” начальник відділу туризму Сумської облдержадміністрації Юрій Гладенко.

Але насамперед, говорить він, треба вберегти від руйнації степовий природний заповідник, який у наступному році святкуватиме 90-річчя від свого заснування.

І це справді так. Адже недарма кажуть: те, що маємо – не бережемо, а коли втрачаємо, тоді й побиваємось. Мало пишатися найкращими у світі чорноземами та унікальними куточками природи, пора вже щось робити, аби не втратити ці безцінні ресурси.

Сергій Ханін, Суми

Фото: Сергій Кошеваров, Укрінформ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-