Твердиня княжого міста

Твердиня княжого міста

794
Ukrinform
Скарби та легенди Теребовлянського замку

Укрінформ продовжує свій проект «Сім днів у регіоні». Уже третій тиждень поспіль наші регіональні кореспонденти знайомлять читачів із різними куточками України. Віртуальні мандрівки ми почали з крайнього заходу, із Закарпатської області, потім були щоденні розповіді про природно-рекреаційні перлини Миколаївщини.

Нині даємо старт ще одній семиденній подорожі. А розпочнеться вона на Тернопільщині, там, де розташована третина всіх замків України. Вони – своєрідна історична візитка цього краю. Тож саме давні твердині, овіяні легендами та переказами і обрав кореспондент для наступних семи розповідей про Тернопілля.

ПРО ЩО РОЗПОВІЛА КУЛЯ ВІД МУШКЕТА

- Це просто дивно, що нам вдалося знайти такий артефакт, оцю прадавню кулю, - Марина Ягодинська, директор Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщин показує мені дві іржаві мушкетні кулі та ще один шматочок металу, можливо, від іншої кулі. – Ми їх знайшли у ділянці грудної клітини воїна. Очевидно, саме вони й убили

захисника Теребовлянської фортеці, останки якого ми розкопали під час археологічної експедиції.

Замок у Теребовлі Марина Ягодинська вивчає ось уже майже 40 років. Починала досліджувала навколишню територію зі світилами археологічної науки – Іриною Русановою і Борисом Тимощуком. А на початку 2000-х, пані Марина на подвір’ї замку, де ми зараз розмовляємо, відкрила поховання XVI-XVII століть.

- Одне з них – сімейне, - каже пані Марина. - У ньому лежали чоловік, жінка і дитина - в ногах жінки. Люди були прикриті зверху дверима з двома металевими фігурними завісами. Між черепами похованих виявлено мушкетну кулю XVI століття, яка разом зі знайденими зразками керамічних і скляних виробів дозволила археологам стверджувати, що поховання здійснювались під час ворожих нападів на замок. Узагалі, багато хто з науковців стверджував, що на території Теребовлянського замку жодного культурного шару немає. А ми під час чергових розкопок виявили житло каркасно-стовпової конструкції. Серед знайденого були глечики, кістяний гребінець.

- Тобто речі, типові для слов’янської культури Х століття?

- Саме так. Більше того, як відомо, перша літописна згадка про Теребовлю датується 1097 роком, тоді, коли князю Василькові Ростиславовичу дали у володіння це князівство. Польські дослідники впевнено писали, що мовляв, на той час це була територія запустіння, тільки росли густі ліси із величезною кількістю дичини і текли річки, наповнені рибою. А тут, виявляється, ще на початку десятого століття існував потужний племінний общинний центр.

- Це свідчить, що Теребовля не на одне століття старша, ніж вважають науковці-історики?

- Виходить, що так. Археологи припускають, що вже тоді Замкова гора, на якій стояв княжий палац, була неприступною. Із трьох боків вона омивалася річкою Гнізною, а з четвертого – її притокою Пичинією. Згодом, у 1241 році княжий осідок було зруйновано. У 1534 році каштелян краківський Анджей Тeчинський розпочинає будівництво нового замку. Було відремонтовано мури, споруджено дерев’яний палац і господарські приміщення. Замкові стіни були як кам’яні, так і дубові. Тоді оборонна споруда мала тільки одну вежу – сторожову. У внутрішньому дворі стояли будинки з підвалами, де зберігалися харчі, вогнепальна зброя.

- Маєте певні версії щодо останньої знахідки – загиблого оборонця замку у Теребовлі?

- Однозначно, це сталося під час облоги Теребовлі у 1675 році турецько-татарською армією. За різними даними, саме такої пори як зараз, восени, війська Ібрагім-паші, в кількості близько 10 тисяч воїнів почали облогу фортеці. Оборонців замку налічувалося близько 200 чоловік. Майже два тижні тривала оборона. Вороги робили підкопи під мури, закладали міни, підривали стіни, але фортеця не здавалася…

ПРО МУЖНЮ ЖІНКУ З ДВОМА КИНДЖАЛАМИ

Розмовляючи з Мариною Олександрівною, поволі йдемо старим замчищем. Там, під схилами замку – Теребовля, найстаріше місто Тернопільщини, а навколо нас – товстелезні мури, зруйновані часом вежі, темні зіниці бійниць.

- Замкова будівля зверху мала вигляд видовженого п’ятикутника, вершина якого замикалася овальною баштою-ронделем, - розповідає Марина Ягодинська. - А з протилежного боку її боронили дві вежі – п’ятибічна та чотирибічна. Між собою вони з’єднувалися високими стінами. Як самі вежі, так і мури мали значну кількість бійниць, укріплених тесаним каменем. Збудовані у два яруси, вони були досить зручними для ведення вогню і з гармат, і з рушниць. Загальна довжина таких мурів сягала близько 120 м ширина – до 4-х.

- Як видно й тепер, найбільшої руйнації зазнали західна і північна стіни замку…

- Саме так. Під час турецької облоги цю частину мурів найбільше бомбардували ядрами. До речі, раніше ми знайшли тут понад 20 цілих ядер і їх фрагменти. Серед них – кам’яні, чавунні суцільні й порожнисті всередині. Ними турки бомбували стіни і покрівлю замкових споруд. А ще тут виявлено люльки, якими користувались міщани та шляхтичі, наконечники стріл від арбалета, багато дрібних польсько-литовських монет, навіть бронзовий перстень, - каже Марина Ягодинська.

Подумалось: хтозна, можливо цей перстень належав мужній захисниці теребовлянського замку – Софії Хшановській, дружині коменданта фортеці. Як уже згадувалось, турецькі загони тримали твердиню в облозі не один день. Щораз оборонці відбивали атаки чужинців. Турки задумали підірвати фортецю, заклавши під мури вибухівку. І ось, вибухи, що частково зруйнували оборонні вали, похитнули віру деяких захисників у те, що вони вистоять перед ворогом. Окремі шляхтичі навіть схилялися до того, що фортецю треба здати ворогу. Дружина коменданта, почувши це, схопила два кинджали і вигукнула, що коли це станеться, то одним лезом вона вб’є чоловіка, а іншим – себе. Такий крок підбадьорив оборонців замку і вони втримали оборону.

Вдячні мешканці міста навіть спорудили на замковій території пам’ятник мужній жінці, який після Другої світової війни, на жаль, було зруйновано. Але вже в наш час його вдалося відновити.

ЛЕГЕНДА ПРО ЗАМКОВІ СКАРБИ

Свого часу на замчищі був двоповерховий палац із підвалами та підземними ходами. До речі, у дитинстві зі своїми ровесниками я не раз пролазив у тісні підземні сховища, що виходили на поверхню Замкової гори. Тоді подейкували, що ці лабіринти ведуть до тутешнього костелу кармелітів та інших віддалених від замку храмів. Цей єдиний вхід у підземелля поступово обвалювався, і згодом його замурували.

Пригадую одну з легенд, яку розповів мені батько – вчитель, географ, краєзнавець, невтомний дослідник історії рідного краю, мандрівник і колекціонер. Так ось, за цією легендою, у Теребовлянському замку, в підземних лабіринтах є величезні скарби, замкнуті дванадцятьма залізними дверима. А ті двері відкриваються раз на рік, і тоді можна туди дістатися й набрати доволі золота. Але вхід до тих скарбів буває відкритий лишень на короткий час, тож треба швидко повернутися назад із підземелля. Усі двері там сaмі зачинялися, і тоді людина могла залишитися під землею цілий рік. Так і сталося з дочкою однієї жінки, котра на ту нічну прогулянку вибралася, але не зуміла вчасно із заклятих лабіринтів вийти. Для мaтepі пройшов той час у смутку і муках сумління, а донька поринула у глибокий сон. Коли ж через pік відчинилися двері підземелля і дівчина, жива-здорова, вийшла на денне світло, то їй здалося, що пробула в підземеллях лише одну ніч…

…Кажуть, ніxтo ще не виносив тих скарбів з-під Теребовлянського замку. Бо велич багатства і блиск золота так діє на людину, що замість набрати скарбів і якнайшвидше втекти - стоїть вона, зачарована, і нарешті ні з чим утікaє або, розгубившись, залишається на весь pік в підземеллях. Тепер уже про ті скарби ніxтo не думає, бо відомо - золото робить людину багачем, але водночас і своїм рабом. Правду ж кажуть: легше відібрати у собаки кісткy, ніж у багатого гріш...

Отака батькова легенда, одна із сотень, записаних рівно 45 років тому і збережених у книзі «Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля».

Та повернімося до історичних фактів. Ішли роки, напади на Теребовлянський замок тривали, і в 1688 році він зазнав

таких сильних руйнувань, що відновити його так і не вдалося.

…Тримаю на долоні дві круглі кулі, які 340 років тому були випущені в одного з оборонців замку. Торкаюсь іржавої поверхні і ніби сканую подумки усі моменти того останнього бою на Замковій горі. Мимовільно майнула думка: століття пройшли, а ми й далі обороняємо свій рідний край від виплавлених ворогом куль та снарядів для гармат і «Градів». Що ж, черговий урок історії: наші предки будували твердині, бо не довіряли тим, хто, улесливо заколисуючи їхню пильність, завжди готовий був піти на нашу землю війною.

Ці дві кулі на долоні – нагадування нам не тільки про дуже давні події, що відбулися під час бою за Теребовлянський замок.

Вони – як послання-застереження з минулого…

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора та з відкритих джерел


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-